Рішення

від 10.06.2016 по справі 922/6367/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.06.2016Справа №922/6367/15

За позовом Заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі:

1.Міністерства освіти і науки

2.Державного університету телекомунікацій

3. Харківського коледжу державного університету телекомунікацій

До 1.Публічного акціонерного товариства «Укртелеком»

2.Міністерства інфраструктури України

3. Харківського міського управління юстиції

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів

1.Фонд державного майна України

2. Міністерство фінансів України

Про визнання незаконним наказів та рішення

Суддя Спичак О.М.

Представників учасників судового процесу

від позивача-1: не з'явився;

від позивача-2: не з'явився;

від позивача-3: Сіленко С.О.- за довіреністю;

від відповідача-1: Сліпченко О.Л. - дов. № 1051 від 20.07.2015;

від відповідача-2: Сєчко А.В. - за довіренісю;

від відповідача-3: не з'явився;

від третьої особи-1: Зубенко М.О.- за довіреністю;

від третьої особи-2: не з'явився;

прокурор: Вацьківська І.В. посвідчення № 030809 від 12.12.14р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Державного університету телекомунікацій та Харківського коледжу державного університету телекомунікацій звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом, в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати наказ №44 від 11.03.1999 р. Державного комітету зв'язку України про передачу з балансу Харківського електротехнікуму зв'язку на баланс Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком» частини будівлі гуртожитку площею 1981 кв.м.;

- визнати незаконним та скасувати наказ №227 від 25.11.2003р. Державного комітету зв'язку та інформатизації України в частині передачі у власність Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» майна - частини будівлі гуртожитку площею 1981 кв.м., що знаходилось на балансі Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком» по Харківській дирекції станом на 01.07.1999р.;

- визнати недійсним та скасувати рішення про державну реєстрацію майна від 13.07.2005р. та запис у книзі 1 № 2978;

- визнати відсутність у Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» права власності на навчально-житлові приміщення навчального центру, площею 1981 кв.м. за інвентарним номером 640177, які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Целіноградська, 44 та передані у власність на підставі наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 25.11.2003 №227.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 14.12.2015р. позовна заява прокуратури Харківської області була повернута без розгляду.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.01.2016р. ухвалу Господарського суду Харківської області від 14.12.2015р. у справі №922/6367/15 скасовано, а справу передано на розгляд Господарському суду Харківської області.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 10.02.2016р., суд призначив справу до розгляду в судовому засіданні на 15.03.2016р. об 11:00.

15.03.2016р. від 1-го відповідача - Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" надійшло клопотання про закриття провадження у справі та спрямування справи за належною підсудністю, в якому останній просив суд закрити провадження по справі № 922/6367/15 та надіслати вказану справу за належною підсудністю до Господарського суду міста Києва.

В обґрунтування зазначеного клопотання, 1-й відповідач послався на ч. 5 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, в якій зазначено, що справи у спорах, у яких відповідачем є вищий чи центральний орган виконавчої влади, Національний банк України, Рахункова палата, Верховна Рада Автономної Республіки Крим або Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, а також справи, матеріали яких містять державну таємницю, розглядаються господарським судом міста Києва.

Господарський суд Харківської області, дослідивши клопотання 1-го відповідача, прийшов до висновку про наявність підстав для його часткового задоволення, а саме: господарську справу № 922/6367/15 було направлено за виключною підсудністю до Господарського суду міста Києва; в задоволенні клопотання в частині припинення (закриття) провадження по справі відмовлено.

Згідно автоматичного розподілу справ від 24.03.2016р., справу № 922/6367/15 було передано на розгляд судді Спичаку О.М.

На підставі статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд прийняв справу № 922/6367/15 до свого провадження та призначив її розгляд на 15.04.2016р. о 12:20.

У зв'язку з перебуванням судді Спичака О.М. на лікарняному, судове засідання призначене на 15.04.2016р. не відбулося.

З огляду на зазначене, розгляд справи № 922/6367/15 призначено на 11.05.2016р.

13.04.2016р. від відповідача-1 через загальний відділ діловодства суду було подано відзив на позовну заяву, а 14.04.2016р. - заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, яка буде розглянута судом при прийнятті рішення у справі.

05.05.2016р. представник позивача-2 через загальний відділ діловодства суду подав письмові пояснення та документи на виконання вимог ухвали суду від 18.04.2016р.

Прокурор в судове засідання 11.05.2016р. не з'явився, проте 10.05.2016р. через відділ діловодства господарського суду подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Представники позивача-2 та відповідачів -1,2 надали усні пояснення, відповідно до яких вирішення клопотання прокурора про відкладення розгляду справи залишили на розсуд суду.

Представники позивача-1,3 та відповідача-3 в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

У зв'язку з неявкою в судове засідання представників позивача-1,3 та відповідача-3, судом було задоволено клопотання прокурора та ухвалою від 11.05.2016р. відкладено розгляд справи на 23.05.2016р.

У судовому засіданні 23.05.2016р. представником позивача -3 надано усні пояснення по суті спору, відповідно до яких підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача - 1 надав усні пояснення з приводу позовних вимог, згідно яких проти задоволення позову прокурора надав заперечення.

У судовому засіданні 23.05.2016р. представниками позивача -3 та відповідача - 1 було подано спільне клопотання про продовження строку вирішення спору на 15 днів.

Приймаючи до уваги неявку у судове засідання представників позивачів 1, 2, відповідачів 2, 3 та прокурора, враховуючи необхідність залучення до участі у розгляді справи третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору, судом було винесено ухвалу про продовження строку вирішення спору на 15 днів, про залучення третіх осіб та про відкладення розгляду справи на 06.06.2016 року.

Представники позивача-1,2, відповідача-3 та третьої особи - 2 в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином.

Представник третьої особи-1 в судовому засіданні 06.06.2016р. заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Учасники судового процесу вирішення даного клопотання поклали на розсуд суду.

Беручи до уваги неявку учасників судового процесу, суд вважає за доцільне задовольнити усне клопотання представника третьої особи-1 та відкласти розгляд справи.

Ухвалою від 06.06.2016р. розгляд справи було відкладено на 10.06.2016р.

У судовому засіданні 10.06.2016р. представник третьої особи-1 подав письмові пояснення по справі, а також надав усні пояснення по суті спору.

Представники позивача, відповідачів 1 та 2 також висловили свою правову позицію по суті спору.

Позивачі 1, 2, відповідач 3 та третя особа 2 у судове засідання 10.06.2016р. не з'явились, всіма правами, що передбачені Господарським процесуальним кодексом України, не скористались, проте, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Наразі, з огляду на неявку вказаних учасників судового процесу у судове засідання 10.06.2016р. господарський суд зазначає наступне. Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. Аналогічними правами наділено у відповідності до ст.27 Господарського процесульного кодексу України третіх осіб без самостійних вимог на предмет спору. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищенаведене, незважаючи на те, що позивачі 1, 2, відповідач 3 та третя особа 2 в процесі розгляду справи 10.06.2016р. не скористались всіма правами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа підлягає розгляду за наявними у ній документами відповідно до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України.

В судовому засіданні 10.06.2016 року на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до акту №268 від 08.02.1999р. державного приймання будівлі (споруди), затвердженого рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих прийнято в експлуатацію гуртожиток №9 Харківського електротехнікуму зв'язку.

Згідно реєстраційного посвідчення об'єкта нерухомого майна №2978 від 08.02.1999р. Комунального підприємства «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», розташований за адресою: м.Харків, вул.Целіноградська, 44, зареєстровано за державою в особі Верховної Ради України та визначено користувачем Харківський електротехнікум зв'язку.

Зі змісту журналу зовнішніх обмірів технічного паспорту від 06.04.1999р. інвентаризаційної справи №81933 загальна площа гуртожитку, що розташований за адресою: м.Харків, вул.Целіноградська, 44, становила 5705,4 кв.м.

11.03.1999р. Державним комітетом зв'язку України видано Наказ №44 «Про передачу майна», відповідно до якого для ефективного використання площ, скорочення фінансових витрат на утримання гуртожитку Харківського електротехнікуму зв'язку передано з балансу Харківського електротехнікуму зв'язку на баланс Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком» частину будівлі гуртожитку площею 1981 кв.м.

Відповідно до акту від 20.04.1999р. передачі з балансу технікуму електрозв'язку на баланс Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком» частини будівлі гуртожитку Харківський електротехнікум зв'язку зі свого балансу передав на баланс Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком» частину будівлі гуртожитку у місті Харкові по вул.Целіноградській, 44 загальною площею 1898,2 кв.м. У додатку до вказаного акту наведено конкретний перелік та стан приміщень, що передавались на баланс Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком».

Наказом №155 від 27.12.1999р. Державного комітету зв'язку та інформатизації України на базі цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком» створено Відкрите акціонерне товариство «Укртелеком».

Згідно з Наказом №227 від 25.11.2003р. Державного комітету зв'язку та інформатизації України нерухоме майно, що знаходилось на балансі Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком» по Харківській дирекції станом на 01.07.1999р. передано у власність Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» та затверджено його перелік.

У відповідності до означеного наказу до переліку майна, переданого до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» включено навчальні-житлові приміщення навчального центру площею 1981 кв., які розташовані у місті Харкові по вул.Целіноградській, 44.

13.07.2005р. за Відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» на праві колективної власності зареєстровано вищевказаний об'єкт нерухомого майна.

На підставі розпорядження №1469 від 12.08.2009р. Харківського міського голови видано свідоцтво про право державної власності на нежитлові приміщення загальною площею 3997,6 кв.м, в тому числі, житловою площею 1725 кв.м в будівлі гуртожитку літ. «А-5», який розташований у місті Харкові по вул.Целіноградській, 44.

Наразі, за твердженнями прокурора, які з боку позивачів підтримані в повному обсязі, Наказ №44 від 11.03.1999 р. Державного комітету зв'язку України та наказ №227 від 25.11.2003р. Державного комітету зв'язку та інформатизації України в частині передачі у власність ВАТ "Укртелеком" майна - частини будівлі гуртожитку площею 1981 кв.м., що знаходилось на балансі УДПЕЗ "Укртелеком" по Харківській дирекції станом на 01.07.1999р., є такими, що видані з порушенням приписів чинного момент їх видання законодавства, а отже, підлягають визнанню незаконними та скасуванню. Одночасно, за поясненнями заявника, з огляду на незаконність означених наказів, у відповідача 1 відсутнє майнове право на спірний об'єкт нерухомого майна. Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Згідно зі ст.1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст.21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до п.п.1, 2 Положення про Державний комітет зв'язку України, яке затверджено Указом Президента України №1352/97 від 11.12.1997р., (що був чинний, на момент виникнення спірних правовідносин) Державний комітет зв'язку України - Адміністрація зв'язку України є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики в галузі поштового та електричного зв'язку на всій території України, несе відповідальність за її стан і розвиток. Держкомзв'язку України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням. У межах своїх повноважень Держкомзв'язку України організовує виконання актів законодавства і здійснює контроль за їх реалізацією.

Держкомзв'язку України в межах своїх повноважень, на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання (п.7 Положення про Державний комітет зв'язку України, яке затверджено Указом №1352/97 від 11.12.1997р. Президента України). Аналогічні положення щодо актів, які видаються Держкомзв'язку України, містяться у Положенні про Державний комітет зв'язку та інформатизації України, яке затверджено Указом Президента України №601/99 від 03.09.1999р. «Про Положення про Державний комітет зв'язку та інформатизації України».

Згідно із ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст.33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (п.2 Роз'яснення №02-5/35 від 26.01.2000р. Президії Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів»).

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання наказів Державного комітету зв'язку України повинно бути доведено невідповідність таких актів нормам чинного законодавства та порушення внаслідок його прийняття прав позивачів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.2, 29 Господарського процесуального кодексу України господарський суд порушує справи, зокрема, за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Аналогічну позицію наведено у п.1 Постанови №17 від 23.03.2012р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання участі прокурора у розгляді справ, підвідомчих господарським судам».

Згідно рішення №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

За приписами ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у ч.2 ст.20 Господарського кодексу України.

Виходячи зі змісту ч.1 ст.8 Конституції України охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Як зазначено Конституційним Судом України в рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р., види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними.

Для розуміння поняття «охоронюваний законом інтерес» важливо врахувати й те, що конфлікт інтересів притаманний не тільки правовим і не правовим інтересам, а й конгломерату власне законних, охоронюваних законом і правом інтересів.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних та колективних потреб, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам.

Статтею 1, ч.2 ст.5 Конституції України встановлено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.

Відповідно до п.1 Положення про Міністерство освіти і науки України, яке затверджене Постановою №630 від 16.10.2014р. Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Міністерство освіти і науки України» Міністерство освіти і науки України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. МОН є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Одним з завдань Міністерства освіти і науки України є абезпечення формування та реалізації державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов'язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

Згідно Розпорядження №509-р від 26.03.2013р. Кабінету Міністрів України Державний університет телекомунікацій, до складу якого входить Харківський коледж державного університету телекомунікацій є юридичною особою, що належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України.

Таким чином, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на предмет та підстави позовних вимог, суд дійшов висновку, що звернення прокурора в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Державного університету телекомунікацій та Харківського коледжу державного університету телекомунікацій до господарського суду з розглядуваним позовом відповідало функціям позивачів та направлено на захист їх охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до Указу Президента України №708/97 від 25.07.1997р. «Про утворення Державного комітету зв'язку України» з метою вдосконалення структури управління галуззю зв'язку, підвищення ефективності народного господарства утворено Державний комітет зв'язку України на базі Міністерства зв'язку України, що ліквідується.

Як зазначалось вище, відповідно до п.п.1, 2 Положення про Державний комітет зв'язку України, яке затверджено Указом Президента України №1352/97 від 11.12.1997р., (що був чинний, на момент виникнення спірних правовідносин) Державний комітет зв'язку України - Адміністрація зв'язку України є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики в галузі поштового та електричного зв'язку на всій території України, несе відповідальність за її стан і розвиток. Держкомзв'язку України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням. У межах своїх повноважень Держкомзв'язку України організовує виконання актів законодавства і здійснює контроль за їх реалізацією. Державний комітет зв'язку та інформатизації України є правонаступником ліквідованих Державного комітету зв'язку України, Державного агентства інформатизації України, Головного управління з питань радіочастот при Кабінеті Міністрів України.

Пунктом 4 вказаного Положення визначено, що Держкомзв'язку України відповідно до покладених на нього завдань, в тому числі, здійснює відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Порядок безоплатної передачі об'єктів права державної власності із сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Фонду державного майна, інших державних органів, які відповідно до законодавства здійснюють функції з управління державним майном, об'єднань підприємств, яким делеговано функції з управління майном підприємств і організацій, заснованих на державній власності, Національної академії наук, галузевих академій наук, інших установ та організацій, яким державне майно передано у безоплатне користування (самоврядні організації), до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій визначено Постановою №1482 від 21.09.1998р. Кабінету Міністрів України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».

Відповідно до означеного порядку об'єктами передачі згідно з цим Положенням є: а) цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів (далі - підприємства), крім об'єктів, визначених підпунктом "д" цього пункту. Структурний підрозділ підприємства може бути об'єктом передачі після виділення його в установленому порядку в цілісний майновий комплекс на підставі розподільного балансу; б) нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва, а також нежитлові приміщення після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об'єкт) на підставі складання в установленому порядку розподільного балансу за умови обов'язкового наступного укладення з іншими балансоутримувачами будинку, в якому розташовані ці приміщення, угоди про спільне користування та утримання будинку і прибудинкової території); в) акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств (крім передачі акцій державним органам приватизації засновниками відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації); г) державне майно, що не увійшло до статутного фонду господарських товариств, створених у процесі приватизації, корпоратизації; д) цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів у зв'язку з прийняттям рішення про їх приватизацію; е) інше окреме індивідуально визначене майно підприємств (крім нерухомого).

Передача об'єктів права державної власності від одного підприємства іншому, що належать до сфери управління одного і того ж органу, уповноваженого управляти державним майном, або самоврядної організації, здійснюється на підставі рішення цього органу або самоврядної організації (п.3 Постанови №1482 від 21.09.1998р. Кабінету Міністрів України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У п.7 Постанови №1482 від 21.09.1998р. Кабінету Міністрів України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» вказано, що якщо передача здійснюється за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном, або самоврядної організації, пропозиції щодо передачі (крім випадків передачі майна у зв'язку з прийняттям рішення про приватизацію) погоджуються відповідно до пункту 5 цього Положення, а також з Мінфіном та Фондом державного майна.

Пунктом 5 означеного нормативно-правового акту визначено, що пропозиції щодо передачі об'єктів права державної власності, яка здійснюється за рішенням Кабінету Міністрів України, погоджуються ініціатором передачі з: відповідним органом, уповноваженим управляти державним майном, або самоврядною організацією; підприємством - у разі передачі закріпленого за ним майна; трудовим колективом підприємства - у разі передачі об'єктів соціальної інфраструктури, споруджених за рахунок коштів цього підприємства. Згода трудового колективу підприємства подається у формі виписки з протоколу загальних зборів (конференції представників).

Відповідно до змісту Наказу №98 від 27.09.1991р. Державного комітету України по зв'язку до відання Державного комітету України по зв'язку прийнято, в тому числі, Харківський електротехнікум зв'язку.

Розпорядженням №670-р від 24.11.1997р. Кабінету Міністрів України затверджено перелік підприємств, установ, організацій, що передаються до сфери управління Державного комітету зв'язку України. Згідно означеного переліку до сфери управління Держкомзв'язку віднесено Українське об'єднання електрозв'язку «Укртелеком (ЄДРПОУ 21560766).

Тобто, з наведеного вбачається, що фактично передача Державним комітетом зв'язку України з балансу Харківського електротехнікуму зв'язку на баланс Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком» частини будівлі гуртожитку площею 1981 кв.м. здійснювалась від одного підприємства іншому, що належать до сфери управління одного і того ж органу, уповноваженого управляти державним майном, або самоврядної організації.

Отже, з огляду на наведене вище, суд дійшов висновку, що передача спірного об'єкту нерухомого майна від Харківського електротехнікуму зв'язку на баланс Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком» повинна була бути здійснена у відповідності до п.7 Постанови №1482 від 21.09.1998р. Кабінету Міністрів України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності».

Проте, за твердженнями прокурора, які з боку відповідачів 1 та 2 належними та допустимими у розумінні ст.34 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані, визначені Постановою №1482 від 21.09.1998р. Кабінету Міністрів України «Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності» погодження щодо передачі частини будівлі гуртожитку площею 1981 кв.м. на баланс відповідача 1 Державним комітетом зв'язку отримано не було, що свідчить про невідповідність Наказу №44 від 11.03.1999 р. Державного комітету зв'язку України вимогам чинного на момент його видання законодавства України.

З огляду на наведене, враховуючи відсутність підстав для перебування частини будівлі гуртожитку площею 1981 кв.м. на балансі Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком», суд також вважає безпідставним передачу у власність Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" майна - частини будівлі гуртожитку площею 1981 кв.м. згідно Наказу №227 від 25.11.2003р. Державного комітету зв'язку та інформатизації України.

Проте, як зазначалось вище, 14.04.2016р. Публічним акціонерним товариством «Укртелеком» подано заяву про застосування строків позовної давності.

Наразі, за висновками суду, строк позовної давності щодо вимог про визнання незаконними та скасування наказу Наказу №44 від 11.03.1999 р. Державного комітету зв'язку України та Наказу №227 від 25.11.2003р. Державного комітету зв'язку та інформатизації України сплив. При цьому, судом враховано наступне.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання (ч.5 ст.261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» за змістом ч.2 ст.9 Цивільного кодексу України та ч.1 ст.223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п.2.2 зазначеної постанови Пленуму Вищого господарського суду України за змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.2007р. Верховного Суду України у справі №П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 Цивільного кодексу України, абзац третій частини другої статті 20 Господарського кодексу України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність (п.1.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів»).

Пунктом 5 ст.121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, встановлених законом.

Частиною 1 ст.36-1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Згідно із Рішенням №3-рп/99 від 08.04.1999р. Конституційного Суду України представництво прокуратурою України інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді. За правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов'язки.

Відповідно до п.4.1 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор.

Тобто, прокурор, як представник держави в особі відповідного органу може бути наділений лише правами, належними особі, яку він представляє.

Сторони в судовому процесі мають рівні права, тому прокурор, який звернувся з позовом в інтересах держави не має в розумінні чинного господарського процесуального законодавства привілейованого статусу порівняно з іншими учасниками процесу, зокрема, особою, в інтересах якої він звернувся.

За таких обставин, за висновками суду, дія правового інституту позовної давності та положення щодо наслідків її спливу, встановлені законом, мають розповсюджуватися на всіх учасників судового процесу, у тому числі, на прокурора.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 02.10.2012р. у справі №16/296-31/91-2012, від 06.12.2011р. у справі №16/183, від 19.04.2012р. у справі №31/108, від 18.02.2015р. по справі №916/3135/13, постановах від 23.12.2014р. та від 22.04.2015р. Верховного Суду України по справах №3/194гс14 та №3-54гс15.

Наразі, за висновками суду, позивачі були обізнані щодо прийняття оспорюваних актів більш, як за три роки до моменту звернення прокурора до суду з розглядуваним позовом.

При цьому, суд зазначає, що акт від 20.04.1999р. передачі з балансу технікуму електрозв'язку на баланс Українського державного підприємства електрозв'язку «Укртелеком» частини будівлі гуртожитку містить підписи директора, головного бухгалтера Харківскього електротехнікуму зв'язку та скріплений печаткою навчального закладу.

Слід зазначити, що на виконання Розпорядження №261-р від 15.05.2002р. Кабінету Міністрів України «Про утворення Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій» Державним комітетом зв'язку та інформатизації України було видано Наказ №126 від 25.06.2002р. «Про створення Державного університету інформаційно-комунікаційних техлогій».

Згідно означеного наказу створено Державний університет інформаційно-комунікаційних технологій, який є правонаступником Одеської національної академії зв'язку імені О.С. Попова, реорганізовано Харківський електротехнікум зв'язку шляхом приєднання їх до Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій.

Наказом №103 від 17.05.2004р. Державного комітету зв'язку та інформатизації України реорганізовано Харківський електротехнікум зв'язку у Харківський коледж Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій.

Згідно Розпорядження №509-р від 26.06.2013р. Кабінету Міністрів України «Про утворення Державного університету телекомунікацій» було створено Державний університет телекомунікацій та приєднано до зазначеного університету, в тому числі, Державний університет інформаційно-комунікаційних технологій.

При цьому, з приводу обізнаності Міністерства освіти та науки суд зазначає, що згідно Розпорядження №1191-р від 16.11.2011р. Кабінету Міністрів України «Деякі питання управління вищими навчальними закладами» та Наказу №1586 від 29.12.2011р. Міністерва освіти і науки, молоді та спорту України «Про передачу вищих навчальних закладів із сфери управління Державної служби спеціального зав'язку та захисту інформації до сфери управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту» Міністерством освіти і науки, молоді та спорту (Міністерство освіти і науки України було створено шляхом реорганізації (виділу) Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України згідно Указу №96/2013 від 28.02.2013р. Президента України «Про деякі заходи з оптимізації системи центральних органів виконавчої влади»). Тобто, фактично після отримання до сфери управління вищих навчальних закладів позивач 1 був обізнаний, в тому числі, щодо майна Харківського коледжу Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій.

До того ж, судом також прийнято до уваги твердження прокурора, що наведені у позовній заяві, про те, що ані Міністерством освіти і науки України, як органом, що уповноважений управляти державним майно, ні Державним університетом телекомунікацій та Харківським державним коледжем Державного університету телекомунікацій, як балансоутримувачем державного майна, з часу передачі частини гуртожитку з балансу на баланс, не вжито заходів до виконання повноважень щодо захисту інтересів держави.

Обставин неможливості відповідного звернення до суду в межах строку позовної давності прокурором та позивачами всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено, а судом не встановлено.

Крім того, наявності інших обставин, які зробили своєчасне пред'явлення позову до суду неможливим або ускладненим, позивачами та прокурором всупереч вимог ст.ст.4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не доведено.

Згідно із п.4 ст.267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За таких обставин, приймаючи до уваги наведене вище, з огляду на пропущення позивачем трирічного строку позовної давності, господарський суд дійшов висновку, що позов Заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Державного університету телекомунікацій та Харківського коледжу державного університету телекомунікацій в частині визнання незаконним та скасування наказу №44 від 11.03.1999 р. Державного комітету зв'язку України про передачу з балансу Харківського електротехнікуму зв'язку на баланс УДПЕЗ "Укртелеком" частини будівлі гуртожитку площею 1981 кв.м, та визнання незаконним та скасування наказу №227 від 25.11.2003р. Державного комітету зв'язку та інформатизації України в частині передачі у власність ВАТ «Укртелеком» майна - частини будівлі гуртожитку площею 1981 кв.м., що знаходилось на балансі УДПЕЗ «Укртелеком» по Харківській дирекції станом на 01.07.1999р., не підлягає задоволенню.

Позовні вимоги про визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію майна від 13.07.2005р. та запис у книзі 1 № 2978 та визнання відсутнім у Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» права власності на навчально-житлові приміщення навчального центру, площею 1981 кв.м. за інвентарним номером 640177, які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Целіноградська, 44 та передані у власність на підставі наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 25.11.2003 №227, підлягають залишенню без задоволення як похідні.

Згідно приписів ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір залишається за Прокуратурою Харківської області.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.22, 27, 43, 49, 75, 81, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено

15.06.2016 р.

Суддя О.М. Спичак