Постанова

від 26.09.2016 по справі 922/6367/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" вересня 2016 р. Справа№ 922/6367/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Дідиченко М.А.

за участю представників:

від прокуратури - Мамушкіна А.І., посвідчення № 043881 від 09.08.2016р.;

від першого позивача - Міністерства освіти і науки - представник не прибув;

від другого позивача - Державного університету телекомунікацій - представник не прибув;

від третього позивача - Харківського коледжу державного університету телекомунікацій - Нестерцова А.С., довіреність № 90 від 14.03.2016р.;

від першого відповідача - ПАТ "Укртелеком"- Сліпченко О.Л., представник за довіреністю № 1051 від 20.07.2015р.;

від другого відповідача - Міністерства інфраструктури України - представник не прибув;

від третього відповідача - Харківського міського управління юстиції - представник не прибув;

від третьої особи - Фонду державного майна України - Зубарєва Н.В., довіреність № 537 від 31.12.2015;

від третьої особи - Міністерства фінансів України - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва на рішення господарського суду міста Києва від 10.06.2016 року у справі №922/6367/15 (суддя Спичак О.М.) за позовом Заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки, Державного університету телекомунікацій та Харківського коледжу державного університету телекомунікацій до публічного акціонерного товариства "Укртелеком", Міністерства інфраструктури України та Харківського міського управління юстиції, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачів - Фонду державного майна України та Міністерства фінансів України про визнання незаконними наказів та рішення.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки, Державного університету телекомунікацій та Харківського коледжу державного університету телекомунікацій звернувся до господарського суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Укртелеком", Міністерства інфраструктури України та Харківського міського управління юстиції про визнання незаконними наказів та рішення.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.06.2016 року у справі №922/6367/15 у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Суд першої інстанції, дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог, застосував позовну давність та відмовив у задоволенні позову внаслідок пропуску прокурором строку на звернення до суду із даним позовом.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Заступник прокурора міста Києва звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 10.06.2016 року у справі №922/6367/15 скасувати, та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неправильність висновку суду першої інстанції в частині пропуску прокурором строку позовної давності.

Представники апелянта та третього позивача в судовому засіданні 26.09.2016 підтримали вимоги за апеляційною скаргою.

Представник першого відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Представник третьої особи - Фонду державного майна України надав пояснення по суті справи.

Перший, другий позивачі, другий, третій відповідачі, а також третя особа - Міністерство фінансів України правом на участь представників у судовому засіданні не скористалися, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.

Разом з тим, від другого позивача до суду надійшла заява, якою він підтримав вимоги апеляційної скарги.

Будь - яких заяв, клопотань щодо неможливості бути присутніми в даному судовому засіданні від першого позивача, другого та третього відповідачів, а також третьої особи до суду не надійшло.

Враховуючи наведене вище, апеляційна скарга розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до акту №268 від 08.02.1999р. державного приймання будівлі (споруди), затвердженого рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради депутатів трудящих прийнято в експлуатацію гуртожиток №9 Харківського електротехнікуму зв'язку.

Згідно реєстраційного посвідчення №2978 від 08.02.1999р. Комунального підприємства "Харківське міське бюро технічної інвентаризації", об'єкт нерухомого майна розташований за адресою: м.Харків, вул.Целіноградська, 44, зареєстровано за державою в особі Верховної Ради України та визначено користувачем Харківський електротехнікум зв'язку.

Зі змісту журналу зовнішніх обмірів технічного паспорту від 06.04.1999р. інвентаризаційної справи №81933 загальна площа гуртожитку, що розташований за адресою: м.Харків, вул.Целіноградська, 44, становила 5705,4 кв.м.

Державним комітетом зв'язку України 11.03.1999р. видано Наказ №44 "Про передачу майна", відповідно до якого для ефективного використання площ, скорочення фінансових витрат на утримання гуртожитку Харківського електротехнікуму зв'язку передано з балансу Харківського електротехнікуму зв'язку на баланс Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" частину будівлі гуртожитку площею 1981 кв.м.

Відповідно до акту від 20.04.1999р. передачі з балансу технікуму електрозв'язку на баланс Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" частини будівлі гуртожитку Харківський електротехнікум зв'язку зі свого балансу передав на баланс Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" частину будівлі гуртожитку у місті Харкові по вул.Целіноградській, 44 загальною площею 1898,2 кв.м. У додатку до вказаного акту наведено конкретний перелік та стан приміщень, що передавались на баланс Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком".

Наказом №155 від 27.12.1999р. Державного комітету зв'язку та інформатизації України на базі цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" створено Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком".

Згідно з Наказом №227 від 25.11.2003р. Державного комітету зв'язку та інформатизації України нерухоме майно, що знаходилось на балансі Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" по Харківській дирекції станом на 01.07.1999р. передано у власність Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" та затверджено його перелік.

У відповідності до зазначеного наказу до переліку майна, переданого до статутного фонду Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" включено навчальні-житлові приміщення навчального центру площею 1981 кв.м., які розташовані у місті Харкові по вул.Целіноградській, 44.

За відкритим акціонерним товариством "Укртелеком" 13.07.2005р. на праві колективної власності зареєстровано вищевказаний об'єкт нерухомого майна.

Прокурор, вважаючи, що Наказ Державного комітету зв'язку України №44 від 11.03.1999 р. та Наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України №227 від 25.11.2003р. суперечать приписам чинного на момент їх видання законодавства, звернувся до суду з позовом про визнання їх незаконними та скасування.

Крім цього, прокурором було заявлено вимоги про визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію майна від 13.07.2005р. та запису у книзі 1 № 2978, а також про визнання відсутнім у публічного акціонерного товариства "Укртелеком" права власності на навчально-житлові приміщення навчального центру, площею 1981 кв.м. за інвентарним номером 640177, які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Целіноградська, 44 та передані у власність на підставі наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 25.11.2003 №227.

Колегія суддів, розглянувши матеріали даної справи, дійшла висновку про відмову у задоволенні вказаних вимог, з огляду на наступне.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

За змістом ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України. При цьому, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частиною 1 ст. 21 Цивільного кодексу України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до п.п.1, 2 Положення про Державний комітет зв'язку України, яке затверджено Указом Президента України №1352/97 від 11.12.1997р., (що був чинний, на момент виникнення спірних правовідносин) Державний комітет зв'язку України - Адміністрація зв'язку України є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення державної політики в галузі поштового та електричного зв'язку на всій території України, несе відповідальність за її стан і розвиток. Держкомзв'язку України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням. У межах своїх повноважень Держкомзв'язку України організовує виконання актів законодавства і здійснює контроль за їх реалізацією.

Держкомзв'язку України в межах своїх повноважень, на основі та на виконання актів законодавства видає накази, організовує і контролює їх виконання (п.7 Положення про Державний комітет зв'язку України, яке затверджено Указом №1352/97 від 11.12.1997р. Президента України). Аналогічні положення щодо актів, які видаються Держкомзв'язку України, містяться у Положенні про Державний комітет зв'язку та інформатизації України, яке затверджено Указом Президента України №601/99 від 03.09.1999р. "Про Положення про Державний комітет зв'язку та інформатизації України".

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову (п.2 Роз'яснення №02-5/35 від 26.01.2000р. Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів").

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, прокурором при зверненні до суду з вимогами про визнання наказів Державного комітету зв'язку України недійсними повинно бути доведено невідповідність таких актів нормам чинного законодавства та порушення внаслідок їх прийняття прав позивачів.

Так, в обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що всупереч вимог Положення про передачу об'єктів права державної та комунальної власності, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №1482 від 21.09.1998р., погодження з Мінекономіки, Мінфіном і Фондом державного майна щодо передачі частини будівлі гуртожитку площею 1981 кв.м. на баланс першого відповідача Державним комітетом зв'язку отримано не було.

Також, прокурор зазначає про те, що Наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України №227 від 25.11.2003р. про передачу у власність ВАТ "Укртелеком" частини будівлі гуртожитку суперечить вимогам ч. 2 ст. 3 Закону України "Про приватизацію", оскільки дія цього Закону не поширюється на приватизацію об'єктів державного житлового фонду.

Крім цього, за доводами прокурора, відповідно до ч. 2 ст. 2 вказаного Закону не підлягають приватизації кімнати у гуртожитках.

Щодо вимоги про визнання незаконним та скасування Наказу Державного комітету зв'язку України №44 від 11.03.1999 р. про передачу з балансу Харківського електротехнікуму зв'язку на баланс Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" частини будівлі гуртожитку площею 1981 кв.м., слід зазначити наступне.

Порядок безоплатної передачі об'єктів права державної власності із сфери управління міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, Фонду державного майна, інших державних органів, які відповідно до законодавства здійснюють функції з управління державним майном, об'єднань підприємств, яким делеговано функції з управління майном підприємств і організацій, заснованих на державній власності, Національної академії наук, галузевих академій наук, інших установ та організацій, яким державне майно передано у безоплатне користування (самоврядні організації), до сфери управління інших органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій визначено Положенням про передачу об'єктів права державної та комунальної власності, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України №1482 від 21.09.1998р.

Згідно п. 2 вказаного Положення (в редакції чинній на момент видачі наказу №44 від 11.03.1999 р.) об'єктами передачі згідно з цим Положенням є:

а) цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів (далі - підприємства), крім об'єктів, визначених підпунктом "д" цього пункту. Структурний підрозділ підприємства може бути об'єктом передачі після виділення його в установленому порядку в цілісний майновий комплекс на підставі розподільного балансу;

б) нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва, а також нежитлові приміщення після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об'єкт) на підставі складання в установленому порядку розподільного балансу за умови обов'язкового наступного укладення з іншими балансоутримувачами будинку, в якому розташовані ці приміщення, угоди про спільне користування та утримання будинку і прибудинкової території);

в) акції (частки, паї), що належать державі у майні господарських товариств (крім передачі акцій державним органам приватизації засновниками відкритих акціонерних товариств, створених у процесі корпоратизації);

г) державне майно, що не увійшло до статутного фонду господарських товариств, створених у процесі приватизації, корпоратизації;

д) цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій, їх структурних підрозділів у зв'язку з прийняттям рішення про їх приватизацію;

е) інше окреме індивідуально визначене майно підприємств (крім нерухомого).

Пунктом 4 зазначеного Положення (в редакції чинній на момент видачі наказу №44 від 11.03.1999 р.) передбачено, що передача об'єктів права державної власності здійснюється за рішенням:

а) Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених підпунктами "а" і "в" пункту 2 цього Положення;

б) органів, уповноважених управляти державним майном, або самоврядних організацій за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном і Фондом державного майна - щодо об'єктів, визначених підпунктами "б" і "е" пункту 2 цього Положення;

в) засновника господарського товариства та органу, уповноваженого управляти державним майном, який приймає майно, за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном і Фондом державного майна - щодо об'єктів, визначених підпунктом "г" пункту 2 цього Положення;

г) органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій та Фонду державного майна - щодо об'єктів, визначених підпунктом "д" пункту 2 цього Положення.

При цьому, у вказаному пункті також зазначено, що передача об'єктів права державної власності від одного підприємства іншому, що належать до сфери управління одного і того ж органу, уповноваженого управляти державним майном, або самоврядної організації, здійснюється на підставі рішення цього органу або самоврядної організації.

Отже, з наведеного вбачається, що рішення органу, уповноваженого управляти державним майном щодо передачі об'єктів права державної власності повинно погоджуватися з Мінекономіки, Мінфіном і Фондом державного майна лише у випадку передачі такого майна до сфери управління іншого органу уповноваженого управляти державним майном.

В свою чергу, якщо передача об'єктів права державної власності здійснюється від одного підприємства іншому, що належать до сфери управління одного і того ж органу, уповноваженого управляти державним майном, така передача здійснюється лише на підставі рішення цього органу без погодження із Мінекономіки, Мінфіном і Фондом державного майна.

У даному випадку, передача Державним комітетом зв'язку України з балансу Харківського електротехнікуму зв'язку на баланс Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" частини будівлі гуртожитку площею 1981 кв.м. здійснювалась від одного підприємства іншому, що належали до сфери управління одного і того ж органу, уповноваженого управляти державним майном.

Так, відповідно до Наказу Державного комітету України по зв'язку №98 від 27.09.1991р. (т.1, а.с. 90) до відання Державного комітету України по зв'язку прийнято, в тому числі, Харківський електротехнікум зв'язку.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №670-р від 24.11.1997р. затверджено перелік підприємств, установ, організацій, що передаються до сфери управління Державного комітету зв'язку України. Згідно означеного переліку до сфери управління Держкомзв'язку віднесено Українське об'єднання електрозв'язку "Укртелеком".

Враховуючи те, що передача будівлі гуртожитку здійснювалась від Харківського електротехнікуму зв'язку до Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком", які належали до сфери управління Державного комітету зв'язку України, погодження із Мінекономіки, Мінфіном і Фондом державного майна не потребувалося.

З огляду на викладене, вимога про визнання незаконним та скасування Наказу Державного комітету зв'язку України №44 від 11.03.1999 р. про передачу з балансу Харківського електротехнікуму зв'язку на баланс Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" частини будівлі гуртожитку площею 1981 кв.м. є необґрунтованою, а тому, відповідно, не підлягає задоволенню.

Щодо вимог про визнання незаконним та скасування Наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України №227 від 25.11.2003р. про передачу у власність Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" частини будівлі гуртожитку площею 1981 кв.м., слід зазначити наступне.

Відкрите акціонерне товариство "Укртелеком" набуло права власності на всі активи та пасиви Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком", в тому числі на навчально-житлові приміщення навчального центру, площею 1981 кв.м., які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Целіноградська, 44, в процесі корпоратизації останнього згідно з наказами Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 23.12.1999 №150 "Про затвердження акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" та від 27.12.1999 №155 "Про створення відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" та затвердження його статуту".

Згідно п. 15 Положення про порядок корпоратизації підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05.07.1993 р., з моменту державної реєстрації відкритого акціонерного товариства активи і пасиви підприємства, структурного підрозділу (одиниці) переходять до відкритого акціонерного товариства. Акціонерне товариство стає правонаступником прав і обов'язків корпоратизованого підприємства.

На час корпоратизації Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком" гуртожитки не відносилися до об'єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі в комунальну власність відповідних рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало.

Відповідно до частини другої статті 1, частини другої статті 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (у редакції, чинній на час корпоратизації Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком") до державного житлового фонду, який підлягав приватизації на користь громадян України, відносився житловий фонд місцевих рад та житловий фонд, який знаходився у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, крім кімнат у гуртожитках.

У разі банкрутства підприємств, зміни форми власності або ліквідації підприємств, установ, організацій, у повному господарському віданні яких перебуває державний житловий фонд, останній (крім гуртожитків) одночасно передається у комунальну власність відповідних міських, селищних, сільських Рад народних депутатів (частина друга пункт 9 стаття 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").

Враховуючи наведені вище положення чинного законодавства, на момент проведення корпоратизації Українського державного підприємства електрозв'язку "Укртелеком", гуртожитки не відносилися до об'єктів державного житлового фонду, який підлягав приватизації громадянами України чи підлягав передачі в комунальну власність відповідних рад, і могли бути включені до вартості майна підприємств, які підлягали приватизації, оскільки законодавчої заборони не існувало.

Наведена позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі № 6-12цс11.

Крім того, Фондом державного майна України 25.05.2005 затверджено перелік майна, переданого до статутного фонду відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" (т.1., а.с. 94).

Так, згідно вказаного переліку Державний комітет зв'язку та інформатизації України передав відкритому акціонерному товариству "Укртелеком", зокрема, навчально-житлові приміщення навчального центру, площею 1981 кв.м., які розташовані за адресою: м. Харків, вул. Целіноградська, 44.

Згідно витягів з Реєстру права власності на нерухоме майно (т.1, а.с. 23) підставою для реєстрації права власності на вказані приміщення за ВАТ "Укртелеком" визначено - Наказ Державного комітету зв'язку та інформатизації України № 155 від 27.12.1999р. та перелік майна від 25.05.2005р.

Враховуючи наведене, підстави для задоволення вимоги про визнання незаконним та скасування Наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України №227 від 25.11.2003р. про передачу у власність Відкритого акціонерного товариства "Укртелеком" частини будівлі гуртожитку площею 1981 кв.м. відсутні.

У зв'язку з тим, що суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог про визнання незаконними наказів, вимоги про визнання недійсним та скасування рішення про державну реєстрацію майна від 13.07.2005р. та запису у книзі 1 № 2978, а також про визнання відсутнім у публічного акціонерного товариства "Укртелеком" права власності на вказані навчально-житлові приміщення, які є похідними вимогами, також не підлягають задоволенню.

Стосовно заяви першого відповідача про застосування строків позовної давності, слід зазначити наступне.

Так, суд першої інстанції, дійшовши висновку про обґрунтованість позовних вимог, застосував позовну давність та відмовив у задоволенні позову внаслідок пропуску прокурором строку на звернення до суду із даним позовом.

Колегія суддів, з підстав наведених вище, дійшла висновку про те, що вказані вимоги є необґрунтованими, а тому у позові слід відмовити саме із вказаних підстав.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Відповідно до п. 2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо пропуску прокурором при подачі даного позову строку позовної давності, а також відсутності при цьому поважних причин.

Разом з тим, у даному випадку, оскільки судом відмовляється у задоволенні вимог з підстав їх необґрунтованості, позовна давність не підлягає застосуванню.

Враховуючи те, що висновок місцевого господарського суду щодо обґрунтованості позовних вимог не призвів до прийняття неправильного рішення, останнє підлягає залишенню без змін.

Доводи апелянта щодо неправильності висновку суду в частині пропуску прокурором строку позовної давності не впливають на результат розгляду даної справи, оскільки, як вже було зазначено, позовні вимоги є необґрунтованими, а тому відповідно позовна давність до них не підлягає застосуванню.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 10.06.2016 року у справі №922/6367/15 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника.

3. Матеріали справи №922/6367/15 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

М.А. Дідиченко