Постанова

від 16.06.2016 по справі 816/741/16

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 червня 2016 року м.ПолтаваСправа № 816/741/16

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Удовіченка С.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Кисличенко О.В.,

представника позивача - Фищука В.В.,

представника відповідача - Гуслистого В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Промислово-комерційного приватного підприємства "Легком" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

В С Т А Н О В И В:

19 травня 2016 року Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Промислово-комерційне приватне підприємство "Легком" про стягнення адміністративно-господарських санкцій у розмірі 22896,00 грн та пені у розмірі 425,94 грн, посилаючись на порушення відповідачем вимог статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", що полягає у незабезпеченні нормативу робочих місць працевлаштування інвалідів у 2015 році.

Представник позивача у судовому засіданні вимоги позовної заяви підтримав, просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, вказуючи на те, що відповідачем створено робоче місце для інваліда, яке згідно наказу від 01.10.2012 року № 4-Л-39 займає ОСОБА_3, що знаходилась у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами з 16.03.2015 по 19.07.2015, та у відпустці по догляду за дитиною по досягненню нею 3 років з 20.07.2015 по теперішній час. За таких обставин вважає, що підстави для стягнення адміністративно-господарських санкцій відсутні.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що Промислово-комерційне приватне підприємство "Легком" (код ЄДРПОУ 21042505) зареєстроване як юридична особа 04.10.1993 року /а.с. 12/.

22.02.2016 відповідач подав до Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік (форма № 10-ПІ) вх. № 1876 /а.с.8/.

Згідно відомостей, зазначених у Звіті, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу підприємства у 2015 році становила 25 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особа, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" становить 1 особу.

У списку працюючих інвалідів - штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2015 році (зворотний бік звіту) зазначено ОСОБА_3 /а.с. 42/ , яка з 20.07.2015 року перебуває у відпустці по догляду за дитиною до 3 років.

Посилаючись на те, що інваліди, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до 3 х років, не враховуються у середньооблікову чисельність, позивачем розрахована сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, виходячи із кількості незайнятих робочих місць для працевлаштування інвалідів (1 особу), в розмірі 22896,00 грн.

З огляду на прострочення відповідачем терміну оплати адміністративно-господарських санкцій на 31 день (з 16.04.2016 по 16.05.2016) позивачем розраховано пеню у розмірі 425,94 грн.

Надаючи оцінку обґрунтованості позовних вимог Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені із відповідача, суд враховує наступне.

Частиною першої статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до частини першої статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Частиною другою статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до частин 1, 2 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Із аналізу вищенаведених норм суд вбачає, що адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця, передбачені Законом України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення, і підлягають застосуванню у разі, якщо суб'єкт господарювання не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік (форма № 10-ПІ) середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у відповідача 2015 році становила 25 осіб, відтак в силу вимог частини 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів для відповідача становив одне робоче місце.

Відповідно до частини 5 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною 1 статті 19, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Судом встановлено, що згідно наказу від 01.10.2012 року № 4-Л-39 ОСОБА_3 прийнято на роботу до Промислово-комерційного приватного підприємства "Легком", про що у трудову книжку ОСОБА_3 внесено запис від 01.10.2012 року про прийняття на роботу швачкою /а.с 39, 44/.

Згідно довідки МСЕК серії 7-66 ТЕ № 0097537 гр. при повторному огляді ОСОБА_3 встановлено 3 групу інвалідності безтерміново /а.с. 62/.

Наказом від 16.03.2015 № 16/03-1 ОСОБА_3 надано відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами з 16.03.2015 по 19.07.2015 /а.с. 46/.

Наказом від 19.07.2015 № 19/07/1 ОСОБА_3 надано відпустку по догляду за дитиною до 3-х років з 20.06.2012 по 20.06.2015 /а.с. 47/.

Таким чином, відповідачем у 2012 році працевлаштовано інваліда ОСОБА_3, для якої місце роботи у відповідача було основним і у 2015 році.

Статтею 2 Закону України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР встановлено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади) , заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Згідно статті 4 Закону України "Про відпустки" відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону) є одним із видів відпусток.

Відповідно до приписів статті 181 Кодексу законів про працю України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.

Статтею 184 Кодексу законів про працю України встановлено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

З огляду на викладене, відпустка по догляду за дитиною не перериває трудові відносини роботодавця і працівника, при цьому за останнім протягом усього часу відпустки зберігається місце роботи.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем створено робоче місце для працевлаштування інваліда, працевлаштовано особу із інвалідністю, для якої це місце є основним, а відтак в силу вимог частини 5 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у 2014 році виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Суд зауважує, що згідно статті 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" адміністративно-господарські санкції підлягають сплаті за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Зважаючи на те, що створене відповідачем робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда, у 2015 році було зайняте інвалідом, правові підстави для стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені з відповідача відсутні.

Суд відхиляє посилання позивача на те, що відповідачем не забезпечено середньооблікову чисельність працюючих інвалідів, яка визначається згідно Інструкції зі статистики кількості працівників від 28.09.2005 року № 286, оскільки статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, встановлено норматив для працевлаштування інвалідів - одне робоче місце, без посилання на середньооблікову чисельність працюючих інвалідів.

Крім того, в Інструкції зі статистики кількості працівників, яка розроблена відповідно до Закону України "Про державну статистику", містяться основні методологічні положення щодо визначення показників кількості працівників у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об'єктивної статистичної інформації щодо зайнятості працівників та розмірів їхньої оплати праці.

Пунктом 3.2.2 Інструкції визначено, що при обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені в пунктах 2.4, 2.5 Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв'язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку (підпункти 2.5.8-2.5.9 Інструкції). Облік цих категорій працівників ведеться окремо.

Ведення окремого обліку осіб, що перебувають у відпустках у зв'язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не означає, що особа не є працевлаштованою та її місце роботи не є основним.

Відповідна позиція підтримана Вищим адміністративним судом України у справі № К/9991/47462/12 /а.с. 26 -27/.

Згідно зі статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В ході розгляду справи позивачем не доведено обставин, на яких на яких ґрунтуються його вимоги, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Промислово-комерційного приватного підприємства "Легком" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним надісланням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови складено 21 червня 2016 року.

Суддя С.О. Удовіченко