Ухвала

від 25.07.2016 по справі 816/741/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 липня 2016 р.Справа № 816/741/16 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Бенедик А.П.

Суддів: Філатова Ю.М. , Калиновського В.А.

за участю секретаря судового засідання Жданюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2016р. по справі №816/741/16

за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Промислово-комерційного приватного підприємства "Легком"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Полтавське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до суду із адміністративним позовом до Промислово-комерційного приватного підприємства "Легком", в якому просив стягнути адміністративно-господарські санкції 22896,00 грн. та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 425,94 грн.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що оскільки у 2015 році відповідачем в порушення вимог ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" не було виконано нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, що має наслідком накладення адміністративно-господарських санкцій в сумі 22896,00 грн. Враховуючи, що відповідачем в добровільному порядку не було сплачено суму санкцій, то вони підлягають стягненню на підставі рішення суду. Також, з відповідача підлягає стягненню пеня за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 425,94 грн.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2016 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2016 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, зокрема на порушення ст.ст. 18-20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", що призвело до неправильного вирішення справи.

Вказує, що кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" становить 1 особу. У списку працюючих інвалідів - штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2015 році зазначено ОСОБА_1, яка з 20.07.2015 року перебуває у відпустці по догляду за дитиною до 3 років. Разом з тим, працівник, який перебуває у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами не враховується до середньооблікової кількості штатних, в т.ч. і до працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність. А тому, оскільки підприємством не було виконано обов'язку щодо працевлаштування інвалідів, то останній має обов'язок сплатити суму адміністративно-господарські санкції у розмірі 22896,00 грн. Також, через затримку сплати адміністративно-господарських санкцій, підприємству нарахована пеня в сумі 425,94 грн.

Відповідач надав письмові заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на обґрунтованість та об'єктивність рішення суду, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники сторін про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Колегія суддів визнала за можливе розглянути справу з урахуванням положень ч. 1 ст. 41 та ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час її апеляційного перегляду, що відповідно до поданого відповідачем Звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік за формою №10-ПІ, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу підприємства у 2015 році становила 25 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність - 1 особа, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів" становить 1 особу.

У списку працюючих інвалідів - штатних працівників, які мали інвалідність та були зайняті на підприємстві у 2015 році зазначено ОСОБА_1, яка з 20.07.2015 року перебуває у відпустці по догляду за дитиною до 3 років.

Враховуючи те, що інваліди, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною до 3 х років, не враховуються у середньооблікову чисельність, на думку позивача, відповідач повинен сплатити адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, виходячи з середньорічної заробітної плати штатного працівника, в розмірі 22896,00 грн. Крім того, через затримку сплати адміністративно-господарських санкцій, підприємству нарахована пеня у розмірі 425,94 грн.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем створено робоче місце для працевлаштування інваліда, працевлаштовано особу із інвалідністю, для якої це місце є основним, а відтак в силу вимог частини 5 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" у 2015 році виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів, в зв'язку з чим, заявлена сума адміністративно-господарських санкцій є необґрунтованою.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, в тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних потреб реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених положень Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" витікає, що підприємства зобов'язані не лише створювати робочі місця для інвалідів, а і повинні надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів.

Статтею 238 Господарського кодексу України (далі - ГК України) передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані за порушення правил, встановлених законодавчими актами.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Частиною 1 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості 1 робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів (ч. 2 ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні").

Згідно зі ч.ч. 1, 2 ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Згідно звіту відповідача про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2015 рік (форма № 10-ПІ) середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у відповідача 2015 році становила 25 осіб, відтак, в силу вимог частини 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів для відповідача становив одне робоче місце.

Відповідно до частини 5 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною 1 статті 19, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Під час судового розгляду справи встановлено, що згідно наказу від 01.10.2012 року №4-Л-39 ОСОБА_1 прийнято на роботу до Промислово-комерційного приватного підприємства "Легком", про що у трудову книжку ОСОБА_1 внесено запис від 01.10.2012 року про прийняття на роботу швачкою (а.с 39, 44).

Згідно довідки МСЕК серії 7-66 ТЕ № 0097537 гр. при повторному огляді ОСОБА_1 встановлено 3 групу інвалідності безтерміново (а.с. 62).

Наказом від 16.03.2015 № 16/03-1 ОСОБА_1 надано відпустку у зв'язку з вагітністю та пологами з 16.03.2015 по 19.07.2015 (а.с. 46).

Наказом від 19.07.2015 № 19/07/1 ОСОБА_1 надано відпустку по догляду за дитиною до 3-х років з 20.06.2012 по 20.06.2015 (а.с. 47).

Таким чином, відповідачем у 2012 році працевлаштовано інваліда ОСОБА_1, для якої місце роботи у відповідача було основним і у 2015 році.

Згідно ст. 2 Закону України "Про відпустки", право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про відпустки", відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону) є одним із видів відпусток.

Згідно положень ст. 181 Кодексу законів про працю України, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.

Статтею 184 Кодексу законів про працю України встановлено, що звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років - частина шоста статті 179), одиноких матерів при наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

З огляду на викладене, відпустка по догляду за дитиною не перериває трудові відносини роботодавця і працівника, при цьому за останнім протягом усього часу відпустки зберігається місце роботи.

Щодо посилань позивача на те, що відповідачем не забезпечено середньооблікову чисельність працюючих інвалідів, яка визначається згідно Інструкції зі статистики кількості працівників від 28.09.2005 року № 286, оскільки статтею 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" для фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, встановлено норматив для працевлаштування інвалідів - одне робоче місце, без посилання на середньооблікову чисельність працюючих інвалідів, слід зазначити наступне.

В Інструкції зі статистики кількості працівників, яка розроблена відповідно до Закону України "Про державну статистику", містяться основні методологічні положення щодо визначення показників кількості працівників у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об'єктивної статистичної інформації щодо зайнятості працівників та розмірів їхньої оплати праці.

Пунктом 3.2.2 Інструкції визначено, що при обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені в пунктах 2.4, 2.5 Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв'язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку (підпункти 2.5.8-2.5.9 Інструкції). Облік цих категорій працівників ведеться окремо.

Ведення окремого обліку осіб, що перебувають у відпустках у зв'язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не означає, що особа не є працевлаштованою та її місце роботи не є основним.

Аналогічна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України у справі №К/9991/47462/12.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем створено робоче місце для працевлаштування інваліда, працевлаштовано особу із інвалідністю, для якої це місце є основним, а відтак в силу вимог частини 5 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Колегія суддів зазначає, що позивачем, в порушення вищезазначених вимог, не було надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2016 року по справі №816/741/16 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта, позивача у справі.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.06.2016р. по справі №816/741/16 за позовом Полтавського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Промислово-комерційного приватного підприємства "Легком" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П. Судді (підпис) (підпис) Філатов Ю.М. Калиновський В.А.

Повний текст ухвали виготовлений 27.07.2016 р.