Ухвала

від 14.06.2016 по справі 804/9481/14

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 червня 2016 року м. Київ К/800/39734/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Ігнатенко О.В. ,

розглянувши касаційну скаргу Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2015 року

та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2015 року

по справі № 804/9481/14

за позовом Приватного підприємства «МТрейд»

до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

про скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «МТрейд» звернулось до суду з позовною заявою до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області про скасування податкових повідомлень-рішень від 18.06.2014 року №0000741501 та №0000751501.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2015 року у даній справі позов задоволено з огляду на правомірність заявлених вимог.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що згідно з довідкою з ЄДР підприємств та організацій України видами діяльності позивача за КВЕД є: ремонт та технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення, дослідження та експериментальні розробки у сфері інших природничих та технічних наук, надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів, неспеціалізована оптова торгівля, добування декоративного та будівельного каменю, вапняку, гіпсу, крейди та глинистого сланцю, добування залізних руд.

Відповідно до матеріалів справи, в період з 22 квітня 2014 року по 25 квітня 2014 року посадовими особами відповідача було проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства України, результати якої оформлено актом №516/22-01/31682608 від 08.05.2014 року.

Висновками даного акту встановлено порушення позивачем:

- пп. 135.4.1 п. 135.4, п. 135.1, п. 135.5.4 п. 135.5, п. 135.2 ст.135, п. 138.1, п. 138.2, п.138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 44.1 ст.144 Податкового кодексу України, п.1, п.2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІ та п. 2.1, п. 2.2, п. 2.4, п. 2.15, п. 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток у сумі 2143054,00 грн;

- п.189.1 ст.189, п.198.1, п.198.3, п.198.4, п. 198.6 ст. 198, п.193.1 ст.193, п. 44.1 ст.44 Податкового кодексу України, п.1, п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пп. 2.1, 2.2, 2.4, 2.15, 2.16 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку - завищено податковий кредит з ПДВ, що призвело до заниження податку на додану вартість у сумі 1710539,00 грн.

18 червня 2014 року на підставі висновків акта перевірки №516/22-01/31682608 від 08.05.2014 року податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0000751501, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств у розмірі 2047725,00 грн. та на суму 453856,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0000741501, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) за основним платежем на суму 1710539,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями на суму 383950,25 грн.

За наслідками процедури адміністративного оскарження спірні податкові повідомлення-рішення залишено без змін.

Податковим органом в обґрунтування свого висновку щодо відсутності реального здійснення господарських операцій з придбання товару позивачем у контрагентів зазначено про відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу контрагентів, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів. Крім того, свідоцтво контрагента, як платника ПДВ №100309058, анульовано 16.12.2011 року за ініціативою органу ДПС, причина анулювання - відсутність поставок та надання декларацій.

Задовольняючи позов, суди виходили з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, дотримались правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, додаткові угоди, специфікації, рахунки, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, акти наданих послуг, акти коригування вартості, акти прийняття виконаних робіт, калькуляція на виконання робіт, звіти та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Крім того, в матеріалах справи міститься висновок головного інженера ПАТ «Науково-дослідного та проектного інституту по збагаченню та агломерації руд чорних металів «Механобрчормет» ОСОБА_3; експертні висновки Бєлгородської торгово-промислової палати від 10.05.2011 року №812-0, від 30.06.2011 року №СЕ-1/1328, від 04.11.2011 року № 2478-0, від 27.12.2011 року №2980-0; експертні висновки від 06.11.2014 року №Є-168/1, №Є-168/2 Криворізького представництва Дніпропетровської торгівельно-промислової палати. Згідно вказаних висновків, обрахування ваги долота податковим органом здійснювалось згідно методики здачі металолому і останній, при прийнятті акту перевірки, зробив висновок про розбіжності між вагою відпрацьованого у виробництві долота та зданого до металобрухту без висновків експертів.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційні скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження за матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.

За таких обставин, суди дійшли вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31 серпня 2015 року та постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 липня 2015 року по справі № 804/9481/14 залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К. Судді підписСірош М.В. підписЮрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 17.06.2016 р.