Ухвала

від 22.06.2016 по справі 395/1300/14-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

Умнової О.В., Кафідової О.В., Фаловської І.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: відділ Держземагенства у Новомиргородському районі Кіровоградської області, Головне управління юстиції у Кіровоградській області, про визнання правочину недійсним, застосування наслідків його недійсності, за касаційною скаргою ОСОБА_4 в особі представником ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 09 лютого 2016 року,-

в с т а н о в и л а:

У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом, в якому просила визнати недійсним з моменту укладення договір оренди землі від 20 березня 2011 року, укладений від її імені невідомою особою із ОСОБА_7, який зареєстровано у відділі Держкомзему у Новомиргородському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 22 квітня 2011 року за № 352380004000040, та акт приймання-передачі земельної ділянки, який є додатком до зазначеного договору оренди землі; застосувати наслідки недійсності правочину, а саме: скасувати запис у Державному реєстрі земель відділу Держкомзему у Новомиргородському районі від 22 квітня 2011 року за № 352380004000040 та зобов'язати відповідача повернути вищевказану земельну ділянку.

Позов мотивовано тим, що відповідно до державного акту на право приватної власності на землю, виданого 15 грудня 2009 року Новомиргородською районною державною адміністрацією, вона є власником земельної ділянки НОМЕР_1 загальною площею 0,9467 га, яка розташована на території Панчівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, з кадастровим номером НОМЕР_2. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У 2010 році ОСОБА_4 надала у користування вказану земельну ділянку ОСОБА_5 без укладення у встановленому законом порядку договору оренди земельної ділянки. У 2013 році позивач дізналася, що відповідач самовільно, не попередивши, без її дозволу склав, підписав та зареєстрував у відділі Держкомзему у Новомиргородському районі договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років. Договір оренди та акт приймання-передачі земельної ділянки ОСОБА_4 не підписувала, згоди на укладення зазначеного договору не надавала, а також нікому не передавала повноважень за довіреністю на підписання договору оренди та акта приймання-передачі землі. Підписи у спірному договорі оренди земельної ділянки та в акті приймання-передачі виконані не нею, а невідомою особою з ретельним наслідуванням її підпису. Крім того, в спірному договорі земельної ділянки відсутні істотні умови договору, встановлені ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 05 червня 2015 року позов задоволено частково. Визнано недійсним з моменту укладення договір оренди земельної ділянки НОМЕР_1, загальною площею 0,9467 га, яка розташована на території Панчівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, від 20 березня 2011 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, який зареєстровано у відділі Держкомзему у Новомиргородському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 22 квітня 2011 року за № 352380004000040. Скасовано запис про реєстрацію договору оренди земельної ділянки НОМЕР_1, загальною площею 0,9467 га, від 20 березня 2011 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_7, який зареєстровано у відділі Держкомзему у Новомиргородському районі від 22 квітня 2011 року за № 352380004000040. Зобов'язано ОСОБА_5 повернути ОСОБА_4 земельну ділянку НОМЕР_1, загальною площею 0,9467 га, яка розташована на території Панчівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, з кадастровим номером НОМЕР_2, що належить ОСОБА_4 на підставі державного акта про право приватної власності на землю, виданого 15 грудня 2009 року Новомиргородською районною державною адміністрацією Кіровоградської області. У задоволенні решті позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 09 лютого 2016 року рішення районного суду скасовано з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Представник позивача, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та залишити в силі рішення місцевого суду.

Дослідившиматеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідност. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд дав належну оцінку законності та обґрунтованості рішення місцевого суду. Належним чином перевірив встановлені судом фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку із чим, обґрунтовано скасував рішення місцевого суду та вирішив спір по суті.

Судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі державного акта на право приватної власності на земельну ділянку, виданого 15 грудня 2009 року Новомиргородською районною державною адміністрацією, ОСОБА_4 є власником земельної ділянки площею 0,9467 га, розташованої на території Панчівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області. Цільове призначення земельної ділянки - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

20 березня 2011 року між ОСОБА_4 і ОСОБА_7 було укладено договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років, який зареєстровано у відділі Держкомзему у Новомиргородському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 22 квітня 2011 року № 352380004000040.

Відповідно до висновку експерта від 8 травня 2015 року, підписи від імені ОСОБА_4 у графі «Орендодавець» договору оренди земельної ділянки НОМЕР_1 від 20 березня 2011 року та у графі «орендодавець передав» акта приймання-передачі земельної ділянки НОМЕР_1 від 20 березня 2011 року виконані не самою ОСОБА_4, а іншою особою.

Як свідчать матеріали справи позивач та її представник в судове засідання 10 лютого 2015 року, коли судом було постановлено ухвалу про призначення почеркознавчої експертизи, не з'являлись. Вільні зразки підписів та письма позивачки були надані її представником через канцелярію суду (а.с.114, 115-125).

Скасовуючи рішення місцевого суду, апеляційний суд вірно виходив з того, що в порушення вимог ст.212 ЦПК України, суд першої інстанції не дав оцінку висновку експертизи щодо його обґрунтованості та узгодженості з іншими матеріалами справи та безпідставно прийняв висновок експертизи як належний доказ у справі.

У висновку судової почеркознавчої експертизи відсутні дані про те, який порівняльний матеріал був наданий судом для дослідження, на якому документі є достовірний підпис ОСОБА_4, з яким необхідно порівнювати підпис, виконаний в оспорюваному договорі оренди земельної ділянки (а.с.142-144).

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано не прийняв експертний висновок в якості належного доказу у справі, оскільки вільні зразки підписів і письма позивача експертом не досліджувалися та не порівнювалися з досліджуваним підписом у договорі оренди; умовно-вільних зразків підписів та письма позивачкою надано не було. При цьому, в дослідницькій частині експертного висновку відсутні відомості про те, з якими зразками підпису порівнювався досліджуваний підпис.

При цьому зазначив, що позивач, крім висновку судової почеркознавчої експертизи від 08 травня 2015 року, не надала суду інших доказів на підтвердження доводів про те, що оспорюваний договір вона не підписувала, тому справжність підпису у договорі оренди позивачкою не спростовано.

Перевірка належності підпису особі не може підтверджуватись будь-якими засобами доказування(ст.59 ЦПК України), а встановлення зазначеної обставини потребує спеціальних знань.

Висновки суду узгоджуються з роз'ясненнями п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року № 8 «Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах».

Суд апеляційної інстанції, виконавши вимоги ч. 4 ст. 338 ЦПК України про те, що висновки і мотиви, з яких скасовані рішення є обов'язковими для суду при новому розгляді справи, роз'яснив сторонам право подавати клопотання про призначення додаткової експертизи та наслідки невчинення таких процесуальних дій, відповідно до вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України. Сторони таким правом не скористалися.

Посилання представника позивача у касаційній скарзі щодо не виконання судом апеляційної інстанції вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України, спростовуються роздруківкою журналу судового засідання від 09 лютого 2016 року, який дублює звукозапис технічної фіксації даного судового засідання, під час судового засідання розгляду справи апеляційним судом вбачається, що позивачу роз'яснено право заявити клопотання про призначення повторної експертизи, на що позивач - ОСОБА_4 заявила, що не вважає за потрібне проводити повторну експертизу, достатньо наявних в матеріалах справи доказів. Крім того, усі висловлювання сторін та роз'яснення наслідків суддями апеляційного суду Кіровоградської області відповідають журналу судового засідання та співпадає з наявним в матеріалах справи звукозаписом технічної фіксації даного судового засідання.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваного рішення відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, -

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 09 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О.В. Умнова О.В. Кафідова І.М. Фаловська