Рішення

від 21.06.2016 по справі 910/8068/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2016Справа №910/8068/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Чигиринлегпром»

До Міністерства оборони України

Про стягнення 123 289,80 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Байда О.Г. представник за довіреністю № 2 від 07.06.16.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Чигиринлегпром» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач) про стягнення 62 911,22 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.16. порушено провадження у справі № 910/8068/16 та призначено її до розгляду на 24.05.16.

В судовому засіданні 24.05.16. позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, відповідно до якої Товариства з обмеженою відповідальністю «Чигиринлегпром» просить суд стягнути з відповідача 123 289,80 грн., з яких: 62 911,22 грн. - основного боргу, 55 865,17 грн. - інфляційних втрат, 4 513,41 грн. - 3% річних. Вказану заяву було прийнято судом, внаслідок чого має місце нова ціна позову. виходячи з якої вирішується спір.

В судовому засіданні 24.05.16. відповідачем було подано заяву про застосування строку позовної давності та письмовий відзив на позовну заяву, в якому він проти позову заперечує з підстав, викладених в відзиві.

В судових засіданнях 24.05.16. та 09.06.16. оголошувались перерви до 09.06.16. та 16.06.16.

В судовому засіданні 16.06.16. позивачем було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 16.06.16. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України було оголошено перерву до 21.06.16.

В судовому засіданні 21.06.16. позивачем було підтримано свої позовні вимоги.

Відповідач в судове засідання 21.06.16. не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Про дату. Час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/8068/16.

В судовому засіданні 21.06.16. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.12.12. між позивачем (далі - Постачальник) та відповідачем (далі - Замовник) було укладено Договір № 286/3/12/88 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) (далі - Договір), за умовами якого (п. 1.1) Постачальник зобов'язався у 2012 році поставити Замовнику вироби з текстилю для домашнього господарства (лот 3 Наволочка бавовняна верхня 50х60 см) (далів - товар), а Замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортиментів, кількості, у строки (терміни) і виключно за цінами згідно положень Договору.

Згідно з п. 1.2 Договору, за ним поставляється товар наступної номенклатури, кількості: наволочка бавовняна верхня 50х60 см (виготовляється з бязі вирібленої арт. БВ 146*150) у відповідності до ДСТУ 3119-95 та відповідно до зразку-еталону у кількості 96 000 штук загальною вартістю 1 572 480,00 грн.

Ціна Договору становить 1 572 480,00 грн. з ПДВ (п. 3.1 Договору).

Строк дії Договору сторонами погоджено п. 10.1 (в редакції додаткової угоди № 2 від 27.12.12. до Договору) з дати його підписання і діє до 31.03.13., а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

Спір у справі виник в зв'язку з неоплатою відповідачем переданого за Договором товару.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що Постачальник передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 572 480,00 грн., що підтверджується наступними документами:

- видатковими накладними, які скріплені підписами і печатками сторін: № 1 від 22.12.12. на суму 835 380,00 грн., № 2 від 24.12.12. на суму 163 800,00 грн., № 3 від 21.12.12. на суму 245 700,00 грн., № 4 від 24.12.12. на суму 163 800,00 грн., № 5 від 21.12.12. на суму 163 800,00 грн.

- рахунками: № 1 від 22.12.12. на суму 835 380,00 грн., № 2 від 24.12.12. на суму 163 800,00 грн., № 3 від 21.12.12. на суму 245 700,00 грн., № 4 від 24.12.12. на суму 163 800,00 грн., № 5 від 21.12.12. на суму 163 800,00 грн.

- об'яви про пред'явлення на приймальний контроль якості представнику відповідача та завезення виробів на склад: № 1 від 19.12.12-21.12.12., № 2 від 19.12.12.-24.12.12., № 3 від 19.12.12.-24.12.12., № 4 від 19.12.12.-21.12.12., № 5 від 19.12.12.-24.12.12.

- актами приймального контролю (якості) з підписами представників Замовника: № 1 від 20.12.12., № 2 від 20.12.12., № 3 від 21.12.12., № б/н від 21.12.12., № 5 від 21.12.12.

Відповідно до п. 4.1 Договору розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 90 банківських днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання Постачальником Замовнику належним чином оформленого рахунка-фактури на відвантажений товар, підписаний керівником та головним бухгалтером підприємства (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі).

Згідно з п. 4.2 Договору до рахунка-фактури додаються:

- акт приймального контролю (якості) товару, на якому повинен бути оригінал підпису одержувача замовника, засвідчений мастичною печаткою, який підтверджує одержання товару;

- видаткова накладна Постачальника;

- повідомлення форми № 280.

Відповідачем не заперечується обставина належного виконання Постачальником своїх зобов'язань за Договором.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем поставлено товар, а відповідачем його прийнято на суму 1 572 480,00 грн.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Жодних заперечень з приводу отримання продукції відповідачем суду надано не було.

Отже, суд при розгляді справи приймає до уваги відсутність у відповідача, як Замовника за Договором, будь-яких заперечень та претензій щодо належного виконання Постачальником прийнятих за Договором зобов'язань з передання товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Разом з тим, відповідач сплатив позивачу за товар грошові кошти в розмірі 1 509 568,78 грн., тобто частково.

Доводи відповідача, викладені в письмовому відзиві, не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до приписів статті 617 ЦК України та частини другої статті 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів. Така правова позиція відповідає статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод та рішенням Європейського суду з прав людини зі справи "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та зі справи "Бакалов проти України" від 30.11.04.

Аналогічної правової позиції Вищий господарський суд України висловлює у своєму інформаційному листі від 13.07.12. № 01-06/908/2012.

Твердження відповідача стосовно порушення позивачем порядку надання документів на оплату послуг спростовується матеріалами справи та не звільняє відповідача від його обов'язку як Замовника оплатити отримай товар.

Крім того, суд відзначає, що за своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати та ніяким чином не засвідчує обсяг поставленої продукції.

Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст.212 Цивільного кодексу України, відповідно до ч. 1 якої особи, що вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 вказаного нормативно-правового акту, яка передбачає, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.09.09. Верховного суду України по справі № 37/405 та постанові від 18.06.13. Вищого господарського суду України по справі № 923/38/13-г.

Платіжні реквізити Постачальника зазначені розділі 13 Договору та видаткових накладних., а вартість товару узгоджена контрагентами в Договорі та видатковій накладній.

За таких обставин, враховуючи наведені вище умови спірного Договору, суд дійшов висновку, що строк оплати товару, який було поставлено за Договором на загальну суму 1 572 480,00 грн., настав.

Оскільки відповідач прийняв замовлений ним товар, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві його вартості, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю в розмірі 62 911,22 грн., що складає борг відповідача станом на момент прийняття даного рішення.

Як відзначалось судом, відповідачем було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Проте, за висновками суду, строк позовної давності щодо вимог про стягнення основного боргу не сплив з наступних підстав.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п. 2.2 зазначеної Постанови, за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Аналогічна позиція міститься також в постанові від 12.06.07. Верховного Суду України у справі № П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Відповідно до п. 4.2 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України, у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Як встановлено судом, в порушення умов Договору відповідачем товар на загальну суму 62 911,22 грн. оплачено не було, в результаті чого у останньої утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 62 911,22 грн. по видатковій накладній № 4 від 24.12.12., рахунок по якій № 4 від 24.12.12.

Враховуючи визначені Договором строки оплати поставленого товару, господарський суд дійшов висновку, що строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості почав свій перебіг (з врахуванням святкових днів) з 08.05.13.

Статтю 264 Цивільного кодексу України визначено випадки, в яких перебіг позовної давності переривається.

Зокрема, у ч. 1 вказаної статті визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

При цьому, частиною 3 ст. 264 Цивільного кодексу України передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності (стаття 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. (п. 4.3 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Пунктом 4.4.1 вказаної Постанови передбачено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір ; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи, 15.05.14. (тобто в межах трирічного строку позовної давності) сторонами було складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.01.14.

Крім того, відповідачем було здійснено наступні часткові проплати: 10.04.13. на суму 100 888,78 грн. та 28.12.12. на суму 1 408 680,00 грн. (тобто в межах трирічного строку позовної давності).

З огляду на наведене вище в сукупності, суд дійшов висновку, що підписання сторонами акту від 15.05.14. звірки взаєморозрахунків та часткові проплати за Договором 28.12.12. та 10.04.13. вказують на визнання відповідачем своєї заборгованості, що свідчить про переривання перебігу строку позовної давності за вимогами про стягнення означеної заборгованості.

Як зазначалось вище, після переривання перебіг позовної давності починається заново, отже, у даному випадку строк позовної давності за вимогою про стягнення основного боргу починав свій перебіг заново 15.05.14. та на момент звернення до суду (29.04.16. згідно відбитки поштового штемпеля на конверті) не сплив.

Таким чином, приймаючи до уваги все викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Чигиринлегпром» про стягнення основного боргу в сумі 62 911,22 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо вимог позивача про стягнення 55 865,17 грн. - інфляційних втрат, 4 513,41 грн. - 3% річних, суд відзначає наступне.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за Договором в частині внесення плати за поставлений товар було нараховано 3% та інфляційні втрати на суму 62 911,22 грн. за період з 01.01.14. по 23.05.16.

Відповідно до п.4.2 Постанови №10 від 29.05.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

За висновками суду, з урахуванням умов Договору стосовно строків внесення плати, позивач був обізнаний про порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань на суму 62 911,22 грн. 08.05.13., отже саме в цей день у останнього виникло право на нарахування 3% річних, збитків від інфляції.

Таким чином, строк позовної давності за вимогою про стягнення 3% річних та інфляційних втрат за розглядуваним позовом розпочався 08.05.13. та закінчився 08.05.16.

При цьому, суд зазначає, що у п. 4.4 Постанови № 10 від 29.05.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами.

3% річних та збитки від інфляції за своєю правовою природою є правовими наслідками порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань. Вимоги про сплату нарахувань, передбачених частиною другою ст. 625 Цивільного кодексу України хоча й мають грошовий характер, але за своєю правовою природою не є частиною основного зобов'язання. Вказану правову позицію наведено у п. 1.14 Постанови № 14 від 17.12.13. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань".

Отже, враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що переривання строку позовної давності за вимогами про стягнення основного боргу не свідчить про переривання такого строку за вимогами про стягнення 3% річних та збитків від інфляції. Аналогічну правову позицію наведено у постанові від 17.07.14. Вищого господарського суду України по справі № 910/4129/14.

Таким чином, позовні вимоги про стягнення нарахувань, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України, після спливу строку позовної давності (08.05.16.) є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

При цьому судом враховано, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Отже, перерахунок інфляційних втрат та 3% річних судом здійснюється за період з 01.01.14. по 08.05.16.

Після здійснення власного розрахунку суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 55 360,94 грн. інфляційних втрат та 4 441,70 грн. 3% річних.

Інфляційні втрати в розмірі 504,23 грн. та 3% річних в розмірі 71,71 грн. нараховано безпідставно, а тому суд відмовляє в позові в цій частині.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог..

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Проспект Повітрофлотський, б. 6; ідентифікаційний код 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Чигиринлегпром» (20901, Черкаська область, Чигининський район, м. Чигирин, вул. Гагаріна, б. 19; ідентифікаційний код 35187663) 62 911 (шістдесят дві тисячі дев'ятсот одинадцять) грн. 22 коп. - основного боргу, 55 360 (п'ятдесят п'ять тисяч триста шістдесят) грн. 94 коп. - інфляційних втрат, 4 441 (чотири тисячі чотириста сорок одну) грн. 70 коп. - 3% річних, 1 840 (одну тисячу вісімсот сорок) грн. 71 коп. - судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 23.06.16.

Суддя Т.М. Ващенко