Постанова

від 06.12.2016 по справі 910/8068/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" грудня 2016 р. Справа№ 910/8068/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Майданевича А.Г.

Гаврилюка О.М.

за участю представників сторін

від позивача : Байда О.Г. - представник за дов. б/н від 07.06.2016 року;

від відповідача: Кривошей Д.А. - представник за дов. №220/825/д від 30.12.2015 року,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Міністерства оборони України

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 року

у справі № 910/8068/16 (суддя Т.М. Ващенко)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром"

до Міністерства оборони України

про стягнення 123289,80 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 123 289,80 грн, з яких: 62 911,22 грн - основного боргу, 55 865,17 грн - інфляційних втрат, 4513,41 грн - 3% річних ( з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Позовні вимоги мотивовані неоплатою відповідачем переданого за договором № 286/3/12/88 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 року у справі №910/8068/15 позов задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром" 62911,22 грн - основного боргу, 55360,94 грн - інфляційних втрат, 4 441,70 грн - 3% річних та 1840,71 грн - судового збору. В іншій частині в позові відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 року у справі №910/8068/16 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права.

Так, скаржник зазначив, що позивачем був порушений порядок надання документів (належним чином оформлення) на оплату послуг, тому відповідно у Міністерства оборони України відсутні підстави для реєстрації зобов'язань.

Крім того, скаржник зазначив, що суд першої інстанції в супереч умов договору помилково стягнув з відповідача 3% річних.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2016 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України було прийнято до провадження.

Розгляд справи здійснювався різними колегіями суддів.

У судовому засіданні 06.12.2016 року представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду - скасувати.

В судовому засіданні 06.12.2016 року представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 року по справі №910/8068/15 залишити без змін а апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 року підлягає зміні, а апеляційна скарга Міністерства оборони України частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

14.12.12 року між позивачем (постачальник) та відповідачем (замовник) було укладено договір № 286/3/12/88 про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався у 2012 році поставити замовнику вироби з текстилю для домашнього господарства (лот 3 наволочка бавовняна верхня 50х60 см) (далів - товар), а замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортиментів, кількості, у строки (терміни) і виключно за цінами згідно положень договору.

Відповідно до п. 1.2 договору, поставляється товар наступної номенклатури, кількості: наволочка бавовняна верхня 50х60 см (виготовляється з бязі вирібленої арт. БВ 146*150) у відповідності до ДСТУ 3119-95 та відповідно до зразку-еталону у кількості 96 000 штук загальною вартістю 1572480,00 грн.

Згідно п. 3.1 договору ціна договору становить 1572480,00 грн. з ПДВ

Строк дії договору сторонами погоджено п. 10.1 (в редакції додаткової угоди № 2 від 27.12.12 року до договору) з дати його підписання і діє до 31.03.13 року, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення.

Спір у справі виник в зв'язку з неоплатою відповідачем переданого за договором товару.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.12 року "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, постачальник передав, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1572 480,00 грн, що підтверджується наступними документами:

- видатковими накладними, які скріплені підписами і печатками сторін: № 1 від 22.12.1202 року на суму 835380,00 грн, № 2 від 24.12.2012 року на суму 163800,00 грн, № 3 від 21.12.12 року на суму 245700,00 грн, № 4 від 24.12.2012 року на суму 163 800,00 грн, № 5 від 21.12.12 року на суму 163 800,00 грн.

- рахунками: № 1 від 22.12.2012 року на суму 835380,00 грн, № 2 від 24.12.2012 року на суму 163 800,00 грн., № 3 від 21.12.2012 року на суму 245700,00 грн, № 4 від 24.12.2012 року на суму 163800,00 грн, № 5 від 21.12.12 року на суму 163800,00 грн.

- об'яви про пред'явлення на приймальний контроль якості представнику відповідача та завезення виробів на склад: № 1 від 19.12.2012 року -21.12.2012 року, № 2 від 19.12.2012 року -24.12.2012 року, № 3 від 19.12.2012 року -24.12.2012 року, № 4 від 19.12.2012 року -21.12.2012 року, № 5 від 19.12.2012 року -24.12.2012 року.

- актами приймального контролю (якості) з підписами представників Замовника: № 1 від 20.12.2012 року, № 2 від 20.12.2012 року, № 3 від 21.12.2012 року, № б/н від 21.12.2012 року, № 5 від 21.12.2012 року.

Відповідно до п. 4.1 договору розрахунки за фактично поставлений товар проводяться протягом 90 банківських днів (за умов надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання Постачальником Замовнику належним чином оформленого рахунка-фактури на відвантажений товар, підписаний керівником та головним бухгалтером підприємства (якщо посада головного бухгалтера не передбачена штатним розписом, то про це зазначається у рахунку-фактурі).

Згідно з п. 4.2 договору до рахунка-фактури додаються:

- акт приймального контролю (якості) товару, на якому повинен бути оригінал підпису одержувача замовника, засвідчений мастичною печаткою, який підтверджує одержання товару;

- видаткова накладна постачальника;

- повідомлення форми № 280.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд приймає до уваги, що відповідачем не заперечується обставина належного виконання постачальником своїх зобов'язань за договором.

Таким чином, судом встановлено, що позивачем поставлено товар, а відповідачем його прийнято на суму 1572480,00 грн.

Відповідно до ст. 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов'язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Жодних заперечень з приводу отримання продукції відповідачем матеріали справи не містять.

Отже, суд при розгляді справи приймає до уваги відсутність у відповідача, як замовника за договором, будь-яких заперечень та претензій щодо належного виконання постачальником прийнятих за договором зобов'язань з передання товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу приписів ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Разом з тим, відповідач сплатив позивачу за товар грошові кошти в розмірі 1 509 568,78 грн, тобто частково.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника щодо неможливості погасити заборгованість, оскільки документи, які підтверджували постачання товару були направлені Міністерству оборони України після закінчення 2012 бюджетного року, з огляду на наступне.

Відповідно до приписів ст. 617 Цивільного кодексу України та ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів. Така правова позиція відповідає ст. 1 протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод та рішенням Європейського суду з прав людини зі справи "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 року та зі справи "Бакалов проти України" від 30.11.2004 року.

Твердження скаржника стосовно порушення позивачем порядку надання документів на оплату послуг спростовується матеріалами справи та не звільняє відповідача від його обов'язку як замовника оплатити отримай товар.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що за своєю правовою природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати та ніяким чином не засвідчує обсяг поставленої продукції.

Ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст. 212 Цивільного кодексу України, відповідно до ч. 1 якої особи, що вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина) та не є простроченням кредитора у розумінні ст. 613 вказаного нормативно-правового акту, яка передбачає, що кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Аналогічну позицію наведено у постанові від 29.09.2009 року Верховного суду України по справі № 37/405 та постанові від 18.06.2013 року Вищого господарського суду України по справі № 923/38/13-г.

Так, платіжні реквізити постачальника зазначені розділі 13 договору та видаткових накладних, а вартість товару узгоджена контрагентами в договорі та видатковій накладній.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що строк оплати товару, який було поставлено за договором на загальну суму 1572480,00 грн, настав.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 62911,22 грн.

Щодо заяви про застосування строків позовної давності, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 Постанови № 10 від 29.05.2013 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" за змістом ч. 2 ст. 9 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 223 Господарського кодексу України позовна давність має застосовуватися до вимог, що випливають з майново-господарських зобов'язань, визначених ст.175 Господарського кодексу України.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. ч. 3 та 4 ст. 267 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 2.1 Постанови № 10 від 29.05.2013 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного.

За приписами п. 2.2 зазначеної Постанови, за змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 12.06.2007 року у справі № П-9/161-16/165.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Відповідно до п. 4.2 Постанови № 10 від 29.05.2013 року Пленуму Вищого господарського суду України, у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем.

Як встановлено вище, в порушення умов договору відповідачем товар на загальну суму 62911,22 грн оплачено не було, в результаті чого у останньої утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 62 911,22 грн по видатковій накладній № 4 від 24.12.2012 року.

Враховуючи визначені договором строки оплати поставленого товару, строк позовної давності за вимогами про стягнення заборгованості почав свій перебіг (з врахуванням святкових днів) з 08.05.2013 року.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Правила переривання перебігу позовної давності (ст. 264 Цивільного кодексу України) застосовуються господарським судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останній є докази, що підтверджують факт такого переривання. (п. 4.3 Постанови № 10 від 29.05.2013 року Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Пунктом 4.4.1 вказаної Постанови передбачено, що у дослідженні обставин, пов'язаних із вчиненням зобов'язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах строку давності, а не після його спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 15.05.2014 року (тобто в межах трирічного строку позовної давності) сторонами було складено та підписано акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.01.2014 року.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було здійснено наступні часткові проплати: 10.04.2013 року на суму 100 888,78 грн та 28.12.2012 року на суму 1408 680,00 грн (тобто в межах трирічного строку позовної давності).

Тобто, підписання сторонами акту від 15.05.2014 року звірки взаєморозрахунків та часткові проплати за договором 28.12.2012 року та 10.04.2013 року вказують на визнання відповідачем своєї заборгованості, що свідчить про переривання перебігу строку позовної давності за вимогами про стягнення означеної заборгованості.

Як зазначалось вище, після переривання перебіг позовної давності починається заново, отже, у даному випадку строк позовної давності за вимогою про стягнення основного боргу починав свій перебіг заново 15.05.2014 року та на момент звернення до суду першої інстанції (29.04.2016 року згідно відбитки поштового штемпеля на конверті) не сплив.

Таким чином, приймаючи до уваги все викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром" про стягнення основного боргу в сумі 62 911,22 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Щодо вимог позивача про стягнення 55865,17 грн - інфляційних втрат, 4513,41 грн - 3% річних, суд відзначає наступне.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 7.3.6 договору сторони домовились, що погоджений розмір збитків, а також неустойки, який підлягає відшкодуванню Міністерством оборони України за несвоєчасність грошових розрахунків не може бути більшим за суму заборгованості скоригованої на офіційний індекс інфляції за відповідний період (час прострочення).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України та ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України сторони встановили інший розмір процентів 0 (нуль) процентів.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов неправомірного висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення 3 % річних, оскільки в цій частині позовні вимоги не підлягають задоволенню відповідно до умов договору.

Київський апеляційний господарський суд, здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми інфляційних втрат, погоджується з розрахунком позивача, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інфляційні втрати у сумі 55865,17 грн.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України, а також згідно п.п.3,4 та 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 року № 14, до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановлено індексу інфляції та сум процентів, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується загальна позовна давність, а саме тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).

Нарахування інфляційних втрат, які підлягають стягненню було здійснено за період з 01.01.2014 року по 23.05.2016 року (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).

Тобто, враховуючи, що позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом 04.05.2016 року, розрахунок інфляційних втрат було здійснено в межах строків позовної давності визначеної в ст. 257 Цивільного кодексу України.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що розрахунок суду першої інстанції щодо нарахування інфляційних втрат є хибним та таким, що суперечить ст. 257 Цивільного кодексу України.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку щодо правомірності часткового задоволення позовних вимог.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу України визначені підстави для скасування чи зміни рішення, зокрема, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, згідно п. 1 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 року по даній справі підлягає зміні з підстав неповного з'ясування обставин справи, в порядку п. 4 ст. 103 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга Міністерства оборони України - підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта, при задоволенні апеляційної скарги - на іншу сторону.

Оскільки, судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції підлягають зміні, то рішення в цій частині підлягає зміні.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.06.2016 року у справі №910/8068/16 змінити, позов задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Проспект Повітрофлотський, б. 6; ідентифікаційний код 00034022) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром" (20901, Черкаська область, Чигининський район, м. Чигирин, вул. Гагаріна, б. 19; ідентифікаційний код 35187663) 62 911 (шістдесят дві тисячі дев'ятсот одинадцять) грн. 22 коп. - основного боргу, 55865 (п'ятдесят п'ять тисяч вісімсот шістдесят п'ять ) грн 17 коп. - інфляційних втрат, 1327 (одну тисячу триста двадцять сім) грн. 01 коп. - судового збору.

В іншій частині в позові відмовити.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Чигиринлегпром" (20901, Черкаська область, Чигининський район, м. Чигирин, вул. Гагаріна, б. 19; ідентифікаційний код 35187663) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, Проспект Повітрофлотський, б. 6; ідентифікаційний код 00034022) 68,42 (шістдесят вісім) грн 42 коп. - судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи №910/8068/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді А.Г. Майданевич

О.М. Гаврилюк