Постанова

від 21.06.2016 по справі 810/1834/16

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2016 року 810/1834/16

Київський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Балаклицького А.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу

за позовомДержавного підприємства "Тетерівське лісове господарство" доДержавної фінансової інспекції в Київській області провизнання протиправною та скасування вимоги,

в с т а н о в и в:

Державне підприємство "Тетерівське лісове господарство" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної фінансової інспекції в Київській області про визнання протиправним та скасування абзацу 4 вимоги щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства від 27.04.2016 №10-03-14-14/2924.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що зазначений абзац вимоги про усунення порушень є необґрунтованим та протиправним. Позивач стверджує, що реалізація лісопродукції проводилась по вільних ринкових цінах погоджених в договорах з кожним споживачем, оскільки на підприємстві позивача формуються вільні ціни на лісопродукцію на рівні попиту. Позивач зазначає, що на перевірку було надано усі первинні документи, які підтверджують реальність господарських операцій.

Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення, в яких просив суд у задоволенні позову відмовити з мотивів, викладених у письмових запереченнях.

У судове засідання, призначене на 13.06.2016, з'явився представник позивача та до початку розгляду справи по суті звернувся до суду з письмовим клопотанням про розгляд справи за його відсутністю в порядку письмового провадження.

Відповідач, належно повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, явку свого представника до судового засідання не забезпечив, із клопотанням про відкладення розгляду справи до суду не звертався.

Відповідно до приписів частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Судом встановлено, що для розгляду і вирішення даної справи відсутня потреба у заслуховуванні свідків чи експертів, також немає інших перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, зазначених у статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, суд вважає за можливим розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що в період з 28.12.2015 по 23.03.2016 посадовими особами Державної фінансової інспекції в Київській області проведено ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Державного підприємства "Тетерівське лісове господарство" за період з 01.09.2009 по 31.12.2015.

За результатами проведеної ревізії відповідачем був складений Акт від 30.03.2016 №03-10/06, згідно з яким зроблено висновок про ряд порушень, зокрема, встановлено реалізацію лісопродукції за заниженими цінами та за цінами нижчими від тих, які склалися на останньому аукціоні, на загальну суму 76058,42 грн.

На висновок акту ревізії позивач надіслав заперечення, які ДФІ в Київській області не приймаються, про що зазначено в письмовому висновку від 26.04.2016.

На підставі Акту ревізії від 30.03.2016 №03-10/06 відповідачем прийнято вимогу від 27.04.2016 №10-03-14-14/2924 "Вимоги щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства", де з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 8, п. 7 ст. 10, ч. 2 ст. 15 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні", п.п.15 п. 6 Положення про державні фінансові інспекції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 06.08.2014 №310, пункти 46, 49-50, 52 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550, вимагає від позивача усунути виявлені порушення законодавства в установленому законодавством порядку.

Так, в абзаці 4 вимоги щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства від 27.04.2016 №10-03-14-14/2924 зазначено, що в порушення вимог ст. 180 Господарського кодексу України, п.п.1.1, 1.5, п.4 Положення "Про організацію та проведення аукціонів з продажу необробленої деревини", затвердженого наказом Держкомлісгоспу від 19.02.2007 №42 "Щодо вдосконалення механізмів продажу необробленої деревини", ДП "Тетерівський лісгосп" протягом періоду з 01.01.2013 по 31.12.2015 реалізовано лісопродукції за заниженими цінами та за цінами нижчими від тих, які склалися на останньому аукціоні, на загальну суму 76058,42 грн.

Матеріалами справи встановлено, що пунктом 4 Протоколу за підсумками проведення спільної наради представників деревообробних та лісогосподарських підприємств Київської області "Перспективи використання деревинних ресурсів заготівлі ІІ кварталу 2015 року" від 10 березня 2015 року рекомендовано учасникам біржових торгів та лісогосподарським підприємствам застосування в договорах купівлі-продажу необробленої деревини, які укладаються між лісогосподарськими підприємствами та покупцями-переможцями торгів, особливих умов договору за якими, враховуючи нестабільну економічну ситуацію, сторони домовляються про можливість обґрунтованого коригування цін за наявності умов, що можуть виникнути в період дії Договору порівняно з календарним місяцем, в якому укладено цей Договір, а саме - збільшення індексу інфляції на 15% включно та підвищення (зменшення) вартості національної валюти по курсу НБУ відносно іноземних валют. Коригування цін протягом поточного кварталу здійснюється за наявності зазначених умов, але не частіше 2 разів та оформлюється додатковою угодою до договору купівлі-продажу.

Отже, на підставі вказаного Протоколу за підсумками проведення спільної наради представників деревообробних та лісогосподарських підприємств Київської області "Перспективи використання деревинних ресурсів заготівлі ІІ кварталу 2015 року" від 10 березня 2015 року до договорів купівлі-продажу необробленої деревини (аукціонних договорів) було внесено п.п. 13.1, в якому зазначалось, що враховуючи нестабільну економічну ситуацію, сторони домовились про можливість обґрунтованого коригування цін за наявності наступних умов, що можуть виникнути в період дії цього договору порівняно з календарним місяцем, в якому укладено цей договір, а саме:

- збільшення або зменшення індексу інфляції на 15% включно;

- зміни вартості національної валюти по курсу НБУ відносно долара США та/або Євро. Коригування цін допускалось за квартал, за наявності вказаних умов, не більше двох разів (п.п. 13.2 договору).

18 березня 2015 року Київською агропромисловою біржею був проведений аукціон із продажу необробленої деревини заготівлі ІІ кварталу 2015 року.

Ціни на лісопродукцію, яка була виставлена на аукціон, формувались у лютому місяці 2015 року.

23 березня 2015 року згідно аукціонних свідоцтв були укладені договори купівлі-продажу необробленої деревини між ДП "Тетерівський лісгосп" та ТОВ "Форест" №56/2015АЦ, ФОП ОСОБА_1 №51/2015АЦ, ПП "Еттма" №60/2015АЦ, ТОВ "ПГ Апрель" №50/2015АЦ та ТОВ "Укренерджи Холдинг" від 19.03.2015 №48/2015АЦ, відповідно до яких вказаними покупцями було придбано пиловник сосни, 2 сорту, діаметром 14- 19 по ціні 780,00 грн., за 1 м 3 з ПДВ.

З березня місяця 2015 року почалась різка зміна вартості національної валюти по курсу НБУ відносно долара США.

Курс долара США по НБУ 27.02.2015 становив 30,01 грн., а вже 22.05.2015 склав 20,68 грн., тобто знизився на 31%.

Як зазначив позивач, покупці, категорично відмовляючись купувати лісопродукцію по ціні, яка склалась на аукціоні, звернулись до позивача із вимогами понизити ціну на лісопродукцію, посилаючись на п.п. 13.1 договору купівлі-продажу необробленої деревини.

Зазначена обставина підтверджується наявними в матеріалах справи копіями листів-звернень від покупців лісопродукції.

При цьому, як зазначив позивач, враховуючи, що за квітень-травень 2015 року пиловника сосни 2 сорту, діаметром 14-19 було придбано всього 900 м 3 при залишку даного асортименту на складі до 2500 м 3 , з метою недопущення залишків деревинних ресурсів, виникнення ризиків псування та зниження якості заготовленої лісопродукції, можливості потенційних збитків, ним було прийнято рішення про зниження ціни на лісопродукцію на 10-11%.

Реалізуючи п.п. 13.1 вищевказаних договорів до них були укладені додаткові угоди між ДП "Тетерівський лісгосп" та вказаними підприємствами, а саме:

- із ТОВ "Форест" від 08 червня 2015 року №1 до Договору від 23 березня 2015 року №56/2015АЦ;

- із ФОП ОСОБА_1 від 05 червня 2015 року №2 до Договору від 23 березня 2015 року №51/2015АЦ;

- із ПП "Еттма" від 04 червня 2015 року №2 до Договору від 23 березня 2015 року №60/2015АЦ;

- із ТОВ "ПГ Апрель" від 04 червня 2015 року №2 до Договору від 23 березня 2015 року №50/2015АЦ;

- із ТОВ "Укренержи Холдинг" від 05 червня 2015 року №2 до Договору від 19 березня 2015 року №48/2015АЦ.

Відповідно до даних додаткових угод ціна на лісопродукцію була знижена на 80,00 грн. за 1 м 3 з ПДВ і становила 700,00 грн. за 1 м 3 з ПДВ.

При цьому, як зауважив позивач, що дана ціна є обґрунтованою, економічно вигідною та високорентабельною для підприємства, оскільки вона вища за собівартість продукції і при ціні 700,00 грн. за 1 м 3 з ПДВ рентабельність склала більше 40%.

Крім того, позивач зазначив, що реалізовуючи лісопродукцію по ціні 700,00 грн. за 1 м 3 він отримав великі доходи та запобіг тим збиткам, які могло б мати підприємство при накопиченні лісопродукції, яка дуже швидко псується, втрачає свій товарний вигляд і перестає користуватися попитом.

Також зауважив, що об'єми лісопродукції, які виставляються на аукціон, не викуповуються у повному обсязі.

Так, із 94340 куб.м. лісопродукції, виставленої на аукціон у 2013 році, було викуплено 60260 куб.м., у 2014 році, із виставленої на аукціон лісопродукції в кількості 121620 куб.м., викуплено лише 40295 куб.м., а у 2015 році, із виставленої на аукціон лісопродукції в кількості 110470 куб.м, було викуплено всього 59385 куб.м.

Отже, з наведеного слідує, що із тієї лісопродукції, яка була куплена на аукціоні, фактично реалізується всього 50-60%.

При цьому, позивач зазначив, що з метою ліквідації залишків лісопродукції, недопущення її псування та збитковості виробництва, підприємство вживає всі можливі заходи по її реалізації.

Так, якщо учасник аукціону не мав фінансової можливості придбати лісопродукцію на аукціоні, а пізніше у нього така спроможність з'являлась, то, на його прохання, позивач надавав можливість придбавати невикуплену лісопродукцію згідно додаткових угод до договорів.

На підтвердження зазначеного позивачем надано суду належним чином завірені копії додаткових угод, а саме:

- додаткову угоду №1 від 29 листопада 2012 року до Договору купівлі-продажу необробленої деревини №5/2013АЦ від 27 листопада 2012 року, укладену між позивачем та ФОП ОСОБА_2;

- додаткову угоду №1 від 02 січня 2013 року до Договору купівлі-продажу необробленої деревини №7/2013АЦ від 27 листопада 2012 року, укладену між позивачем та ПП "Укрпалетсистем";

- додаткову угоду №1 від 11 березня 2013 року до Договору купівлі-продажу необробленої деревини №23/2013АЦ від 27 листопада 2012 року, укладену між позивачем та ТОВ "Аклес";

- додаткову угоду №1 від 01 жовтня 2013 року до Договору купівлі-продажу необробленої деревини №114/2013АЦ від 21 серпня 2013 року, укладену між позивачем та ТОВ "Промімпекс";

- додаткову угоду №1 від 21 січня 2013 року до Договору купівлі-продажу необробленої деревини №30/2013АЦ від 17 січня 2013 року, укладену між позивачем та ТОВ "Одек Україна";

- додаткову угоду №1 від 12 січня 2015 року до Договору купівлі-продажу необробленої деревини №9/2015АЦ від 25 листопада 2014 року, укладену між позивачем та ПП "Укрпалетсистем";

- додаткову угоду №1 від 27 квітня 2015 року до Договору купівлі-продажу необробленої деревини №75/2015АЦ від 25 березня 2015 року, укладену між позивачем та ТОВ "Барлінек Інвест".

Згідно додаткових угод до договорів, позивачем була реалізована лісопродукція ФОП ОСОБА_2, ПП "Укрпалетсистем", ТОВ "Аклес", ТОВ "Промімпекс", ТОВ "Одек Україна", ТОВ "Барлінек Інвест" по стартовій ціні аукціону, яка була заявлена ДП "Тетерівський лісгосп" і була не нижчою від цін, які склалися на останньому аукціоні для інших підприємств.

Отже, з наведеного слідує, що в усіх договорах та додаткових угодах сторонами були погоджені всі істотні умови.

При цьому, як зазначив позивач, всі укладені договори купівлі-продажу необробленої деревини та додаткові угоди до них на зазначених в них умовах для підприємства були доцільними та здійснені в межах самостійної господарської діяльності не забороненої законом, з метою оптимізації виробничих витрат.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

З метою забезпечення єдиних засад формування собівартості продукції (робіт, послуг) лісового господарства позивач користується Методичними рекомендаціями для здійснення планування, ведення обліку і калькулювання виробничої собівартості продукції, робіт і послуг, які затверджені наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 14 травня 2013 року №124 "Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) на підприємствах, що належать до сфери управління Державного агентства лісових ресурсів України".

Розділом 14 цих рекомендацій "Ціноутворення в лісовому господарстві" передбачено, що згідно ст. 7 Закону України "Про ціни та ціноутворення" вільні ціни і тарифи встановлюються на всі види продукції, товарів і послуг, за винятком тих, по яких здійснюється державне регулювання цін і тарифів.

Згідно з діючим порядком формування вільних цін на продукцію ціни визначаються товаровиробником (надалі продавцем) самостійно, виходячи з умов, що склалися на ринку. Вільні ціни визначаються, виходячи з кон'юнктури ринку, якості та споживчих властивостей продукції, на умовах конкретного контракту. Вільні ціни формуються на підставі технічної документації і в них враховується виробнича собівартість. Адміністративні витрати, Витрати на збут і Прибуток без обмеження рівня рентабельності.

Калькулювання виробничої собівартості продукції групується за наступними статтями: 1.Сировина і матеріали. 2.Зворотні відходи. 3.Покупні матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і послуги виробничого характеру сторонніх підприємств і організацій. 4.Паливо і енергія на технологічні цілі. 5.Основна заробітна плата. 6.Додаткова заробітна плата. 7.Відрахування на соціальні заходи. 8.Витрати на утримання і експлуатацію устаткування. 9.Загально виробничі (цехові) витрати. 10.Витрати на лісогосподарські роботи і послуги, виконані за рахунок доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) або супутня продукція. 11.Інші виробничі витрати. 12.Виробнича собівартість.

Державними класифікаторами України "Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010 передбачено, що до розділу 02 "Лісове господарство та лісозаготівлі" відноситься лісопродукція всіх видів рубок (рубок формування та оздоровлення лісів і рубок головного користування) та заготівля її закінчується транспортуванням деревини у межах підприємства. Виходячи з цього, при заготівлі і реалізації лісопродукції на підприємстві формуються на неї вільні планово-розрахункові ціни, залежно від умов поставки продукції з (видів франко), у тому числі: франко-лісосіка, франко-верхній склад, франко-нижній склад, франко-склад споживача, франко-кордон.

На підприємстві формуються вільні ціни на лісопродукцію на рівні попиту, в тому числі згідно затверджених нормативно-правових документів щодо продажу необробленої деревини з врахуванням діючого збору за деревину, витрат на заготівлю, трелювання, навантажування, розвантажування, перевезення на нижній склад, загальновиробничих витрат, адміністративних витрат, витрат на збут та прибуток без обмеження рівня рентабельності.

Суд погоджується з позицією позивача щодо формування ціни на лісопродукцію з урахуванням технологічного процесу виготовлення.

Фактична собівартість лісопродукції калькулюється в розрахунку на знеособлений кубічний метр деревини, без диференціації по розмірах, породах і сортах. Обумовлено це тим, що всі вказані різновидності лісопродукції виготовляються в єдиному технологічному процесі і в готовому вигляді оцінюються по його завершенні. Крім того, відхилення в собівартості їх заготівель залежно від вказаних факторів незначні (за виключенням діаметра) якщо порівняти пиловник чи фансировину, тому для встановлення цін (цінових співвідношень) між конкретними сортиментами лісопродукції враховується порівняльний аналіз їх якості і споживчих властивостей на умовах відповідного франко.

Комплексна якісна оцінка лісоматеріалів круглих використовується для встановлення співвідношення цін між сортиментами. У відповідності з оцінкою сортиментам присвоюється ціновий коефіцієнт. Базовим (еталонним) сортиментом лісопродукції на підприємстві є пиловник сосна. Шкала цінових коефіцієнтів застосовується для визначення співвідношення цін між сортиментами за породами, сортами, діаметрами та іншими параметрами лісопродукції по відношенню до базового сортименту.

У зв'язку з тим, що заготівля всіх видів лісопродукції в лісгоспі проходить в єдиному технологічному процесі, розподілити конкретні витрати на той чи інший сортимент є неможливим.

Для формування економічно обґрунтованих вільних цін на лісопродукцію на підприємстві складається одна базова планово-розрахункова калькуляція собівартості пиловника сосни. Розрахування калькуляцій по кожному сортименту з врахуванням коефіцієнтів не дає змоги визначити конкретні витрати на виробництво тої чи іншої продукції. Після таких розрахунків виходить, що обраховані витрати по статтям калькуляцій дуже відрізняються від фактичних витрат на 1 кубометр, а рентабельність по всіх сортиментах однакова незалежно чи то пиловник чи дрова. В дійсності це не так, чим вище ціна продукції від базової (еталона) тим буде більша рентабельність, а чим нижча ціна то і рентабельність менша.

Отже, реалізація продукції позивачем проводилась по вільних ринкових цінах погоджених в договорах з кожним споживачем.

Згідно ст. 62 Господарського кодексу України підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

ДП "Тетерівське лісове господарство" згідно п.1.1 Статуту засноване на державній власності, створене відповідно до наказу Міністерства лісового господарства України від 31.10.1991 №133 "Про організаційну структуру управління лісовим господарством України", належить до сфери управління Державного комітету лісового господарства України (Орган управління майном) та входить до сфери управління Київського обласного управління лісового та мисливського господарства (надалі - Управління).

Підпунктом 6.1.1. Статуту підприємство позивача має право самостійно планувати свою діяльність, визначати стратегію та основні напрями свого розвитку відповідно до галузевих науково-технічних прогнозів та пріоритетів, кон'юнктури ринку продукції, товарів, робіт, послуг та економічної ситуації та п.6.1.2. реалізовувати свою продукцію, послуги, залишки від виробництва за цінами, що формуються відповідно до умов економічної діяльності, а також у випадках, передбачених законодавством України за фіксованими державними цінами.

Згідно ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом , але такі, які йому не суперечать.

Приписами ч. 2 ст. 67 Господарського кодексу України визначено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечить законодавству України.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або з договором.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового оборогу, вимог розумності та справедливості.

Згідно п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України сторони, при укладанні господарських договорів мають визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч. 1. ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Пунктом 5 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України.

Згідно п. 3 ст. 189 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання можуть використовувати у господарській діяльності вільні ціни, державні фіксовані та регульовані ціни.

Статтею 190 Господарського кодексу України передбачено, що вільні ціни визначаються на всі види продукції (робіт, послуг), за винятком тих, на які встановлено державні ціни.

Вільні ціни визначаються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін, а у внутрішньогосподарських відносинах - також за рішенням суб'єкта господарювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 Господарського кодексу України державні фіксовані та регульовані ціни встановлюються на ресурси, що справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цім, а також на продукцію та послуги, що мають суттєве соціальне значення для населення.

Перелік зазначених ресурсів, продукції, послуг затверджує Кабінет Міністрів України.

Однак, будь-який перелік, що стосується лісопродукції та послуг, пов'язаних з веденням лісового господарства, та затверджений Кабінетом Міністрів України, відсутній, у зв'язку з чим інший державний орган влади і управління не має права переймати на себе повноваження Кабінету Міністрів України.

Згідно ст. 185 Господарського кодексу України до укладення господарських договорів на біржах застосовуються загальні правила укладання договорів на основі вільного волевиявлення сторін.

Частиною другою статті 639 Цивільного кодексу України визначено, що якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагається. Закон дозволяє вносити зміни у діючий договір.

Відповідно до ст. 654 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається.

У частині першій статті 652 Цивільного кодексу України зазначено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладанні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Отже, з урахуванням викладеного та враховуючи встановлені обставини, суд приходить до висновку, що з метою оптимізації виробничих витрат, укладання договорів купівлі-продажу та додаткових угод на зазначених умовах для позивача є доцільним та здійсненні в межах самостійної господарської діяльності, у зв'язку з чим абзац 4 вимоги щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства від 27.04.2016 №10-03-14-14/2924 є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім того, при прийнятті рішення у даній справі, суд також вважає за необхідне зазначити наступне.

Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23.04.2011 №499/2011 (далі - Положення №499), її визначено як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України та входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Частиною першою статті 2 Закону України від 26 січня 1993 року №2939-ХІІ "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні" (далі - Закон №2939) встановлено, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Відповідно до п.п.4 п. 4 Положення №499 Держфінінспекція України відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших службових осіб підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Пункт 7 статті 10 Закону №2939 закріплює право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Процедуру проведення інспектування в міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), а на підставі рішення суду - в інших суб'єктів господарювання визначає Порядок проведення інспектування державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550.

За правилами пункту 2 зазначеного Порядку інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об'єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

За змістом статті 2 Закону №2939 порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування та перевірок державних закупівель установлюється Кабінетом Міністрів України.

Так, за правилами пунктів 45, 46 Порядку проведення інспектування у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи контролюючого органу, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об'єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому. Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, контролюючим органом у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, а у разі надходження заперечень (зауважень) до нього - не пізніше ніж 3 робочих дні після надіслання висновків на такі заперечення (зауваження) надсилається об'єкту контролю письмова вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування.

Згідно з пунктом 50 цього Порядку за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, зокрема, звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.

На підставі наведеного суд вказує на наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання.

У справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила вимогу, в якій зобов'язано позивача у встановленому законодавством порядку усунути виявлені порушення законодавства, що призвели до збитків.

Предметом заявленого у справі позову є оскарження абзацу 4 зазначеної вимоги з підстав неправомірності висновку Інспекції про наявність самого порушення законодавства при визначенні потреби в бюджетних коштах. Сума збитків, що визначені Інспекцією та необхідність їх відшкодування за умови наявності самого порушення, позивачем не оспорюється.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень , крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового оскарження.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень, у тому числі правових актів індивідуальної дії.

Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави дійти висновку, що обов'язкова до виконання вимога державної фінансової інспекції в частині встановлення порушень законодавства, виявлених ревізією та шляхів їх усунення, є правовим актом індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень, а отже може бути оскаржена до суду.

При цьому, правильність обчислення збитків перевіряє суд, який розглядає позов органу державного фінансового контролю про їх стягнення.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня та 13 травня 2013 року (справи №№ 21-40а14, 21-89а14 відповідно) та у поставної від 20 січня 2015 року у справі №21-603а14.

Відповідно до положень статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що позивачем абзац 4 вимоги щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства від 27.04.2016 №10-03-14-14/2924 оскаржуються з мотивів хибності висновків акту ревізії, суд приходить до висновку щодо протиправності оскаржуваного абзацу вимоги як такого, що сформований на підставі хибних висновків щодо недотримання позивачем вимог законодавства при визначенні потреби в бюджетних коштах.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За правилами частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Це покладає на суб'єкта владних повноважень обов'язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.

При цьому, суд відзначає, що відповідач, який є суб'єктом владних повноважень, не надав суду жодних належних і допустимих доказів, які б спростовували викладену аргументацію, та не переконав суд у своїй правоті.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав. Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору підлягають присудженню на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтею 124 Конституції України, статтями 11, 69-72, 94, 128, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов Державного підприємства "Тетерівське лісове господарство" - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати абзац 4 вимоги Державної фінансової інспекції в Київській області від 27.04.2016 №10-03-14-14/2924 "Щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства".

Стягнути на користь Державного підприємства "Тетерівське лісове господарство" (код ЄДРПОУ 00992071) судові витрати у сумі 1450 (одна тисяча чотириста п'ятдесят) грн. 00 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної фінансової інспекції в Київській області (код ЄДРПОУ 21542171).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Балаклицький А. І.