Постанова

від 22.06.2016 по справі 914/4018/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2016 року Справа № 914/4018/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Божок В.С.- головуючого, Кравчука Г.А., Костенко Т.Ф. перевіривши матеріали касаційної скаргиДепартаменту містобудування Львівської міської ради на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 29.03.2016 у справігосподарського суду Львівської області за позовомДепартаменту містобудування Львівської міської ради доЛьвівської міської ради третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету споруприватне підприємство "КП Сихів 2" провизнання протиправною та скасування ухвали Львівської міської ради від 14.07.2015 в судовому засіданні взяли участь представники: від позивача:не з'явились; від відповідача:не з'явились; від третьої особи:Глищук Л.К. - дов. від 17.06.2016; ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 02.02.2016 (суддя Запотічняк О.Д.) відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Постановою від 29.03.2016 Львівського апеляційного господарського суду (судді: Костів Т.С. - головуючий, Якімець Г.Г., Желік М.Б.) рішення господарського суду Львівської області від 02.02.2016 залишено без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довів факту порушення оскаржуваним рішенням прав та інтересів скаржника, а також не обґрунтував належним чином свої повноваження у спірних правовідносинах.

Не погоджуючись з судовими рішеннями Департамент містобудування Львівської міської ради звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою і просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог. Скаржник посилається на те, що господарські суди порушили ст.ст.11, 15, 16 Цивільного кодексу України, ст.ст.1, 110 Господарського процесуального кодексу України, ст. 12, 120 Земельного кодексу України, ст.33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Скаржник вважає, що оскаржувана ухвала Львівської міської ради є незаконною, оскільки дана земельна ділянка підлягає продажу на конкурентних засадах.

Інші учасники судового процесу не скористались правом, наданим ст. 111 2 Господарського процесуального кодексу України, відзиви на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України на момент прийняття постанови у справі не надали.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.05.2016 у даній справі визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Божок В.С., судді Кравчук Г.А., Костенко Т.Ф. Ухвалою Вищого господарського суду України від 01.06.2016 касаційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду у вказаному вище складі.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при винесенні оспорюваного судового акта, знаходить необхідним відмовити у задоволені касаційної скарги.

Господарськими судами встановлено, що 21.05.2015 Львівською міською радою прийнято ухвалу №4734 "Про погодження ПП "КП Сихів 2" місця розташування земельної ділянки та надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на вул.К.Трильовського, 4-а, вул.К.Трильовського, 4-б ", п.1 якої погоджено ПП "КП Сихів 2" місце розташування земельної ділянки та надано дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтованою площею 0,2745 га (у тому числі площею 0,0662 га у межах червоних ліній без права капітального будівництва і посадки багаторічних насаджень) на вул.К.Трильовського, 4-а, вул.К.Трильовського, 4-б в оренду, терміном на 10 років для будівництва та обслуговування житлових та громадських будівель з паркінгом (не менше ніж на 200 паркомісць) за рахунок земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та іншого призначення.

Пунктом 2 вказаної вище ухвали зобов'язано ПП "КП Сихів 2" подати міській раді на затвердження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

14.07.2015 Львівською міською радою прийнято ухвалу №4983, якою внесено зміни до вказаної вище ухвали міської ради №4734 від 21.05.2015, зокрема, замінено у п.1 слова "не менше ніж на 200 паркомісць" словами "кількість паркомісць буде визначена містобудівною документацією" та затверджено ПП "КП Сихів 2" проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано земельну ділянку загальною площею 0,2745 га (у тому числі площею 0,0662 га у межах червоних ліній без права капітального будівництва і посадки багаторічних насаджень) на вул. К.Трильовського, 4-а, вул.К.Трильовського, 4-б (кадастровий номер: 4610136800:07:004:0053) в оренду, терміном на 10 років для будівництва та обслуговування житлових та громадських будівель з паркінгом, перевівши із земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та іншого призначення до земель житлової та громадської забудови, за функцією використання - землі житлової забудови.

Як встановлено господарськими судами у власності ПП "КП Сихів 2" знаходиться нежитлова будівля охорони площею 24,9 кв.м. під літ. Б-1, яка розташована на земельній ділянці за адресою: м. Львів, вул.Трильовського, 4-б та нежитлова будівля охорони площею 27,8 га під літ.А-2, за адресою: м. Львів, вул. Трильовського, 4-а, що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 25.12.2014.

Предметом позову у даній справі є вимога Департаменту містобудування Львівської міської ради до Львівської міської ради про визнання протиправною та скасування ухвали Львівської міської ради №4983 від 14.07.2015.

Частиною 1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

За ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" .визначено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси.

Відповідно ч.1 ст. 122 Земельного кодексу України, до повноважень сільських, селищних, міських рад віднесена передача земельних ділянок у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно ч.1 ст. 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

В силу приписів ч.1 ст. 134 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них ( оренда, суперфіцій, емфітевзис) у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. При цьому, ч.2 ст.134 Земельного кодексу України, передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних чи юридичних осіб.

Відповідно ст. 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.

Господарські суди дійшли висновку, що та обставина, що об'єкти нерухомості не займають весь периметр земельної ділянки, не доводить того, що решта земельної ділянки є вільною від забудови. Ненадання у встановленому порядку такої частини земельної ділянки на певній правовій підставі іншим особам не спростовує висновків судів.

Господарські суди також дійшли висновку, що посилання скаржника щодо порушення норм Земельного кодексу України при переведенні земельної ділянки із земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення до земель житлової та громадської забудови є не обґрунтовані. Будівництво та обслуговування будинку є можливими видами використання земельної ділянки, віднесеної до категорії земель житлової та громадської забудови.

Відповідно ст. 20 Земельного кодексу України, віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу.

Положеннями ч.1 ст.21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно ч.2 ст.188 Земельного кодексу України порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється Законом України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", статтею 5 якого визначено органи, які здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель. Державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі. Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.

Статтею 6 вказаного Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначені повноваження центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно п.1.1 Положення про департамент містобудування Львівської міської ради, затвердженого рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради № 110 від 09.03.2007 (із змінами внесеними рішенням виконкому № 1192 від 03.09.2010), Департамент містобудування є виконавчим органом Львівської міської ради, утвореним відповідно до ухвали міської ради № 94 від 06.07.2006 "Про затвердження структури виконавчих органів Львівської міської ради, загальної чисельності апарату ради та її виконавчих органів, витрат на їх утримання" та згідно з чинним законодавством України. Пунктом 1.2 зазначеного Положення про департамент містобудування Львівської міської ради, передбачено, що Департамент є підзвітним і підконтрольним міській раді, підпорядкованим виконавчому комітету, міському голові, заступнику міського голови з питань містобудування та інфраструктури. Департамент є відповідальним за виконання частини повноважень виконавчих органів міської ради, покладених на нього у встановленому порядку.

Розділом ХІ Положення про розмежування повноважень між виконавчими органами Львівської міської ради, затвердженого ухвалою Львівської міської ради №3704 від 08.07.2010, встановлено перелік покладених на департамент містобудування повноважень, якими не передбачено право звернення Департаменту містобудування до суду з позовами та право оскарження рішень, ухвал, розпоряджень виконавчого комітету, Львівської міської ради, підзвітним і підконтрольним яким він є.

З огляду на припис ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, у разі звернення державного органу з відповідним позовом, господарським судам слід з'ясувати наявність у нього передбаченого законодавчим актом повноваження на подання позову до суду. Якщо позов подано державним органом за відсутності передбачених законом повноважень, господарський суд повинен з цієї підстави відмовити державному органу в позові.

Положеннями ч.1 ст. 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Враховуючи викладене, господарські суди дійшли обґрунтованого висновку, що Департамент містобудування Львівської міської ради не довів факт порушення оскаржуваним рішенням його прав та інтересів та наявність відповідних повноважень для оскарження ухвали Львівської міської ради №4983 від 14.07.2015.

Отже, доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права є безпідставними. Інші твердження відповідача, зазначені в касаційній скарзі, дублюють доводи апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції під час перегляду справи в апеляційному порядку надав відповідну правову оцінку, також вони зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та їх переоцінку.

Відповідно ст.111 7 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного суду виключно на предмет правильності застосування згаданими судами норм матеріального чи процесуального права, тобто в межах юридичної оцінки фактичних обставин справи; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що господарськими судами дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому судові рішення відповідають чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для їх скасування немає.

На підставі викладеного, керуючись ст.111 5 , п.1 ст.111 9 , ст.111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ :

В задоволені касаційної скарги відмовити.

Постанову від 29.03.2016 Львівського апеляційного господарського суду зі справи №914/4018/15 залишити без змін.

Головуючий В.С. Божок

Судді Г.А. Кравчук

Т.Ф. Костенко