Рішення

від 22.06.2016 по справі 904/4193/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.06.2016Справа №904/4193/16

За позовом Приватного підприємства «Кірасир»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Четра-Захід»

про стягнення 31 246,13 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники :

від позивача Проненко С.О. - представник за довіреністю від 07.06.16

від відповідача не з'явились

В судовому засіданні 22.06.2016 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Дніпропетровської області передані позовні вимоги Приватного підприємства «Кірасир» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Четра-Захід» про стягнення 31 246,13 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між сторонами було укладено договір № 010815/1 про надання охоронних послуг від 01.08.2015, на виконання умов якого позивач взяв на себе зобов'язання надавати послуги охорони об'єкта замовника (відповідача), а останній зобов'язався оплачувати надані послуги. За доводами позивача, відповідачем порушено зобов'язання за договором щодо повноти та вчасності оплати послуг у заявку з чим утворився борг у розмірі 31 246,13 грн, з яких 24 749,52 грн - основна сума боргу, 4 428,00 горн - пеня , 356,78 грн - 3% річних та 1 711,83 грн - інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.16 № 904/4193/16 в порядку ст.ст. 15, 17 ГПК України позовну заяву Приватного підприємства «Кірасир» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Четра-Захід» про стягнення 31 246,13 грн направлено за підсудністю до Господарського суду м. Києва.

Відповідно до автоматичного розподілу справ господарського суду міста Києва, матеріали позовної заяви № 904/4193/16 передано для розгляду судді Пукшин Л.Г.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 01.06.2016 суддя Пукшин Л.Г. порушила провадження у справі № 904/4193/16 та призначила до розгляду на 22.06.2016.

У судове засідання, призначене на 22.06.2016, з'явився представник позивача, надав документи для долучення до матеріалів справи, позовні вимоги підтримав з підстав викладений у позовній заяві та просив суд задовольнити у повному обсязі.

Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Таким чином, незважаючи на те, що відповідач у судове засідання 22.06.2016 не з'явився, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст.75 Господарського процесуального кодексу України, а неявка вказаного учасника судового спору не перешкоджає вирішенню справи по суті.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

01 серпня 2015 року між Приватним підприємством «Кірасир» (надалі - виконавець/позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Четра-Захід (надалі - замовник/відповідач) було укладено договір № 010815 про надання охоронних (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору протягом дії договору виконавець зобов'язується силами своїх співробітників здійснювати фізичну охорону об'єкта замовника, шляхом розмінного чергування за адресою: м. Кривий Ріг, вул.. Фабрична, 3/11, а замовник зобов'язується здійснювати оплату за надані виконавцем послуги. Під охоронною знаходяться приміщення та майно, яке перебуває в цих приміщеннях і які включені до дислокації (додаток 1 до договору).

Як вбачається із матеріалів справи сторонами підписано додаток № 1 до договору, яким затверджено дислокацію постів по охоронні приміщень.

У п. 7.1. договору сторони передбачили, що вартість наданих виконавцем послуг узгоджується сторонами та визначаються згідно рахунку, який здійснюється у відповідності з протоколом узгодження договірної ціни (додаток 3 до договору).

У протоколі узгодження договореної ціни, який затверджений сторонами 01.08.2015 у додатку 3, визначено, що сторонами досягнуто згоди про розмір договірної ціни на надання послуг у сумі 9,60 грн (з ПДВ) за годину охорони одним охоронником.

Згідно з п. 5.2. договору замовник перераховує не пізніше 10 числа місяця наступного за місяцем в якому надавалися послуги з охорони об'єкту, на розрахунковий пахкне виконавця, суму визначену сторонами, за виконану роботу відповідно до протоколу узгодженої ціни.

Підтвердженням повного виконання договірних зобов'язань є акт прийому-здачі виконаних робіт (послуг) підписаний обома сторонами (п. 5.4. договору).

За доводами позивача, ПП «Кірасир» належним чином виконало зобов'язання по наданні послуг охорони об'єкта замовника, про що свідчать підписанні сторонами акти надання послуг, зокрема: № 370 від 31.08.2015 на суму 5 524,80 грн, № 467 від 30.09.2015 на суму 5 136,00 грн, № 520 від 30.10.2015 на суму 5 284,80 грн, № 572 від 30.11.2015 від 5 208,00 грн, № 631 від 31.12.2015 на суму 5 280,00 грн, № 50 від 29.01.2016 на суму 5 755,20 грн, № 102 від 29.02.2016 на суму 5 623,92 грн та № 104 від 22.03.2016 на суму 3 496,80 грн. Отже, позивачем надано відповідачу послуги з охорони об'єкту замовника на загальну суму 41 309,52 грн. Відповідачем в свою чергу було частково оплачено вказані послуги у сумі 16 560,00 грн, а відтак у відповідач утворився борг перед позивачем у розмірі 24 749,52 грн, що також підтверджується актом звірки взаємних розрахунків, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленні їх печатками.

Отже, спір у справі виник, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань щодо повноти та вчасності оплати послуг за договором.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України , договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України , є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525 , 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України , інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України . Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг.

Згідно з ст. 901 ЦК України , за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ст. 903 ЦК України , якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до п. 5.2 договору замовник перераховує не пізніше 10 числа місяця наступного за місяцем в якому надавалися послуги з охорони об'єкту, на розрахунковий пахкне виконавця, суму визначену сторонами, за виконану роботу відповідно до протоколу узгодженої ціни.

Як свідчать матеріали справи, позивачем належним чином виконані зобов'язання за договором та надані послуги з охорони об'єкту відповідача протягом серпня 2015 р. - березня 2016 р. на загальну суму 41 309,52 грн, що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписаними уповноваженими представниками сторін та скріплені їх печатками, а саме: № 370 від 31.08.2015 на суму 5 524,80 грн, № 467 від 30.09.2015 на суму 5 136,00 грн, № 520 від 30.10.2015 на суму 5 284,80 грн, № 572 від 30.11.2015 від 5 208,00 грн, № 631 від 31.12.2015 на суму 5 280,00 грн, № 50 від 29.01.2016 на суму 5 755,20 грн, № 102 від 29.02.2016 на суму 5 623,92 грн та № 104 від 22.03.2016 на суму 3 496,80 грн.

Однак, відповідач в порушення договірних зобов'язань так і не оплатив наданні послуги у повному обсязі, у зв'язку з чим у останнього утворився борг у сумі 24 749,52 грн.

Отже, матеріалами справи підтверджується, що замовник в порушення покладеного на нього законом та договором обов'язку по оплаті наданих послуг не виконав, в зв'язку з чим заборгованість останнього становить 24 749,52 грн, яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в цій частині.

Крім цього позивач просить суд стягнути з відповідача 4 428,00 горн - пені , 356,78 грн - 3% річних та 1 711,83 грн - інфляційних втрат.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за отримані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України , підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України , штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.

Пунктом 6.3. договору передбачено, що замовник несе відповідальність за несвоєчасну оплату послуг з охорони об'єкту у разі прострочення платежу сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент заборгованості, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання щодо сплати за надані послуги, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Перевіривши розрахунки позивача, суд встановив, що розмір пені та 3% річних становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає сума у розмірі, заявлена позивачем - 3% річних у сумі 356,78 грн, пеню у розмірі 4 428,00 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

У постанові Вищого господарського суду України № 37/327 від 20.01.11 р. викладена позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як від'ємного, так і позитивного значення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України № 40/487 від 02.02.12 р. та № 15/065-11 від 01.02.12 р.

Зокрема, в постанові ВГСУ № 15/065-11 від 01.02.12 р. зазначено, що за приписами ст. 625 ЦК України, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення .

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Дослідивши розрахунок, наданий позивачем, суд встановив, що у ньому помилково позивач не врахував зменшення інфляційних збитків, що пов'язані із встановленням рівня інфляції у жовтні 2015 р. та лютому 2016 р.

Враховуючи наведене, матеріальні втрати позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за визначений позивачем період є меншим, у зв'язку з чим господарський суд виконав власний розрахунок, за яким підлягає стягненню з відповідача на користь позивача інфляційні нарахування в розмірі 1 492,20 грн.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Це стосується відповідача, який мав довести суду, що він зобов'язання за спірним договором виконав своєчасно та в повному обсязі, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати на оплату судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Четра-Захід» (01004, м. Київ, вул.. Пушкінська, буд. 21, н/п № 1; ідентифікаційний код 39742166) на користь Приватного підприємства «Кірасир» (50029, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вул. Шотаковича, буд. 12; ідентифікаційний код 34488609) основну суму заборгованості у розмірі 24 749 (двадцять чотири тисячі сімсот сорок дев'ять) грн 52 коп.; пеню у розмірі 4 428 (чотири тисячі чотириста двадцять вісім) грн 00 коп.; 3% річних у розмірі 1356 (триста п'ятдесят шість) грн 78 коп.; інфляційні втрати у розмірі 1 492 (одну тисячу чотириста дев'яносто дві) грн 20 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 368 (одна тисяча триста шістдесят вісім) грн 31 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 24.06.2016.

Суддя Пукшин Л.Г.