Постанова

від 30.05.2016 по справі 826/20938/15

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 травня 2016 року № 826/20938/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-Інженерна компанія «Фортекс-Україна» доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 30.04.2015р.,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-Інженерна компанія «Фортекс-Україна» (далі по тексту - позивач) звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у місті Києві (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 30.04.2015р. №0001902202 та №0001912202.

Позовні вимоги обґрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваних рішень.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача проти позовних вимог заперечив з підстав правомірності прийняття оскаржуваних рішень.

На підставі ч. 4 ст. 122 КАС України дійшов переконання про можливість подальшого розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

Відповідачем проведено перевірку ТОВ «Виробничо-Інженерна компанія «Фортекс-Україна» за результатами якої 15.04.2015р. складено акт №1694/26-58-2-01-17//38546999 «Про результати проведення документальної позапланової виїзної перевірки з питання дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Екодит» (код ЄДРПОУ 36958313) та ТОВ «Ф-Самме» (код ЄДРПОУ 38766212) за період з 01.11.2014р. по 30.11.2014р. (далі по тесту - Акт перевірки).

Актом перевірки встановлено порушення: п.п.14.1.27 статті 14, п. 138.2 статті 138, п.п. 139.1.9 статті 139 ПК України внаслідок чого встановлено заниження податку на прибуток на суму 128 984грн. за 2014 рік та порушення п. 185.1 статті 185, п. 187.1 статті 187, п. 188.1 статті 188, п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.4, 198.6 статті 198, п. 199.1, 199.2 статті 199, п. 201.1 статті 201 ПК України в результаті чого занижено ПДВ на суму 143 316грн. за листопада 2014 року.

На підставі встановлених порушень відповідачем 30.04.2015р. прийняті податкові повідомлення - рішення №0001902202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 161 230грн., у тому числі основний платіж - 128 984грн. та штрафні санкції - 32 246грн. та №0001912202, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ у розмірі 179 145грн., у тому числі основний платіж - 143 316грн. та штрафні санкції - 35 829грн.

Вважаючи податкові повідомлення-рішення від 30.04.2015р. протиправними, а, відтак, такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Замовник) та ТОВ «Екодит» (Виконавець) (код ЄДРПОУ 36958313) укладені договори від 01.09.2014р. №1/9-2014 та від 20.08.2014р. №20/8-2014, відповідно до яких Виконавець зобов'язувався виконувати на замовлення Замовника роботи по монтажу та пуску в експлуатацію наступного обладнання:

- фасувально-пакувальний автомат ARU та блок аплікатора швидкого відкриття упаковки ARU-10 (договір від 01.09.2014р. №1/9-2014);

- універсальна машина STEFAN UM/SK 200 (договір від 20.08.2014р. №20/8-2014).

Замовлення виконання вказаних робіт було здійснено позивачем з метою належного виконання своїх зобов'язань перед ПАТ «Дубномолоко» на підставі контракту від 05.12.2013р. №DUBNOMOL/151013.

На виконання умов зазначених договорів ТОВ «Екодит» були виконані роботи та виписані акти здачі-прийняття послуг: №1, 2, 3 від 28.11.2014р. на суму ПДВ 123 33,00грн., податкові накладні: №№519, 520, 521 від 28.11.2014р.

Також судом встановлено, що між позивачем та ТОВ «Ф-Самме» (код ЄДРПОУ 38766212) 02.09.2014р. укладено договір №2/9-2014, відповідно до якого останній зобов'язувався виконати на замовлення позивача роботи по монтажу та установці устаткування.

На виконання умов вказаного договору ТОВ «Ф-Самме» (код ЄДРПОУ 38766212) виписані акти здачі-прийняття послуг: №№1/11, 2/11, 3/11 від 30.11.2014р. на суму ПДВ 19 982,73грн., податкові накладні: №№3009, 3010, 3011 від 30.11.2014р.

Позивачем витрати на придбання зазначених робіт були включені до складу витрат, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-Інженерна компанія «Фортекс-Україна» було здійснено оплату вказаних робіт в повному обсязі, що підтверджується копіями банківських виписок, які наявні в матеріалах справи.

Суми ПДВ по зазначеним вище податковим накладеним включені позивачем до складу податкового кредиту.

Податкові накладні не були зареєстровані ТОВ «Ф-Самме» в Єдиному реєстрі податкових накладних, відповідно до п. 11 підрозділу 2 розділу ХХ ПК України.

Судом встановлено, що виписані ТОВ «Ф-Самме» податкові накладні були на суму: №3009 від 30.11.2014р. - 8 333,33грн., №3010 від 30.11.2014р. - 8 333,33грн. та №3011 від 30.11.2014р. на суму 3 316,07грн.

Висновки контролюючого органу про порушення позивачем норм податкового законодавства ґрунтуються на тому, що відповідачем отримано від ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві податкову інформацію щодо неможливості проведення зустрічної звірки ТОВ «Екодит» по взаємовідносинам з контрагентами - постачальниками та контрагентами - покупцями за період з 01.07.2014р. по 28.02.2015р., згідно якої зустрічну звірку провести неможливо, оскільки підприємство не знаходиться за юридичною адресою.

Крім того, від прокуратури міста Києва на адресу ТОВ «Екодит» направлено лист від 23.02.2015 №17/1-1623-15 щодо досудового розслідування у кримінальному провадженні від 24.11.2014 №42014000000001623 та Постанову про витребування документів від 23.02.2015р.

Таким чином, відповідачем встановлено факт формування податкових зобов'язань по операціях з підміни товарів, що свідчить на його думку про можливі порушення податкового законодавства та залучення суб'єкта до схеми формування податкового кредиту. Згідно з Єдиним реєстром податкових накладних відповідачем встановлено, що ТОВ «Екодит» було придбано товар за перевіряємий період з 01.07.2014 року по 28.02.2015, відповідно до отриманих податкових накладних, які мають код УКТ ЗЕД, наприклад 8403109020 - «Котли для центрального опалення», під цим кодом товару реалізовувалось «Сепаратори повітря», «Клапани підпитки», 4016930090 - «Вироби з нетвердої, не пористої гуми», під цим кодом товару реалізовувались «Стійки стабілізатора», «Ущільнювачі», «Кільця войлочні», «РМК маточини», 9032900000 - «Прилади та апаратура для авторегулювання або керування», під цим кодом товару реалізовувалось «Ремкомплекти №1, №2 WMF Bistro, «Клапани підпитки», «Спеціальні таблетки для очистки WMF».

Виходячи з вищевказаного, відповідачем встановлено факт пересорту товару.

Крім того, відповідачем встановлено, що чисельність працюючих на підприємстві ТОВ «Ф-Самме» становить - 1 особа, що на його думку ставить під сумнів можливість виконання монтажних робіт.

З Акту перевірки вбачається, що контролюючий орган здійснював перевірку ТОВ «Ф-Самме» з його контрагентами - ТОВ «Форвард 2014» (код ЄДРПОУ 39211647) та ТОВ «Консалтингова компанія «Економічний Альянс» (код ЄДРПОУ 33147037) за результатами якої прийшов до висновку, що позивачем завищено витрати по операціях з придбання послуг у ТОВ «Ф-Самме».

Однак, з даними висновками податкового органу, суд не погоджується з наступних підстав.

На підтвердження реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних робіт в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивач надав суду копії господарських договорів, податкових накладних; актів виконаних робіт; актів приймання-передачі; платіжні доручення на оплату товару та послуг по відносинам із ТОВ «Ф-Самме» та ТОВ «Екодит».

Щодо висновків контролюючого органу про відсутність підстав у позивача на формування податкового кредиту та віднесення сум до валових витрат по взаємовідносинам з зазначеними контрагентами, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).

Згідно з п. 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6. ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до п. 201.1. ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках порядковий номер податкової накладної; дата виписування податкової накладної; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; ціна постачання без урахування податку; ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; вид цивільно-правового договору.

Відповідно до п. 201.10. ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Отже, єдиним документом, який дає право платнику податків включити відповідні суми до податкового кредиту є податкова накладна.

Для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених позивачем у складі ціни за придбану продукцію та виконані роботи, необхідні первинні документи, оформлені відповідно до вимог Закону України "Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні".

Статтею 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Виходячи з вимог п. 2, ст. 3 цього ж Закону України, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за № 168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями) встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Дія контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 р. за № 168/704, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 р. № 996-ХІV (із змінами та доповненнями).

Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу (п.138.2. ст.138 Податкового кодексу).

Відповідно до п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу.

Згідно з п. 139.1.9 п. 139.1 ст.139 Податкового кодексу України встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

При цьому, з огляду на принцип персональної відповідальності платника податку право на податковий кредит не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами. Тобто якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету або подання податкової звітності, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, а тому сама по собі несплата податку контрагентом чи неподання ним звітності (у тому числі внаслідок ухилення) не може бути підставою для відмови у праві платника податку на податковий кредит за наявності факту здійснення господарської операції.

При вирішенні даного спору суд притримується позиції, що у разі якщо на час здійснення господарських операцій, за якими податковий орган не визнає обґрунтованим віднесення позивачем до податкового кредиту сум податку на додану вартість, постачальники були включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також мали свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, покупець не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями, ні за можливої недостовірність відомостей про них, наведених у зазначеному реєстрі, за умови необізнаності щодо неї.

При цьому, слід враховувати вимоги статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", яка встановлює: якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними; якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагенти позивача зареєстровані як юридичні особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з контрагентами, які на момент здійснення господарських операцій були належним чином зареєстровані як платники податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентами первинними документами, зокрема, податковими, видатковими накладними, отже позивачем були виконані передбачені законодавством вимоги для підтвердження права на податковий кредит та включення відповідних витрат до складу валових витрат підприємства.

На думку суду, позивач, не може нести відповідальність ні за несплату податків контрагентами, ні за можливу недостовірність відомостей про них, наведених у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, за умови необізнаності щодо неї.

Крім того, суд зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за виконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху грошових коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

Окрім цього, суд звертає увагу на ту обставину, що контрагентами позивачу надавалися послуги, а відтак доводи відповідача, які пов'язані з дослідженням фактів постачання на їх адресу товарів не можуть враховуватися при вирішенні питання реальності виконання договорів, укладених з позивачем.

При цьому, зустрічні звірки між позивачем та його контрагентами з приводу виконання умов договорів від 01.09.2014р. №1/9-2014, від 20.08.2014р. №20/8-2014, від 02.09.2014р. №2/9-2014 не проводились.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява №6689/03), які відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Таким чином, висновки контролюючого органу щодо відсутності підстав у позивача на формування податкового кредиту та віднесення сум до валових витрат по взаємовідносинам з контрагентами: ТОВ «Ф-Самме» та ТОВ «Екодит» є необґрунтованими та такими, що не підтверджуються матеріалами справи.

Відтак, з огляду на встановлені судом в ході розгляду спору обставини, викладений в Акті перевірки висновок податкового органу є необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинами справи, а винесені на їх підставі спірні податкові повідомлення-рішення від 30.04.2015р. №0001902202 та №0001912202 є безпідставними та неправомірними, а тому позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-Інженерна компанія «Фортекс-Україна» підлягає задоволенню.

Виходячи зі змісту статей 109-113 ПК України, відповідальність платника податків у вигляді застосування штрафних (фінансових) санкцій можлива лише за умови вчинення ним порушень, визначених законами з питань оподаткування.

Пунктом 123.1 статті 123 Податкового Кодексу України передбачено, що у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування. При повторному протягом 1095 днів визначенні контролюючим органом суми податкового зобов'язання з цього податку, зменшення суми бюджетного відшкодування - тягне за собою накладення на платника податків штрафу у розмірі 50 відсотків суми нарахованого податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України суд присуджує на користь позивача здійснені ним документально підтверджені витрати по сплаті судового збору у розмірі 5105,63грн. з бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві.

Керуючись вимогами статтями 69-71, 94, 160-165, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-Інженерна компанія «Фортекс-Україна» задовольнити повністю.

Визнати протиправними а скасувати податкові повідомлення - рішення від 30.04.2015р. №0001902202 та №0001912202.

Присудити з бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління ДФС у м. Києві на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-Інженерна компанія «Фортекс-Україна» понесені ним витрати по сплаті судового збору у розмірі 5105,63грн. (п'ять тисяч сто п'ять гривень, 63 копійки).

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя І.М. Погрібніченко