ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ
01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5
УХВАЛА
Іменем України
14.06.2016 № К/800/40377/15
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В. , розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Морана» на постановуДніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.02.2015 та ухвалуДніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2015 у справі №804/2078/15 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Морана» доДніпропетровської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.02.2015, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2015, відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Морана» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000022203 від 12.01.2015.
Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем у період з 19.12.2014 по 22.12.2014 на підставі наказу Дніпропетровської ОДПІ від 18.12.2014 №890 була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Морана» з питань дотримання вимог податкового законодавства України при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Аркона Лідер» та ТОВ «Протекшн ЛТД» їх реальності та повноти відображення в обліку за серпень 2014 року.
За результатами перевірки складено акт № 811/22-03/35294866 від 22.12.2014, відповідно до висновків якого встановлено, що ТОВ «Морана» не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ «Аркона Лідер» та ТОВ «Протекшн ЛТД», їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме: встановлено відсутність об'єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій з ТОВ «Аркона Лідер» та ТОВ «Протекшн ЛТД» за серпень 2014 року. В порушення п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України ТОВ «Морана» занижено податок на додану вартість за серпень 2014 року всього на суму 60965 грн., у зв'язку з віднесенням до складу податкового кредиту сум ПДВ по взаємовідносинам з ТОВ «Аркона Лідер» та ТОВ «Протекшн ЛТД».
На підставі названого акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.01.2015 № 0000022203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на суму 76206,25 грн.
Відмовляючи в позові, суди попередніх інстанцій визнали правомірним донарахування контролюючим органом податку на додану вартість та застосування штрафних санкцій, мотивувавши рішення не підтвердженням реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами-покупцями (ТОВ «Аркона Лідер» та ТОВ «Протекшн ЛТД»).
Судова колегія касаційної інстанції погоджується з позицією судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступного.
Податкові зобов'язання з ПДВ у відповідності до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України визначаються сальдовим методом, який передбачає необхідність врахування як надходжень сум податку разом із вартістю товарів (послуг), що поставляються платником податку, так і витрат цього платника на сплату сум ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані ним з метою використання у господарській діяльності.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.
Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Поруч з цим, обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету, на суму податкового кредиту, визначеного постачальниками.
З метою підтвердження обґрунтованості заявленої податкової вигоди необхідно встановити їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність представлених первинних документів, у тому числі щодо відомостей про учасників та умови господарських операцій. Оскільки, навіть наявність у покупця належно оформлених документів, необхідних для віднесення певних сум до податкового кредиту, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою формування податкового кредиту, у разі не доведення реальності здійснених господарських операцій та факту використання придбаних товарів/послуг в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відтак, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ «Аркона Лідер» укладено договори на поставку товару №72/31-2014 від 31.07.2014 та транспортно-експедиційних послуг №7/31-2014 від 31.07.2014», а з ТОВ «Протекшн ЛТД» договір № 2108/012 від 21.08.2014, предметом якого є надання послуг маркетингового дослідження ринку біологічно активних добавок, ЛК та косметичних засобів в Україні.
На підтвердження фактичної реалізації умов наведених договорів та реальності здійснення господарських операцій позивач надав видаткові накладні, податкові накладні, акти надання послуг, платіжні доручення.
Разом з цим, суди першої та апеляційної інстанції, надаючи оцінку обставинам справи та досліджуючи правильність врахування позивачем у податковому обліку витрат на оплату придбаних у контрагентів товарів та послуг, правомірно здійснили ретельне дослідження первинних документів, складених на реалізацію спірних договорів, цілком об'єктивно звернули увагу на недостатність доказів підтверджуючих їх фактичне придбання у спірних контрагентів, первинних документів, які підлягали складенню під час їх виконання, дійсний рух активів між учасниками вищенаведених операцій, як наслідок дійшли цілком обґрунтованого висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту через відсутність доказів підтверджуючих їх фактичне придбання у спірних контрагентів за вищенаведеними договорами.
Судами попередніх інстанцій було встановлено, що в актах надання послуг зазначено лише про факт виконання послуг без розкриття їх змісту, що зумовило неможливість визначити дійсний зміст цих операцій, відповідно зробити висновок про те, що витрати фактично понесені позивачем на виконання укладених з контрагентом договорів та пов'язані з його господарською діяльністю.
Так, з огляду на визначення транспортно-експедиторської послуги як роботи, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування (стаття 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність») належним підтвердженням виконання експедиторських послуг окрім договору транспортної експедиції, акта здачі-приймання наданих послуг та експедиторських документів, повинні оформлятися, зокрема, довіреність на право укладення договору перевезення від імені клієнта, договір перевезення, довіреність, видана експедитором організації-перевізнику на право отримання вантажу (у разі, якщо транспортування виконується третьою особою), перевізні документи. Перелічені документи дозволяють достовірно встановити, для яких саме операцій залучається експедитор та організації-перевізники.
Проте в матеріалах справи відсутні будь-яких супровідних документів на придбаний товар, довіреності на отримання товару, докази на підтвердження факту транспортування товару, а також надання транспортно-експедиційних послуг.
Суди першої та апеляційної інстанцій правильно відзначили, що сама по собі наявність первинних документів (видаткових та податкових накладних, рахунків-фактур) не може бути єдиною і достатньою підставою для підтвердження правомірності формування податкового кредиту, у разі недоведення реальності здійснених господарських операцій, а також не доведення факту дійсного руху активів та товару між учасниками відповідних операцій.
З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій, які, встановивши безтоварність операцій між позивачем та його контрагентами, не знайшли підстав вважати правомірним формування позивачем податкового кредиту.
Враховуючи вищенаведене, судова колегія касаційної інстанції погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, не спростованими доводами касаційної скарги, про те, що спірне податкове повідомлення-рішення є таким, що ґрунтується на нормах закону, а тому воно не підлягає скасуванню.
За таких обставин та з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності законних підстав для відмови у задоволенні позову.
Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи та вважає, що суди повно встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та надали їм правову оцінку на підставі норм закону, що підлягали застосуванню до даних правовідносин.
Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судами апеляційної та першої інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.
Відповідно до пункту 3 статті 220 1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 220 1 , 223, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю науково-виробничого підприємства «Морана» відхилити.
2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.02.2015 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.07.2015 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош
Суд | Вищий адміністративний суд України |
Дата ухвалення рішення | 14.06.2016 |
Оприлюднено | 29.06.2016 |
Номер документу | 58505703 |
Судочинство | Адміністративне |
Адміністративне
Вищий адміністративний суд України
Юрченко В.П.
Адміністративне
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд
Чабаненко С.В.
Адміністративне
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд
Чабаненко С.В.
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Олійник Віктор Миколайович
Адміністративне
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд
Чабаненко С.В.
Адміністративне
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд
Чабаненко С.В.
Адміністративне
Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Олійник Віктор Миколайович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні