Ухвала

від 08.06.2016 по справі 815/32/13-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 червня 2016 року м. Київ К/800/41250/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Веденяпіна О.А., Зайцева М.П.,

при секретарі: Корецькому І.О.,

розглянувши у судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2013

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013

у справі № 815/32/13-а Одеського окружного адміністративного суду

за позовом Приватного підприємства (ПП) «Етана-Південь»

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (ДПІ)

про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013, позов задоволено: визнані протиправними та скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 24.12.2012: № 0012612301, № 0012602301.

У касаційній скарзі ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Заперечуючи проти касаційної скарги, позивач просить залишити її без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Фактичною підставою для зменшення у податковому обліку позивача розміру від'ємного значення суми ПДВ, збільшення грошового зобов'язання із ПДВ та застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 29.11.2012 № 246/22-213/34108109/3050. Згідно цих висновків позивач порушив норми підпункту 14.1.36 пункту 14.1 ст. 14, пунктів 198.1 та 198.3 ст.198 Податкового кодексу України (ПК): завищив податковий кредит на загальну суму 1150612,98 грн. у податковому обліку за серпень 2012 року за господарськими операціями з поставки від ПП «Тезей» товарів (продукти харчування, побутова хімія), які не підтверджені первинними документами (відсутні документи, які підтверджують транспортування товарів), у результаті вказаних порушень позивачем завищено від'ємне значення ПДВ, яке переноситься до податкової декларації наступного звітного періоду (рядок 24 декларації) на 511376,00 грн., та занижено ПДВ на 639237,00 грн.

За наслідками перевірки ДПІ відносно позивача прийняті податкові повідомлення-рішення від 24.12.2012: № 0012612301 - про зменшення розміру від'ємного значення суми ПДВ за серпень 2012 року на 511376,00 грн., № 0012602301 - про збільшення грошового зобов'язання із ПДВ на 639237,00 за основним платежем та 159809,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як встановлено у судовому процесі, за наслідками поставки позивачу ПП «Тезей» товарів (продукти харчування, побутова хімія) від імені цих постачальників на адресу позивача були виписані податкові накладні, на підставі яких позивач сформував податковий кредит у податковому обліку за серпень 2012 року.

Згідно з підпунктом «а» пункту 198.1 ст. 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 цієї статті встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (в редакції до внесення змін Законом України від 04.07.2013 № 408-VІ).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу) (підпункт 198.6 цієї статті).

При цьому законодавцем презумується реальність оподатковуваних операцій та витрат платника податку, достовірність документів податкового обліку.

За змістом наведених норм право платника податків на включення сум ПДВ до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами, зокрема податковою накладною, виписаною постачальником - платником ПДВ, митною декларацією суми витрат на придбання товару (послуг) та ПДВ, нарахованого (сплаченого) в ціні придбання товару (послуг).

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи правомірність зменшення у податковому обліку позивача суми податкового кредиту, ДПІ посилається на відсутність реального характеру поставки позивачу від ПП «Тезей» товарів з огляду на відсутність подорожних листів вантажного автомобіля, наявності у ПП «Тезей» ознак «податкової ями».

Суди попередніх інстанцій на підставі оцінки приєднаних до справи доказів, а саме: копій договору поставки від 01.12.2010 № 0112-1, укладеного між позивачем та ПП «Тезей», товарно-транспортних накладних, договору відповідального зберігання від 01.08.2012 № 15, укладеного між позивачем та ПП «Ідеал» (зберігач) щодо зберігання товару за адресою м. Одеса, вул. Бугаєвська, 21, що відповідає адресі розвантаження, які вказані в товарно-транспортних накладних; доказів подальшої реалізації товару на користь ПП «Ідеал» (накладних, податкових накладних, банківських документів, довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей) за відсутності з боку контролюючого органу доказів, які б спростовували достовірність інформації, зазначеної у вище перерахованих документах щодо поставки позивачу від імені ПП «Тезей» товарів, зробили правильний висновок про недоведеність з боку ДПІ на виконання процесуального обов'язку, встановленого нормою частини другої ст. 71 КАС України, правомірності зменшення у податковому обліку позивача податкового кредиту, сформованого за наслідками операцій із поставки від ПП «Тезей». Оцінку доказів у справі судами першої та апеляційної інстанцій зроблено з дотриманням норм ст. 86 КАС України.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо підстав для задоволення позову, а відтак підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28.01.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 05.06.2013 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, визначених статтями 237-239 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: підписЄ.А. Усенко Судді: підписО.А. Веденяпін підписМ.П. Зайцев