Рішення

від 15.06.2016 по справі 332/444/16-ц

ЗАВОДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ЗАПОРІЖЖЯ

Заводський районний суд м. Запоріжжя

69009 Україна м. Запоріжжя вул. Лізи Чайкіної 65 тел.(061) 236-59-98

Справа № 332/444/16-ц

Провадження №: 2/332/361/16

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2016 р. м.Запоріжжя

Заводський районний суд м.Запоріжжя у складі:

головуючого судді Безлер Л.В.,

при секретарі Мельнік Д.А.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ТОВ «Транс-Система» ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі Заводського районного суду м.Запоріжжя, цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Приватного підприємства «Арго-07», Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Система» про стягнення заробітної плати,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Приватного підприємства «Арго-07», який було уточнено, про стягнення заробітної плати в сумі 38839 гривень, посилаючись на те, що між ним та відповідачем було досягнуто усної домовленості щодо найму його для здійснення міжнародної перевозки вантажу за рейсом Україна-Іран. За тією ж домовленістю вартість його роботи становила 1500 доларів США. Також відповідач підтвердив готовність після здійснення перевозки оформити з ним трудові відносини належним чином.

У судовому засіданні позивач підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі та пояснив, що у травні 2015 року він, на виконання усної домовленості, в якості водія, керуючи автомобілем ПП «Арго-07» на підставі подорожнього листа, виданого цим підприємством, здійснив перевезення вантажу за маршрутом Україна-Іран-Україна. Усі документи для виконання даного рейсу йому були надані ПП «Арго-07». Однак, з ким конкретно велися домовленості стосовно умов здійснення цього рейсу, зокрема щодо оплати послуги, позивач пояснити не зміг. Раніше, в якості водія, він вже здійснював два рейси з перевезення вантажу за документами та автомобілем ПП «Арго-07» до Грузії та Узбекистану, за результатом виконаної послуги розрахунок з ним було проведено у повному обсязі.

У своїх додаткових письмових поясненнях від 28.03.2016 та 08.04.2016 року (а.с.56, а.с.69) позивач, посилаючись вже на норми Цивільного кодексу України, звичаї ділового обороту, обгрунтовуючи суму заявлених позовних вимог зазначив, що вартість перевезення вантажу з України до Ірану в середньому складає 6000 доларів США, з цієї суми 10% - це винагорода (оплата праці) водія, тобто в середньому вартість роботи водія за перевезення вантажу становить 600 доларів США. Також водію мають бути сплачені добові за час перебування у відрядженні. За загальним правилом водію за відрядження в іншу країну сплачують добові в середньому 10 доларів США в день. Оскільки він перебував у відрядженні 67 днів (з 24.05.2015 до 29.07.2015 року), то йому мали заплатити 670 доларів США добових. Між ним та ПП «Арго-07» було досягнуто усної домоленості, що вартість його роботи, яка відповідає середньо-ринковій, становитиме 10% від суми перевезення та 10 доларів США за день у відрядженні. Всього транспортні витрати під час поїздки склали 45092,09 гривень, що становили витрати на заправку автомобіля, оплату стоянки, погоджувальні документи для здійснення міжнародного перевезення тощо. Із вказаної суми 5955 гривень він витратив особистих коштів, а решта була перерахована йому відповідачем. Оскільки на день звернення до суду з позовом курс доллара США становив 25,8926 гривень за доллар, то сума, яку просить позивач стягнути з відповідача становить 38839 гривень, що складає 600 доларів США - винагорода за послугу, 670 доларів США - добові та 5955 гривень особистих його грошей, витрачених на транспортні послуги.

Представник позивача ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги у повному обсязі з викладених вище підстав. За його клопотанням ухвалою суду від 11.04.2016 року залучено до участі у даній справі в якості співвідповідача ТОВ «Транс-Система».

Представник відповідача ПП «Арго-07» ОСОБА_4 проти позовних вимог заперечував у повному обсязі та суду пояснив, що автомобіль НОМЕР_1, на якому позивачем було здійснено рейс Україна - Іран, з 2012 року перебуває на тимчасовій реєстрації в ПП «Арго-07». При цьому власником вказаного транспортного засобу є ТОВ «Транс-Система», що підтверджується оригінальним технічним паспортом на автомобіль. Між ПП «Арго-07» та ТОВ «Транс-Система» було укладено договір оренди автомобільного транспорту, відповідно до якого ПП «Арго-07» надало в оренду ТОВ «Транс-Система» вищезазначений транспортний засіб та напівпричеп РАNAV д.н.НОМЕР_2. Постановка транспортного засобу на тимчасовий облік ПП «Арго-07» та укладення в подальшому договору оренди відбулося з метою здійснення на вказаному автомобілі міжнародних рейсів, оскільки ПП «Арго-07» є членом асоціації міжнародних автомобільних перевізників України. У зв'язку з цим, представник відповідача зазначив, що повинен був лише забезпечити автомобіль проїзними документами, тому на документах, які використовувались позивачем під час здійснення рейсу, є печатки ПП «Арго-07». При цьому, хто здійснює рейси в якості водіїв на зазначених транспортних засобах і на яких умовах його не цікавить. Жодних договірних відносин із позивачем та ПП «Арго-07» не укладалось. Також представник відповідача суду пояснив, що заявку на перевезення вантажу до Ірану прийняло ТОВ «Транс-Система» і уклало відповідний договір із ОСОБА_3 Останній, під час перебування у рейсі, телефонував йому і повідомляв, що ТОВ «Транс-Система» не перераховує йому гроші до Ірану. Вважає, що оплату послуг ОСОБА_3 має здійснювати ТОВ «Транс-Система», в свою чергу ПП «Арго-07» видає провізні документи та отримує орендну плату за договором оренди транспортнихзасобів.

Представник відповідача ТОВ «Транс-Система» ОСОБА_2, якого судом залучено в якості співвідповідача за клопотанням представника позивача ОСОБА_1, позовні вимоги визнав частково та суду пояснив наступне. До ТОВ «Транс-Система» надійшла заявка від ТОВ «Космос» щодо перевезення автомобільним транспортом вантажу вартістю 100000 гривень з Кременчуга (Україна) до Тегерану (Іран). У зв'язку з цим, між ТОВ «Транс-Система» та ОСОБА_3 було укладено усний договір щодо перевезення останнім на автомобілі, який належить ТОВ та перебуває на тимчасовому обліку в ПП «Арго-07», вантажу за вищевказаним маршрутом. На виконання цього договору були оформлені усі необхідні документи для здійснення перевезення через ПП «Арго-07», яке, на відміну від ТОВ «Транс-Система», є членом асоціації міжнародних автомобільних перевізників України. Це був разовий договір, тому жодних трудових відносин ТОВ «Транс-Система» з ОСОБА_3 не має. Відповідно до умов договору ТОВ «Транс-Система» повинно було надати грошові кошти ОСОБА_3 на транспортні витрати, сплатити останньому добові у розмірі 10 доларів США на день та сплатити винагороду за послугу у розмірі 10000 гривень. При цьому, представник відповідача зазначив, що ОСОБА_3 було сплачено добові у розмірі 670 доларів, виходячи з того, що перебування його у рейсі склало 67 днів, та транспортні витрати, які складалися з оплати палива, харчування, сплати страхових та митних платежів тощо. Винагороду у розмірі 10000 гривень ОСОБА_3 не сплачено з тих підстав, що до теперішнього часу позивач так і не надав звіт за результатами поїздки. Проте, позовні вимоги ТОВ «Транс-Система» визнає частково в розмірі 10000 гривень.

Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що позивач є її сином. Під час перебування ОСОБА_3 в Ірані, останній подзвонив їй та попросив зв'язатися із керівництвом ТОВ «Транс-Система», надавши номери телефонів, та директором ПП «Арго-07», оскільки йому не вистачало коштів на транспортні витрати і він не міг повернутися до України. Вона поїхала до ПП «Арго-07» і в її присутності директор ПП телефонував керівництву ТОВ «Транс-Система» щодо необхідності термінового перерахування коштів на картку ОСОБА_3

Вислухавши пояснення сторін, допитавши свідка, вивчивши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд встановив такі факти та відповідні ним правовідносини.

Згідно зч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір це є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, дотримуючись внутрішнього трудового розпорядка, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

Цивільно-правовий договір - це угода між організацією (підприємством,установою тощо) і громадянином на виконання останнім певної роботи, предметом якого є надання певного результату праці, але з цього виду договору не виникають трудові відносини, на яке поширюється трудове законодавство.

Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Судом встановлено, що до ТОВ «Транс-Система» від ТОВ «Космос» надійшла заявка на перевезення автомобільним транспортом вантажу маршрутом Кременчуг (України) - Тегеран (Іран) (а.с.122).

ТОВ «Транс-Система» за усним договором було залучено ОСОБА_3 в якості водія. На виконання послуг водій зобов'язувався перевезти вантаж на автомобілі замовника у встановлений час, до встановленого пункту та за встановлену плату. За взаємодомовленістю позивачу довірено автомобіль та майно.

Аналізуючи договір, укладений між сторонами, суд приходить до висновку про відсутність в ньому умов, які притаманні саме трудовому договору, зокрема відсутні умови про розмір заробітної плати працівника, правила внутрішнього трудового розпорядку, тобто відсутні умови щодо організації процесу праці та його оплати.

Між ТОВ «Транс-Система» та ОСОБА_3 склалися договірні відносини пов'язані з транспортуванням вантажу. Предметом спору є стягнення заборгованості за надані позивачем послуги за цим договором.

За ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Отже, укладений між сторонами договір за своєю юридичною природою є цивільно-правовим договором про надання послуг.

Факт того, що позивачем раніше надавалися аналогічні послуги з транспортування вантажу до Грузії та Узбекистану, за результатами чого спірних відносин між сторонами не виникало, також не може свідчити про наявність між ними трудових правовідносин (а.с.а.с.3, 5)

Відповідно до ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Факт здійснення позивачем міжнардного рейсу Україна-Іран-Україна та доставки вантажу сторонами не оспорюється.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіль НОМЕР_3, на якому позивачем було здійснено вказаний рейс, та напівпричеп РАNAV д.н.НОМЕР_2 належить ТОВ «Транс-Система» (а.с.43), при цьому з 11.09.2012 року до 10.09.2017 року вказаний транспортний засіб перебуває на тимчасовій реєстрації в ПП «Арго-07» (а.с.42).

Відповідно до договору оренди автомобільного транспорту від 01.01.2015 року, ПП «Арго-07» передало вищевказаний автомобіль та напівпричеп в оренду ТОВ «Транс-Система» (а.с.46).

Як зазначено у п.2.2 даного договору ПП «Арго-07» забезпечує ТОВ «Транс-Система» необхідним пакетом провізних документів (а.с.46).

Позивачем не доведено факт існування договірних відносин між ним та ПП «Арго-07». Той факт, що ПП «Арго-07» забезпечило ТОВ «Транс-Система» необхідним пакетом провізних документів, про що свідчить печатки підприємства на міжнародній транспортній накладній (а.с.40), подорожньому листі (а.с.4), не тягне можливості стягнення грошових коштів саме з ПП «Арго-07» за виконану позивачем послугу.

Позивач зазначає, а відповідач ТОВ «Транс-Система» не спростовує, що на виконання договору відповідач мав надати позивачу кошти на транспорті витрати та сплатити добові у ромірі 10 доларів США на день.

Сторонами не оспорюється факт перебування ОСОБА_3 в рейсі протягом 67 днів, що свідчить про належність сплати йому добових у розмірі 670 доларів США.

При цьому, заперечуючи доводи позивача про наявність заборгованості з виплати транспортних витрат та добових, відповідачем ТОВ «Транс-Система» зазначено про надання коштів на транспортні витрати перед поїздкою та документально підтверджено перерахування йому суми у загальному розмірі 20600 гривень у липні 2016 року в рахунок сплати добових та додаткових транспортних витрат ОСОБА_3 (а.с.86). При курсі 25,8926 гривень за один долар США, що вказано позивачем у позові, 670 доларів США дорівнює 17348 гривень.

Позивачем не оспорюється факт надходження цих коштів на його банківську картку під час перебування за межами України під час здійснення данного рейсу, проте зазначено, що ці кошти покривали лише частину транспортних витрат.

Відповідно до вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.ст. 57, 58 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

З огляду на викладене, керуючись ст. 58 ЦПК України, суд не приймає як належний доказ наданий позивачемрозрахунок сум витрат, здійснених під час перевезення вантажу за маршрутом Україна-Іран-Україна (а.с.69) , оскільки частина наданих суду документів в його підтвердження не містить перекладу на українську чи російську мову (а.с.72-80), у зв'язку з чим суд позбавлений можливості надати їм оцінку; інша частина документів, а саме копії чеків щодо сплати палива в Російській Федерації та Україні (а.с.71, 85) не підтверджені необхідністю купівлі саме такого об'єму палива виходячи з відстані перевезення. Квитанції про сплату митних платежів в сумі 2658,60 гривень (а.с.83-84) від 23.05.2016 та 29.07.2016 року також не свідчать про існування заборгованості ТОВ «Транс-Система» перед позивачем у даній сумі, оскільки як зазначено представником позивача кошти на сплату митних платежів позивачу надавались і в тому числі 13000 гривень на початку рейсу. У письмових поясненнях позивача зазначено про те, що всього транспортні витрати склали 45092,09 гривень, які були позивачу надані за винятком суми 5955 гривень. На що саме було спрямовано цю суму із наведених вище документів, не є зрозумілим.

Таким чином існування заборгованості зі сплати транспортних витрат та добових позивачем не доведено. Також, окрім особистих пояснень позивача, матеріалами справи не підтверджується, що при укладенні договору між сторонами було оговорено суму винагороди в розмірі 600 доларів США.

Проаналізувавши встановлені фактичні обставини у справі, оцінивши представлені сторонами в порядку ст.60 ЦПК України докази в їх сукупності та взаємозв'язку, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення у повному обсязі позовних вимог, оскільки ці доводи належними доказами не підтверджується.

Відповідно до ст.61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Згідно з ч.4 ст.174 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Виходячи з того, що ТОВ «Транс-Система» не оспорює обставин зазначених позивачем в частині отримання останнім вантажу, перевезення його з України до Ірану, суд приходить до висновку, що стягненню підлягає та грошова сума, яка визнається відповідачем ТОВ «Транс-Система», а саме, 10000 гривень в якості винагороди за надані позивачем послуги.

Відповідно до ст.88 ЦПК України, у разі задоволення позову частково, судові витрати присуджуються пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.3,10,11, 57-60, 88, 208,209,212-215,218,223 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Система» (69097,м.Запоріжжя, вул..Будьонного, 16/157, ЄДРПОУ 38069949) на користь ОСОБА_6 10000 (десять тисяч) гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ТОВ «Транс-Система» (69097, м.Запоріжжя, вул..Будьонного, 16/157, ЄДРПОУ 38069949) на користь держави судовий збір у розмірі 141 (сто сорок одна) гривня 65 копійок.

Вступна та резолютивна частини рішення виготовлені в нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 15.06.2016 року. Повний текст рішення виготовлено 20 червня 2016 року.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Запорізької області через Заводський районний суд м. Запоріжжя протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи Апеляційним судом.

Суддя Л.В.Безлер