Ухвала

від 12.10.2016 по справі 332/444/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №332/444/16 Головуючий у 1 інстанції Безлер Л.В.

Провадження № 22-ц/778/3549/16 Суддя-доповідач Дзярук М.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2016 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого Дзярука М.П.,

Суддів: Крилової О.В.

Трофимової Д.А.,

за участі секретаря: Семенчук О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Приватного підприємства «Арго-07», Товариства з обмеженою відповідальністю «Транс-Система» про стягнення заробітної плати, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ПП «Арго-07», який було уточнено в ході судового розгляду, про стягнення заробітної плати.

В позові зазначав, що між ним та ПП «Арго-07» було досягнуто усної домовленості щодо найму його для здійснення міжнародної перевозки вантажу за рейсом Україна-Іран. За тією ж домовленістю вартість його роботи становила 1500 доларів США. Також ПП «Арго-07» підтвердив готовність після здійснення перевозки оформити з ним трудові відносини належним чином.

У травні 2015 року він, на виконання усної домовленості, в якості водія, керуючи автомобілем ПП «Арго-07» на підставі подорожнього листа, виданого цим підприємством, здійснив перевезення вантажу за маршрутом Україна-Іран-Україна. Усі документи для виконання даного рейсу йому були надані ПП «Арго-07». Однак, з ким конкретно велися домовленості стосовно умов здійснення цього рейсу, зокрема щодо оплати послуги, йому не відомо. Раніше, в якості водія, він вже здійснював два рейси з перевезення вантажу за документами та автомобілем ПП «Арго-07» до Грузії та Узбекистану, за результатом виконаної послуги розрахунок з ним було проведено у повному обсязі.

Вартість перевезення вантажу з України до Ірану в середньому складає 6000 доларів США, з цієї суми 10% - це винагорода (оплата праці) водія, тобто в середньому вартість роботи водія за перевезення вантажу становить 600 доларів США. Також водію мають бути сплачені добові за час перебування у відрядженні. За загальним правилом водію за відрядження в іншу країну сплачують добові в середньому 10 доларів США в день. Оскільки він перебував у відрядженні 67 днів (з 24.05.2015 до 29.07.2015 року), то йому мали заплатити 670 доларів США добових. Між ним та ПП «Арго-07» було досягнуто усної домовленості, що вартість його роботи, яка відповідає середньо-ринковій, становитиме 10% від суми перевезення та 10 доларів США за день у відрядженні. Всього транспортні витрати під час поїздки склали 45092,09 гривень, що становили витрати на заправку автомобіля, оплату стоянки, погоджувальні документи для здійснення міжнародного перевезення тощо. Із вказаної суми 5955 гривень він витратив особистих коштів, а решта була перерахована йому відповідачем.

Оскільки на день звернення до суду з позовом курс долара США становив 25,8926 гривень за доллар, то сума, яку просив позивач стягнути з відповідача становить 38839 гривень, що складає 600 доларів США - винагорода за послугу, 670 доларів США - добові та 5955 гривень особистих його грошей, витрачених на транспортні послуги.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 11.04.2016 року залучено до участі у даній справі в якості співвідповідача ТОВ «Транс-Система».

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Транс-Система» на користь ОСОБА_3 10000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, висновки суду не відповідають обставинам справи і наданим доказам, рішення ухвалено з порушенням судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції прийшов до висновку, що договір, на підставі якого між сторонами виникли правовідносини, за своєю правовою природою є цивільно-правовим договором про надання послуг, а не трудовим договором, як вважав позивач.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що 07.05.2015р. між ТОВ «Космос» та відповідачем 2 ТОВ «Транс-Система» виникла домовленість щодо здійснення міжнародного перевезення автомобільним транспортом за маршрутом Кременчуг (Україна) - Тегеран (Іран) (а.с. 87). Вартість перевезення склала 100 000,00 грн. Водієм був призначений позивач ОСОБА_3 Власником транспортних засобів, якими здійснювалося перевезення є ТОВ «Транс-Система», однак тимчасова реєстрація визначена за відповідачем 1 ТОВ «Арго-07», оскільки остання є членом асоціації міжнародних автомобільних перевізників України. Транспортні засоби були передані в оренду ТОВ «Транс-Система». Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку, що договірні відносини у позивача виникли з відповідачем 2 ТОВ «Транс-Система».

Цим договірним відносинам притаманні ознаки саме цивільно-правових відносин, оскільки робота водія в даному випадку не була регламентована правилами внутрішнього трудового розпорядку, заробітна плата і будь-які соціальні гарантії для водія не встановлювались.

Відповідно до ст.21 КЗпП трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно ст. 901 ЦК за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Серед ознак, за допомогою яких цивільно-правовий договір можна відрізнити від трудового договору виділяються такі.

За договором підряду, укладеним між власником і громадянином, останній зобов'язується за винагороду виконувати для підприємства індивідуально визначену роботу. Основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами. Метою такого договору є отримання певного матеріального результату. Підрядчик, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу, і виконує її на власний ризик.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо. Роботодавець згідно вимог чинного законодавства сплачує за працівника обов'язкові соціальні, страхові та пенсійні внески. А за підрядним договором оплачується не процес праці, а її результати, які визначаються після закінчення роботи і оформляються актами передавання - приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких провадиться їх оплата. Про виконання робіт за цивільно-правовим договором підряду у трудовій книжці запис не робиться. Згідно норм чинного законодавства України особи, які виконують роботи (послуги) згідно із цивільно-правовим договором, приймають участь у загальнообов'язковому державному соціальному страхуванні на добровільних засадах.

Отже, головна відмінність між трудовим і цивільно-правовим договорами полягає в предметі договору. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом цивільно-правових відносин є результат цієї праці.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В ч.4 ст. 60 ЦПК України зазначено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Так в судах першої та апеляційної інстанцій позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що він перебував у трудових відносинах з відповідачами, які порушували вимоги трудового законодавства в частині оплати праці найманих працівників, що було б підставою для стягнення заробітку.

В той же час, судом першої інстанції встановлено і не заперечується сторонами, що позивачем було здійснено перевезення вантажу за маршрутом Україна-Іран. Оплата праці позивача була визначена 10% від суми замовлення та 670 доларів США добові. Відповідачем 2 у липні 2015 року було перераховано на картку позивача 18 600 грн. (а.с. 86), що за курсом на той час (1 дол. США = 22 грн.) склало 845 дол. США, що повністю покриває оплату добових + 175 дол. США інші витрати. Судом першої інстанції обґрунтовано не було взято до уваги розрахунку витрат, наданого позивачем, оскільки з наданих документів неможливо визначити дійсність витрат через те, що більшість їх надана без перекладу на українську мову. Також, неможливо визначити обґрунтованість та необхідність зазначених витрат.

Оскільки сторони не заперечують, що оплата праці по приїзду не була сплачена, суд першої інстанції, захищаючи порушене право позивача, стягнув з відповідача 2 суму у розмірі 10 000,00 грн. Зазначена сума є обґрунтованою, оскільки складає 10% від суми заказу (100 000,00 грн.), про що і була домовленість. Посилання позивача на те, що 10% повинно складати 600 дол. США безпідставні та спростовуються матеріалами справи. Сума заказу чітко визначена у розмірі 100 000,00 грн. і надання позивачем довідки ТОВ «Євротранс-Експрес» про вартість аналогічної поїздки у розмірі 5 700 дол. США (а.с. 59) обґрунтовано не взято до уваги.

Відповідно до вимог ч.1 ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, колегія суддів дійшла переконання, що рішення суду є законним та обґрунтованим, постановленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляції не спростовують правильних висновків суду, а тому рішення скасуванню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 303,307, 308, 313-315, 317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 15 червня 2016 року у цій справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: