Рішення

від 31.05.2016 по справі 923/396/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

73000, м. Херсон, вул. Театральна, 18

тел. /0552/ 49-31-78

Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

31 травня 2016 р. Справа № 923/396/16

Господарський суд Херсонської області у складі судді Соловйова К.В. при секретарі Степановій Н.Д., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного підприємства "Комплектавтодор", м. Херсон

до відповідача-1: Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", м. Рівне,

відповідача-2: Приватного підприємства "Інтерзнак", м. Херсон,

про стягнення 430 648,01 грн.

за участю представників сторін:

від позивача - ОСОБА_1, уповн. представник, довіреність від 01.04.2016р.;

від відповідача-1 - не прибув;

від відповідача-2 - не прибув.

Обставини справи: провадження у справі порушено за позовом Приватного підприємства "Комплектавтодор" (позивач) до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (відповідач-1) та Приватного підприємства "Інтерзнак" (відповідач-2) з вимогами про стягнення з відповідача-1 інфляційних втрат в сумі 348205,43 грн., річних (3 %) в сумі 44 705,39 грн., пені в сумі 35 151,90 грн. пені та вимогами про стягнення з відповідача-2 інфляційних втрат в сумі 2 103,00 грн., річних (3%) в сумі 270,00 грн., пені в сумі 212,29 грн., у зв'язку з невиконанням відповідачем-1 та відповідачем-2 зобов'язань за укладеною ними з позивачем мировою угодою від 03.12.2012р. у господарській справі № 5024/327/2012.

Відповідач-1 надав заперечення на позов, у яких стверджує про заявлення вказаного позову про стягнення інфляційних втрат, річних та пені, у зв'язку з несплатою відповідачем-1 заборгованості за укладеним між позивачем та відповідачем-1 договором № 32 від 03.10.2011р., з пропуском строку позовної давності, що минув не пізніше 2015 року. Також, відповідач-1 надав до суду письмову заяву про застосування наслідків спливу позовної давності до заявлених позовних вимог.

Відповідач-2 відзив на позовну заяву не надав. Заяви та клопотання відповідача-2 щодо судового засідання 31.05.2016р. не надходили.

30.05.2016р. до суду факсом надійшло клопотання відповідача-1 про відкладення розгляду справи, у зв'язку з намірами позивача та відповідача-1 вжити заходів щодо врегулювання спору в позасудовому порядку. В задоволенні цього клопотання судом відмовлено, оскільки наявність у сторін таких намірів не підтверджено відповідачем-1, в порядку ч.2 ст.4 3 та ст.33 ГПК України, будь-якими доказами, а представником позивача наявність таких намірів заперечується, а також, оскільки, за ст.77 ГПК України вказані у клопотанні відповідача-1 фактичні обставини, з якими відповідач-1 пов'язує наявність підстав для відкладення розгляду справи, за законом не є такими обставинами.

Відповідно до ст. 77 ГПК України неявка представника сторони у судове засідання є підставою для відкладення розгляду справи у разі, якщо за відсутності представника сторони неможливо розглянути певну справу. Неявка представників відповідачів не унеможливлює розгляд справи № 923/396/16. Розгляд справи за відсутності представників відповідачів, при тому, що обох відповідачів належним чином повідомлено судом про місце, дату, час розгляду справи не є порушенням процесуальних прав відповідача-1 та відповідача-2.

Відповідно до ст. 75 ГПК України у разі, якщо відзив на позовну заяву і витребувані судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Справа стосовно спрямованих до відповідача-2 позовних вимог розглядається в порядку ст. 75 ГПК України.

Після закінчення розгляду справи в судовому засіданні 31.05.2016р., відповідно до ст.85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Вивчивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд -

в с т а н о в и в:

Ухвалою господарського суду Херсонської області від 03.12.2012р. у справі №5024/327/2012 затверджено мирову угоду між Приватним підприємством "Комплектавтодор" (надалі - позивач), Дочірнім підприємством "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (надалі - відповідач-1) та Приватним підприємством "Інтерзнак" (надалі - відповідач-2). За п. 2.1. вказаної мирової угоди відповідач-1 зобов'язався до 28.02.2013р. сплатити на користь позивача 496 726,62 грн., згідно умов укладеного між ними договору № 32 від 03.10.2011р., видаткової накладної № 455 від 03.10.2011р., акту № 117 від 03.10.2011р. За пунктом 2.2. цієї ж угоди відповідач-2 зобов'язався до 28.02.2013р. сплатити на користь позивача 3 000,00 грн., згідно умов укладеного між ними договору № 1 від 04.10.2011р.

Згідно з п. 5 цієї ж угоди у випадку порушення відповідачем-1 порядку та терміну оплати суми зобов'язань за договором № 32 від 03.10.2011р., видатковою накладною №455 від 03.10.2011р., акту № 117 від 03.10.2011р. та відповідачем-2 згідно умов договору № 1 від 04.10.2011р., відповідно до даної мирової угоди, заборгованість стягується органами державної виконавчої служби.

На теперішній час відповідач-1 не сплатив на користь позивача 496 726,62 грн., згідно вказаної мирової угоди, що слідує з матеріалів справи (листування позивача з органами державної виконавчої служби) та не заперечується відповідачем-1.

Також, відповідачем-2 не заперечується той факт, що на теперішній час відповідач-2 не сплатив на користь позивача 3 000,00 грн., згідно мирової угоди.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають, зокрема, з договорів та інших правочинів.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Згідно з ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону та договору. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від виконання умов договору не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 78 ГПК України умови мирової угоди сторін викладаються в адресованих господарському суду письмовій заяві, яку має бути підписано обома сторонами. До затвердження мирової угоди сторін суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи є повноваження на вчинення цих дій у представників сторін. Мирова угода може стосуватися лише прав і обов'язків сторін щодо предмету позову. Про затвердження мирової угоди господарський суд виносить ухвалу, якою, одночасно, припиняє провадження у справі.

В контексті наведених правових норм суд зазначає, що мирова угода у господарській справі не призводить до вирішення спору по суті. Укладаючи таку угоду сторони ліквідують наявний правовий конфлікт, через самостійне врегулювання розбіжностей на погоджених сторонами умовах. При цьому, сама мирова угода не лише змінює матеріально-правові відносини сторін (заміняючи спірні зобов'язання, з яких виник спір між сторонами, на інші, більш прийнятні для сторін зобов'язання), а й припиняє процесуально-правові відносини.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 3 ГПК України та ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також, інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно з ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є, зокрема, грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також річні (3 %) від простроченої суми, якщо інший розмір річних не встановлено договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором. Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 343 Господарського кодексу України, ст.ст.1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідачем-1 не надано суду доказів сплати, повністю або частково, на користь позивача 348 205,43 грн. інфляційних втрат, 44 705,39 грн. річних, 35 151,90 грн. пені.

Відповідачем-2 не надано суду доказів сплати, повністю або частково, на користь позивача 2 103,00 грн. інфляційних втрат, 270,00 грн. річних, 212,29 грн. пені.

Мировою угодою від 03.12.2012р. у господарській справі № 5024/327/2012 не встановлена відповідальність для відповідачів у вигляді пені за порушення грошових зобов'язань відповідачів згідно вказаної мирової угоди. При цьому, у позовній заяві не вказано про нарахування пені на підставі будь-яких положень укладених між сторонами у справі договорів, про які згадується у цій мировій угоді (договори № 32 від 03.10.2011р. та № 1 від 04.10.2011р.), позивачем не надано доказів нарахування заявленої до стягнення пені в межах встановленого законом (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України) з дати прострочення виконання відповідачами грошових зобов'язань, які виникли для цих відповідача-1 та відповідача-2, з договору № 32 від 03.10.2011р. та договору № 1 від 04.10.2011р., відповідно.

За таких обставин нарахування позивачем відповідачеві-1 пені в сумі 35 151,90 грн. за період з 01.04.2013р. по 30.09.2013р., у зв'язку з несплатою відповідачем-1 заборгованості за укладеним між позивачем та відповідачем-1 договором № 32 від 03.10.2011р., а також, нарахування позивачем відповідачеві-2 пені в сумі 212,29 грн. за період з 01.04.2013р. по 30.09.2013р., у зв'язку з несплатою відповідачем-2 заборгованості за укладеним між позивачем та відповідачем-1 договором № 1 від 04.10.2011р., суперечить ч. 4 ст. 231 та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, а також, ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

За вказаних обставин та підстав у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача-1 пені в сумі 35 151,90 грн. та у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача-2 пені в сумі 212,29 грн. має бути відмовлено в повному обсязі.

Виконані позивачем розрахунки заявлених до стягнення з відповідача-1 сум інфляційних втрат, річних, пені (а.с.17) та розрахунки заявлених до стягнення з відповідача-2 сум інфляційних втрат, річних, пені (а.с.18) судом перевірено.

Цією перевіркою встановлено наступне.

Виконані позивачем розрахунки 348 205,43 грн. інфляційних втрат, які заявлено до стягнення з відповідача-1, та 2103,00 грн. інфляційних втрат, які заявлено до стягнення з відповідача-2, в цілому узгоджуються з положеннями п.3.1. та п.3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" та положеннями листа Верховного суду України від 03.04.1997р. № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", не містять арифметичних помилок, а також, що визначення розміру позовних вимог в частині стягнення з відповідачів інфляційних втрат згідно вказаних виконаних позивачем розрахунків не призвело до заявлення вимог про стягнення інфляційних втрат у завищеному розмірі.

При розрахунку річних позивачем допущено арифметичні помилки (внаслідок чого розрахований розмір цих заявлених до стягнення з відповідачів річних занижено) та, одночасно, не враховано того, що тривалість 2016 (високосного) року становить 366 днів, а не 365 днів (внаслідок чого розрахований розмір заявлених до стягнення з відповідачів річних за період з 01.01.2016р. по 31.03.2016р. завищений).

Разом з тим, суд зазначає про наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами ст. 257 Цивільного кодексу України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Приписами ст. 258 Цивільного кодексу України встановлено позовну давність тривалістю в один рік до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Згідно з ч. 5 цієї ж статті за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Відповідно до ч. 3 ст.267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони, зробленою до винесення судом рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності. Наявність таких поважних причин зацікавлена сторона повинна підтвердити належними та допустимими доказами.

Згідно роз'яснень, що містять п. 3.4. та п. 4.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" до вимог про стягнення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та до вимог про стягнення сум процентів, передбачених ст.625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна дальність (ст. 257 Цивільного кодексу України).

У п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" роз'яснено, що ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом. Якщо відповідачів у справі два чи кілька, суд вправі відмовити в задоволенні позову за наявності згаданої заяви лише одного з цих відповідачів, оскільки позовну давність законом визначено, саме, для позивача у справі як строк, у межах якого він може звернутися до суду.

Відповідно до умов затвердженої судом 03.12.2012р. у справі № 5024/327/2012 мирової угоди строк виконання відповідачем-1 та відповідачем-2 їхніх вказаних у цій мировій угоді грошових зобов'язань скінчився 27.02.2013р. (оскільки, за текстом мирової угоди вказано, що відповідачі зобов'язалися виконати грошові зобов'язання за цієї угодою до 28.02.2013р.). Позов, за яким порушено провадження у даній справі, надійшов до суду 19.04.2016р. Виходячи з цього, згідно з ст. 257 Цивільного кодексу України позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та річних, які нараховані за часові періоди до 19.04.2013р., є такими, що заявлені з пропуском строку позовної давності.

Відповідний договір про збільшення позовної давності за такими вимогами сторонами у даній справі не укладався.

У даній справі позивачем не надано доказів пропуску строку позовної давності щодо заявлення вимог про стягнення інфляційних втрат та річних, які нараховані за часові періоди до 19.04.2013р., з поважних причин, а відповідачем-1, за текстом відзиву на позовну заяву, зроблено заяву про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог.

За таких обставин у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача-1 та відповідача-2 інфляційних втрат та річних, які нараховані позивачем цим відповідачам за період з 01.04.2013р. по 18.04.2013р., має бути відмовлено за спливом позовної давності.

Судом здійснено власний розрахунок річних (3 %), в межах періоду з 19.04.2013р. до 01.04.2016р. (тобто, по 31.03.2016р.), у зв'язку з простроченням відповідачем-1 зобов'язання щодо сплати, на умовах мирової угоди, на користь позивача 496 726,62 грн. заборгованості за укладеним між ними договором № 32 від 03.10.2011р.

Річні за період з 19.04.2013р. по 31.12.2015р. (за 987 днів) на 496 726,62 грн. боргу становлять 40 296,10 грн.

40 296,10 грн. = ((496 726,62 грн. х 3 % х 987 днів)/100 %) / 365 днів

Річні за період з 01.01.2016р. по 31.03.2016р. (за 91 день) на 496 726,62 грн. боргу становлять 3 705,09 грн.

3 705,09 грн. = ((496 726,62 грн. х 3 % х 91 день)/100 %) / 366 днів

Загальна сума вказаних річних становить 44 736,07 грн.

44 001,19 грн. = 40 296,10 грн.. + 3 705,09 грн.

Також, судом здійснено власний розрахунок річних (3 %), з 19.04.2013р. до 01.04.2016р. (тобто, по 31.03.2016р.), у зв'язку з простроченням відповідачем-2 зобов'язання щодо сплати, на умовах мирової угоди, на користь позивача 3 000,00 грн. заборгованості за укладеним між ними договором № 1 від 04.10.2011р.

Річні за період з 19.04.2013р. по 31.12.2015р. (за 987 днів) на 3000,00 грн. боргу становлять 243,37 грн.

243,37 грн. = ((3 000,00 грн. грн. х 3 % х 987 днів)/100 %) / 365 днів

Річні за період з 01.01.2016р. по 31.03.2016р. (за 91 день) на 3 000,00 грн. боргу становлять 22,38 грн.

22,38 грн. = ((3 000,00 грн. х 3 % х 91 день)/100 %) / 366 днів

Загальна сума вказаних річних становить 270,19 грн.

265,75 грн. = 243,37 грн. + 22,38 грн.

За таких обставин позовні вимоги про стягнення 44 705,39 грн. річних (3 %) з відповідача-1 підлягають частковому, у сумі 44 001,19 грн., задоволенню.

Також, за вказаних обставин позовні вимоги про стягнення 270,00 грн. річних (3 %) з відповідача-2 підлягають частковому, у сумі 265,75 грн., задоволенню.

Разом з тим, в контексті раніше наведених висновків суду про заявлення з пропуском позовної давності позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, які нараховані за часові періоди до 19.04.2013р., заява відповідача-1 про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог, не має, за збігом обставин, значення , оскільки індекс інфляції за квітень 2013 року дорівнює 100,00 %, й, відповідно, інфляційне збільшення суми заборгованості , як за квітень 2013 року в цілому, так і з 01.04.2013р. по 18.04.2013р., відсутнє (дорівнює нулю).

За вказаних встановлених судом фактичних обставин та на підставі наведених правових норм позовні вимоги про стягнення 348 205,43 грн. інфляційних втрат з відповідача-1 та позовні вимоги про стягнення 2 103,00 грн. інфляційних втрат з відповідача-2 підлягають задоволенню у повному обсязі.

Виходячи з положень наведених правових норм щодо позовної давності та встановлених судом обставин справи, а також, оскільки при розгляді справи суд, на підставі ч. 4 ст. 231 та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", дійшов висновку про наявність підстав для відмови в повному обсязі у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача-1 пені в сумі 35 151,90 грн. та про стягнення з відповідача-2 пені в сумі 212,29 грн., заява відповідача-1 про застосування наслідків спливу позовної давності до позовних вимог, у тому числі, й до вимог про стягнення вказаної пені, не має значення. Такий висновок суду узгоджується з роз'ясненнями з п.2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів".

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позов в частині позовних вимог, які спрямовані до відповідача-1, задовольняється на 91,62 %.

91,62 % = ((392 206,62 грн. (розмір задоволених позовних вимог, які спрямовані до відповідача-1)/(428 062,72 грн. (розмір заявлених позовних вимог, які спрямовані до відповідача-1)) х 100 %

Позов в частині позовних вимог, які спрямовані до відповідача-2, задовольняється, також, на 91,62 %.

91,62 % = ((2368,75 грн. (розмір задоволених позовних вимог, які спрямовані до відповідача-2)/(2585,29 грн. (розмір заявлених позовних вимог, які спрямовані до відповідача-2)) х 100 %

У зв'язку з цим 91,62 % або 5918,39 грн. ((5918,39 грн.=6459,72 грн./100%) х1,5 %) судового збору покладається на відповідачів, решта - на позивача.

З цих 5 918,39 грн. на відповідача-2 покладається 1262,52 грн. судового збору, а на відповідача-1 покладається 4 655,87 грн. судового збору.

Розподіляючи судовий збір між відповідачами у такий спосіб суд виходить з того, що згідно з п. 2.1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір за ставкою 1,5 % ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат. При цьому, ставки судового збору визначаються виходячи із встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати, у місячному її розмірі, станом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду. Розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2016р. становив 1378,00 грн. Ціна позову в частині позовних вимог, які спрямовані до відповідача-2, становить 2585,29 грн., й тому, за подання до господарського суду позовної заяви з вимогами про стягнення 2585,29 грн., згідно п. 2.1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", має бути сплачено 1378,00 грн. судового збору (або один розмір мінімальної заробітної плати встановлений на 01.01.2016р.).

1262,52 грн. (сума судового збору, яка покладається на відповідача-2 за наслідками вирішення спору) становить 91,62 % від 1378,00 грн. (мінімального за розміром судового збору, який підлягає сплаті за подання у 2016 році до господарського суду позовної заяви майнового характеру).

4 655,87 грн. (сума судового збору, яка покладається на відповідача-1 за наслідками вирішення спору) дорівнює різниці між 5918,39 грн. (загальною сумою судового збору, яка покладається на відповідачів за наслідками вирішення спору) та 1262,52 грн. (сумою судового збору, яка покладається на відповідача-2 за наслідками вирішення спору).

4 655,87 грн. = 5918,39 грн. - 1262,52 грн.

Керуючись ст.ст.49, 82-85 ГПК України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позовні вимоги, які спрямовані до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", задовольнити частково.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (місцезнаходження: 33028, м. Рівне, вул. Остафова,буд.7; ідентифікаційний код юридичної особи 31994540) на користь Приватного підприємства "Комплектавтодор" (місцезнаходження: 73034, м. Херсон, Миколаївське шосе, 5-й км.; ідентифікаційний код юридичної особи 14113570) 348 205 (триста сорок вісім тисяч двісті п'ять) грн. 43 коп. інфляційних втрат, 44 001 (сорок чотири тисячі одна) грн. 19 коп. річних, 4 655 (чотири тисячі шістсот п'ятдесят п'ять) грн. 87 коп. компенсації по сплаті судового збору.

3 . Відмовити в задоволенні іншої частини позовних вимог, які спрямовані до Дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України".

4. Позовні вимоги, які спрямовані до Приватного підприємства "Інтерзнак", задовольнити частково.

5. Стягнути з Приватного підприємства "Інтерзнак" (місцезнаходження: 73034, м.Херсон, Миколаївське шосе, 5-й км.; ідентифікаційний код юридичної особи 36505526) на користь Приватного підприємства "Комплектавтодор" (місцезнаходження: 73034, м.Херсон, Миколаївське шосе, 5-й км; ідентифікаційний код юридичної особи 14113570) 2103 (дві тисячі сто три) грн. 00 коп. інфляційних втрат, 265 (двісті шістдесят п'ять) грн. 75 коп. річних та 1 262 (одна тисяча двісті шістдесят дві) грн. 52 коп. компенсації по сплаті судового збору.

6. Відмовити в задоволенні іншої частини позовних вимог, які спрямовані до Приватного підприємства "Інтерзнак".

7. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 24.06.2016р.

Суддя К.В. Соловйов