Постанова

від 08.06.2016 по справі 910/27760/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" червня 2016 р. Справа№ 910/27760/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсакової Г.В.

суддів: Власова Ю.Л.

Коротун О.М.

при секретарі судового засідання Ляховенко М.Д.

за участю представників сторін:

від позивача: Запольський Д.Г. - за довіреністю; Дідовець О.І. - за довіреністю;

від відповідача: не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопоінт-Київ" на рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2015 (повне рішення складено 11.12.2015 )

у справі №910/27760/15 (суддя Комарова О.С.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська муніципальна служба"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопоінт-Київ"

про стягнення 107 915,79 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Київська муніципальна служба", 27.10.2015 року звернулося до господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопоінт-Київ" про стягнення 110 137,31 грн. заборгованості за договором про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів № 04/09-14В від 01.09.2014 з урахуванням пені, інфляційних витрат, 3% річних.

07.12.2015 до господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог б/н від 03.12.2015 року, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором № 04/09-14В від 01.09.2014 року в розмірі 107 915,79 грн., що включає в себе: суму основного боргу - 74 704,10 грн., пені - 25 069,85 грн., інфляційних витрат - 6 670,06 грн. та 3% річних - 1 471,78 грн.

Вказана заява була прийнята судом першої інстанції до розгляду.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.12.2015 у справі №910/27760/15 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопоінт-Київ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київська муніципальна служба" грошові кошти: основного боргу - 74 704,10 грн., пені - 3422,06 грн., 3% річних - 233,32 грн. та судовий збір - 1199,58 грн. В іншій частині в позові відмовлено. Повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "Київська муніципальна служба" з Державного бюджету України 0,95 грн. зайво сплаченого судового збору, перерахованого платіжним дорученням №959 від 08.10.2015 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 910/27760/15.

Не погоджуючись із винесеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Екопоінт-Київ" звернулося до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2015 у справі №910/27760/15, прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято без повного та всебічного розгляду справи. Скаржник зазначає, що суд не дав можливості відповідачу подати додаткові докази та розглянув справу на підставі лише доказів поданих позивачем.

Разом з апеляційною скаргою скаржник також подав заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення місцевого господарського суду.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2016 колегією суддів у складі: головуючого судді Корсакової Г.В., суддів: Власова Ю.Л., Коротун О.М. поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Екопоінт-Київ" строк на подання апеляційної скарги, прийнято апеляційну скаргу до провадження.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.03.2016 зупинено апеляційне провадження у справі № 910/27760/15 до повернення матеріалів справи № 910/27760/15 з Вищого господарського суду України.

14.04.2016 до Київського апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/27760/15 з Вищого господарського суду України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2016 поновлено апеляційне провадження у справі № 910/27760/15, розгляд справи №910/27760/15 призначено на 25.05.2016.

25.05.2016 до відділу документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.05.2016, у зв'язку з неявкою представника відповідача, розгляд справи відкладено на 08.06.2016.

Представник відповідача в судове засідання 08.06.2016 вдруге не з'явився.

08.06.2016 до відділу документального забезпечення суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання, в якому відповідач зазначає, що 07.06.2016 ним було повністю перераховано кошти по заборгованості на рахунок позивача, однак у зв'язку з неможливістю надати в судове засідання докази сплати заборгованості, відповідач просить відкласти судове засідання та продовжити строк розгляду справи на 15 днів.

Колегія суддів залишила вказане клопотання без задоволення, оскільки зазначені відповідачем обставини, а саме сплата заборгованості після прийняття оскаржуваного рішення, не перешкоджають розгляду апеляційної скарги по суті. З огляду на зазначене та враховуючи, що явка представника відповідача в судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача за наявними матеріалами справи.

В судовому засіданні 08.06.2016 представники позивача заперечували проти задоволення апеляційної скарги та просили суд оскаржуване рішення залишити без змін.

Статтею 101 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно із ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників позивача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 01 вересня 2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київська муніципальна служба" (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Екопоінт-Київ" (далі - замовник) було укладено договір про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів № 04/09-14В (далі - договір), за умовами якого, виконавець надає замовнику послуги з вивезення твердих побутових відходів, з використанням спеціального автотранспорту (далі - послуги), які накопичуються в житлових та комерційних організаціях, а замовник бере на себе зобов'язання своєчасно сплачувати послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах передбачених даним договором (п. 1.1. договору).

Відповідно до п.п. 2.2., 2.4. договору вартість вивезення одного метру кубічного твердих побутових відходів за цим договором складає 37 грн., в тому числі 6,17 ПДВ. Розрахунок за надані послуги здійснюються за виписаним, на підставі акту здачі-приймання наданих послуг, виконавцем рахунком. Розрахунковим періодом для сплати послуг є період фактичного їх надання згідно актів приймання-передачі послуг. Акт наданих послуг сторони зобов'язані підписати до п'ятого числа поточного місяця за минулий місяць. У разі не підписання акту здачі-приймання наданих послуг замовником протягом 10-ти календарних днів з моменту його отримання та не надання протягом цього ж строку заперечень, акт вважається підписаним, а замовник не має жодних претензій до обсягів наданих послуг.

Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами, та скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1 цього договору та закінчується 31.12.2014. У разі, якщо жодна сторона не виявить бажання розірвати даний договору письмово - договір вважається пролонгованим ще на один рік (п.п. 7.1, 7.2. договору).

На виконання умов договору позивач надав відповідачу обумовлені договором послуги на загальну суму 453 029,50 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000043 від 31 жовтня 2014 року, № ОУ-0000081 від 30 листопада 2014 року, № ОУ-0000129 від 31 грудня 2014 року, № 0000021 від 31 січня 2015 року, № ОУ- 0000060 від 28 лютого 2015 року, № ОУ-00118 від 31 березня 2015 року, № ОУ -00166 від 30 квітня 2015 року, № ОУ-00227 від 31 травня 2015 року, № ОУ-00296 від 30 червня 2015 року, № ОУ - 00329 від 31 липня 2015 року, проте відповідач надані позивачем послуги оплатив лише частково в сумі 370 325,40 грн., внаслідок чого у відповідача, за розрахунками позивача, утворилась заборгованість за договором в сумі 82 704,10 грн.

Внаслідок неоплати відповідачем в повному обсязі вартості наданих послуг, 16.10.2015 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 16/10 від 16.10.2015 року з проханням сплатити суму заборгованості за отримані на підставі договору про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів № 04/09-14В від 01.09.2014 року, яка була отримана відповідачем 20.10.2015 року, що підтверджується підписом уповноваженої особи відповідача на поштовому повідомленні про вручення поштового відправлення.

Так, у відповідь на претензію № 16/10 від 16.10.2015 року, відповідач листом № 19/15 від 20.10.2015 року фактично визнав заборгованість перед позивачем в сумі 74 704,10 грн. та просив розстрочити сплату вказаної заборгованості за запропонованим ним графіком погашення заборгованості, наведеним у зазначеному листі.

У поданій до суду заяві про зменшення позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем 16.10.2015 року було здійснено часткову оплату наданих послуг в розмірі 8000,00 грн., у зв'язку з чим сума заборгованості відповідача перед позивачем за спірним договором зменшилась та становить 74 704,10 грн., яка була визнана відповідачем у листі № 19/15 від 20.10.2015 року.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

При цьому, відповідно до ч.1 ст.175 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які є одним із видів господарських зобов'язань, - це цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно ст. 174 ГК України, є господарський договір.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч.1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п.1 ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як вбачається з матеріалів справи позивач надав відповідачу обумовлені договором послуги на загальну суму 453 029,50 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000043 від 31 жовтня 2014 року, № ОУ-0000081 від 30 листопада 2014 року, № ОУ-0000129 від 31 грудня 2014 року, № 0000021 від 31 січня 2015 року, № ОУ- 0000060 від 28 лютого 2015 року, № ОУ-00118 від 31 березня 2015 року, № ОУ -00166 від 30 квітня 2015 року, № ОУ-00227 від 31 травня 2015 року, № ОУ-00296 від 30 червня 2015 року, № ОУ - 00329 від 31 липня 2015 року. Факт надання послуг відповідачем не заперечується.

Однак, всупереч наведених приписів законодавства та положень укладеного між сторонами договору, відповідач не виконав своїх зобов'язань щодо здійснення розрахунку за надані послуги, здійснив оплату лише частково, у зв'язку з чим заборгованість відповідача становить 74 704,10 грн., яка визнана ним у відповіді № 19/15 від 20.10.2015 на претензію позивача. Доказів сплати боргу в сумі 74 704,10 грн. матеріали справи не містять.

Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 74 704,10 грн. заборгованості за надані послуги є обгрунтованими, документально доведеними, та відповідачем не спростованими, а тому підлягають задоволенню.

Позивач також просив стягнути з відповідача на його користь, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, пеню в розмірі 25 069,85 грн., 3% річних в розмірі 1471,78 грн. та інфляційні втрати в розмірі 6670,06 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно положень п.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до положень ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Нормами ст. 3 Закону визначено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 2.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

За умовами п. 4.1. договору замовник несе відповідальність у відповідності із законом і договором за несвоєчасне внесення плати за послуги у вигляді пені, яка сплачується в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожен день прострочення.

Пунктом 1.12. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Приписами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Пунктом 2.4. договору сторони погодили, що розрахунок за надані послуги здійснюються за виписаним, на підставі акту здачі-приймання наданих послуг, виконавцем рахунком. Розрахунковим періодом для сплати послуг є період фактичного їх надання згідно актів приймання-передачі послуг.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ані в пункті 2.4. договору, ані в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000043 від 31 жовтня 2014 року, № ОУ-0000081 від 30 листопада 2014 року, № ОУ-0000129 від 31 грудня 2014 року, № 0000021 від 31 січня 2015 року, № ОУ- 0000060 від 28 лютого 2015 року, № ОУ-00118 від 31 березня 2015 року, № ОУ -00166 від 30 квітня 2015 року, № ОУ-00227 від 31 травня 2015 року, № ОУ-00296 від 30 червня 2015 року, № ОУ - 00329 від 31 липня 2015 року сторонами не було визначено строк (термін) оплати наданих позивачем послуг, тому моментом для нарахування суми пені за спірними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) та за заявлений позивачем період, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог є момент пред'явлення вимоги, в порядку ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Як вже зазначалось вище, 16.10.2015 року позивач звернувся до відповідача з претензією № 16/10 від 16.10.2015 року з проханням сплатити суму заборгованості за отримані на підставі договору про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів № 04/09-14В від 01.09.2014 року, яка була отримана відповідачем 20.10.2015 року.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що оскільки сторонами в договорі не було встановлено строк оплати наданих послуг, тому моментом, з якого повинно здійснюватись нарахування суми пені за спірними актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-00227 від 31 травня 2015 року, № ОУ-00296 від 30 червня 2015 року, № ОУ - 00329 від 31 липня 2015 року, з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог є період з 27.10.2015 року (20.10.2015 року (дата отримання претензії) + 7 днів (ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України)) по 03.12.2015 року (кінцевий строк для нарахуванням пені, визначений позивачем у заяві про зменшення розміру позовних вимог).

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку пені за актом здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-00227 від 31 травня 2015 року, за період з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог, з 01.06.2015 по 15.10.2015, то суд першої інстанції, з урахуванням наведеного вище, дійшов вірного висновку, що зазначені позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та недоведеними в силу п. 2.4. договору та ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Також, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про недоведеність заявлених позовних вимог в частині стягнення пені за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000043 від 31 жовтня 2014 року, № ОУ-0000081 від 30 листопада 2014 року, № ОУ-0000129 від 31 грудня 2014 року, № 0000021 від 31 січня 2015 року, № ОУ- 0000060 від 28 лютого 2015 року, № ОУ-00118 від 31 березня 2015 року, № ОУ -00166 від 30 квітня 2015 року, оскільки за заявлений позивачем період нарахування пені за вказаними актами строк оплати наданих послуг не настав.

З огляду на зазначене, оскільки факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань по оплаті наданих послуг підтверджується матеріалами справи, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 3422,06 грн. пені за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-00296 від 31 червня 2015 року та № ОУ-00329 від 31 липня 2015 року за період з 27.10.2015 по 03.12.2015. В іншій частині позовних вимог щодо стягнення пені в сумі 21 647,79 грн. судом правомірно відмовлено.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що загальна сума 3 % річних, яка підлягає стягненню з відповідача становить 233,32 грн. за період з 27.10.2015 по 03.12.2015 за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-00296 від 31 червня 2015 року та № ОУ-00329 від 31 липня 2015 року, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних в сумі 1238,46 грн. позивачу належить відмовити.

Що стосується позовних вимог про стягнення інфляційних втрат в розмірі 6670,06 грн. за актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000043 від 31 жовтня 2014 року, № ОУ-0000081 від 30 листопада 2014 року, № ОУ-0000129 від 31 грудня 2014 року, № 0000021 від 31 січня 2015 року, № ОУ- 0000060 від 28 лютого 2015 року, № ОУ-00118 від 31 березня 2015 року, № ОУ -00166 від 30 квітня 2015 року, № ОУ-00227 від 31 травня 2015 року, № ОУ-00296 від 30 червня 2015 року, № ОУ - 00329 від 31 липня 2015 року за заявлений в позовній заяві період (в заяві про зменшення розміру позовних вимог розмір інфляційних втрат залишився незмінний), то суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в цій частині за заявлений позивачем період задоволенню не підлягають, в силу п. 2.4. договору та ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України.

Посилання скаржника на той факт, що договір є неукладеним у зв'язку з відсутністю додатків до нього, не приймаються колегією суддів до увагу зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови(пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до п. 7.1 Договору він вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами, та скріплення печатками сторін.

Як вбачається з матеріалів справи Договір підписано обома сторонами та скріплено їх печатками. Сторони погодили умови про предмет, ціну та строк дії Договору.

Матеріали справи містять акти здачі-прийняття робіт, які підписані обома сторонами. Факт надання позивачем послуг, їх кількість та якість відповідачем не заперечується.

Таким чином, посилання відповідача на неукладеність договору колегія суддів відхиляє як необґрунтовані.

Щодо доводів скаржника про те, що судом першої інстанції було відхилено клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим справа розглянута без з'ясування всіх обставин, без належного дослідження поданих позивачем доказів на підтвердження своїх вимог, колегія суддів зазначає, що відповідно до п.3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Таким чином, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Також колегія суддів зазначає, що відхиляючи клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, судом першої інстанції було враховано те, що ухвалою суду від 24.11.2015 за заявою представника відповідача розгляд справи вже відкладався, надаючи можливість відповідачу ознайомитися з матеріалами справи та подати докази в обґрунтування своїх заперечень.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Це стосується і відповідача, який мав довести з посиланням на конкретні письмові докази (ст.32 ГПК України), що ним виконано зобов'язання в повному обсязі та вчасно. Відповідач не надав суду жодного доказу на спростування обставин, на які позивач послався, як на підставу своїх вимог.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2015 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Підстав для його зміни чи скасування не вбачається. Апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Екопоінт-Київ" на рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2015 у справі №910/27760/15 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 08.12.2015 у справі №910/27760/15 без змін.

3. Матеріали справи № 910/27760/15 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя Г.В. Корсакова

Судді Ю.Л. Власов

О.М. Коротун