Постанова

від 18.05.2016 по справі 805/988/16-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 травня 2016 р. Справа №805/988/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови: 12 година 10 хвилин

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кравченко Т.О.

при секретарі судового засідання Проніні Д.С.

за участю

позивача - ОСОБА_1 - особисто

представника відповідача 1 - не з'явився

представника відповідача 2 - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Добропільського міського відділу (з обслуговування міста Добропілля та Добропільського району) ГУМВС України в Донецькій області про зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

08 квітня 2016 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (далі - відповідач 1 або ГУМВС в області), Добропільського міського відділу (з обслуговування міста Добропілля та Добропільського району) ГУМВС України в Донецькій області (далі - відповідач 2 або Добропільський МВ), в якому позивач просив:

- зобов'язати ГУМВС в області нарахувати, а Добропільський МВ виплатити на користь позивача заборгованість по заробітній платі у сумі 19 998,97 грн.;

- зобов'язати Добропільський МВ нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати (грошового забезпечення) за період з 04 лютого 2015 року по 29 червня 2015 року у сумі 2 867,70 грн.

Ухвалою від 18 травня 2016 року задоволено клопотання позивача про залишення позовної заяви без розгляду в частині позовних вимог; позовна заява ОСОБА_1 до ГУМВС в області, Добропільського МВ в частині позовних вимог про зобов'язання Добропільського МВ нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати заробітної плати (грошового забезпечення) за період з 04 лютого 2015 року по 29 червня 2015 року у сумі 2 867,70 грн. - залишена без розгляду (а.с. 100-101).

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що з серпня 1998 року перебував на службі в органах внутрішніх справ.

Наказом МВС України від 29 серпня 2014 року № 1720о/с він звільнений з органів внутрішніх справ у запас (із постановкою на військовий облік) за п. 64 «є» Положення про порядок проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року наказ МВС України від 29 серпня 2014 року № 1720о/с в частині звільнення ОСОБА_1 визнаний протиправним та скасований, позивача поновлено на посаді заступника начальника міськвідділу - начальника міліції громадської безпеки Добропільського МВ з виплатою йому грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Незважаючи на те, що постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року в частині поновлення на посаді підлягала негайному виконанню, фактично позивач поновлений на посаді лише 30 червня 2015 року.

Позивач доводив, що має право на отримання грошового забезпечення за час затримки виконання судового рішення за період з 05 лютого 2015 року до 29 червня 2015 року, яка становила 145 днів, виходячи з середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці служби, що передували звільненню, тобто 220,96 грн.

Стверджував, що належна йому сума грошового забезпечення за час затримки виконання рішення суду мала становити 32 039,20 грн. (220,96 грн. х 145 днів).

Оскільки Добропільський МВ нарахував йому 12 040,23 грн., позивач просив зобов'язати ГУМВС в області нарахувати, а Добропільський МВ виплатити на його користь заборгованість у сумі 19 998,97 грн. (32 039,20 грн. - 12 040,23 грн.) (а.с. 3-5).

В судовому засіданні позивач підтримав заявлені вимоги з підстав, викладених в адміністративному позові, надав пояснення, аналогічні тим, що наведені у позовній заяві, просив задовольнити позов.

Відповідач 1 - ГУМВС в області свого ставлення до заявлених позовних вимог не висловив.

Відповідач 2 - Добропільський МВ позов не визнав, надав письмові заперечення, сутність яких полягала у тому, що сектор фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Добропільського МВ у листопаді 2015 року нарахував ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 05 лютого 2015 року по 29 червня 2015 року в сумі 12 040,23 грн. З урахуванням проведених утримань податкові та зборів на особистий рахунок ОСОБА_1 перераховано 11 546,58 грн.

Відповідач 2 доводив правомірність здійсненого ним розрахунку, посилаючись на те, що в період з 05 лютого 2015 року по 29 червня 2015 року премія ОСОБА_1 не була встановлена.

Вважаючи, що за спірний період з позивачем проведений розрахунок у повному обсязі, відповідач 2 просив відмовити в позові (а.с. 78-81).

Про дату, час і місце судового розгляду сторони повідомлені належним чином з дотриманням вимог ст.ст. 33-36, 38 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідачі 1 і 2 явку своїх представників до судового засідання не забезпечили, клопотань про відкладення розгляду справи не надали.

На підставі ч. 2 ст. 122 КАС України справа розглянута за відсутності представників відповідачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 КАС України здійснювалося повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.

Відповідач 1 - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області (ідентифікаційний код 08592158) зареєстроване як юридична особа 10 липня 1994 року, про що 30 листопада 2006 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером 1 266 120 0000 022578.

З 10 листопада 2015 року відповідач 1 перебуває в стані припинення.

На час судового розгляду запис про державну реєстрацію припинення ГУМВС в області як юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесений.

Відповідач 2 - Добропільський міський відділ (з обслуговування міста Добропілля та Добропільського району) ГУМВС України в Донецькій області (ідентифікаційний код 08671573) зареєстрований як юридична особа 10 серпня 2006 року, про що 06 червня 2006 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесений запис за номером 1 260 120 0000 000425.

З 06 листопада 2015 року відповідач перебуває в стані припинення.

На час судового розгляду запис про державну реєстрацію припинення Добропільського МВ як юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань не внесений (а.с. 48-51).

Позивач - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, що встановлено на підставі паспорту громадянина України серії ВТ 118972, виданого Добропільським МВ ГУ ДМС України в Донецькій області 23 грудня 2014 року (а.с. 6-7).

На підставі наказу ДІВС МВС України від 02 серпня 1996 року № 171 з 05 серпня 1996 року ОСОБА_1 прийнятий на службу в органах внутрішніх справ.

На підставі наказу ГУМВС в області від 06 листопада 2015 року № 357о/с позивач звільнений з органів внутрішніх справ 06 листопада 2015 року, що підтверджено записами у трудовій книжці серії АН № 196366 та у дублікаті трудової книжки серії АН № 196366 (а.с. 9, 95-97).

Вважаючи своє перше звільнення незаконним, в жовтні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду з позовом до МВС України, ГУМВС в області, начальника ГУМВС в області, Добропільського МВ, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ МВС України від 29 серпня 2014 року № 963 в частині, яка стосується його звільнення з органів внутрішніх справ; визнати протиправним та скасувати наказ МВС України від 29 серпня 2014 року № 1720 (по особовому складу) в частині, яка стосується його звільнення з органів внутрішніх справ в запас із постановленням на військовий облік; зобов'язати начальника ГУМВС в області поновити позивача на попередній посаді заступника начальника Добропільського МВ - начальника міліції громадської безпеки; зобов'язати ГУМВС в області врахувати час вимушеного прогулу до вислуги років позивача на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, яка зараховується для призначення пенсії, до вислуги років позивача в спеціальному званні «підполковник», а також безперервної вислуги років позивача на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, яка враховується для виплати грошового забезпечення та надання відпусток; зобов'язати Добропільський МВ виплатити позивачу грошове забезпечення за час вимушеного прогулу.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року у справі № 808/7234/14 позов ОСОБА_1 задоволений частково; визнано протиправним та скасовано наказ МВС України № 963 від 29 серпня 2014 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих працівників Дзержинського МВ, Добропільського МВ, Красноармійського МВ, УДАІ ГУМВС, НДКЦ при ГУМВС України в Донецькій області та УМВС України на Донецькій залізниці» в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ України; визнано протиправним та скасовано наказ МВС України № 1720о/с від 29 серпня 2014 року «По особовому складу» в частині звільнення з органів внутрішніх справ України у запас на підставі пп. «є» п. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114, підполковника міліції ОСОБА_1 (М-084575), заступника начальника Добропільського МВ - начальника міліції громадської безпеки; поновлено підполковника міліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Добропільського МВ - начальника міліції громадської безпеки з 29 серпня 2014 року; вирішено стягнути з Добропільського МВ на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 29 серпня 2014 року по 04 лютого 2015 року у розмірі 24 968,48 грн.; у задоволенні решти позовних вимог відмолено.

Постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року у справі № 808/7234/14 в частині поновлення підполковника міліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Добропільського МВ - начальника міліції громадської безпеки та в частині стягнення з Добропільського МВ грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допущена до негайного виконання (а.с. 10-22).

Під час розгляду адміністративної справи № 808/7234/14 Запорізький окружний адміністративний суд встановив, що середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 на день звільнення становив 220,96 грн. (а.с. 21).

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 травня 2015 року апеляційна скарга МВС України на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року повернута апелянту.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 17 червня 2015 року задоволена заява ОСОБА_1 про відкликання апеляційної скарги, а апеляційна скарга на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року повернута.

Таким чином, постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року у справі № 808/7234/14 набрала законної сили 17 червня 2015 року.

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 07 липня 2015 року встановлено, що постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року у справі № 808/7234/14 в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника - начальника міліції громадської безпеки Добропільського міського відділу (з обслуговування м. Добропілля та Добропільського району) Головного управління МВС України в Донецькій області - підлягає виконанню ГУМВС в області, шляхом видання відповідного наказу.

Цією ж ухвалою виправлена описка в тексті постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року у справі № 808/7234/14, шляхом заміни по тексту зазначеної постанови найменування посади позивача, яку він обіймав перед звільненням та на яку його поновлено судом, з «заступник начальника Добропільського міського відділу (з обслуговування м. Добропілля та Добропільського району) начальник міліції громадської безпеки Головного управління МВС України в Донецькій області» на «заступник начальника - начальник міліції громадської безпеки Добропільського міського відділу (з обслуговування м. Добропілля та Добропільського району) Головного управління МВС України в Донецькій області» у відповідних відмінках (а.с. 25-26).

09 лютого 2015 року Запорізький окружний адміністративний суду видав виконавчий лист у справі № 808/7234/14 в частині поновлення підполковника міліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Добропільського МВ - начальника міліції громадської безпеки ГУМВС в області з 29 серпня 2014 року.

19 лютого 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції з заявою про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого у справі № 808/7234/14.

Постановою від 19 лютого 2015 року відкрито виконавче провадження ВП № 46620657.

Постановою від 15 червня 2015 року виконавче провадження ВП № 46620657 завершене на підставі п. 11 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку з неможливістю виконання рішення без участі боржника.

Ці обставини підтверджені Інформацією про виконавче провадження ВП № 46620657 з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень та постановою про закінчення виконавчого провадження від 15 червня 2015 року (а.с. 29-35, 43).

З метою забезпечення виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року у справі № 808/7234/14 ОСОБА_1 звертався до Добропільського МВ з рапортами від 05 лютого, 27 лютого, 06 березня 2015 року про надання йому робочого місця, до прокуратури Донецької області з повідомленням про злочин від 18 червня 2015 року, на що отримав відмови (а.с. 36-42).

28 липня 2015 року Запорізький окружний адміністративний суду видав виконавчий лист у справі № 808/7234/14 в частині поновлення підполковника міліції ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Добропільського МВ - начальника міліції громадської безпеки ГУМВС в області з 29 серпня 2014 року (а.с. 28).

На виконання постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року № 808/7234/14 наказом ГУМВС в області від 30 вересня 2015 року № 203о/с «По особовому складу» підполковник міліції ОСОБА_1 (М-084575) поновлений на посаді заступника начальника міськвідділу - начальника міліції громадської безпеки Добропільського МВ з 30 серпня 2014 року з посадовим окладом 1 150 грн. (а.с. 23, 75).

У листопаді 2015 року за період з 05 лютого 2015 року по 29 червня 2015 року Добропільський МВ нарахував ОСОБА_1 грошове забезпечення у сумі 12 040,43 грн., в тому числі за період з 05 лютого 2015 року по 28 лютого 2015 року - 2 139,43 грн., з 01 березня 2015 року по 31 березня 2015 року - 2 496,00 грн., з 01 квітня 2015 року по 30 квітня 2015 року - 2 496,00 грн., з 01 травня 2015 року по 31 травня 2015 року - 2 496,00 грн., з 01 червня 2015 року по 29 червня 2015 року - 2 412,80 грн.

Розрахунок проведено, виходячи з розміру основного грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад - 1 150,00 грн., оклад за спеціальним званням - 130,00 грн., надбавка за вислугу років - 384,00 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби - 832,00 грн. В період з 05 лютого 2015 року по 29 червня 2015 року премія ОСОБА_1 не нараховувалась.

Після утримання податків та зборів грошові кошти у сумі 11 546,58 грн. перераховані на картковий рахунок ОСОБА_1

Ці обставини підтверджені довідками Добропільського МВ від 14 грудня 2015 року № 122, від 26 квітня 2016 року № 52 та платіжним дорученням від 20 листопада 2015 року № 453 (а.с. 44, 88, 91-91).

Факт нарахування грошового забезпечення за період з 05 лютого 2015 року по 29 червня 2015 року у сумі 12 040,43 грн. та виплати 11 546,58 грн. позивачем не оспорювався.

Разом з цим, як свідчить довідка Добропільського МВ від 22 грудня 2014 року № 56, грошове забезпечення ОСОБА_1 в червні 2014 року становило 6 739,20 грн. (30 відпрацьованих днів), в липні 2014 року - 6 739,20 грн. (31 відпрацьований день); середньоденне грошове забезпечення - 220,96 грн. (а.с. 24).

Докази, які б спростовували наведені вище обставини, суду не надані.

На підставі ч. 1 ст. 70 КАС України суд не бере до розгляду надані відповідачем 2 письмові докази, а саме повідомлення Управління Державної казначейської служби України у м. Добропіллі Донецької області від 10 березня 2015 року № 02-29/285 про безспірне списання коштів, виписку по рахунках від 06 березня 2015 року, платіжні доручення від 07 серпня 2015 року №№ 256, 266, 264 (а.с. 83-87), пов'язані з виконанням постанови Запорізького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року у справі № 808/7234/14 в частині стягнення на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, як такі, що не стосуються предмету доказування.

Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені норми права.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року № 565-ХІІ (далі - Закон № 565), в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону № 565 особовий склад міліції складається з працівників, що проходять державну службу в підрозділах міліції, яким відповідно до чинного законодавства присвоєно спеціальні звання міліції.

Ч. 1 ст. 18 Закону № 565 було визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.

Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

Згідно з п. 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Суд зазначає, що норми Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) регулюють трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Ч. 1 ст. 19 Закону № 565 було передбачено, що форми і розміри грошового забезпечення працівників міліції встановлюються Кабінетом Міністрів України і повинні забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування якісного особового складу міліції, диференційовано враховувати характер і умови роботи, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності і компенсувати їх фізичні та інтелектуальні затрати.

Згідно з п. 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 07 листопада 2007 року № 1294 (далі - Постанова КМУ № 1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до абз. 1 п. 2 Постанови КМУ № 1294 виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється в порядку, що затверджується Міністерством внутрішніх справ.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ» від 31 грудня 2007 року № 499, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896, затверджена Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція № 499).

Отже, правові норми, що містяться у Постанові КМУ № 1294 та в Інструкції № 449, є нормами спеціального законодавства і підлягають застосуванню при визначенні структури, порядку та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та у випадку виникнення спорів з цього приводу.

Такий висновок суду узгоджується з положеннями, що містяться у пп. 2 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13, якими визначено, що передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюється на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ, тощо).

Разом з цим суд зазначає, що непоширення норм КЗпП України на рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Ст.ст. 1-2 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; при цьому основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках гарантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Відповідно до п. 1 Постанови КМУ № 1294, п. 3 Інструкції № 499 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Таким чином, нерозповсюдження на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ КЗпП України стосується лише норм, якими врегульована оплата праці (виплата грошового забезпечення) вказаних осіб та спорів щодо цього забезпечення (зокрема, спорів з приводу розміру посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії, одноразових додаткових видів грошового забезпечення, порядку їх нарахування та виплати).

Водночас питання відповідальності за затримку виконання судового рішення про поновлення на посаді незаконного звільненої особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

За правилами ст. 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню закон, що регулює подібні правовідносини, а саме ст. 236 КЗпП України, яка регламентує оплату вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника.

Так, ст. 236 КЗпП України визначено, що у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

До спірних правовідносин суд застосовує ст. 236 КЗпП України з урахуванням правових позицій, висловлених Верховним Судом України у постанові від 23 червня 2015 року у справі № 21-63а13, від 01 липня 2015 року у справі № 6-435цс15 та від 16 грудня 2015 року у справі № 6-648цс15.

В обґрунтування заявлених вимог позивача зазначав, що вживав всіх залежних від нього заходів для виконання судового рішення про поновлення на роботі (звертався до органів державної виконавчої служби, прокуратури, Добропільського МВ тощо).

У зв'язку з цим суд відзначає, що ст. 236 КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

Відповідно до ч. 1 ст. 255 КАС України постанова суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Ч. 2 ст. 257 КАС України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

При цьому п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України передбачено, що постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Негайне виконання судового рішення полягає в тому, що воно набуває властивостей обов'язковості і підлягає виконанню не з моменту набрання ним законної сили, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні.

Правова норма, що міститься в п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України, в імперативній формі передбачає негайне виконання рішення суду про поновлення на посаді.

Обов'язковість рішень суду віднесена Конституцією України до основних засад судочинства (ч. 5 ст. 124 Конституції України).

Отже, з огляду на принцип загальнообов'язковості судових рішень за змістом ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 257 КАС України судові рішення, які відповідно до закону підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для виконання, зокрема, посадовими особами, від яких залежить реалізація прав особи, підтверджених судовим рішенням.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що законодавець передбачає обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення працівника на роботі і цей обов'язок полягає у тому, що обов'язок видати наказ про поновлення працівника на роботі виникає у роботодавця відразу після оголошення рішення суду, незалежно від того, чи буде дане рішення суду оскаржуватися.

Ч. 4 ст. 257 КАС України законодавець обумовив питання примусового виконання судових рішень у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-ХІV (далі - Закон № 606). Цим підкреслюється винятковість саме примусового виконання рішення адміністративного суду.

Відповідно до ст. 2 Закону № 606 примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Отже, правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 34 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року № 9, рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

Виходячи з лексичного значення (тлумачення) поняття «затримка», як «зволікання» «проволока», за змістом норм ст. 236 КЗпП України затримкою виконання рішення суду про поновлення працівника на роботі слід вважати невидання власником або уповноваженим ним органом наказу про поновлення працівника на роботі без поважних причин, негайно, після оголошення судового рішення.

Судом встановлено, що постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року у справі № 808/7234/14 ОСОБА_1 поновлений на посаді заступника начальника - начальник міліції громадської безпеки Добропільського МВ з 29 серпня 2015 року; судове рішення в цій частині допущено до негайного виконання.

Наказом ГУМВС в області від 30 вересня 2015 року № 203о/с «По особовому складу» підполковник міліції ОСОБА_1 поновлений на посаді заступника начальника міськвідділу - начальника міліції громадської безпеки Добропільського МВ з 30 серпня 2014 року.

Таким чином, постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2015 року не виконувалась впродовж періоду з 05 лютого 2015 року по 29 серпня 2015 року включно.

За висновком суду, ОСОБА_1 має право на отримання грошового забезпечення за час вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання рішення суду за період з 05 лютого 2015 року по 29 серпня 2015 року включно. Наявність у позивача такого права відповідачами не оспорюється.

Проблемою даного спору є питання порядку обчислення грошового забезпечення.

Відповідно до п.п. «є» та «л» п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100) цей Порядок застосовується, зокрема, у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно з абз. 3 п. 2 цього Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати (крім обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток та для виплати компенсації за невикористані відпустки) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Умови збереження грошового забезпечення визначені п. 2.18 Інструкції № 499, згідно з яким особам середнього, старшого і вищого начальницького складу органів внутрішніх справ, призначеним на керівну та педагогічну роботу зі спеціальних дисциплін у вищі навчальні заклади МВС, у кожному конкретному випадку можуть бути збережені посадові оклади за останніми до призначення в навчальні заклади основними (які виконуються не тимчасово) штатними посадами Міністром внутрішніх справ України; у такому самому порядку можуть бути збережені посадові оклади за останньою штатною посадою особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, призначеним на керівну та педагогічну роботу зі спеціальних дисциплін у вищих училищах професійної підготовки та навчальних центрах підготовки працівників органів внутрішніх справ.

Судом встановлено, що позивач був звільнений з посади, а згодом поновлений на цій посаді на підставі рішення суду.

Отже в період з 29 серпня 2014 року (наступний день після першого звільнення) і по 29 червня 2015 року (день, що передував виданню наказу ГУМВС в області про поновлення на посаді) ОСОБА_1 не перебув на службі, не виконував ніяких посадових обов'язків та за ним не зберігалось його грошове забезпечення.

Разом з цим, абз. 6 п.5 Порядку № 100 передбачає, що час, протягом якого працівники згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працювали і за ними не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.

За період з 05 лютого 2015 року по 29 червня 2015 року Добропільський МВ нарахував ОСОБА_1 грошове забезпечення у сумі 12 040,43 грн., виходячи з того, що грошове забезпечення позивача з 05 лютого 2015 року по 28 лютого 2015 року становило 2 139,43 грн., з 01 березня 2015 року по 31 березня 2015 року - 2 496,00 грн., з 01 квітня 2015 року по 30 квітня 2015 року - 2 496,00 грн., з 01 травня 2015 року по 31 травня 2015 року - 2 496,00 грн., з 01 червня 2015 року по 29 червня 2015 року - 2 412,80 грн.

Розрахунок проведено, виходячи з розміру основного грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад - 1 150,00 грн., оклад за спеціальним званням - 130,00 грн., надбавка за вислугу років - 384,00 грн., надбавка за виконання особливо важливих завдань під час проходження служби - 832,00 грн.

За висновком суду, такий підхід Добропільського МВ є помилковим, оскільки в період з 29 серпня 2014 року (наступний день після першого звільнення) і по 29 червня 2015 року (день, що передував виданню наказу ГУМВС в області про поновлення на посаді) позивач фактично не працював. Як наслідок, період з 29 серпня 2014 року по 29 червня 2015 року слід виключити з розрахунку середньоденного грошового забезпечення.

Останні два (повних) місяця роботи (служби), які передували першому звільненню позивача - це червень та липень 2014 року.

Згідно з абз. 5 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства про оплату праці» від 24 грудня 1999 року № 13 при задоволенні вимог про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.

Відповідно до п. 1.7 Інструкції № 499 при виплаті особі рядового чи начальницького складу грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

З огляду на це суд розраховує середньоденне грошове забезпечення позивача з календарних, а не робочих днів.

Грошове забезпечення ОСОБА_1 у червні 2014 року становило 6 739,20 грн., у серпні 2014 року - 6 739,20 грн.

Кількість календарних днів у червні 2014 року - 30, у серпні 2014 року - 31, а разом 61 день.

Отже, середньоденне грошове забезпечення становить (6 739,20 грн. + 6 739,20 грн.) : 61 = 220,96 грн., саме цей розмір середньоденного грошового забезпечення був визначений Запорізьким окружним адміністративним судом в постанові від 04 лютого 2015 року.

Період затримки виконання рішення з 05 лютого 2015 року по 29 червня 2015 року включно становить 145 днів (24 (лютий 2015 року) + 31 (березень 2015 року) + 30 (квітень 2015 року) + 31 (травень 2015 року) + 29 (червень 2015 року) = 145).

Таким чином, грошове забезпечення, яке належало сплатити ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу внаслідок затримки виконання рішення суду, мало становити 32 039,20 грн. (220,96 грн. х 145 днів = 32 039,20 грн.).

З урахуванням фактично нарахованого позивачу грошового забезпечення за цей період - 12 040,23 грн., сума, яка підлягає сплаті становить 19 998,97 грн. (32 039,20 грн. - 12 040,23 грн. = 19 998,97 грн.).

Позивач просив суд зобов'язати ГУМВС в області нарахувати, а Добропільський МВ виплатити на його користь заборгованість у сумі 19 998,97 грн.

Відповідно до абз. 1 п. 1.6. Інструкції № 499 грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Отже, вимоги ОСОБА_1 до ГУМВС в області є такими, що не ґрунтуються не законі, а тому не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Таким чином, належним та ефективним способом відновлення порушених прав позивача є стягнення з Добропільського МВ на його користь недоплаченої суми грошового забезпечення за час затримки виконання рішення суду з 05 лютого 2015 року до 29 червня 2015 року у розмірі 19 998,97 грн. (з урахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів).

З приводу звернення ОСОБА_1 до суду з позовною заявою, а не з заявою, передбаченою ч. 9 ст. 267 КАС України суд зазначає таке.

Ч. 1 ст. 6 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до ч. 9 ст. 267 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.

Глава I КАС України «Звернення до адміністративного суду та відкриття провадження в адміністративній справі» розділу III «Провадження в адміністративній справі» не має будь-яких застережень щодо обов'язковості звернення позивача до суду в порядку ст. 267 КАС України у випадку несвоєчасного або неналежного виконання судового рішення.

КАС України не містить заборони щодо звернення позивача до суду саме з позовом про стягнення грошових коштів за затримку виконання рішення суду.

Таким чином, особа, права якої порушені внаслідок затримки виконання судового рішення про поновлення на посаді у відносинах публічної служби, за їх захистом може звернутися до суду як шляхом подання заяви в порядку ч. 9 ст. 267 КАС України, так і шляхом подання адміністративного позову, а вибір форми звернення є правом такої особи.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати присудженню не підлягають.

Керуючись Конституцією України, ст.ст. 2-15, 17-20, 23, 26, 69-72, 94, 98, 159-163, 167, 185-186, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Добропільського міського відділу (з обслуговування міста Добропілля та Добропільського району) ГУМВС України в Донецькій області про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Стягнути з Добропільського міського відділу (з обслуговування міста Добропілля та Добропільського району) ГУМВС України в Донецькій області (ідентифікаційний код 08671573, 85000, Донецька обл., м. Добропілля, вул. Первомайська, буд. 52) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, 85300, АДРЕСА_1) недоплачену суму грошового забезпечення за час затримки виконання рішення суду з 05 лютого 2015 року по 29 червня 2015 року включно у розмірі 19 998 (дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто вісім) гривень 97 копійок (з урахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів).

3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступна та резолютивна частина проголошені у судовому засіданні 18 травня 2016 року.

5. Повний текст постанови виготовлений 23 травня 2016 року.

6. Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

7. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч. 4 ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

8. Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Кравченко Т.О.