Рішення

від 24.03.2016 по справі 318/356/16-ц

КАМ'ЯНСЬКО-ДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 318/356/16-ц

Номер провадження №2/318/230/2016

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"24" березня 2016 р. м. Кам'янка-Дніпровська

Кам'янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області у складі: судді Васильченка В.В.; при секретарі Крук О.В.; за участю: позивачки ОСОБА_1, представниці ОСОБА_2, представників відповідачів - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третьої особи ОСОБА_6, представника ОСОБА_7,

розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_8 сільської ради Великобілозерського району Запорізької області, КП «Білозерка» ОСОБА_8 сільської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, профспілковий комітет ОСОБА_8 сільської ради Великобілозерського району Запорізької області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому зазначає, що розпорядженням № 74-00 від 04.10.2011 року «Про призначення на роботу» ОСОБА_8 сільського голови була призначена на посаду директора комунального підприємства «Білозерка» ОСОБА_8 сільської ради на умовах контракту з 05.10.2011р. 05.10.2011р. між позивачем та відповідачем ОСОБА_8 сільською радою Великобілозерського району Запорізької області в особі сільського голови ОСОБА_6, було укладено трудовий контракт на термін з 05.10.2011 р. по 05.10.2016 р. 08.10.2015 року розпорядженням сільського голови ОСОБА_6 № 37-ОС «Про оголошення догани» їй було оголошено догану. Розпорядженням № 6-ОС від 08.02.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1М.» позивачка була звільнена з займаної посади з наступним формулюванням: «за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених контрактом від 05.10.2011 року, з підстав, передбачених контрактом, звільнити директора КП «Білозерка» ОСОБА_1 з займаної посади 08 лютого 2016 року (п. 8 ст. 36 КЗпП У пп. «а» п. 22 контракту від 05.10.2011 року). Просить суд визнати розпорядження голови ОСОБА_8 сільської ради Великобілозерського району Запорізької області № 6-ОС від 08.02.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1М.» незаконним та скасувати; поновити себе на роботі в КП «Білозерка» ОСОБА_8 сільської ради на посаді директора, допустивши негайне виконання рішення суду про поновлення на роботі; стягнути з КП «Білозерська» Вілобілозерської сільської ради Великобілозерського району Запорізької області середньомісячну заробітну плату за весь час вимушеного прогулу, моральну шкоду у розмірі 5000,00 грн. та судові витрати, пов'язані з залученням до участі у справі в якості представника адвоката ОСОБА_2; стягнути з ОСОБА_6 на користь КП «Білозерська» Вілобілозерської сільської ради Великобілозерського району Запорізької області всю суму збитку, заподіяного нею підприємству незаконним звільненням з роботи ОСОБА_1

Позивачка в судовому засіданні заявлені вимоги підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити, зазначила, що розпорядженням № 74-00 від 04.10.2011 року «Про призначення на роботу» ОСОБА_8 сільського голови була призначена на посаду директора КП «Білозерка» ОСОБА_8 сільської ради на умовах контракту з 05.10.2011р. 05.10.2011р. між позивачем та відповідачем ОСОБА_8 сільською радою Великобілозерського району Запорізької області в особі сільського голови ОСОБА_6, було укладено трудовий контракт, відповідно до умов якого ОСОБА_1 наймається (призначається) на посаду директора комунального підприємства «Білозерка» ОСОБА_8 сільської ради Запорізької області на термін з 05.10. 2011 р. по 05.10.2016 р. На протязі всього часу роботи на посаді директора КП «Білозерка» ОСОБА_1 сумлінно виконувала покладені на неї контрактом обов'язки: підприємство не має заборгованості перед фіскальними службами, що підтверджується Довідкою № 8/10/08-04-026 від 12.01.2016 року «Про відсутність заборгованості з податків зборів (обов'язкових платежів) що контролюються органами Енергодарської ОДПІ; підприємство під час здійснення закупівель, товарів, робіт та послуг за бюджетні кошти за 2015 рік не порушувало бюджетне законодавство, що підтверджується листом № 02-08/20-37 від 12.01.2016 року начальника Управління ОСОБА_9 Базною. За результатами рейтингу підприємство у 2015 році отримало «Срібло рейтингу» серед підприємств України за показниками «Критичний коефіцієнт ліквідності», «Золото рейтингу» серед підприємств Запорізької області місць з 4-х номінацій фінансово-господарської діяльності, що підтверджується листом голови Оргкомітету Національного бізнес-рейтингу в Україні ОСОБА_10, а також Подякою директора обласного центру зайнятості населення ОСОБА_11 Проте, за останній час, приблизно з пів року, з боку відповідача почався тиск на ОСОБА_1 з метою звільнення останньої з займаної посади. 08.10.2015 року ОСОБА_1 отримала під підпис розпорядження сільського голови ОСОБА_6 № 37-ОС «Про оголошення догани». У зв'язку з тим, що вказане розпорядження було видане з порушенням трудового законодавства, позивач з його змістом не погодилася, про що зазначила на екземплярі розпорядження. В рамках винесеної догани від позивача не було відібрано будь-яких пояснень, як то передбачено ст. 149 КЗпП України, з приводу чого, якщо таке мале місце, було порушене дисциплінарне провадження. 13.01.2016 року ОСОБА_1 отримала розпорядження сільського голови № 1-ОС «Про попередження про звільнення». Розпорядженням № 6-ОС від 08.02.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1М.» позивача було звільнено з займаної посади з наступним формулюванням: за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених контрактом від 05.10.2011 року, з підстав, передбачених контрактом, звільнити директора КП «Білозерка» ОСОБА_1 з займаної посади 08 лютого 2016 року (п. 8 ст. 36 КЗпПУ пп. «а» п. 22 контракту від 05.10.2011 року).

Представниця позивачки в судовому засіданні позовну заяву підтримала в повному обсязі, просила позов задовольнити з підстав, викладених в позові.

Представники ОСОБА_8 сільської ради, КП «Білозерка» ОСОБА_8 сільської ради та третіх осіб, а також ОСОБА_6, позовні вимоги не визнали, у задоволенні позову просили відмовити у повному обсязі.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні факти та відповідні правовідносини.

Право на працю є одним з основних конституційних прав громадян України. Воно проголошене ст. 43 Конституції України, визнається за кожною людиною і становить собою можливість заробляти на життя працею, яку людина вільно обирає або на яку погоджується.

За приписами ст. 2 КЗпП України право громадян України на працю, - тобто на одержання роботи з оплатою праці не нижче встановленого державою мінімального розміру, - включаючи право на вільний вибір професії, роду занять і роботи, забезпечується державою. Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до ст. 5-1 КЗпП України держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, окрім іншого, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Частиною 1 ст. 21 КЗпП України визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно з ч. 1 ст. 23 КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Відповідно до ч. 1 ст. 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. За приписами ч. 3 ст. 24 КЗпП України укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Згідно з ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору, окрім іншого, є розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41).

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з п. 8 ст. 36 КЗпП України підставою припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 р. №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" вирішуючи позови про поновлення на роботі, осіб, звільнених за п. 8 ст. 36 КЗпП України, суди повинні мати на увазі, що на підставі цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання.

Відповідно до діючого трудового законодавства підставою для звільнення працівника за систематичне невиконання трудових обов'язків є невиконання трудових обов'язків працівником, до якого за аналогічне чи подібне порушення трудових обов'язків протягом року застосовувалось дисциплінарне стягнення. Таке визначення систематичності невиконання трудових обов'язків підтверджено Пленумом Верховного Суду України у постанові № 9 "Про практику розгляду трудових спорів" (п. 23) від 06.11.1992 р.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у п. 13 постанови Пленуму № 9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», вирішуючи позови про поновлення на роботі, осіб, звільнених за п. 8 ст. 36 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що на пiдставi цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму № 9 від 06.11.1992 р. «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) i перевіряти їх відповідність законові.

Згідно роз'яснень (п. 22), викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» із подальшими змінами у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати у чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи не застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

На підставі п. 2 ч. 1 ст. 232 Кодексу законів про працю України безпосередньо в районних міських судах розглядаються трудові спори за заявами працівників про поновлення на роботі незалежно від підстав припинення трудового договору, зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу.

Судом установлено, що відповідно до Статуту Комунального підприємства «Білозерка» вказане підприємство створене ОСОБА_8 сільською радою на підставі рішення ОСОБА_8 сільської ради № 2 від 30 вересня 2011 року з метою забезпечення розвитку житлово-комунального господарства на селі, надання житлово-комунальних послуг населенню та організаціям (а.с. 73).

Розпорядженням сільського голови ОСОБА_8 сільської ради від 04 жовтня 2011 року № 74-ОС ОСОБА_1М було призначено на посаду директора КП «Білозерка» та був укладений контракт про призначення її на посаду директора з терміном дії з «05» жовтня 2011 року до «05» жовтня 2016 року (а.с. 8, 9-14).

На підставі п. 2 Розділу І даного контракту між позивачкою, як керівником підприємства та ОСОБА_8 сільською радою, як органом управління майном виникають трудові відносини (а.с. 9).

Розділом ІІ контракту передбачений вичерпний перелік обов'язків позивача.

Відповідно до п. 22 розділу V контракту керівник може бути звільнений з посади, а цей контракт розірваний з ініціативи підприємства (установи, організації) до закінчення терміну його дії у разі систематичного невиконання керівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього цим контрактом та у разі одноразового грубого порушення керівником чинного законодавства України чи обов'язків, передбачених контрактом, результатом чого для підприємства стали значні негативні наслідки (понесено збитки, виплачено штрафи і т.п.) /а.с. 70/.

Згідно з розпорядження сільського голови ОСОБА_6 № 37-ОС «Про оголошення догани 08.10.2015 року» позивачці було оголошено догану /а.с. 24/.

Розпорядження голови ОСОБА_8 сільської ради Великобілозерського району Запорізької області № 6-ОС від 08.02.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1М.» дія контракту від 05.10.2011 року припинена на підставі пп. «а» п. 22 контракту /а.с. 26/.

Данні обставини підтверджуються оглянутими в судовому засіданні записами в трудовій книжці позивача та розпорядженням.

Представники відповідачів у судовому засіданні пояснили, що позивачкою вчинено грубе порушення законодавства, що спричинило негативні наслідки, пояснили що до позивачки вже застосовувалось дисциплінарне стягнення у вигляді догани за порушення трудової дисципліни, але не за невиконання обов'язків, передбачених контрактом, але не пояснили, які конкретно обов'язки в подальшому вона не виконувала систематично та чи правомірно проведено її звільнення і повноваження особи, якою воно проведено.

Судом встановлено, що при звільненні позивачки відповідачем не дотримано порядок застосування дисциплінарного стягнення, визначеного ст. 149 КЗпП України, оскільки вона не надавала своїх письмових пояснень стосовно виявлених порушень, відповідач не обґрунтував яким чином та чи вплинуло це на правомірність звільнення, не надано цим обставинам відповідної оцінки.

Законом України «Про місцеве самоврядування», зокрема, ст. 42 передбачено, що сільський, селищний, міський голова має право призначити на посади та звільняти з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємства, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім керівників дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів.

У відповідності до ст.ст. 6, 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203 «Про застосування контрактної форми трудового договору з керівником підприємства, що є у державній власності» оплата праці та матеріальне забезпечення керівника підприємства визначаються у контракті, провадяться за рахунок коштів підприємства і встановлюються у прямій залежності від результатів виробничо-господарської діяльності підприємства. Пунктом 5 зазначеної постанови рекомендовано місцевим органам виконавчої влади при укладанні контрактів з керівниками підприємств, що є у комунальній власності, застосовувати порядок, передбачений Положенням цієї постанови.

Пунктом 8 Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 року № 203, передбачено, що контракт є підставою для видання наказу (розпорядження) про призначення керівника на посаду (наймання на роботу) з дня, встановленого за угодою сторін у контракті. У статутах (положеннях) підприємств, які затверджуються органами управління майном, передбачаються умови оплати праці та матеріального забезпечення керівника підприємства за рахунок коштів підприємства, що спрямовуються на оплату праці.

Зі змісту наведених норм вбачається, що встановлена процедура укладення контрактної форми трудового договору для всіх керівників підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності, на підставі укладеного контракту виникають трудові правовідносини між керівником, як працівником, та відповідним підприємством, установою та організацією, що належать до комунальної власності, а не з органом, уповноваженим на укладання такого контракту.

Статтею 9 КЗпП України передбачено, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.

Відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працю України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 36 КЗпП України підставою для припинення трудового договору є підстави, передбачені контрактом.

Пунктом 22 Розділу V Контракту передбачено, що керівник, в даному випадку ОСОБА_1, може бути звільнений з посади, а контракт розірваний з ініціативи підприємства (установи, організації) до закінчення терміну його дії у випадках передбачених пунктами «а» - «і» /а.с. 70 зв./.

Проте відповідачем, відповідно до вимог чинного законодавства, не було надано належних доказів того, які саме обов'язки визначені контрактом, систематично не виконувала позивачка та чи вчинила вона неодноразове грубе порушення чинного законодавства або обов'язків, передбачених контрактом, та які негативні наслідки це завдало підприємству, не надано доказів того, чи дотримано відповідачем визначений законом порядок застосування заходів дисциплінарного стягнення та проведення звільнення позивачки.

Суд не вбачає ознак систематичного невиконання керівником без поважних причин обов'язків, так як під систематичним невиконанням для цілей даного Контракту є невиконання керівником своїх обов`язків, якщо до керівника протягом року застосовано 2 або більше дисциплінарних стягнень. Фактів систематичного невиконання позивачкою обов`язків, покладених на неї, відповідачем судом не надано.

Грубим порушенням обов'язків керівником може бути навмисне спричинення великих фінансових збитків юридичній особі, проте доказів того, що ОСОБА_1, як керівником КП "Білозерка", були завдані фінансові збитки у великому розмірі відповідачем суду не надано.

За передбаченими п. 3 ст. 40 КЗпП України підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного чи громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Пунктом 7 правил внутрішнього розпорядку КП «Білозерка» зазначено, що порушення трудової дисципліни - невиконання, або неналежне виконання з вини працівника покладених на нього трудових обов'язків веде за собою такі дисциплінарні стягнення: догана та звільнення. Звільнення у якості дисциплінарного стягнення може бути застосовано:за систематичне невиконання працівником без поважних причин обов'язків покладених на нього трудовою угодою або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувались міри дисциплінарного або громадського стягнення (п. 3 ст. 40 КЗпПУ).

До застосування стягнення, порушник трудової дисципліни повинен надати пояснення в письмовій формі. Відмова працівника від дачі пояснення не може бути перепоною для застосування стягнення. По відмову письмового пояснення складається акт у встановленому порядку.

Дисциплінарне стягнення застосовується керівництвом за виявлення проступку, але не пізніше 1 місяця з дня його виявлення, не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування керівника у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено не пізніше 6 місяців з часу здійснення проступку.

Стягнення оголошується наказом і повідомляється працівнику під розписку. За кожне порушення дисципліни може бути застосоване тільки один вид стягнення (а.с. 79).

З огляду на зазначене звільнення позивачки за цією підставою є незаконним. За таких обставин суд вважає, що звільнення позивачки з роботи з посади відбулося із порушенням вимог трудового законодавства, тому, її порушені права підлягають поновленню.

Підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності є порушення трудової дисципліни. Закон не вимагає, щоб таке порушення обов'язково призводило до будь-яких шкідливих наслідків. Для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності досить, щоб був зафіксований сам факт порушення. Водночас наслідки порушення враховуються при визначенні тяжкості дисциплінарного проступку та виборі дисциплінарного стягнення. Якщо при виборі заходів дисциплінарного стягнення враховуються наслідки порушення, власник повинен бути готовим до того, щоб довести при розгляді трудового спору наявність шкідливих наслідків та їх причинний зв'язок з допущеним працівником порушенням.

В зв'язку з чим, застосування до позивача такого дисциплінарного стягнення, як звільнення є крайнім заходом, при цьому представником відповідача не надано належних та допустимих доказів про настання тяжких наслідків для Комунального підприємства «Білозерка» ОСОБА_8 сільської ради через невиконання позивачем обов'язків, покладених контрактом.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним і скасування розпорядження голови ОСОБА_8 сільської ради Великобілозерського району Запорізької області № 6-ОС від 08.02.2016 року «Про звільнення ОСОБА_1М.» та поновлення позивача на посаді є законними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Крім того, на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 08.02.2016 року по 24.03.2016 року, тобто з моменту звільнення по дату ухвалення рішення. Згідно довідки про доходи від 12.02.2016 р. № 9 (а.с. 59) нарахована заробітна плата ОСОБА_1 за останні два календарні місяці роботи складає 12 846 грн. 26 коп. (грудень 2015 року - 7362 грн. 85 коп. + січень 2016 року - 5483 грн. 41 коп.). Середньоденна заробітна плата позивача складає 428 грн. 20 коп. (12 846 грн. 26 коп./30 робочих днів (грудень 23 р.д. + січень 07 р.д). Час вимушеного прогулу складає 33 робочих днів за період з 08.02.2016 року по день ухвалення рішення суду 17.03.2016 року (у лютому з 08.08. 2016 р. - 16 робочих днів; у березні з 0103.2016 р. по 24.03.2016 р. - 17 р.д.). Середній заробіток за час вимушеного прогулу складає 14 130 грн. 60 коп. = (428 грн. 20 коп. х 33 робочих днів).

Окрім цього, відповідно до вимог ч. 1 ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У відповідності до положень ст.ст. 16, 23 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Постановою Пленуму ВСУ від 31.03.1995 р. № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" надано визначення моральної шкоди, під якою розуміються втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно п. 13 Постанови ВСУ № 4 судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Отже, оскільки звільнення позивача було проведено з порушенням закону, що стало підставою для її поновлення на роботі, суд вважає, що в даному випадку мають місце усі перераховані вище умови. Суд виходить з того, що кожна особа має конституційне право на працю, яка фактично забезпечує її засобами для існування, тому зважаючи на те, що позивачка була незаконно звільнена з роботи, що не могло негативно не вплинути на її психологічний та майновий стан, враховуючи характер порушення, його не тривалий строк (протягом трохи більше 1 місяця після звільнення) та зусиль і затрат яких вона доклала на їх відновлення, і приходить до висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково, а розмір компенсації завданої моральної шкоди незаконним звільненням визначається в розмірі 1 000 грн. Визначена судом сума, у відшкодування позивачці моральної шкоди, є розумною, виваженою та справедливою, а розмір моральної шкоди, визначений нею у розмірі 5 000 грн. є явно завищеним.

Щодо вимоги стягнути з ОСОБА_6 на користь КП «Білозерська» Вілобілозерської сільської ради Великобілозерського району Запорізької області всю суму збитку, заподіяного нею підприємству незаконним звільненням з роботи ОСОБА_1 суд вважає за необхідне у її задоволенні відмовити, зважаючи на наступне.

Згідно приписів ст. 237 КЗпП України суд покладає на службову особу, винну в незаконному звільненні або переведенні працівника на іншу роботу, обов'язок покрити шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу або часу виконання нижчеоплачуваної роботи. Такий обов'язок покладається, якщо звільнення чи переведення здійснено з порушенням закону або якщо власник чи уповноважений ним орган затримав виконання рішення суду про поновлення на роботі.

Як вбачається з позовної заяви, позивачка визначила процесуальний статус ОСОБА_6 як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, а отже, ставить вимогу про стягнення з третьої особи на користь відповідача КП «Білозерка» суми збитку заподіяного незаконним звільненням позивачки, що суперечить характеру цивільного процесу, оскільки , саме юридичний інтерес позивача у справі полягає в тому, щоб отримати рішення суду про задоволення позову на свою користь, а не на користь відповідача або третьої особи, тобто отримати захист свого порушеного права або інтересу шляхом спонукання відповідача до вчинення дій на свою користь, однак ні в якому разі, вчинення таких дій третьою особою на користь відповідача.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно частини 4 ст. 10 ЦПК України суд лише сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи для чого роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дії і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

В ході судового розгляду позивачка не уточнювала позовні вимоги і не заявляла клопотання про залучення голови сільської ради ОСОБА_6 до участі у справі в якості співвідповідача. У разі набрання рішенням суду законної сили КП «Білозерка» не позбавлене можливості звернутися до суду з відповідним позовом до ОСОБА_6 про покладення обов'язку покрити шкоду, заподіяну підприємству у зв'язку з оплатою працівникові часу вимушеного прогулу.

Крім вищевказаних позовних вимог, позивачка просила суд відшкодувати їй судові витрати, а саме за послуги адвоката у розмірі 2 000 грн., згідно довідки, що міститься в матеріалах справи (а.с. 186).

Відповідно до ст. 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. ОСОБА_6 є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.

Згідно з ч. 1 ст. 12 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, має право на правову допомогу, яка надається адвокатами або іншими фахівцями у галузі права в порядку, встановленому законом.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України встановлено, що витрати на правову допомогу належать до судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Статтею 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. При цьому до інших видів правової допомоги віднесено види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

У пункті 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» судам роз'яснено, що витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в п. 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у п. 2 ч. 3 ст.ст. 79, 84, 88, 89 ЦПК України.

Суд вважає, що відсутні правові підстави для стягнення на користь позивача витрат на правову допомогу у зв'язку із відсутністю в матеріалах справи документа, оформленого у встановленому законом порядку, який свідчив би про оплату витрат, повязаних із наданням правової допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи (а.с. 36), 10.02.2016 року між позивачкою та адвокатом ОСОБА_2, яка на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 874 здійснює таку діяльність, було укладено угоду про надання правої допомоги.

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Склад та розміри витрат, повязаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, повязаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касовий чек).

Оскільки вищезазначених документів оформлених належним чином на підтвердження витрат на правову допомогу позивачем суду не було представлено, а надана довідка не відповідає Положенню про форму і зміст розрахункових документів (додаток № 3), затвердженого Наказом ДПАУ «Про затвердження нормативно-правових актів до Закону України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» № 614 від 01.12.2000 року, п. 2.1 якого передбачено, що у разі відсутності хоча б одного з обов'язкових реквізитів, а також недотримання сфери призначення, документ не є розрахунковим, таким чином витрати на правову допомогу стягненню на користь позивачки не підлягають стягненню.

Питання розподілу судових витрат регламентовано главою 8 ЦПК України, а також Постановою Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах».

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 88 ЦПК. Так, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовано Законом України «Про судовий збір» від 08.07.2011 р. № 3674-VI.

Позивач в силу вимог п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору.

Частиною першою ст. 4 цього Закону встановлено, що ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового та немайнового характеру, який подано фізичною особою складає 0,4 розміру мінімальної заробітної плати, який на 01 січня 2016 року становить 1378 грн., тобто 551 грн. 20 коп.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового і немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві обєднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Так як рішення ухвалене на користь позивачки, з відповідача в дохід держави слід стягнути виходячи із змісту заявленого позовних вимог, судовий збір в сумі 2 204 грн. 80 коп., а саме, 2204 грн. 80 коп. = 551 грн. 20 коп. х 4 вимоги наступного характеру (про стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу; про стягнення моральної шкоди; про визнання розпорядження незаконним та про поновлення на роботі).

Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення в частині поновлення позивача на роботі та стягнення на його користь середнього заробітку за один місяць.

На підставі ст.ст. 16, 23 ЦК України, ст.ст. 2, 5-1, 9, 21, 23, 24, 36, 40, 149, 232, 237, ст. 237-1 КЗпП України , керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 88, 169, 208, 209, 212- 215, 223, 294 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_8 сільської ради Великобілозерського району Запорізької області, КП «Білозерка» ОСОБА_8 сільської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_6, профспілковий комітет ОСОБА_8 сільської ради Великобілозерського району Запорізької області про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати розпорядження сільського голови ОСОБА_8 сільської ради Запорізької області ОСОБА_6 № 6-ОС від 08 лютого 2016 року про звільнення з посади директора Комунального підприємства «Білозерка» ОСОБА_8 сільської ради Запорізької області ОСОБА_1 за систематичне невиконання без поважних причин, передбачених контрактом обов'язків на підставі п. 8 ст. 36 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Комунального підприємства «Білозерка» ОСОБА_8 сільської ради Запорізької області з 24 березня 2016 р.

Стягнути з Комунального підприємства «Білозерка» ОСОБА_8 сільської ради Запорізької області (юридична адреса: 71400, Запорізька обл., Великобілозерський р-н, с. Велика Білозерка, вул. Центральна, 111; ідентифікаційний код - 37340243) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (проживає: 71333, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код - НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 лютого 2016 р. по 24 березня 2016 р. у сумі 14 130 грн. 60 коп.

Стягнути з Комунального підприємства «Білозерка» ОСОБА_8 сільської ради Запорізької області (юридична адреса: 71400, Запорізька обл., Великобілозерський р-н, с. Велика Білозерка, вул. Центральна, 111; ідентифікаційний код - 37340243) на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (проживає: 71333, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код - НОМЕР_1) моральну шкоду у розмірі 1 000 грн.

Стягнути з Комунального підприємства «Білозерка» ОСОБА_8 сільської ради Запорізької області (юридична адреса: 71400, Запорізька обл., Великобілозерський р-н, с. Велика Білозерка, вул. Центральна, 111; ідентифікаційний код - 37340243) на користь держави судовий збір у сумі 2 204 грн. 80 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати середньої заробітної плати за один місяць.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Запорізької області через Кам'янсько-Дніпровський районний суд Запорізької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.В. Васильченко