Рішення

від 07.06.2016 по справі 450/2502/14

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 450/2502/14 Головуючий у 1 інстанції: Мусієвський В.Є.

Провадження № 22-ц/783/1931/16 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Ю. Р.

Категорія:27

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 червня 2016 року колегія суддів Судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

головуючого - Мікуш Ю.Р.,

суддів - Ніткевича А.В., Павлишина О.Ф.

секретар Бохонко Е.Р.,

З участю: представника позивача ОСОБА_2, представників відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 листопада 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття майна у власність,-

в с т а н о в и л а :

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 листопада 2014 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

Рішення суду оскаржив позивач ПАТ «Дельта Банк» в особі представника ОСОБА_2.

В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням, вважає його незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції посилався на ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», однак такий висновок суду є помилковим, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують, що дане нерухоме майно є єдиним житлом та використовується як місце постійного проживання іпотекодавця. Також судом першої інстанції залишено поза увагою заяву представника позивача про відстрочення виконання рішення суду на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, чим порушено ст..217 ЦПК України. Звертає увагу суду, що дія ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» поширюється на примусове відчуження нерухомого майна за кредитами в іноземній валюті. Відчуження нерухомого майна характеризується припиненням права власності на нерухоме майно, а наявність рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки ще не позбавляє права власності на нерухоме майно.

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника позивача ПАТ «Дельта Банк» ОСОБА_2 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги представників відповідачки ОСОБА_5- ОСОБА_6 та ОСОБА_4, вивчивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Матеріалами справи та судом встановлено, що 31 березня 2008 року між АТ «УкрСибБанк» та ОСОБА_5 був укладений Кредитний договір, згідно якого банк надав ОСОБА_5 кредитні кошти в розмірі 300 000 доларів США зі сплатою 13,5 % річних та кінцевим терміном повернення до 30 березня 2029 року.

З метою забезпечення виконання грошових зобов»язань за зазначеним Кредитним договором 31 березня 2008 року між АТ «УкрСибБанк» та ОСОБА_5 був укладений договір іпотеки згідно з яким було передано в іпотеку банку будинок №12 по вул. Вишневій у с. Оброшино Пустомитівського району Львівської області та земельну ділянку площею 0, 0990га, кадастровий номер 4623684900:01:001:0064 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, розташовану в с.Оброшино Пустомитівського району Львівської області.

08 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСибБанк» та ПАТ «ДЕЛЬТА ОСОБА_7» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, відповідно до якого відбулася заміна кредитора за кредитними та забезпечувальними договорами, в тому числі і за кредитним договором та договором іпотеки, укладеним із ОСОБА_8

Так як ОСОБА_5 належним чином умов кредитного договору не виконує, в неї утворилася заборгованість в загальному розмірі 7 179 438,65 грн., з яких: 3 659 157,67 заборгованість за кредитом та 3 520 280, 98 грн. - заборгованість із сплати процентів за користування кредитними коштами.

Позивач просить в рахунок виконання основного зобов»язання відповідача щодо оплати заборгованості у сумі 7 179 438,65 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю у власність зазначеного у договорі предмета іпотеки.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при вирішенні даного спору підлягає застосуванню Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» згідно з яким предмет іпотеки не може бути примусово стягнутий ( відчужений без згоди власника) при цьому наявні всі умови для застосування цього Закону.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції, вважає, що у позові слід відмовити, однак з підстав, що даний спір підлягає вирішенню в позасудовому порядку.

Відповідно до вимог ст.37 Закону України «Про іпотеку» задоволення вимог іпотекодержателя шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов»язань є способом позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки, а не на підставі рішення суду.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов»язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог- відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор ( заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов»язання одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Аналогічні положення містить ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку».

Згідно ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов»язання.

Пунктом 39 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз»яснено, що з урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов»язання. У зв»язку з наведеним суди мають виходити з того, що з урахуванням цим норм права не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб і набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо його передбачено договором. Тому в разі встановлення такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки в договорі іпотекодержатель на підставі частини другої статті 16 ЦК України має право вимагати застосування його судом.

Відповідно до п.4.2 договору іпотеки звернення стягнення здійснюється на підставі: рішення суду; виконавчого напису нотаріуса; позасудового врегулювання спору у відповідності до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку».

Згідно з п.5.2 п.п. 5.2.1 Договору іпотеки позасудове врегулювання здійснюється одним із наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотеко держателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов»язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя , у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

В судовому засіданні з пояснень представника позивача та представників відповідачки встановлено, що Окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя між сторонами не укладалося.

Пунктом 35 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» у випадку якщо іпотекодержатель не реалізував способів позасудового врегулювання звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема, шляхом укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя який передбачив би передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки у рахунок виконання основного зобов»язання ( ст.37 Закону України «Про іпотеку» ) він має право звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до ст.39 цього Закону, а не з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Так як між сторонами не було укладено Окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя , у задоволенні позову слід відмовити з цих підстав.

Ухвалюючи оскаржуване рішення суду та застосовуючи до спірних правовідносин Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», суд першої інстанції в порушення п.1, п.6 умов для застосування згаданого Закону, не витребував з Державного реєстру прав власності на нерухоме майно інформацію про наявність у відповідачки на праві власності іншого нерухомого житлового майна, загальну площу нерухомого житлового майна, доказів на підтвердження використання іпотечного майна як місця постійного проживання позичальника/ майнового поручителя, а відтак дійшов до помилкового висновку про неможливість ухвалення рішення про задоволення позовних вимог ПАТ ОСОБА_7» та звернення стягнення на предмет іпотеки в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Відповідно до статті 309 ч.1 п.4 підставами для скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування судом норм матеріального або процесуального права.

Враховуючи вище зазначене, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк».

Керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.3, 4, 314 ч.2, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» задовольнити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 28 листопада 2014 року скасувати .

Ухвалити нове рішення.

Відмовити Публічному акціонерному товариству «Дельта Банк» у задоволенні позовних вимог.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.

Головуючий Ю.Р. Мікуш

Судді А. В. Ніткевич

ОСОБА_9