Постанова

від 29.06.2016 по справі 916/3605/15

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" червня 2016 р.Справа № 916/3605/15 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Діброви Г.І.

суддів Принцевської Н.В., Колоколова С.І.

при секретарі судового засідання - Саломатовій К.А.

за участю представників сторін:

від позивача - Баришникова Г.В. - за довіреністю від 17.05.2016 року, Вужейко Л.П. - за довіреністю від 29.06.2016 року;

від відповідача - не з'явився;

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Одеса

на рішення господарського суду Одеської області від 02.11.2015 року

у справі № 916/3605/15

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Овєн", м. Одеса

до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Одеса

про стягнення 47 891 грн. 48 коп.

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Овєн", м.Одеса звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Одеса, в якій просило суд стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Одеса на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Овєн", м. Одеса грошові кошти в розмірі 47 891 грн. 48 коп., а також відшкодувати позивачу за рахунок відповідача судові витрати.

Рішенням господарського суду Одеської області від 02.11.2015 року у справі №916/3605/15 (суддя Волков Р.В.) позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Овєн", м. Одеса до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Одеса задоволено частково, стягнуто з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Одеса на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Овєн", м. Одеса 16 950 грн. 00 коп. основного боргу, 494 грн. 50 коп. пені, 8901 грн. 34 коп. інфляційних, 500 грн. 14 коп. 3 % річних, в задоволенні решти позовних вимог відмовлено, а також відшкодовано позивачу за рахунок відповідача судові витрати.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, м. Одеса з рішенням суду не погодився, тому звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Одеської області від 02.11.2015 року по справі №916/3605/15 і припинити провадження у справі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права та неповним з'ясуванням всіх обставин справи. Зокрема, скаржник посилається на порушення його процесуальних прав у процесі розляду справи.

Через канцелярію Одеського апеляційного господарського суду 22.06.2016 року від позивача надійшли додаткові пояснення щодо розрахунку позовних вимог, які судовою колегією долучено до матеріалів справи.

У зв'язку з відпусткою судді-учасника колегії Ліпчанської Н.В. було здійснено автоматичну зміну суддів, внаслідок якої для розгляду даної справи сформовано судову колегію у складі: головуючого судді Діброви Г.І., суддів Принцевської Н.М., Колоколова С.І.

В судовому засіданні, яке відкладалось за клопотанням відповідача, представники позивача підтримали заперечення на апеляційну скаргу. Відповідач в засідання суду не з'являвся, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення від 20.05.2016 року та особистий підпис про отримання на оригіналі ухвали Одеського апеляційного господарського суду від 28.04.2016 року. Відповідач своїми процесуальними правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, неявка без поважних причин у судове засідання представників сторін не тягне за собою відкладення розгляду справи на інші строки, тому справу розглянуто за наявними матеріалами та поясненнями представників позивача, а повний текст постанови направляється сторонам по справі в установленому порядку.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для з'ясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в справі №916/3605/15та наданих представниками позивача пояснень.

Апеляційний господарський суд, у відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин повторно розглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи, при цьому суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представників позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, але рішення господарського суду Одеської області від 02.11.2015 року у справі №916/3605/15 підлягає зміні в частині визначенння розміру стягнутих штрафних санкцій, у зв'язку з невірним розрахунком позовних вимог як позивача, так і суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Овєн», м. Одеса та фізичною особою підприємцем ОСОБА_3, м. Одеса було укладено договір піднайму нежитлового приміщення від 01.09.2010 року з додатковими угодами до нього, договір оренди нежитлового приміщення від 01.08.2013 року № 21 з додатковими угодами до нього, договір оренди нежитлового приміщення від 01.10.2013 року № 30 з додатковою угодою, договір оренди нежитлового приміщення від 01.01.2014 року № 4 з додатковими угодами, відповідно до умов яких Товариство з обмеженою відповідальністю «Овєн» передало, а фізична особа-підприємець ОСОБА_3 прийняв у тимчасове користування частину нежитлового приміщення торговельного залу у будівлі магазину, розміщене за адресою: АДРЕСА_3.

Передача приміщення здійснювалась сторонами шляхом підписання відповідних актів приймання-передачі нежитлового приміщення. Повернення цього приміщення після закінчення строку дії попередніх договорів оренди також здійснювалося щляхом підписання актів приймання-передачі нежитлового приміщення, які є в матеріалах справи.

Додатковою угодою від 01.05.2011 року №1 до договору від 01.09.2010 року пункт 5.1 викладено в такій редакції: «розмір щомісячної найманої плати складає 2400 грн., в т.ч. ПДВ і сплачується піднаймачем авансом до 30 числа за наступний місяць.»

Додатковою угодою від 01.07.2013 року №4 до договору від 01.09.2010 року сторони погодили, що договір піднайму нежитлового приміщення від 01.09.2010 року вважається розірваним з 31.07.2013 року.

З 01.08.2013 року до 30.09.2013 року орендні правовідносини між сторонами регулювались договором № 21 оренди нежитлового приміщення.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.3 договору оренди нежитлового приміщення від 01.08.2013 року № 21 розмір щомісячної орендної плати складав 1200 грн. 00 коп. (в тому числі ПДВ). Орендна плата виплачується орендатором авансом до 30 числа поточного місяця за наступний.

Пунктом 9.2 договору оренди нежитлового приміщення від 01.08.2013 року № 21 встановлено, що за порушення строків, встановлених пунктами 5.3 і 8.1 цього договору, орендатор сплачує неустойку в розмірі 5 % місячної суми орендної плати за кожен день прострочки, а також відшкодовує орендодавцю збитки.

З 01.10.2013 року по 31.12.2013 року орендні правовідносини між сторонами регулювались договором № 30 оренди нежитлового приміщення, з 01.01.2014 року по 31.08.2014 року - договором оренди нежитлового приміщення від 01.01.2014 року № 4 з додатковими угодами до нього. Положення пунктів 5.1, 5.3, 9.2 в цих договорах залишились такими ж, як і в договорі оренди нежитлового приміщення від 01.08.2013 року № 21.

Додатковою угодою від 01.02.2014 року № 1 до договору від 01.01.2014 року № 4 пункт 5.1 договору викладено в такій редакції: «розмір щомісячної найманої плати з 01.02.2014 року складає 1600 грн. 00 коп., в т.ч. НДС і сплачується піднаймачем авансом до 30 числа за наступний місяць.

Додатковою угодою від 30.06.2014 року до договору від 01.01.2014 року №4 продовжено строк оренди до 31.08.2014 року.

Зазначені договори, в силу статей 173-175 Господарського кодексу України, є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме: майново-господарських зобов'язань.

Предметом спору у даній справі є стягнення з відповідача орендної плати, яка сплачувалася ним або з прострочкою встановленого договірного обов'язку відповідача оплатити вартість оренди за користування нежитловим приміщенням до 30 числа кожного місяця або не сплачувалася взагалі.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України, що визначено статтею 175 Господарського кодексу України.

Згідно з пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарського кодексу України.

В силу статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

За приписами частини 5 статті 762 Цивільного кодексу України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

На виконання умов укладених сторонами в добровільному порядку, без заперечень та зауважень, договорів, позивачем надавалось в оренду відповідачеві нежитлове приміщення торговельного залу у будівлі магазину, розміщене за адресою: АДРЕСА_3, про що свідчать відповідні акти приймання-передачі нежитлового приміщення, підписані сторонами також без зауважень та заперечень.

В матеріалах справи наявні акти здачі-прийняття робіт (надання послуг), підписані обома сторонами, які підтверджують надання позивачем послуг з оренди приміщення у повному обсязі у період з січня 2013 року до серпня 2014 року.

Крім того, сторонами підписано належним чином оформлений Акт звірки взаємних розрахунків від 30.09.2013 року, яким підтверджено існування заборгованості у відповідача перед позивачем у сумі 16 050 грн. 00 коп. станом на 30.09.2013 року.

У зв'язку з виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання перед позивачем за умовами договорів не в повному обсязі, Товариство з обмеженою відповідальністю «Овєн», м. Одеса неодноразово зверталось до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Одеса з претензіями, які були ним отримані та залишені без відповіді та виконання.

В позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю «Овєн», м.Одеса зазначає, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 не виконав власні зобов'язання щодо внесення орендної плати за користування орендованим приміщенням за укладеними договорами в повному обсязі, внаслідок чого станом на 01.09.2014 року у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 16 950 грн. 00 коп.

В матеріалах справи також наявні розписки відповідача від 15.03.2013 року та від 04.10.2013 року, в яких він визнає існуючу заборгованість перед позивачем за договорами оренди, визначеними в якості підстави позову по даній справі.

Враховуючи те, що на момент прийняття судом першої інстанції рішення по справі, відповідач, відповідно до вимог статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України, не надав письмових належних та допустимих доказів оплати позивачу орендної плати за вищезазначеними договорами в повному обсязі, судова колегія Одеського апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу у розмірі 16 950 грн. 00 коп., оскільки вони є доведеними та такими, що підлягають задоволенню, через неналежне виконання відповідачем його договірних зобов'язань всупереч вимогам чинного законодавства України.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов'язання боржника до моменту його припинення згідно норм матеріального права України.

В позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю «Овєн», м.Одеса просило суд стягнути з відповідача 3% річних у сумі 500 грн. 14 коп. за період прострочки з 01.09.2014 року по 26.08.2015 року.

За своєю правовою природою 3% річних є мірою виключної відповідальності за прострочку виконання грошового зобов'язання у вигляді плати боржника за користування чужими грошовими коштами в період прострочки виконання ним грошового зобов'язання перед кредитором.

Перевіривши розрахунок позивача 3 % річних за період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 01.09.2014 року по 26.08.2015 року у сумі 500 грн. 14 коп., колегія суддів дійшла висновку, що позивачем помилково розраховано суму 3 % річних, починаючи з 01.09.2014 року, оскільки з наданого позивачем розрахунку вбачається, що з урахуванням часткових оплат відповідача, сума боргу, але у заявленому розмірі 16950 грн. виникла тільки з 04.11.2014 року.

Виходячи з вищевикладеного, судом апеляційної інстанції зроблено перерахунок 3 % річних за період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 04.11.2014 року по 26.08.2015 року і до стягнення підлягають 3 % річних у сумі 410 грн. 98 коп. з одночасною відмовою у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 89 грн. 16 коп., у зв'язку з невірним розрахунком як позивача, так і суду першої інстанції.

Також в позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю «Овєн», м. Одеса просило суд стягнути з відповідача втрати від інфляції у сумі 8901 грн. 34 коп. за період прострочки з 01.09.2014 року по 26.08.2015 року.

Інфляційні нарахування - це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

В період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв'язку з неналежним виконанням грошового зобов'язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов'язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.

Судова колегія, перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань за період з 01.09.2014 року по 26.08.2015 року, дійшла висновку про часткову неправомірність розрахунку позивача, оскільки з наданого розрахунку вбачається, що з урахуванням часткових оплат відповідача, сума боргу у заявленій сумі 16950 грн. виникла тільки з 04.11.2014 року. Здійснивши власний перерахунок інфляційних нарахувань за період прострочки з 04.11.2014 року по 26.08.2015 року, судова колегія дійшла висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 7633 грн. 53 коп. Таким чином. у задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних у сумі 1267 грн. 81 коп. слід відмовити, у зв'язку з невірним розрахунком як позивача, так і суду першої інстанції.

Щодо позовних вимог про стягнення неустойки в розмірі 5 % суми орендної плати за кожен день прострочення у загальній сумі 21 540 грн., судова колегія зазначає наступне.

Згідно зі статтею 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до вимог частини 4 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції можуть застосовуються у розмірі, визначеному умовами договору. При цьому їх розмір може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Водночас у відповідності до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно із частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю «Овєн», м.Одеса просило стягнути з відповідача неустойку в розмірі 21 540 грн. з дати, коли орендна плата становила 1200 грн. При цьому, сума неустойки розрахована з урахуванням пункту 9.2 договорів оренди, де зазначено її в розмірі 5% місячної суми орендної плати за кожен день прострочення.

З матеріалів справи вбачається, що прострочення сплати розміру орендної плати 1200 грн. у відповідача виникло за договором від 01.08.2013 року № 21 та за перший місяць дії договору від 01.01.2014 року № 4, за період з 01 серпня 2013 року (оскільки до цієї дати існувало прострочення сплати орендних платежів в розмірі 2400 грн.) по січень 2014 року включно, враховуючи встановлений чинним законодавством України присікальний шестимісячний строк для нарахування пені за прострочку виконання договірного грошового зобов'язання.

Судова колегія з урахуванням вищенаведених приписів законодавства та фактичних обставин справи вважає, що місцевий господарський суд дійшов правомірного та обґрунтованого висновку про те, що розмір пені, що підлягає стягненню за період з серпня 2013 року по січень 2014 року включно повинен бути обмежений розміром подвійної облікової ставки НБУ, так як подвійна облікова ставка Національного банку України, що діяла на момент простроченого платежу є меншою, ніж за умовами договору, та періодом нарахування в 6 місяців і становить 494 грн. 50 коп. Тому суд першої інстанції правильно частково задовольнив позовні вимоги в цій частині з відмовою у стягненні неустойки у сумі 21 045 грн. 50 коп. в зв'язку з безпідставністю її нарахування.

Доводи апеляційної скарги не прийняті судовою колегією до уваги, оскільки не впливають на правомірність та обґрунтованість рішення суду. Зокрема, розглянуті та відхилені доводи заявника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права щодо нібито неповідомлення його належним чином про розгляд справи та позбавлення його можливості скористатись своїми процесуальними правами, виходячи з наступного.

В силу приписів статті 64 Господарського процесуального кодексу України ухвали надсилаються сторонам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала надсилається за адресою місцезнаходження сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Розгляд справи за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про час і місце засідання суду, є безумовною підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини 1 статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Місцевим господарським судом ухвали із зазначенням дати розгляду справи направлялись фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3 за адресою: 65009, АДРЕСА_1, яка вказана у Свідоцтві про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця. В матеріалах справи є рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою ОСОБА_3 про отримання особисто ухвали суду від 02.11.2015 року, а також рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, які не отримані відповідачем та повернуті суду за закінченням строку зберігання. Таким чином, судом належним чином повідомлено відповідача про дату, час та місце розгляду справи.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. У разі нез'явлення в засідання господарського суду представника позивача, якщо його присутність було визнано обов'язковою, суддя вправі притягти позивача до відповідальності, встановленої пунктом 5 статті 83 Господарського процесуального кодексу України, або залишити позов без розгляду (пункт 5 статті 81 Господарського процесуального кодексу України), або вжити обох цих заходів одночасно, а також винести окрему ухвалу, як це передбачено частиною першою статті 90 Господарського процесуального кодексу України. Що ж до представника відповідача, то у разі нез'явлення його представника за викликом господарського суду останній має право відкласти розгляд справи (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України), вжити заходів, передбачених пунктом 5 статті 83 Господарського процесуального кодексу України або статтею 90 Господарського процесуального кодексу України.

Господарський суд Одеської області неодноразово відкладав розгляд справи, у тому числі і за клопотанням сторони, тому посилання відповідача на нібито позбавлення його можливості скористатись своїми процесуальними правами є безпідставними, оскільки відповідач мав змогу скористатись своїми процесуальними правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України (наприклад, разом з клопотанням про відкладення надати письмові заперечення на позовну заяву), проте ними не скористався.

Посилання в апеляційній скарзі на нібито неотримання відповідачем копії позовної заяви спростовується матеріалами справи, а саме фіскальним чеком та описом вкладення, що додані до позовної заяви та підтверджують направлення позивачем відповідачу копії позовної заяви з додатками. При цьому, відповідач не довів суду належними та допустимими доказами у розумінні статей 33, 34, 36 Господарського процесуального кодексу України факту неотримання відповідного поштового відправлення.

З урахуванням вищевикладеного, судова колегія Одеського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 43 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду Одеської області від 02.11.2015 року у справі № 916/3605/15 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, але частково не відповідає нормам матеріального права України, тому підлягає зміні в частині визначення розмірів стягнутих штрафних санкцій в зв'язку з невірним розрахунком як позивача, так і місцевого господарського суду, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню. За таких підстав, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума грошових коштів у загальному розмірі 25 489 грн. 01 коп., з якої: сума основного боргу 16 950 грн. 00 коп., інфляційні у сумі 7633 грн. 53 коп., 3% річних у сумі 410 грн. 98 коп. та пеня у сумі 494 грн. 50 коп. з відмовою в іншій частині позову.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору по апеляційній скарзі покладаються на скаржника, витрати по сплаті судового збору за розгляд справи місцевим господарським судом розподіляється між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 49, 99, 101, пунктом 4 статті 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Одеса на рішення господарського суду Одеської області від 02.11.2015 року у справі № 916/3605/15 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Одеської області від 02.11.2015 року у справі № 916/3605/15- змінити.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Овєн», м.Одеса до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Одеса про стягнення 47 891 грн. 48 коп. задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, 65009, АДРЕСА_2, код НОМЕР_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Овєн», 65063, АДРЕСА_3, код 34597615 суму основного боргу 16 950 грн. 00 коп., інфляційні у сумі 7633 грн. 53 коп., 3% річних у сумі 410 грн. 98 коп. та пеню у сумі 494 грн. 50 коп., витрати по сплаті судового збору в розмірі 988 грн. 20 коп.

Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Овєн», м.Одеса до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м. Одеса про стягнення 3% річних у сумі 89 грн. 16 коп., інфляційних у сумі 1267 грн. 81 коп. та неустойки у сумі 21 045 грн. 50 коп.

В іншій частині рішення господарського суду Одеської області від 02.11.2015 року у справі № 916/3605/15 - залишити без змін.

Доручити господарському суду Одеської області видати наказ.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, направляється сторонам по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Одеський апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий суддя Г.І. Діброва Судді Н.М. Принцевська С.І. Колоколов