Постанова

від 23.06.2016 по справі 826/1256/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/1256/16 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В.

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

Іменем України

23 червня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Сергійчук Л.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкра» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 квітня 2016 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкра» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Юкра» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення. Свої вимоги обґрунтовує тим, що вважає, що ним було правомірно сформувало податковий кредит у сумі 1014505,00 грн. за рахунок придбаних у ТОВ «Плай Сервіс» нафтопродуктів, а висновки наведені в акті перевірки податкового органу стосовно порушення позивачем норм п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 і п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого ним занижений податок на додану вартість за грудень 2014 року на суму 1014505,00 грн., спростовуються нормами чинного законодавства України та документально не обгрунтовані.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 квітня 2016 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задовольнити позов.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 198, пункту 4 частини 1 статті 202 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що податковим органом проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «ЮКРА» (код ЄДРПОУ 37449604) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «Плай Сервіс» (код ЄДРПОУ 37918030) за період з 01.12.2014 року по 31.12.2014 року.

За результатами даної перевірки відповідачем складено акт від 24.07.2015 року № 222/26-55-22- 08/37449604, за змістом кого перевіркою було встановлено заниження позивачем в порушення норм п. 187.1 ст. 187, п. 188.1 ст. 188, п. 198.1, п. 198.3 і п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6 і п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України показника задекларованого податку на додану вартість за грудень 2014 року на суму 1014505,00 грн. Дане правопорушення перевіряючий орган пов'язує із фактами неправомірного врахування ТОВ «ЮКРА» при визначенні об'єкта оподаткування податком на додану вартість сум витрат на придбання палива (бензину автомобільного) у контрагента-постачальника ТОВ «Плай Сервіс» на підставі договору поставки від 29.04.2014 року № 29/04/2. За результатами таких господарських операцій ТОВ «ЮКРА» на підставі податкових накладних, виписаних ТОВ «Плай Сервіс» віднесло до складу податкового кредиту за грудень 2014 року.

Крім цього, в ході здійснення документальної перевірки працівник ДПІ дійшов висновку про відсутність підтвердження реальності поставки ТОВ «Плай Сервіс» на адресу ТОВ «ЮКРА» бензину автомобільного в обсязі 309,34 тонн на суму ПДВ 1014505,00 грн.

Такі висновки перевіряючого грунтуються на наступних обставинах:

1) згідно даних АІС «Податковий блок» основними постачальниками ТОВ «Плай Сервіс» в грудні 2014 року були ТОВ «Нафтохімтрейд», ТОВ «Юкра», ТОВ «ТД «Трейд Центр», ТОВ «Торговий дім «Енергія», ТОВ «Брон Плюс». Відповідно до наданих до перевірки первинних документів ТОВ «ЮКРА» оприбутковано від ТОВ «Плай Сервіс» 421,10 тонн палива (бензин автомобільний А-92-Свро4-Е5, код товару згідно з УКТ ЗЕД 2710124194). Разом з тим в грудні 2014 року ТОВ «Плай Сервіс» отримало від контрагентів-постачальників палива з тим самим кодом УКТ ЗЕД всього лише в обсязі 93,00 тонни (а саме від ТОВ «Нафтохімтрейд»). Таким чином, за ланцюгом постачання підтверджено придбання палива лише в обсязі 93 тонн;

2) за результатами дослідження наданих до перевірки товарно-транспортних накладних перевіряючим виявлено відсутність в них відомостей про номер резервуара, з якого відпускалися нафтопродукти, час виїзду з підприємства-вантажовідправника, дату та час прибуття до вантажоодержувача, місце завантаження автомобіля. Також за даними товарно-транспортних накладних ТОВ «Плай Сервіс» зазначено товар - бензин автомобільний А-92-Свро4-Е5, код УКТ ЗЕД - 2710124194, пункт розвантаження товару - ТОВ «Нєфтек» (по договору з ТОВ «ЮКРА») м. Дніпропетровськ, тобто фактично товар не надходив до складів ТОВ «ЮКРА»;

3) в ході перевірки до ДПІ надійшла податкова інформація за № 61/2200/37918030 від 02.04.2015 року, сформована Світловодською ОДПІ ГУ ДФС у Кіровоградській області по ТОВ «Плай Сервіс» з питань взаємовідносин з контрагентом ТОВ «Брон Плюс» за грудень 2014 року. За даним такої податкової інформації операції з придбання товару у ТОВ «Брон Плюс» по ланцюгу постачання не підтверджено.

З урахуванням даної інформації контролюючий орган не визнав надані позивачем до перевірки первинні документи такими, що підтверджують реальність вчинення господарських операцій з поставок товару в обсязі 309,34 тонн палива.

14.09.2015 року ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві листом № 9253/265- 22-08 «Про результати розгляду заперечення» залишила без змін висновки, викладені в акті перевірки від 24.07.2015 року № 222/26-55-22-08/37449604.

ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві на підставі вказаного акта перевірки прийнято податкове повідомлення-рішення № 51326552208 (форми «Р»), яким визначило ТОВ «ЮКРА» до сплати суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1521758 грн.

За результатами процедури адміністративного оскарження в порядку ст. 56 Податкового кодексу України, вказане податкове повідомлення-рішення рішеннями Головного управління ДФС у м. Києві від 20.11.2015 року № 17785/10/26-15-10-05-35 та Державної фіскальної служби України від 21.12.2015 року № 27305/6/99-99-10-01-01-25 залишено без змін.

Не погоджуючись з вказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є неправомірними та необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необгрунтованим з огляду на наступне.

В розумінні пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України «податковий кредит» - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

У відповідності до пп. «а» п. 198.1 ст. 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

В силу норми п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та. скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити, перелік яких наведений у п. 201.1 ст. 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм ст. 201 цього Кодексу.

Крім того, зокрема, форма та порядок заповнення податкової накладної затверджуються центральним органом державної податкової служби (п. 201.2 ст. 201 ПК України), а саме: Наказом Міністерства фінансів України від 22.09.2014 року № 957 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» (що був зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.10.2014 року за № 1235/26012 та набрав чинності 01.12.2014 року, діяв до 30.12.2015 року, тобто був чинним на момент виписки спірних податкових накладних).

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності, ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це відсутність зв'язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність поставок), відсутність податкової правосуб'єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За змістом листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11 за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (лист Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11).

Наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції (лист Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11).

За приписами норм п. 44.1 і п. 44.3 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством..

Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абз. 2 п. 44.1 ст. 44 ПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

В розумінні цього Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому згідно п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за № 168/704, яке встановлює порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (підприємства), «господарські операції» - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону).

Аналіз вищевикладених норм Закону та норм Положення свідчить про те, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків, що також було зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11.

Судом першої інстанції було встановлено, що протягом перевіряємого періоду ТОВ «ЮКРА» здійснювало господарську діяльність з оптової торгівлі палива, що відповідає видам діяльності позивача згідно з ЄДРПОУ.

Між ТОВ «ЮКРА», в особі директора Ткачука Р.М., і ТОВ «Плай Сервіс», в особі директора Павлюка О.В., був укладений договір поставки від 29.04.2014 року № 29/04/2, за умовами якого Продавець (ТОВ «Плай Сервіс») зобов'язується передати нафтопродукти у власність Покупця (позивача), а Покупець, в свою чергу, прийняти товар та оплатити його вартість.

Відповідно до п. 2 цього Договору поставка товару здійснюється погодженими партіями залізничним або автомобільним транспортом до місця розвантаження. Факт поставки товару в рамках цього Договору може підтверджуватися або актами приймання-передачі, або видатковими накладними на переданий товар, підписаними уповноваженими представниками обох сторін. Датою поставки товару вважається дата, що вказана у видатковій накладній або у актах приймання-передачі товару. Право власності на товар виникає у Покупця з моменту його передачі (поставки) та оформлення накладної (акта приймання-передачі) в порядку, передбаченому пунктом 2.5.цього Договору. Для передачі товару Покупцеві представник Покупця зобов'язаний надати представнику Продавця довіреність, видану та оформлену відповідно до чинного законодавства.

Крім того, пп. 1.2 п. 1 Договору визначено, що якість товару, який передається у власність (поставляється) Покупцю, повинна відповідати вимогам державних стандартів (ДСТУ) або технічних умов (ТУ), які діють на території України, що підтверджується паспортом якості виробника та/або сертифікатом відповідності (для товару, який підлягає сертифікації).

Порядок проведення розрахунків між сторонами визначений у п. 3 цього Договору.

На підтвердження правомірності формування податкового кредиту за вказаним договором поставки за перевіряємий період позивач надав суду копії наступних документів:

- рахунків-фактур № СФ-0000885 від 01.12.2014 року, № СФ-0000901 від 11.12.2014 року, № СФ- 0000920 від 17.12.2014 року, № СФ-0000922 від 23.12.2014 року, № СФ-0000928 від 29.12.2014 року, виставлених ТОВ «Плай Сервіс» на адресу ТОВ «ЮКРА» на підставі договору № 29/04/2 від 29.04.2014 року. В текстах даних рахунків-фактур постачальника відсутні відомості про П.І.П. особи, яка склала такі рахунки;

- видаткових накладних № РН-0001105 від 01.12.2014 року, № РН-0001124 від 11.12.2014 року, № РН-0001125 від 11.12.2014 року, № РН-0001126 від 11.12.2014 року, РН-0001155 від 17.12.2014 року, № РН-0001157 від 23.12.2014 року, № РН-0001158 від 23.12.2014 року, № РН-0001159 від 23.12.2014 року, № РН-0001164 від 29.12.2014 року, № РН-0001165 від 29.12.2014 року, № РН-0001166 від 29.12.2014 року;

- товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів від 01.12.2014 року, 11.12.2014 року, 23.12.2014 року і від 29.12.2014 року перевізника ФОП ОСОБА_4 та від 17.12.2014 перевізника ТОВ «Всесвіт» на замовлення ТОВ «Всесвіт» (форми № 1-ТТН).

- податкових накладних від 01.12.2014 року № 1, від 11.12.2014 року № 20, від 11.12.2014 року № 21, від 11.11.2014 року № 22, від 17.12.2014 року № 46, від 23.12.2014 року № 54, від 23.12.2014 року № 55, від 23.12.014 року № 56, від 29.12.2014 року № 61, від 29.12.2014 року № 62, від 29.12.2014 року № 63;

- картку рахунку бухгалтерського обліку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» за грудень 2014 року, де зафіксовано відсутність заборгованості по розрахункам з ТОВ «Плай Сервіс»;

- платіжних доручень та виписок банку по особовому рахунку ТОВ «ЮКРА», де зафіксовані відомості про перерахування коштів на користь ТОВ «Плай Сервіс» в якості оплати за паливо-мастильні матеріали згідно договору № 29/04/2 від 29.04.2014 року.

При цьому, колегією суддів встановлено, що позивачем у зв'язку з технічною помилкою, було змінено код УКТ ЗЕД шляхом формування розрахунку коригування кількісних і вартісних показників до податкових накладних №№ 169, 170, 171, 172, 173, 174, 175, 176, 177, 178 ,179, 180 від 10.03.2015 року.

Операції продажу нафтопродуктів Скаржник відобразив у податковому обліку, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку 361 та 631.

Колегія суддів вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що зазначені первинні документи не підтверджують реальність здійснення спірних господарських операцій між ТОВ «ЮКРА» та його контрагентом ТОВ «Плай Сервіс» у зв'язку з тим, що позивач не надав суду доказів перевірки якості та кількості придбаного палива, сертифікатів відповідності та паспортів якості, реєстри відомостей, оборотно-сальдові відомості та картки рахунку бухгалтерського обліку, де зафіксовано надходження на ТОВ «ЮКРА» товарно- матеріальних цінностей (палива), та його вибуття у зв'язку з подальшою реалізацією та не довів наявності змін майнового стану у зв'язку з вищезазначеними правочинами.

З огляду на вказане колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 83 Податкового Кодексу України, для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: а) документи, визначені цим Кодексом; б) податкова інформація; в) експертні висновки; г) судові рішення; д) інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Відповідно до норм чинного податкового законодавства України, суб'єкт господарювання не може бути притягнутий до відповідальності за порушення податкового законодавства, що допущено його контрагентом.

Відповідно статті 16 Податкового Кодексу України навіть за умови допущення попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару/надання послуг певних порушень податкового законодавства, дані обставини тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право суб'єкта господарювання на віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту та валових витрат.

Сам факт наявності господарських відносин з контрагентом, який порушує податкове законодавство, не може тягнути за собою негативні наслідки для платника податків у вигляді зменшення податкового кредиту чи валових витрат, оскільки платник податків може бути необізнаним стосовно таких порушень та дійсних намірів тих фізичних осіб, які представляють його контрагента.

Правова позиція по даному питанню висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалах від 19.02.2013 року по справі № К/9991/64614/11, від 16.03.2013 року по справі № К/800/9087/13.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» (2009 рік, заява № 3991/03/) Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку «...Суд вважає що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі «Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії», пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має і не повинен зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

Таким чином, у разі порушення контрагентом платника податків вимог податкового законодавства, податковий орган має право у межах своєї компетенції та у відповідності до вимог чинного законодавства видавати акти державного органу на усунення таких порушень, які є обов'язковими до виконання.

Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 05.06.2013 року у справі № К/800/14000/13, зазначається, що посилання ДПІ на фіктивність реєстрації названих контрагентів та на несплату ними відповідних сум податкових зобов'язань за наслідками здійснення спірних операцій об'єктивно відхилені судами як безпідставні. Адже такі факти самі по собі, не у зв'язку з іншими обставинами справи, не можуть слугувати об'єктивними ознаками недобросовісності платника та підтверджувати отримання ним необґрунтованої.

Фактичне придбання Скаржником нафтопродуктів підтверджується первинними документами, складеними належним чином, які містять достатню інформацію відносно змісту та вартості господарських операцій.

Подальше використання придбаних товарів також підтверджено належним чином складеними первинними бухгалтерськими документами.

Стосовно ненадання до суду жодних доказів перевірки якості та кількості придбаного палива, сертифікатів відповідності та паспортів якості.

Інструкція з контролювання якості нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 04.06.2007 №271/121 (що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 04.07.2007 за №762/14029, надалі - Інструкція № 271/121) не передбачає обов'язкове визначення якості палива при кожному прийманні нафтопродуктів.

При цьому, колегія суддів зауважує, що сертифікат відповідності та паспорти якості продукції не відносяться до первинних документів та не фіксують факт здійснення господарської операції.

Крім того, вказані документи не використовуються у бухгалтерському та податковому обліках, отже їх відсутність чи наявність не впливає на результати бухгалтерського та податкового обліку.

Сертифікат відповідності та паспорт якості продукції не відносяться до документів, передбачених ст. 44 Податкового кодексу України.

Стосовно висновку суду першої інстанції про відсутність в текстах товарно-транспортних накладних, інформації про номер резервуару, дату і час прибуття до підприємства-вантажоодержувача, дату і час виїзду від підприємства-вантажоодержувача, колегія суддів зазначає наступне.

Зі змісту наявних в матеріалах справи товарно-транспортних накладних, де вказано замовником та вантажоодержувачем товару є ТОВ «НЕФТЕК» та пунктом розвантаження зазначено: м. Дніпропетровськ, вул. Пресова 69.

Єдиний порядок організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів врегульовано Інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженою спільним наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 року № 281/171/578/155 (що зареєстрована в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 року за № 805/15496, надалі - Інструкція № 281/171/578/155). Зберігання нафти та нафтопродуктів здійснюється відповідно до вимог ДСТУ 4454:2005 «Нафта і нафтопродукти. Маркування, пакування, транспортування та зберігання».

У відповідності до положень цієї Інструкції приймання, облік та відпуск нафти і нафтопродуктів здійснюється з веденням на підприємстві журналу обліку надходження нафти і нафтопродуктів за формою № 6-НП, журналу вимірювання нафти і нафтопродуктів у резервуарах за формою № 7-НП, книги кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою №31-НП, відображається в документах бухгалтерського обліку, та складанням актів приймання нафтопродуктів (складається матеріально відповідальною особою та за її підписом, підписом водія та представника одержувача чи відправника із зазначенням їх прізвищ і посад), акта приймання продукції за якістю (у день завершення приймання) за формою № 14-НК.

Вищезазначена Інструкція була затверджена саме з метою встановлення єдиного порядку організації та виконання робіт, пов'язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком товарної нафти і нафтопродуктів, а відтак порушення його положень є свідченням недотримання учасниками спірних операцій порядку обліку, вимірювання нафтопродуктів, контролю за їх якістю, проте не є свідченням правопорушення у сфері оподаткування.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року (надалі- Правила), товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Разом з тим, вказані Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Згідно податкового законодавства, встановлено що право платника податків на податковий кредит не залежить від наявності чи відсутності ТТН.

Адже наявність в товарно-транспортних накладних певних недоліків при наявності інших документів, які підтверджують факт його передачі покупцю, не є підставою, яка позбавляє підприємство права віднести витрати з придбання цього товару до складу валових витрат та до податкового кредиту.

При цьому, Вищим адміністративним судом України в Постанові від 15.01.2015 року у справі № К/9991/156051/11 зазначено, що помилки у товарно-транспортних накладних не є підставою для беззаперечного висновку щодо завищення позивачем суми податкового кредиту з ПДВ та валових витрат, оскільки зазначені документи є обов'язковими у разі оподаткування операцій за договором перевезення, а не договору постачання, який було укладено позивачем із його контрагентом. Оскільки цей документ, що фіксує факт приймання-передавання від виконавця до замовника, а не факт купівлі-продажу товару.

Аналогічна правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 року № 1936/11/13-11, за змістом якого роз'яснено питання доведення реальності здійснення платником податків господарської операції , а саме: помилки в оформленні документів не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення та визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Відповідно, господарська операція пов'язана з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу, а отже фактичне придбання позивачем нафтопродуктів підтверджується первинними документами, які містять достатню інформацію відносно змісту та вартості господарських операцій.

Правова позиція по даному питанню висловлена також в постановах Вищого Адміністративного суду України від 07 квітня 2015 року у справі № 2а/2370/405/12, від 02.12.2014 року у справі № 813/1368/13.

Щодо відсутності в рахунках-фактури відомостей про особу, яка склала такі рахунки колегія суддів зазначає наступне.

Не може бути підставою для висновку про нереальний характер господарських операцій суб'єкта господарювання за наявності інших первинних документів, якими підтверджується факт реального придбання, відсутність певної інформації в рахунку-фактурі, у зв'язку з тим, що останній за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа, оскільки ним не фіксується жодна господарська операція.

Роз'яснення по даному питанню висловлена в листі ДФС від 28.09.2015 року № 9062/Б/99-99-17-02-02-14, за змістом якого Державна фіскальна служба наголосила на тому, що рахунок-фактура за своїм призначенням не відповідає ознакам первинного документа (оскільки ним не фіксують будь-якої господарської операції, розпорядження або дозволу на проведення господарської операції), а має лише інформаційний характер. Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачає тільки виставлення певних сум до оплати покупцям за поставлені (фактично поставлені) товари чи надані (фактично надані) послуги. Факт же отримання товарів (послуг), на думку ДФС, має бути підтверджений видатковою накладною постачальника або актом приймання-передачі виконаних робіт (послуг).

Правова позиція про наведене викладена Вищим адміністративним судом України в листі 02.06.2011 року № 742/11/13-11, за змістом якого відсутність окремих реквізитів у первинних документах свідчить про порушення відомчих актів, але не спростовує наявності у підприємства відповідних господарських операцій. Крім того, податкове законодавство не пов'язує відсутність деяких реквізитів з правом платника податків на податкові відрахування з ПДВ або формування валових витрат. «Якщо ж первинні облікові документи складені з порушенням законодавства і наявні недоліки в їх заповненні не дозволяють отримати об'єктивну інформацію, суд приймає сторону податкових органів. Незначні помилки, допущені при заповненні рахунків-фактур, видаткових накладних, актів про прийняття робіт (наприклад, неправильне зазначення ІПН, не зазначення ПІБ особи, яка одержала товар (послуги)), не є підставою для відмови в застосуванні платником податків податкових відрахувань. Тому, відсутність у первинних облікових документах реквізитів, непойменованих у статті 9 Закону «Про бухгалтерський облік та бухгалтерську звітність в Україні», само по собі не заперечує факту поставки товару (надання послуги) і не є безумовною підставою для відмови у відрахуванні ПДВ або отриманні бюджетного відшкодування. Це стосується не зазначення ПІБ та посади особи, яка підписала акти здачі-прийняття робіт та товару.

Стосовно ненадання Скаржником до суду паспортів якості, сертифікатів відповідності чи інших документів колегія суддів зауважує настуне.

Відповідно до ст. 69 кодексу адміністративного судочинства, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експерті.

Законодавство України не містить норм, які б ставили у залежність право платника податку на формування податкового кредиту від можливих порушень податкової дисципліни з боку його контрагентів або зобов'язувати платників податків контролювати дотримання своїми контрагентами норма законодавства.

За таких обставин покупець не може нести відповідальність, як за несплату податків продавцем, так і за неподання продавцем податкових декларацій.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, тобто на податкові органи, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається.

Керуючись ч.ч. 4 та 5 ст. 11 КАС України, суд зобов'язаний був з власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що суд витребовував у позивача або пропонував йому надати суду паспорти якості, сертифікати відповідності чи інші документи для підтвердження здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ч. 4 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства, відповідач повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.

Отже, відповідач повинен був подати до суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі чи докази на які відповідач спирався при обгрунтуванні висновків щодо порушення позивачем податкового законодавства.

Тобто, у разі невиконання відповідачем цього обов'язку суд першої інстанції повинен був витребувати від відповідача докази, які підтверджують її доводи, оскільки доказування в податкових спорах у адміністративному судочинстві - це збір та подання для аналізу суду інформації про певні події, дії або стан (юридичні факти, обставини), яку надають органи ДФС, його територіальні управління та інші учасники провадження, чи витребування судом такої інформації за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або за власною ініціативою для її дослідження та подальшої оцінки.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що реальність господарських операцій доведена належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи, а тому наявні підстави для визнання спірного податкового повідомлення рішення протиправним та його скасування.

За вказаних обставин колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги обґрунтованими, а тому вона є такою, що підлягає задоволенню.

Зі змісту ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, оскаржуване судове рішення постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкра» - задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 07 квітня 2016 року - скасувати та ухвалити нову постанову , якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Юкра» до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у м. Києві від 16 вересня 2015 року № 51326552208 (форми «Р»).

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

В.Е. Мацедонська

Повний текст виготовлено 29.06.2016 року.

Головуючий суддя Мельничук В.П.

Судді: Мацедонська В.Е.

Лічевецький І.О.