Постанова

від 05.04.2007 по справі 2-9/13946-2006

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

2-9/13946-2006

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

05 квітня 2007 р.

                                                                                  № 2-9/13946-2006  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кота О.В.,

суддів:Владимиренко С.В.,

Шевчук С.Р.,

розглянув касаційну скаргуПриватного підприємства "Актей"

на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.12.2006р.

у справі№2-9/13946-2006 господарського суду Автономної Республіки Крим

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Лик"

доПриватного підприємства "Актей"

простягнення 44259,48 грн.,

за участю представників:

-          позивача: не з'явились,

-          відповідача: Макєєва Л.Є. (дов. б/н від 26.02.2007р.);

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2006 року ТОВ "Лик" звернулось до господарського суду з позовом до ПП "Актей" про стягнення 44 259,48грн., з яких: 34 977,01грн. заборгованості, за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором купівлі-продажу продукції №2005/АК від 20.05.2004р., 1720,18грн. –3% річних за період з 23.09.2004р. по 15.05.2006р., 7007,25грн. інфляційних за період з жовтня 2004 року по квітень 2006 року.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.10.2006р. у справі №2-9/13946-2006 (суддя Пєтухова Н.С.) позов товариства з обмеженою відповідальністю "Лик" про стягнення з приватного підприємства "Актей" 44259,48грн. задоволено частково.  Стягнуто з приватного підприємства "Актей" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Лик" 8061,05грн. основного боргу, 1614,94грн. індексу інфляції, 3% річних у сумі 397,53грн., 100,74грн. держмита, 26,86грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

При прийнятті рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем невірно рахувались транспортні витрати на перевезення відповідачеві однієї тони продукції, обумовленої договором купівлі-продажу продукції №2005/АК від 20.05.2004 року. Встановивши той факт, що загальна сума, на яку позивачем був відпущений товар та надані транспортні послуги, становить 296061,05грн., а також той факт, що відповідачем проведений розрахунок з позивачем у сумі 288000грн., господарський суд Автономної Республіки Крим прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 17.12.2006р. у справі №2-9/13946-2006р. (колегія суддів у складі головуючого Плута В.М., суддів Щепанської О.А., Прокопанич Г.К.) апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лик" задоволено частково. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.10.2006р. у даній справі змінено, резолютивну частину викладено в наступній редакції: "Позов задовольнити. Стягнути з приватного підприємства "Актей" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Лик" суму основного боргу з врахуванням індексу інфляції 41984,26грн., 3% річних у сумі 1720,18грн., 437,04грн. державного мита та 118грн. витрат на інформаційне-технічне забезпечення судового процесу.".

Постанова мотивована неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу продукції №2005/АК від 20.05.2004р. щодо оплати транспортних послуг з організації відправки вагонів з продукцією з посиланням на ст. ст. 525, 526, 625, 712 ЦК України.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Приватне підприємство "Актей" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.12.2006р. у справі №2-9/1346-2006, а рішення господарського суду Автономної республіки Крим від 03.10.2006р. у даній справі залишити без змін.

Заслухавши пояснення представника відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 20.05.2004р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Лик" –"Продавець" та Приватним підприємством "Актей" –"Покупець" був укладений договір купівлі-продажу продукції №2005/АК.

Відповідно до розділу 1 договору, продавець продає, а покупець купує товар "Камінь-вапняк" для цукрової промисловості ДСТУ 1451-96 у кількості - до 10000 тон щомісячно. Загальна сума договору на момент його підписання визначається сумою оплачених покупцем рахунків та поставленою продавцем продукції (п.1.4 договору).

Пунктом 3.1 договору встановлено, що ціна погоджується щомісячно з урахуванням ПДВ та використанням залізничної гілки у дорученнях Покупця - приватного підприємства "Актей" (Додаток №1).

Порядок розрахунків визначено розділом 5 договору. Розрахунок проводиться на умовах передплати з застосуванням договірних цін (п.5.2 договору), остаточний розрахунок за місяць здійснюється: за продукцію - по накладній продавця та довіреності покупця; за транспортування –по акту виконаних робіт, підписаному повноважними представниками сторін (п.5.4 договору).

04.06.2006р. сторони підписали доручення (додаток №1 до договору №2005/АК від 20.05.2004р.), яким встановили договірну вартість 1 тонни продукції 17,82 грн. з урахуванням ПДВ і вартість організації відправки 1 вагону –2098,15грн. з урахуванням ПДВ.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до умов договору позивач поставив відповідачу камінь-вапняк на загальну суму 109325,7грн. у період з червня по вересень 2004 року, що підтверджено  видатковими накладними №159 від 26.06.2004р., відповідно до якої позивачем поставлено 970тон продукції за ціною 14,85 грн. за тону на суму 17285,4грн.; №251 від 29.08.2004р., відповідно до якої позивачем поставлено 1717тон продукції за ціною 14,85грн. за тону на суму 30596,94 грн.; №270 від 22.09.2004р., відповідно до якої позивачем поставлено 1455 тон продукції за ціною 14,85грн. за тону на суму 25928,1грн.; №215 від 31.07.2004р., відповідно до якої позивачем поставлено 1993тони продукції за ціною 14,85грн. за тону на суму 35515,26грн. Розрахунок з позивачем відповідач здійснив на суму 288000грн. Відносно зазначеної поставки продукції та оплати у вказаному розмірі по вказаному договору відповідач не заперечує.

Згідно з приписами ст.ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку щодо постановки позивачем відповідачу каменя-вапняка на загальну суму 109325,7грн. у період з червня по вересень 2004р. відповідно до зазначених договірних умов.

Відповідно до ст. ст. 32, 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції врахував встановлену в дорученні від 04.06.2004р. (додаток №1 до договору купівлі-продажу продукції №2005/АК від 20.05.2004р.) договірну вартість 1 тони продукції на суму 17,82грн., у т.ч. ПДВ і вартість організації відправки 1 вагону на суму 2098,15грн., у т.ч. ПДВ, а також не підписання сторонами інших двосторонніх угод про вартість організації відправки вагонів. Враховуючи вартість транспортних витрат, встановлену сторонами в зазначеному Дорученні, суд першої інстанції дійшов висновку про виконання позивачем для відповідача робіт з організації транспортування за період з червня по вересень 2004 року на суму 186735,35грн. При цьому, місцевий господарський суд встановив, що загальна сума, на яку відповідачу була відпущена продукція і надані послуги з перевезення складає 296061,05грн., тоді як відповідач розрахувався з позивачем на суму 288000грн., визначивши суму боргу відповідача перед позивачем на день подання позову в розмірі 8061,05грн.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач надав відповідачу послуги з організації перевезення продукції на загальну суму 213651,31грн. по актам виконаних робіт і послуг від 26.06.2004р. про виконання у червні 2004 року робіт по організації відправки вагонів залізницею на суму 29374,10грн.; від 31.07.2004р. про виконання у липні 2004 року робіт по організації відправки вагонів залізницею на суму 67126,75грн.; від 29.08.2004р. про виконання у серпні 2004 року робіт по організації відправки вагонів залізницею на суму 63668,7грн.; від 22.09.2004р. про виконання у вересні 2004 року робіт по організації відправки вагонів залізницею на суму 53481,76грн.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов у повному обсязі, суд апеляційної інстанції зазначив, що підтвердженням необхідності застосування саме пункту 5.4 договору свідчить ціна продукції, погоджена сторонами у вказаних вище видаткових накладних –14,85грн. за тону товару із зазначенням про здійснення розрахунків між сторонами за такою ціною, тоді як суд першої інстанції при розгляді спору помилково застосував ціну 17,82грн., зазначену у Додатку №1 від 15.07.2004 року, який фактично сторонами не був укладений.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна, оскільки суди дійшли цих висновків з порушенням вимог ст. 43 ГПК України без повного та всебічного з'ясування всіх суттєвих обставин справи, що мають значення для її вирішення.

У рішенні місцевого суду не вказано з яких обставин виходив суд, встановлюючи розмір заборгованості відповідача перед позивачем за надані послуги по організації відправки, з приводу якої заявлено позов.

Судами попередніх інстанцій не з'ясовано дотримання сторонами договірних умов визначених вказаним договором про здійснення поставки продукції залізничним транспортом з визначенням вартості організації відправки, а саме: щодо визначення специфікації на продукцію та плану поставок в дорученнях покупця (додаток №1) (п.2.1 договору); щодо визначення дати відвантаження по відмітці станції відправлення про приймання вантажу до перевезення (п.2.2 договору); щодо здійснення поставки на умовах СРТ "Інкотермс-2000" ст.Андрушевка Південно-західної залізниці (п.4.1 договору); щодо застосування договірних цін, визначених у п.3.1 договору при розрахунках (п.5.5 договору). Тоді як предметом спору є стягнення заборгованості за послуги по організації відправки каменя-вапняка залізницею.

Судами не з'ясована відповідно до доручення №1 від 04.06.2004р. до договору №2005/АК від 20.05.2004р. кількість відправлених позивачем вагонів на виконання вищезазначених договірних умов, не надана оцінка квитанціям про приймання вантажу залізницею до перевезення, не з'ясована наявність у сторін залізничних накладних на перевезення вантажу залізницею.

Поряд з цим, суд апеляційної інстанції дійшов помилково висновку про визначення ціни продукції постановленої по договору –14,85грн. за тону, без врахування приписів Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997р. (із змінами та доп.), тоді як сторони при здійсненні розрахунків виходили з вартості продукції, постановленої по зазначеному договору з врахуванням підписаного сторонами додатку №1 від 04.06.2004р. до цього договору на суму 17,82грн., у т.ч. ПДВ.

Крім того, суд апеляційної інстанції помилково зазначив в оскаржуваній постанові про застосування судом першої інстанції ціни продукції, визначеної у додатку №1 від 15.07.2004р., тоді як суд першої інстанції правильно врахував договірні умови, визначені у додатку №1 від 04.06.2004р. до вказаного договору, підписаному сторонами.

Слід зазначити і про неправильне визначення судом апеляційної інстанції вартості робіт по організації відправки вагонів залізницею з врахуванням акту виконаних робіт №206 від 31.07.2004р. на суму 67126,75грн. (а.с.117), тоді як цей акт не має юридичної сили та доказовості згідно Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. N88, оскільки не підписаний уповноваженим представником відповідача.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що заборгованість по послугам з організації відправки залізничним транспортом підтверджено, зокрема актами виконаних робіт від 26.06.2004р. (а.с. 21), від 29.08.2004р. (а.с. 20), проте у вказаних актах не вказано на виконання якого договору вони складені, оскільки з них неможливо однозначно та безпомилково встановити факт надання позивачем послуг по спірному договору купівлі-продажу №2005/АК від 20.05.2004р.

Враховуючи, що встановлення наведених вище обставин входить до предмету доказування в даному спорі, оскільки від цього залежать права та обов'язки сторін у спорі, а в рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду відсутні належні висновки, що свідчать про те, що вищезгадані обставини не були предметом дослідження, то судовими інстанціями порушена вимога ст. 43 ГПК України, щодо повного, всебічного і об'єктивного розгляду всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до вимог ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними  обставини, які не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин рішення та постанова у даній справі підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді  справи суду необхідно врахувати викладене, повно та всебічно дослідити всі суттєві обставини справи, перевірити твердження та заперечення сторін та постановити законне й обґрунтоване рішення, що відповідає вимогам закону.

На підставі наведеного та керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 3 ст. 1119, 11110 -11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства фірми "Актей" задовольнити частково.

2. Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.12.2006р. та рішення господарського суду Автономної республіки Крим від 03.10.2006р. у справі №2-9/13946-2006 скасувати.

3. Справу №2-9/13946-2006 передати на новий розгляд до господарського суду Автономної республіки Крим в іншому складі суддів.

Головуючий О. Кот

Судді:

С. Владимиренко

С. Шевчук