Ухвала

від 08.06.2016 по справі 808/6350/15

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

08 червня 2016 рокусправа № 808/6350/15

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чабаненко С.В.

суддів: Іванова С.М. Шлай А.В.

за участю секретаря судового засідання: Горшкова В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 січня 2016 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Промінтрейд" до Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Промінтрейд" звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 28.07.2015 року № 0001382201, № 0001392201.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 14 січня 2016 року адміністративний позов задоволено. Скасовано податкові повідомлення-рішення, винесені Державною податковою інспекцією в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області від 28.07.2015 року № 00132201, № 0001392201.

Не погодившись із судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржену постанову та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити

В судовому засіданні представник відповідача Радова С.О. підтримала доводи апеляційної скарги, просила її задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати і у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача Загиря Р.О. в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечив та просив постанову суду першої інстанції, як законну і обґрунтовану, залишити без змін.

Заслухавши пояснення сторін та перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено письмовими доказами, наявними в матеріалах справи, що в період з 27.05.2015 року по 03.06.2015року на підставі направлення на перевірку від 27.05.2015 року №266 посадовою особою ДПІ в Орджонікідзевсьому районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області згідно п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та відповідно до наказу ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя ГУ ДФС у Запорізькій області від 27.05.2015 року № 292 проведена документальна позапланова виїзна перевірка ТОВ «Промінтрейд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства при здійсненні фінансово-господарських відносин з ТОВ «ВІНТ-РПБ», ТОВ «АЛЬКАР-СМТ», ТОВ «ТІТУЛ АВТО» за період з 30.05.2014 року по 31.12.2014 року.

За результатами перевірки складено Акт № 55/08-29-22-05/39232583 від 10.06.2015 року, відповідно до висновків якого встановлені порушення:

- п.п. 14.1.231 п. 14 ст. 14 , п. 138.2 ст. 138 , п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України , в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 641 159 грн., в т.ч. по періодам 2014 рік на суму 641 159 грн.;

-п. 198.2, п. 198.3 ст. 198 , п. 198.6 ст. 198 , п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України , внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 581 968 грн., в т.ч. по періодам: липень 2014 року 506 грн., вересень 2014 року 144 019 грн., жовтень 2014 року150 403 грн., листопад 2014 року 287 040 грн.

На підставі Акту перевірки № 55/08-29-22-05/39232583 від 10.06.2015 року ДПІ в Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0001392201 від 28.07.2015 року, яким ТОВ "Промінтрейд" збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість у сумі 727 460грн.;

- № 0001382201 від 28.07.2015 року, яким ТОВ «Промінтрейд» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 801 448,75 грн.

Вирішуючи спірні правовідносини та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що господарські операції позивача із визначеними контрагентами мають реальний характер, а тому податкові повідомлення-рішення від 28.07.2015 року № 0001392201 та № 0001382201 підлягають скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції, виходячи з фактичних обставин справи, погоджується з такими висновками суду та вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Згідно з п. 138.2 . ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу .

Відповідно до п.п. 139.1.1 . п. 139.1 . ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності.

З вищенаведеного вбачається, що до складу валових витрат можуть бути віднесені витрати, які безпосередньо пов'язані з підготовкою, організацією, веденням виробництва, реалізацією продукції (робіт, послуг).

Згідно п. 44.1 . ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України , платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу .

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені статтею 198 Податкового кодексу України .

Пунктом 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

За змістом п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу , та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу , протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст. 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу . У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу .

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів (послуг), на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п. 201.6, 201.10 ст. 201 ПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За змістом ч. 1 ст. 9 вищезазначеного Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Частиною 2 ст. 9 Закону № 996-ХІV передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Отже, колегія суддів зазначає, що для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, що складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків, що кореспондується з нормами Податкового кодексу України .

При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що судова практика вирішення податкових спорів виходить із презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, і достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Промінтрейд» (Замовник) та ТОВ «Тітул Авто» (Виконавець) укладено договір про надання послуг від 01.10.2014 року № 06-10 (У) (а.с.102-103).

Відповідно до п.1.1 зазначеного договору Виконавець зобов'язується за заявкою Замовника виконати послуги, зазначені в п.1.2 договору, а Замовник зобов'язується сплатити вартість цих послуг.

Пунктом 1.2 Договору визначено, що Виконавець з наданих Замовником графітових заготівок виготовляє вироби, кільця за письмовою заявкою або кресленнями Замовника.

На виконання п. 1.4.1 договору сторонами підписано акт № 1 від 28.10.2014 року на загальну суму 27 255,00грн. у т.ч. ПДВ 4542,50грн (а.с.127). Транспортування виготовлених виробів підтверджується товарно-транспортною накладною від 28.10.2014 року № 1004/2 (а.с.128).

Стосовно висновку податкового органу, щодо взаємовідносин між ТОВ «Промінтрейд» та ТОВ «Винт-РПБ», колегія суддів зазначає наступне.

Так матеріалами справи підтверджено, що між ТОВ «Промінтрейд» (покупець) та ТОВ «Вінт-РПБ» (постачальник) укладено договір від 01.08.2014 року № 12.

Відповідно до умов зазначеного договору Продавець постачає, а Покупець приймає та сплачує за товар у безготівкій формі на протязі 15 банківських днів з моменту передачі продукції Покупцю. Кількість, асортимент, ціна визначаються за узгодженою сторонами заявкою. Продавець зобов'язаний передати Покупцю наступну документацію: рахунок-фактуру, видаткову накладну, податкову накладну. Доставка продукції на склад Покупця здійснюється силами Покупця (а.с.104-105.)

Матеріали справи свідчать, що віднесення сум по взаємовідносинам з ТОВ "Вінт-РПБ" до складу витрат підтверджується наступними видатковими накладними: №4 від 04.08.2014року, №40 від 22.08.2014року, №51 від 29.08.2014 року, № 52 від 29.08.2014 року, № 53 від 29.08.2014 року, № 54 від 29.8.2014 року, № 30 від 12.09.2014 року, № 34 від 12.09.2014 року, № 35 від 12.09.2014 року, № 32 від 12.09.2014 року, № 97 від 19.09.2014 року, № 98 від 19.09.2014 року, № 78 від 17.10.2014 року, № 79 від 17.10.2014 року, № 101 від 17.10.2014 року, № 102 від 17.10.2014 року, № 133 від 28.10.2014 року, № 163 від 28.10.2014 року, № 150 від 26.11.2014 року, № 149 від 26.11.2014 року, № 151 від 28.11.2014 року, № 156 від 28.11.2014 року, № 158 від 02.12.2014 року, № 157 від 02.12.2014 року, акт № 3 від 02.12.2014 року, акт № 1 від 28.11.2014 року, акт № 2 від 02.12.2014 року, № 165 від 02.12.2014 року, № 166 від 02.12.2014 року. (а.с.106-109, 114-117, 119-122, 124-125, 129-134, 135, 139, 141, 142-143, 148-149)

Транспортування продукції підтверджується наступними товарно-транспортними накладними, наявними в матеріалах справи, зокрема: № 1201 від 02.12.2014 року, № 1106 від 28.11.2014 року, № 1001 від 17.10.2014 року, № 1004 від 28.10.2014 року, № 0800 від 22.08.2014 року, № 0802 від 29.08.2014 року, № 0900 від 12.09.2014 року, № 0901 від 19.09.2014 року (а.с. 112, 118, 123, 126, 136, 137, 145, 150)

Також податковим органом при проведенні перевірки досліджувались господарські операції між позивачем та ТОВ «Алькар-СМТ».

Як вбачається з матеріалів справи між ТОВ "Промінтрейд" (Покупець) та ТОВ "Алькар-СМТ" укладено договір поставки від 07.07.2014 року № 22. Відповідно до умов якого, продавець постачає, а покупець приймає та сплачує за графітову продукцію на підставі даного договору. Віднесення сум по взаємовідносинам з ТОВ "Алькар-СМТ" до складу витрат підтверджено видатковою накладною № АК-0000169 від 30.08.2014 року.

Колегія суддів вважає безпідставним посилання відповідача на наявність відкритого кримінального провадження №3201480280000037 від 19.06.2014 року відносно посадових осіб контрагентів позивача, оскільки останнє порушено не стосовно посадових осіб позивача, а також через те, що відсутній вирок суду у цій справі, який би встановлював певні факти фіктивності контрагентів позивача або безтоварність вчинених господарських операцій.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що види діяльності контрагентів позивача не пов'язані з реалізацією графітової продукції та придбання такої продукції контрагентами у перевіряємому періоді не підтверджено, колегія суддів вважає неспроможними з огляду на наступне.

Чинне податкове законодавство України не ставить право платника податку на оформлення податкового кредиту в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, тощо.

Крім того, законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Відповідачем, на якого відповідно до ч.2 ст..71 КАС України покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого рішення, не доведено того, що сторонами вчинено господарську операцію не з метою реального настання правових наслідків, а з метою порушення публічного порядку.

В свою чергу, відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про порушення його контрагентом вимог податкового законодавства та невідображення в податковому обліку операцій з поставки товару позивачеві, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даним підприємством було одержання позивачем податкової вигоди.

Крім того, як відображено у акті перевірки від 10.06.2015 року № 55/08-29-22-05/39232583 так і підтверджено представником відповідача в ході апеляційного розгляду будь-яких зауважень щодо неповноти чи невідповідності первинної документації позивача, яка досліджувалась в ході перевірки, контролюючим органом не виявлено.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у разі, якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Подібне розмежування платників податків дозволяє індивідуалізувати юридичну відповідальність особи та забезпечити дотримання правопорядку в галузі оподаткування.

Така позиція висловлена, зокрема, в Постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року в справі № 21-47а10, який зазначив, що "чинне законодавство України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів (послуг) на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту". Таким чином, порушення податкової дисципліни контрагентом не є підставою для відмови у праві на податковий кредит.

Колегія суддів звертає увагу на те, що збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомленнь-рішеннь) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із ст.9 Конституції України .

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права".

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Зокрема, у рішенні в справі "Щокін проти України"(п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні." Таким чином, будь-які дії, спрямовані на позбавлення особи її майна є незаконними, якщо контролюючі органи діють не у відповідності до закону.

Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку щодо правомірності формування позивачем податкового кредиту по господарським операціям з ТОВ "Тітул Авто", ТОВ "Винт-РПБ", ТОВ "Алькар - СМТ" на підставі належним чином оформлених первинних документів, отриманих в ході реального здійснення господарської операції, що ґрунтується на вимогах податкового законодавства.

Таким чином оскаржувана постанова Запорізького окружного адміністративного суду від 14 січня 2016 року є обґрунтованою та законною, а підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст.ст.160, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Орджонікідзевському районі м. Запоріжжя Головного управління ДФС у Запорізькій області - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 14 січня 2016 року по справі № 808/6350/15 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня її складення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: С.В. Чабаненко

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: А.В. Шлай