Ухвала

від 21.06.2016 по справі 826/16008/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/16008/15 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В.П. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

У Х В А Л А

Іменем України

21 червня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі Зубрицькому Д.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАКІ ЛЕНД» на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2016 у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАКІ ЛЕНД» до Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ «ЛАКІ ЛЕНД» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 26.02.2015 № 0001242204 на загальну суму 1 890 412, 50 грн., в тому числі за основним платежем - 1 512 330, 00 та на суму 378 082, 50 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2016 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить оскаржувану постанову скасувати як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи ДПІ у Оболонському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Лакі Ленд» (код ЄДРПОУ 38323297) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2014 по 31.10.2014, про що складено акт перевірки від 27.01.2015 № 81/26-54-22-04-07/38323297 (далі - Акт перевірки).

ТОВ «Лакі Ленд» у перевіряємому періоді мало взаємовідносини із ТОВ «Фанспортклаб» (код ЄДРПОУ 38398430) на підставі договору купівлі-продажу № б/н від 26.05.2014, відповідно до умов якого ТОВ «Фанспортклаб» (Постачльник) зобов'язувався відповідно до умов договору поставити ТОВ «Лакі Ленд» (Покупцю) обладнання (товар), загальна кількість, часткове співвідношення, одиниця виміру та ціна якого визначається у видаткових накладних.

В Акті перевірки зазначається, що на підставі вказаного договору ТОВ «Фанспортклаб» у червні 2014 року були виписані видаткові та податкові накладні на загальну 15 351 165, 87грн., у т.ч. ПДВ - 2 558 527, 64грн., номенклатура поставки яких - телевізори LCD, монітори, комп'ютери, принтери, сканери тощо. Перелік вказаних документів та їх реквізити визначені в Акті перевірки у табличному вигляді (т.1 а.с. 68).

Вказано, що розрахунки між сторонами проведені у безготівковій формі.

Суми ПДВ за вказаними податковими накладними включено ТОВ «Лакі Ленд» до податкового кредиту за червень 2014 року та відображено у реєстрах отриманих податкових накладних.

Однак, ДПІ зазначає, що ТОВ «Лакі Ленд» до перевірки не було надано первинних документів, які підтверджують транспортування продукції від ТОВ «Фанспортклаб» та додаткових угод до договору, в яких визначено строки та умови поставки, їх вартість тощо.

За результатами перевірки відповідачем складено акт перевірки від 06.03.2015 №126/26-57-22-02/31481946, яким встановлено порушення позивачем вимог:

- п.187.1 ст.187, п.198.1, 198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 1 743 207 грн., в т.ч. по періодах: за червень 2014 в сумі 1 108 429 грн., за липень 2014 в сумі 634 778 грн.;

- п.187.1 ст.187, п.198.1, 198.3 ст.198, п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-УІ (зі змінами та доповненнями), в результаті чого завищене залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду, 24 на суму 1 046 198 грн., в тому числі: за липень 2014 року в сумі 1 046 198 грн.

На підставі Акту перевірки ДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.02.2015 №0001242204, яким на підставі вказаних висновків збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з ПДВ у загальному розмірі - 1 890 412, 50 грн., з яких 1 512 330 грн. за основним платежем та 378 082,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (25% від суми донарахованого зобов'язання). В даному позові позивачем оскаржується вказане рішення саме в цій частині.

Що стосується інших порушень, які були встановлені в Акті перевірки, слід зазначити, що податкове повідомлення рішення від 26.02.2015р. №0001242204 в частині визначення грошових зобов'язань за ці порушення, зокрема за основним платежем - 230 877 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 57 719,25 грн., позивачем в даному позові не оскаржується, а відтак суд першої інстанції не здійснював аналіз правомірності визначення грошових зобов'язань в іншій частині рішення. До того ж, слід зазначити, що згідно платіжних доручень від 10.03.2015р. №3288 та №3287 позивачем добровільно сплачено визначене грошове зобов'язання разом із штрафними санкціями у розмірі 288 596,25 грн., що ДПІ не заперечувалось та не спростовано.

За результатами досудового оскарження вказаного рішення у системі органів ДФС України скарги позивача залишені без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України. Податкове повідомлення-рішення є обґрунтованим, оскільки в ході перевірки встановлено порушення позивачем вимог податкового законодавства, що свідчить про заниження позивачем податкових зобов'язань.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що відповідачем зроблено неправомірні висновки щодо нікчемності взаємовідносин між позивачем та контрагентом, оскільки податковий кредит сформовано на підставі належним чином оформлених первинних документів, а тому оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесене з порушенням вимог законодавства, у зв'язку з чим має бути скасоване.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з п. 198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 199.1 ст.199 ПК України у разі якщо придбані та/або виготовлені товари/послуги частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково - ні, до сум податку, які платник має право віднести до податкового кредиту, включається та частка сплаченого (нарахованого) податку під час їх придбання або виготовлення, яка відповідає частці використання таких товарів/послуг в оподатковуваних операціях.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.198.6 ст. 198 ПК України не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Законом України «Про бухгалтерський обік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми, для підтвердження включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, сплачених у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги), необхідні первинні документи (податкові накладні, видаткові накладні, акти здачі-прийняття товару тощо), оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Закон України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (ст. 2).

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ст. 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно ст. 9 Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення, забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні».

Колегія суддів звертає увагу, що згідно умов договору № б/н від 26.05.2014 щодо поставки позивачу товару (обладнання), постачальник зобов'язувався передати покупцеві товар на умовах CPT (правила Інкотермс), фрахт/перевозка оплачені до Київської обл., с. Нові Петрівці, пров. 1 Травня, 48.

Тому, виходячи із змісту договору відносно обов'язку постачальника доставити продукцію, беручи до уваги характер спірних операцій щодо поставки продукції, задекларованих обсягів поставки, вбачається, що за загальним правилом виконання таких операцій супроводжується перевезенням продукції.

Відповідно до положень ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є, крім іншого, товарно-транспортна накладна.

Відповідно до розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу, а товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Згідно із пп. 11.1, 11.3, 11.4, 11.5, 11.7 вказаних правил основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля. Товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри. Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом передається перевізнику.

Таким чином, товарно-транспортна накладна належить до первинної транспортної документації, застосування якої для всіх суб'єктів господарської діяльності незалежно від форм власності є обов'язковим, що підтверджується законодавчо та судовою практикою, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 27.05.2013 у справі № К/800/7365/13.

Однак, позивачем не надано жодної товарно-транспортної накладної, що дає підстави встановити відсутність фактичного перевезення, відвантаження, отримання товару, окрім того неможливо встановити факт надходження товару на склади, а також осіб, які відвантажили та прийняли товар.

До того ж, під час розгляду справи судом першої інстанції не встановлено наявності у ТОВ «Фанспортклаб» власних орендованих або залучених транспортних засобів, необхідних для здійснення звичайної господарської діяльності та, зокрема, для виконання спірних операцій. Позивачем також не надано під час розгляду справи і відомостей щодо придбання контрагентом ресурсів продукції, які обумовлені поставкою на користь позивача, хоча обізнаність позивача відносно наведеного зумовлюється звичайною діловою практикою, характером і специфікою угоди (обумовлених операцій).

Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 судам необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Згідно постанови Верховного суду України від 08.09.2009 у справі № 21-737во09 про необґрунтованість податкової вигоди може свідчити відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, а також письмові заперечення посадових осіб контрагентів, що будь-яких документів, угод, платіжних доручень, банківських та господарських документів вони не підписували.

При цьому, як було встановлено судом першої інстанції, у штаті контрагента у червні 2014 року рахувалося 0 осіб, кількість застрахованих осіб - 1 особа, що є явно недостатнім для виконання спірних операцій, враховуючи їх характер та обумовлені обсяги постачання (на суму більше 15-ти мільйонів гривень).

Враховуючи наведене у сукупності, беручи до уваги специфіку та особливості зазначених операцій, виходячи з наявної податкової інформації, слід зазначити, що під час розгляду справи не надано тих відомостей і документів, які виходячи з умов договорів та звичайної ділової практики супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, а тому не доведено фактичного виконання спірних операцій контрагентом позивача.

Колегія суддів вважає, що позивачем не доведено факт реального виконання умов договору, що надало б йому право на формування податкового кредиту з огляду також і на наступне.

Згідно з ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Такий правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216).

Санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Разом із тим, за змістом частини 1 статті 208 ГК застосування цих санкцій можливе не за сам факт укладення зазначеної угоди, а лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Санкції, встановлені частиною 1 статті 208 ГК, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів), зокрема однією зі сторін договору, що є самостійним правопорушенням. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів приходить до висновку, що укладений між позивачем та його контрагентом правочин (договір) є таким, що вчинений без мети настання реальних наслідків, а тому недійсність такого договору не потребує доведення в силу його нікчемності.

Щодо доводів апелянта про те, що наявність у нього в даному конкретному випадку транспортних документів не є обов'язковою, оскільки, начебто, контрагент позивача (ТОВ «Фанспортклаб») знаходиться з позивачем за однією адресою, що, як вважає позивач, виключає необхідність здійснення транспортування продукції, колегія суддів зазначає наступне.

Так, згідно доданої до матеріалів справи копії договору оренди на нежитлове приміщення № 02/11/2012 від 01.11.2012р., який укладено між ПП «Ш.Т.Л. Мануфактура Лтд» (орендодавцем) та ТОВ «Фанспортклаб» (орендарем), контрагент позивача орендував ангар алюмінієвий 12х29 м, висотою 5 м, вантажні ворота, електрифікований, має лічильник, без опалення, розташований на земельній ділянці площею 1,17 га, яка перебуває в користуванні у орендодавця на підставі договору оренди ВСА №924620 від 06.04.2005р., та знаходиться за адресою: 07354, с. Нові Петрівці Вишгородського р-ну, Київської обл., вул. 1-го Травня, 1-Б.

Тобто, наведене свідчить про те, що ТОВ «Фанспортклаб» орендувало склад за іншою адресою, відмінною від адреси, яка зазначена в договорі поставки № б/н від 26.05.2014, що, відповідно, зумовлювало необхідність здійснення транспортування продукції до складу позивача та оформлення відповідних транспортних документів.

До того ж, за умовами вказаного договору оренди на нежитлове приміщення № 02/11/2012 від 01.11.2012р. термін оренди спливав 31.12.2013 (п.10.3 Договору). Згідно ж наявної в матеріалах податкової звітності ПП «Ш.Т.Л. Мануфактура Лтд» та ТОВ «Фанспортклаб» вбачається декларування підприємствами взаємних відносин у I та II кварталі 2013 року, однак жодних взаємовідносин у інші періоди (у т.ч. у червні 2014 року) підприємства не декларували.

Таким чином, наведені обставини, спростовують доводи позивача щодо оренди ТОВ «Фанспортклаб» у період здійснення спірних операцій із поставки позивачу товару (червень 2014 року) складського приміщення за однією адресою із позивачем. Додана ж позивачем до матеріалів справи копія додаткової угоди до договору оренди, враховуючи вищенаведене, не спростовує вказаних висновків суду та не доводить зворотного.

Більш того, колегія суддів звертає увагу, що з метою необхідності перевірки обставин щодо орендування контрагентом складського приміщення, а також загалом і щодо перевірки фактичного виконання спірних операцій, під час розгляду справи судом першої інстанції двічі постановлялася ухвала про виклик свідків, а саме директорів ПП «Ш.Т.Л. Мануфактура Лтд» та ТОВ «Фанспортклаб», однак, отримавши відповідні повістки про виклик, вказані особи до суду не з'явилися, а відтак допитати їх не виявилося можливим. При цьому жодних документів, що стосуються предмету розгляду даного спору, контрагентом позивача до суду надано не було.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів зазначає, що на час розгляду справи не надано відомостей і документів, які виходячи з умов договору та звичайної ділової практики супроводжують фактичне виконання такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх фактичне (реальне) виконання, а відтак не доведено фактичного виконання спірних операцій контрагентом позивача, а тому в даному випадку позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод що, відповідно, свідчить про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод.

Таким чином, колегія суддів вважає, що податкове повідомлення-рішення від 26.02.2015 № 0001242204, в частині збільшення позивачу суми грошового зобов'язання з ПДВ у загальному розмірі - 1 890 412, 50 грн., з яких 1 512 330 грн. за основним платежем та 378 082,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями є правомірним, оскільки винесене з дотриманням норм чинного податкового законодавства.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ЛАКІ ЛЕНД» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.03.2016 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Кузьменко В.В.

Шурко О.І.

Повний текст ухвали виготовлений 29.06.2016.

Головуючий суддя Василенко Я.М.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.