Рішення

від 23.06.2016 по справі 908/1357/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/61/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.06.2016 Справа № 908/1357/16

За позовом: Міського комунального підприємства В«ОснованієВ» (69095 м. Запоріжжя, вул. Українська, 29-А)

до Товариства з обмеженою відповідальністю В«АЙ-ТІ СОФТВ» (69093 м. Запоріжжя, вул. Зачиняєва, 20)

про стягнення 1 842 грн. 40 коп.

Суддя Дроздова С.С.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1, дов. № 376 від 04.01.2016 р.

від відповідача: не з'явився

Господарським судом Запорізької області розглядається позов Міського комунального підприємства В«ОснованієВ» , м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю В«АЙ-ТІ СОФТВ» , м. Запоріжжя про стягнення грошових коштів в розмірі 1 842 грн. 40 коп.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2016 р., справу № 908/1357/16 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 19.05.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/1357/16, присвоєно справі номер провадження 27/61/16 та призначено судове засідання на 02.06.2016р.

Ухвалою суду від 02.06.2016р. розгляд справи відкладено на 23.06.2016р., у зв'язку з неявкою у судове засідання уповноваженого представника відповідача та для надання сторонами додаткових доказів.

23.06.2016р. продовжено розгляд справи № 908/1357/16.

23.06.2016р. до початку розгляду справи представник позивача заявив письмове клопотання щодо відмови від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається, склад суду, та роз'яснено представнику позивача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

У судовому засіданні 23.06.2016р. позивач підтримав позовні вимоги, на підставах, викладених у позовній заяві. Просить суд стягнути з відповідача 1 842 грн. 40 коп. грошових коштів.

Представник відповідача у судові засідання, відкриті 02.06.2016р. та 23.06.2016р. не з'явився, вимог суду не виконав, письмового відзиву не надав, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. Клопотань про розгляд справи без відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

Відповідно до п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГС від 26.12.2011р. № 18 В«Про деякі питання практики застосування ГПК УкраїниВ» , особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

У разі присутності сторони або іншого учасника судового процесу в судовому засіданні, протокол судового засідання, в якому відображені відомості про явку сторін (пункт 4 частини другої статті 81-1 ГПК), є належним підтвердженням повідомлення такої сторони (іншого учасника судового процесу) про час і місце наступного судового засідання.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі, якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Позивачем надано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (отримано через мережу Інтернет), відповідно до якого місцем знаходження відповідача у справі - Товариства з обмеженою відповідальністю В«АЙ-ТІ СОФТВ» є: 69093 м. Запоріжжя, вул. Зачиняєва, 20.

Відповідач належним чином був повідомлений судом про дату, час та місце розгляду справи. Ухвалу суду про порушення провадження у справі та призначення судового засідання на 02.06.2016р. та ухвалу суду про відкладення розгляду справи на 23.06.2016р., надіслано на адресу відповідача: 69093 м. Запоріжжя, вул. Зачиняєва, 20, зазначену у позовній заяві та у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно ст. 22 ГПК України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

У відповідності із ст. 33 ГПК України, обов'язок доказування і подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно роз'яснень Вищого Господарського Суду України, які викладені в інформаційному листі від 15.03.2010 року № 01-08/140 В«Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальними правами у господарському судочинствіВ» - неявка в судові засідання учасників судового процесу (сторін), ненадання витребуваних судом документів та доказів, необхідних для повного розгляду справи - подібна практика, спрямована на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників судового процесу та суперечить вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

Неподання або несвоєчасне подання стороною у справі, іншим учасником судового процесу доказів з неповажних причин, спрямоване на затягування судового процесу, може розцінюватися господарським судом як зловживання процесуальними правами.

Згідно п. 26.4.7-1 Роз'яснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002 р. В«Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких роз'яснень президії Вищого арбітражного суду УкраїниВ» , особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві.

Неявка відповідача в судове засідання не звільняє відповідача від виконання вимог суду, викладених в ухвалах суду і направлення суду витребуваних матеріалів.

Суд зазначає, що Господарський процесуальний кодекс України не обмежує коло осіб, які можуть з'явитися в судове засідання та представляти інтереси Товариства з обмеженою відповідальністю В«АЙ-ТІ СОФТВ» , згідно статті 28 ГПК України.

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами, якщо їх достатньо для вирішення спору по суті. Відповідач свої зобов'язання не виконав, не скористався правом на захист своїх інтересів.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, вислухавши представника позивача, суд вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1, 2 ст. 14 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

Вирішуючи спір, суд враховує наступне. Відповідно до ст. 4-1 ГПК України господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження.

Позов - це вимога позивача про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Згідно з господарським процесуальним законодавством предмет позову це матеріально - правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на певні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а саме на підставу позову.

Господарським судом встановлено , що 30.04.2013р. між Міським комунальним підприємством В«ОснованієВ» (замовник) та Міським комунальним підприємством В«ОснованієВ» (іменоване надалі субдистриб'ютор) укладено договір про надання послуг з комплексного адміністрування № 1/1.1-2013.

Згідно детальної інформації про юридичну особу, взятої із загальнодоступного єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на сайті Міністерства юстиції України, назву Товариства з обмеженою відповідальністю «Міські комунальні мережі» змінено на Товариство з обмеженою відповідальністю "АЙ-ТІ СОФТ" код СДРПОУ 38664983 (скорочено - ТОВ "АЙ-ТІ СОФТ").

Відповідно до п. 2.1 договору замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання здійснювати комплексне адміністрування з наданням замовнику необхідної частини скомпільованої версії Програмного комплексу «Розрахунок комунальних платежів. ОСОБА_2, 2013», за допомогою якого виконавцем здійснюється нарахування, облік та систематизація комунальних платежів населення (споживачів) у м. Запоріжжя в межах та об'ємах, обумовлених цим договором, із забезпеченням замовника технічним устаткуванням, обладнанням, що визначені Додатком № 2, що є невід'ємною частиною цього договору, та кваліфікованим персоналом для виконання зобов'язань за цим договором.

Пунктом 2.2 договору визначено послуги комплексного адміністрування, що надаються виконавцем, зокрема, полягають у наступному:

- ведення і актуалізація реєстрів особових рахунків споживачів комунальних послуг у сфері житлово-комунального господарства, в тому числі:

- забезпечення здійснення нарахувань на особові рахунки споживачів комунальних послуг у сфері житлово-комунального господарства;

- ведення особових рахунків споживачів комунальних послуг у сфері житлово-комунального господарства;

- рознесення платежів (відображення в обліку сплачених споживачами коштів за спожиті комунальні послуги);

- відстеження та застосування критичних оновлень стану заборгованості за надані комунальні послуги;

- встановлення, налаштування та поточне обслуговування ПЗ, яке забезпечує контроль над наданим замовнику виконавцем технічним устаткуванням, обладнанням;

- закриття місяця з отриманням сальдо за особовими рахунками споживачів;

- розробка вихідних форм;

- видача вихідних форм (як додаткова послуга за окрему плату, згідно актів виконаних робіт);

- консультації щодо технологій розрахунків та нарахувань, в тому числі з урахуванням сальдо;

- забезпечення необхідним обладнанням та технічними пристроями для роботи КП;

- забезпечення друку та тиражування рахунків на оплату житлово-комунальних послуг та інших платіжно-розрахункових форм, визначених сторонами (як додаткова послуга за окрему плату, згідно актів виконаних робіт);

- налаштування і ведення політики прав доступу до ресурсів сервера;

- системне адміністрування спеціалізованого (нестандартного) програмного забезпечення на даному замовнику виконавцем сервері за додатковою домовленістю на підставі додаткових або самостійних угод;

- забезпечення замовника персоналом, необхідним для виконання зобов'язань за договором та технічного обслуговування наданого Замовнику обладнання на умовах, визначених Додатком № 2 до цього договору.

На виконавця можуть бути також покладені обов'язки з підтримки користувачів на підставі додаткової угоди за окрему плату.

Згідно п. 2.3 договору замовник за цим договором зобов'язується сплачувати виконавцю суму грошових коштів, обумовлену сторонами у Протоколі узгодження ціни (Додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього договору.

Порядок та строки розрахунків визначаються сторонами у Протоколі узгодження ціни.

Пунктом 1 Додатку № 1 до договору сторони визначили, що загальна вартість послуг виконавця за кожен місяць щодо системного адміністрування за договором становить 0,8% від фактично сплачених за звітний місяць населенням (споживачами) за надані комунальні послуги, що обліковуються і нараховуються за допомогою ПЗ - "Програмний комплекс "Розрахунок комунальних платежів. ОСОБА_2, 2013".

Відповідно до п. 2 Додатку № 1 до договору послуги Виконавця, що надаються за умовами договору за додаткову плату, оплачуються замовником щомісяця, на підставі актів приймання-передачі виконаних робіт, наданих йому виконавцем до 10 числа місяця, наступного за звітним (п. 2 Додатку № 1 до договору).

Згідно п. 5.2 Додатку № 1 до договору обумовлено, що перерахування замовником на користь виконавця коштів, визначених п. 1 цього Додатку, здійснюється щомісячно у період з 5 по 10 число, наступного за звітним місяця.

Державною фінансовою інспекцією в Запорізькій області було проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Міського комунального підприємства В«ОснованієВ» за період з 01.01.2013р. по 31.05.2015р.

За результатами ревізії складено акт від 22.09.2015р. № 06-21/9.

В акті зазначено, що Ревізією дотримання положень договорів від 30.04.2013р. № 1/1.1-2013, №1/1.2-2013 в частині правильності визначення плати за послуги в залежності від сум грошових коштів, фактично сплачених населенням у періоді, за який нараховуються послуги за даними бухгалтерського обліку МКП «Основаніє» встановлено, що в порушення п. 2.3 договору від 30.04.2013р. № 1/1.1-2013, п. 3.1 договору від 30.04.2013р. № 1/1.2-2013, ст. 193 Господарського кодексу України, вартість послуг по цим договорам у травні-серпні 2013 року завищена на загальну суму 2 993,91 грн. (за рахунок включення до розрахунку суми проведених взаємозаліків), в тому числі: по договору від 30.04.2013р. № 1/1.1-2013 на 1 842 грн. 41 коп. , по договору від 30.04.2013 № 1/1.2-2013 на 1 151,50 грн.

На підставі зазначеного висновку ревізії позивач просить у даному позові стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 1 842 грн. 40 коп. як безпідставно отримані згідно ст. 1212 Цивільного кодексу України та як збитки згідно ст. 906 Цивільного кодексу України.

Правовідносини сторін справи є господарськими та такими, що виникли на підставі договору на передачу прав дистриб'ютора від 30.04.2013 р. № 1/1.1-2013.

Статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України встановлено, що зобов'язання виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Згідно з ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом прав та обов'язків сторін, що закріплені в договорі про надання послуг з комплексного адміністрування від 30.04.2013р. № 1/1.1-2013, даний договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як зазначалося вище, на виконання умов договору відповідач надав позивачу послуги на загальну суму 1 443 688 грн. 58 коп., що підтверджується підписаними сторонами актами здачі-приймання наданих послуг:

- Акт № 1/1 від 31.05.2013 року за період з 30.04.2013 року по 31.05.2013 року - на загальну суму 133 640.29 грн.

- Акт № 1/2 від 31.05.2013 року за період з 30.04.2013 року по 31.05.2013 року - на

загальну суму 256 708,36 грн.

- Акт № 2/2 від 30.06.2013 року за період з 01.06.2013 року по 30.06.2013 року - на

загальну суму 207 170,33 грн.

- Акт № 2/1 від 30.06.2013 року за період з 01.06.2013 року по 30.06.2013 року - на

загальну суму 123 974,19 грн.

- Акт № 3-1 від 31.07.2013 року за період з 01.07.2013 року по 31.07.2013 року - на

загальну суму 147 366,88 грн.

- Акт № 3-2 від 31.07.2013 року за період з 01.07.2013 року по 31.07.2013 року - на

загальну суму 211 637,86 грн.

- Акт № 4-1 від 31.08.2013 року за період з 01.08.2013 року по 31.08.2013 року - на

загальну суму 141 417,77 грн..

- Акт № 4-2 від 31.08.2013 року за період з 01.08.2013 року по 31.08.2013 року на

загальну суму 221 772,90 грн.

Відповідно до п. 5.2 Додатку № 1 до договору позивач сплатив відповідачу 1 443 688 грн. 58 коп. за послуги згідно договору № 1/1.1-2013 від 30.04.2013р., що підтверджується платіжними дорученнями:

від 20.06.2013р. № 3060 - 390 348,66 грн.

від 25.07.2013 № 3822 - 123 974,19 грн.

від 26.07.2013 № 3860 - 80 543,00 грн.

від 09.08.2013 № 4384 - 147 366,88 грн.

від 12.08.2013 № 4406 - 74 414,39 грн.

від 04.09.2013 № 4900 - 263 850,81 грн.

від 12.09.2013 № 5310 - 141417,77 грн.

від 16.10.2013 № 6104- 147 482,00 грн.

від 05.12.2013 № 6104 - 74 290,89 грн.

Судом встановлено, що свої зобов'язання за договором в частині оплати позивач виконав у повному обсязі.

Договір про надання послуг з комплексного адміністрування № 1/1.1-2013 не є нікчемним або неукладеним, не визнавався судом недійсним.

Кошти у сумі 1 443 688 грн. 59 коп. були перераховані на виконання цього договору, що не заперечується сторонами.

На момент перерахування коштів позивачем даний договір був діючим, а факт надання відповідачем послуг позивачу за цим договором у спірному періоді підтверджений рішеннями судів, які набрали чинності.

Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 ЦК України.

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. При цьому, в силу ч. 2 вказаної норми, зазначені положення застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За приписами ст. 1214 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна. Особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, має право вимагати відшкодування зроблених нею необхідних витрат на майно від часу, з якого вона зобов'язана повернути доходи. У разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином, для виникнення зобов'язань із безпідставного збагачення необхідна наявність, зокрема, таких умов: - збільшення чи збереження майна однією стороною з одночасним зменшенням його у другої сторони; - відсутність правової підстави для набуття, чи набуття на підставі, яка незабаром відпала.

Отже, із змісту вищевказаної норми вбачається, щодо предмету доказування у даній справі для з'ясування чи набула особа відповідного зобов'язання, визначеного ст. 1212 Цивільного Кодексу України, необхідно встановити наступні обставини, які у сукупності є підставою для виникнення такого зобов'язання: перша - збільшення або збереження майна однією стороною, з одночасним зменшенням його у іншої сторони (за рахунок іншої), тобто повинен мати місце факт набуття або збереження майна відповідачем; друга: відсутність для цього підстав, встановлених законом або договором.

Приписами ст. ст. 33, 34 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на обґрунтування своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд вважає, що позивачем не доведено факт набуття або збереження майна - грошових коштів саме відповідачем, розмір заявленої до стягнення суми як безпідставно отриманої.

Відповідно до п. 7 Інформаційного листа N 01-06/757/2013 від 24.04.2013 В«Про доповнення Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" приписи статті 1212 ЦК України (повернення безпідставно набутого майна) застосовуються лише за умови набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутності для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Суд вважає, що позивач, звертаючись до суду з позовом, помилково посилається на приписи ст. 1212 ЦК України, оскільки зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов:

По-перше, є набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння.

По-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою.

По-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків.

До відсутності правової підстави стаття 1212 Цивільного кодексу України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала. Наприклад, коли правочин, на підставі якого передавалася річ, згодом був визнаний недійсним або є неукладеним.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 842 грн. 40 коп. на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України є необґрунтованими і безпідставними, оскільки норми даної статті не поширюють свою дію на правовідносини сторін, що регулюються договором.

Для стягнення спірної суми як збитків на підставі ст. 906 Цивільного кодексу України правові підстави також відсутні, виходячи з наступного.

У ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України визначено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Зокрема, у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій, як відшкодування збитків.

Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Часиною 1 статті 225 Господарського кодексу України встановлено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1, п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Аналогічні норми містить ст. 20 Господарського кодексу України.

Частинами 1-3 статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди.

Виходячи з викладеного, відшкодування збитків є заходом цивільно-правової відповідальності є правовим наслідком порушення господарського зобов'язання і як спосіб захисту цивільного права застосовується у зобов'язальних правовідносинах.

За приписами ч. ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 906 Цивільного кодексу України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.

З аналізу ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України та ст. 614 Цивільного кодексу України вбачається, що особа, яка порушила зобов'язання, несе цивільно-правову відповідальність, зокрема, у вигляді відшкодування збитків. Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків є необхідною наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка боржника, яка полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов'язання; наявність шкоди (збитки - це грошовий вираз шкоди); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вина боржника.

Отже, умовою відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, у тому числі у вигляді відшкодування збитків, є вина боржника. У разі заподіяння збитків боржник може бути звільненим від цієї відповідальності, якщо він доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання. Кредитор не повинен доводити вину боржника у порушенні зобов'язання. На нього покладений обов'язок доведення факту невиконання або неналежного виконання зобов'язання, прямого причинного зв'язку між порушенням зобов'язання і завданими збитками та їх розмір. Застосування принципу вини як умови відповідальності за порушення зобов'язання, пов'язане також з необхідністю з'ясування таких обставин, як вина кредитора або вина обох сторін.

В даному випадку позивачем не доведено факту порушення відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з комплексного адміністрування № 1/1.1-2013 від 30.04.2013р. та прямого причинного зв'язку між діями відповідача та завданими збитками у вигляді безпідставно отриманих коштів.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Жодних доказів, окрім посилання на акт ревізії від 22.09.2015р. № 06-21/9, на підтвердження того, що вартість послуг відповідача є завищеною на спірну суму, позивачем не надано.

Акт ревізії від 22.09.2015 р. № 06-21/9, в якому зафіксовані порушення, виявлені контролюючим органом під час ревізії, є носієм доказової інформації, тобто письмовим доказом в розумінні ст. 36 ГПК України.

В силу положень ст. 35 ГПК України акт ревізії та зазначені в ньому відомості не є підставою для звільнення від доказування і викладені в ньому обставини підлягають доведенню та оцінюванню судом у сукупності з іншими доказами.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

В силу вимог ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В даному випадку такими доказами можуть бути первинні документи, що фіксують здійснення сторонами господарських операцій за договором.

Акт ревізії не є таким документом. Також він не є нормативним актом, який встановлює, змінює і скасовує норми права, або правовим актом індивідуальної дії, який породжує права і обов'язки у позивача. Тобто в цьому акті ревізії не містяться вимоги та приписи органу фінансової інспекції, які обов'язкові для виконання позивачем.

Викладені в акті ревізії висновки контролюючого органу стосуються лише сфери фінансово-господарській діяльності позивача і можуть бути підставою для прийняття контролюючим органом відповідних владних рішень, у свою чергу, можуть бути оскаржені позивачем до суду як правові акти індивідуальної дії. Однак, вищенаведені висновки не тягнуть за собою наслідки у вигляді повернення сплачених сум за договором у судовому порядку.

Обов'язок доказування в господарському процесі відповідно до ст. 33 ГПК України покладається на сторін.

Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження вимог про стягнення з відповідача коштів у сумі 1 842 грн. 40 коп.

Позивачем по суті не заперечується факт належного надання послуг відповідачем, оскільки позивач підтверджує, що послуги фактично виконані відповідачем та прийняті позивачем без зауважень. Доказів на підтвердження того, що послуги, які вказані в актах прийому-здачі наданих послуг, відповідачем в дійсності не виконувались в повному обсязі, матеріали справи не містять і учасниками процесу суду не надані.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для застосування наслідків, передбачених ст. 1212 ЦК України, щодо вимог позивача про стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів в розмірі 1 842 грн. 40 коп., тому позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.

На підставі статті 85 ГПК України - 23.06.2016року прийнято рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на позивача, при відмові в позові.

Керуючись ст.ст. 22, 33, 44, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних Міського комунального підприємства В«ОснованієВ» , м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю В«АЙ-ТІ СОФТВ» , м. Запоріжжя відмовити.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення оформлено та підписано 29.06.2016р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.