Ухвала

від 24.06.2016 по справі 371/330/15-ц

МИРОНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

24.06.2016 Єдиний унікальний № 371/330/15-ц Провадження 4-с/371/2/16

У Х В А Л А

іменем України

24 червня 2016 року Миронівський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді - Гаврищука А.В.

за участю секретаря судового засідання - Смиченка В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миронівка в залі суду скаргу ОСОБА_1 на постанову старшого державного виконавця Відділу ДВС Миронівського районного управління юстиції про відмову у відкритті виконавчого провадження,

в с т а н о в и в :

У червні 2016 представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду в порядку цивільного судочинства зі скаргою на дії державного виконавця відділу державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції у Київській області.

Свої вимоги заявник обґрунтовував тим, що державний виконавець відділу державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції у Київській області ОСОБА_3 незаконно та безпідставно відмовила у відкритті виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №371/330/15-ц та повернула виконавчий лист.

Таким чином, заявник просив визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції у Київській області від 20.05.2016 року ВП № 51187047 «Про відмову у відкритті виконавчого провадження» та зобов'язати старшого державного виконавця відділу державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції у Київській області ОСОБА_3 винести постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом від 04.06.2015, виданим Миронівським районним судом Київської області у цівільній справі №371/330/15-ц. Покласти на ВДВС Головного територіального управління у Київській області всі судові витрати по справі.

У судовому засіданні представник заявника вимоги, викладені в скарзі, підтримав та просив суд їх задовольнити.

Представник ВДВС Головного територіального управління юстиції у Київській області старший державний виконавець Клименко Л.В. проти задоволення скарги заперечувала, посилаючись на те, що підставою для винесення оскаржуваної постанови було те, що у заяві про відкриття виконавчого провадження не було вказано рахунку стягувача, на який слід здійснити стягнення коштів за виконавчим листом. На думку старшого державного виконавця вказана обставина є невідповідністю вимогам п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Заслухавши пояснення представника заявника та старшого державного виконавця Клименко Л.В., дослідивши матеріали справи, оглянувши матеріали виконавчого провадження, вивчивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Рішенням Миронівського районного суду Київської області від 18.05.2015 у цивільній справі №371/330/15-ц було ухвалено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 заборгованість на загальну суму 253 314 грн. 84 коп.

Виконавчий лист у справі №371/330/15-ц про стягнення вказаної заборгованості судом було видано 04.06.2015, рішення набрало чинності 03.06.2015. До ВДВС Миронівського районного управління юстиції у Київській області вказаний виконавчий лист було подано 11.05.2016 року, що підтверджується фіскальним чеком (а.с.4 зі зворотнього боку) та вручене за довіреністю 14.05.2016, що підтверджуєтьс витягом з електронної бази поштових відправлень Українського держаного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» /а.с. 5/.

Згідно Постанови державного виконавця ВДВС Миронвського РУЮ у Київській області від 20.05.2016 у відкритті виконавчого провадження відмовлено, а виконавчий лист повернуто заявнику, при цьому зазначено, що документ про примусове виконання не відповідає вимогам п. 8 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» оскільки у супровідному листі та у виконавчому документі відсутні рахунки для перерахування коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно приписів ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" , виконавче провадження - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Державний виконавець як працівник органу державної виконавчої служби згідно ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" , зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а з огляду на вимоги статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" - використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Відповідно до п. 6 та п. 8 ч.1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі: невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону; наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються: повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб'єкта господарської діяльності стягувача та боржника (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника (для фізичних осіб - платників податків) або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера, офіційно повідомили про це відповідні органи державної влади та мають відмітку в паспорті громадянина України, а також інші дані, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, зокрема, дата народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника, рахунки стягувача та боржника тощо.

Таким чином, з огляду на диспозитивний характер наведеної норми закону рахунки стягувача та боржника можуть зазначатися у виконавчому документі, якщо вони відомі суду, натомість обов'язку зазначати рахунки для стягнення заборгованості у заяві про про примусове виконання виконавчого листа взагалі законом не передбачені.

Старший державний виконавець у своїх усних поясненнях пояснила, що єдиною підставою для винесення оскаржуваної постанови була відсутність рахунку стягувача у виконавчому листі та «супровідному листі» (мається на увазі заява про примусове виконання виконавчого листа), на який слід здійснити стягнення, однак не навела жодної норми права, якою такий обов'язок передбачено. Натомість системний аналіз п. 6 п.8. ч. 1 ст. 26 та п. 3 ч. 1 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» беззаперечно вказує, що зазначення рахунку стягувача є правом стягувача і обов'язком суду , але лише у тому разі, якщо такі рахунки йому відомі.

Ст. 26 цього ж Закону визначено, що про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець виносить постанову протягом трьох робочих днів, а за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - не пізніше наступного робочого дня з дня надходження виконавчого документа і не пізніше наступного дня надсилає її заявникові разом з виконавчим документом.

Таким чином, державний виконавець незаконно та безпідставно відмовила у відкритті виконавчого провадження та повернула виконавчий лист по надуманим причинам.

Згідно ст. 387 ЦПК України , у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про зобов'язання винести постанову про відкриття виконавчого провадження суд виходить із того, що підстави для відкриття виконавчого провадження, визначені ст. 25 Закону України «Про відкриття провадження». Також законом передбачено виключний перелік виконавчих документів. Представником заявника визнано та сторонами не оспорюється, що на час розгляду справи оригінал виконавчого листа знаходиться у заявника, підстав, визнавчених ст. 25 Закону, у державного виконавця виносити постанову про відкриття виконавчого провадження немає. Належним способом захисту порушеного права заявника у даному разі є виключно задоволення першої вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Вказана норма носить імперативний характер для суду при вирішенні питань щодо розподілу судових витрат, однак лише у справах позовного провадження.

Так, термін, використаний законодавцем у другому реченні вказаної частини ст. 88 ЦПК України: «- якщо позов задоволено чатково» не підлягає розширеному тлумачення та штучному поширенню цієї норми на випадки, коли особа звертається зі скаргою, як у даному разі. Таким чином у суду відсутня правова підстава для стягнення судових витрат із ВДВС.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані суду докази, суд вважає вимоги скаржника законними та обґрунтованим частково, а тому такими, що підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 4 , 10 , 11 , 60 , 70 , 383 - 389 ЦПК України , на підставі ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» , суд, -

у х в а л и в:

Скаргу - задовольнити частково.

Визнати неправомірною та скасувати постанову державного виконавця відділу державної виконавчої служби Миронівського районного управління юстиції у Київській області ОСОБА_3 від 20.05.2016 про відмову у відкритті виконавчого провадження ВП №51187047 з виконання виконавчого листа №371/330/15-ц, виданого 18.05.2015.

Решту заявлених вимог злишити без задоволення.

На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу до апеляційного суду Київської області через Миронівський районний суд протягом п'яти днів з дня її проголошення.

Суддя: підпис ОСОБА_5

Згідно з оригіналом

Суддя: А.В. Гаврищук