Постанова

від 29.06.2016 по справі 908/5882/15

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

29.06.2016 справа №908/5882/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: суддів ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3 при секретарі судового засідання ОСОБА_4 за участю представників: від позивача: ОСОБА_5 - за довіреністю від відповідача 1: від відповідача 2:ОСОБА_6 - за довіреністю не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» м. Львів на рішення господарського суду Запорізької області від 15.02.2016р. по справі№908/5882/15 (суддя: Смірнов О.Г.) за позовом:Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» м. Львів до відповідача: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Екотех-Зр» м.Запоріжжя 2. Приватного підприємства «Дарина Плюс» м. Запоріжжя. провизнання недійсним договору купівлі-продажу

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі філії - Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» м. Львів звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Екотех-Зр» м.Запоріжжя та Приватного підприємства «Дарина Плюс» м. Запоріжжя про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 02.12.2013р.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 15.02.2016р. у справі №908/5882/15 у задоволенні позовних вимог відмовлено. Витрати по сплаті судового збору в сумі 1218,00 грн. покладено на Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк».

Позивач, не погодившись з прийнятим судовим рішенням, звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу від 02.12.2013р. укладений між Приватним підприємством «Дарина Плюс» м. Запоріжжя та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екотех-Зр» м.Запоріжжя.

В обгрунтування апеляційної скарги позивач зазначає, що Відповідач 1 відчужив майно, яке йому не належало, а отже не мав на це необхідного обсягу дієздатності, оскільки п.1.6. Договору встановлено, що право власності на майно вказане у договорі переходить до покупця - Відповідача 1 після сплати останнього платежу за цим договором. Так як остаточну оплату за договором не проведено, то і право власності на майно до Відповідача 1 не перейшло. При цьому, позивач вважає себе заставодержателем спірного майна, а своє право на заставу порушеним.

У судовому засіданні 08.06.2016р. за клопотанням сторін продовжено строк вирішення спору в порядку ст. 69 Господарського процесуального кодексу України.

Представник Позивача у судове засідання прибув, підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник відповідача 1 у судове засідання прибув, заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення без змін.

Представник відповідача 2 у судове засідання не з'явився, причини неприбуття не повідомив.

Представники позивача та відповідача 1 проти розгляду справи за відсутністю представника відповідача 2 не заперечували. Судова колегія вважає можливим здійснити розгляд справи у відсутності представника Відповідача 2 за наявними матеріалами справи, оскільки сторони були повідомлені про день та час судового засідання належним чином відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось за допомогою звукозаписувального технічного засобу у порядку розгляду апеляційної скарги встановленого ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин, переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила.

З матеріалів справи вбачається, що 18.04.2013 року між Публічним акціонерним товариством В«Державний ощадний банк УкраїниВ» філії Львівського обласного управління АТ В«ОщадбанкВ» (далі Банк, Продавець), як продавцем, та на підставі рішення Бродівського районного суду Львівської області від 16.10.12р. по справі № 2-796/12, як Заставодержателем рухомого майна, що належить громадянину України ОСОБА_7 (надалі Боржник), та Приватним підприємством «Дарина Плюс», як покупцем, було укладено Договір № 1 купівлі продажу лінії по переробці автошин з металевим кордом типу «BULKAN» (далі Договір № 1).

Відповідно до п.1.1 Договору Продавець зобов'язується передати, майно, що належить Боржнику та знаходиться у заставі у Продавця, у власність Покупцю, а Покупець зобов'язується прийняти майно і платити за нього обумовлену даним договором грошову суму.

Майно ідентифіковано як Лінія по переробці автошин з металевим кордом типу «BULKAN».

Майно, що відчужується належить Боржнику на підставі договору купівлі-продажу №185/076К від 10 квітня 2001 року (п. 1.3. Договору №1 від 18.04.2013р.).

Пунктами 1.6, 1.7 Договору № 1 передбачено, що право власності на майно, вказане у договорі, переходить до Покупця після сплати останнього платежу за договором, а до моменту повної оплати Покупець вважається зберігачем майна та несе усі ризики щодо утримання такого майна чи його випадкової загибелі або знищення.

Пунктами 2.5., 2.6. Договору передбачено, що передача майна від «Продавця» «Покупцю» здійснюється після оплати «Покупцем» 200 000,00грн. Передача майна від «Продавця» «Покупцю» оформляється ОСОБА_6 приймання-передачі майна, що є невід'ємною частиною цього договору.

З матеріалів справи вбачається, що за актом приймання передачі майна від 19.04.2013 року Покупець передав, а Продавець прийняв майно згідно Договору № 1 купівлі продажу лінії по переробці автошин з металевим кордом типу «BULKAN».

Згідно з п. 4.6. Договору № 1 сторони визначили, що у разі несплати покупцем будь-яких платежів за договором у Продавця виникає право вимагати повернення майна.

Умовами п. п. 6.1. Договору №1 визначено, що цей договір починає свою дію з моменту його укладання і діє до 20.12.13р.

Відповідно до п. 6.2. Договору №1 у випадку не виконання будь-якою стороною своїх зобов'язань по даному договору, строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.

В подальшому, між Приватним підприємством «Дарина Плюс», як Продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Екотех-ЗР», як покупцем, укладено договір купівлі-продажу від 02.12.13р. (далі - Договір № 2), за яким Продавець зобов'язується передати у власність Покупця лінію по переробці автошин з металевим кордом типу «BULKAN», а покупець зобов'язується прийняти та своєчасно сплатити товарно-матеріальні цінності на умовах даного договору.

Відповідно до п. 1.2. Договору №2 сторони погодили, що кількість, найменування та інші індивідуальні особливості товару відображуються у специфікаціях до цього договору.

За умовами договору право власності на товар переходить від Продавця до покупця в момент передачі товару Продавцем Покупцю, про що свідчить підпис у товарній накладній (п. 1.3. Договору №2).

Додатком № 1 до Договору № 2 сторони погодили специфікацію № 1 від 02.12.13р., яка підписана представниками обома сторонами Договору № 2 від 02.12.13р.

Оцінивши зміст спірного договору, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що останній за правовою природою є договором купівлі-продажу та таким, що укладений в силу приписів ст.ст. 179-181 Господарського кодексу України.

З матеріалів справи вбачається, що Позивач, звернувся до суду з позовними вимогами про визнання недійсним Договору №2 від 02.12.2013р., предметом якого була купівля майна згідно додатку №1 до договору, оскільки остаточну оплату за договором Відповідачем 1 не проведено, то і право власності на майно до нього не перейшло, тому, на думку Позивача, Відповідач 1 відчужив майно, яке йому не належало, а отже не мав на це необхідного обсягу дієздатності. Зокрема, позивач нормативно обґрунтовує свої вимоги ст.ст. 317, 658, 694 Цивільного кодексу України.

Суд, відмовляючи у позові Публічному акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» в особі філії - Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» м. Львів про визнання недійсним договору купівлі-продажу, дійшов висновку, про відсутність порушеного права позивача та правових підстав для задоволення позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з висновком господарського суду, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 Цивільного кодексу України зазначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

У зв'язку із невиконанням Приватним підприємством «Дарина Плюс» взятих на себе зобов'язань за Договором № 1 щодо повної оплати майна, Банк звернувся до Господарського суду Запорізької області про стягнення заборгованості.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 10.06.2014р. позов задоволено частково, у зв'язку з частковою сплатою суми боргу. Стягнуто з Приватного підприємства «Дарина Плюс» на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» м. Львів 136 900,00грн. основного боргу, 118 225,00грн. штрафної санкції та 5 102,50грн. судового збору.

На виконання вищезазначеного рішення від 10.06.2014р. у справі № 908/1547/14 видано наказ від 23.06.14р.

З матеріалів справи вбачається, що з метою виконання рішення суду у справі №908/1547/14 відкрито виконавче провадження № 44222772 щодо стягнення з Приватного підприємства «Дарина Плюс» на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» грошових коштів в сумі 2650227,50 грн. (постанова про відкриття виконавчого провадження від 05.08.14р.) та накладено арешт на все майно, що належить боржнику - Приватному підприємству «Дарина Плюс» у межах суми звернення.

Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 31.01.15р. у зв'язку із недостатністю грошових коштів на розрахункових рахунках боржника - Приватного підприємства «Дарина Плюс» вказане виконавче провадження було закінчено.

Постановою про відкриття виконавчого провадження від 20.02.15р. було відкрите інше виконавче провадження ВП № 46589648 щодо примусового виконання наказу № 908/1547/14 від 23.06.14р. в рамках якого було складено акт опису і арешту майна боржника від 25.05.15р. та розпочато процедуру його реалізації шляхом проведення електронних торгів.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень в Україні покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Згідно п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Частинами 1, 5 статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, за винятком майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати ті види майна чи предмети, на які необхідно в першу чергу звернути стягнення. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається державним виконавцем.

Згідно з частинами 1, 2, 3 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Відповідно до ч. 9 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» під час проведення опису майна боржника - юридичної особи та накладення арешту на нього державний виконавець також використовує відомості щодо належного боржнику майна за даними бухгалтерського обліку.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком господарського суду Запорізької області відносно того, що в даних правовідносинах, позивач - Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» в особі Львівського обласного управління АТ «Ощадбанк» задовольнив свої вимоги по відношенню до боржника - Приватним підприємством «Дарина Плюс», як стягувач у виконавчому провадженні ВП № 46589648 та останній набув право власності на спірне майно.

До цього ж, ані ПАТ «Державний ощадний банк України» (як стягувач), ані ПП «Дарина Плюс» (як боржник) жодним чином не піддали сумніву факт переходу права власності на обладнання, придбане за Договором №1 купівлі-продажу лінії по переробці автошин з металевим кордом типу «Bulkan» від 18.04.2013р., а, навпаки, ця обставина фактично була визнана самим позивачем у листі від 03.11.2015р. №9161, адресованому ВДВС Запорізького РУЮ з метою підтвердження правомірності примусової реалізації майна боржника (ПП «Дарина Плюс») у виконавчому провадженні №46589648.

Крім того, позивач не вимагав від відповідача 1 повернення майна, у зв'язку з його несплатою відповідно до п. 4.6. Договору №1.

Водночас, розглядаючи зазначений позов, слід виходити в тому числі з того, яким чином може бути поновлене порушене право позивача визнанням договору недійсним, за умов, що майно за цим договором продано покупцем за попереднім договором.

У випадку, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права претензій з боку третіх осіб, то права такої особи підлягають захисту шляхом подання віндикаційного позову.

За приписами статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Запорізької області що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» м. Львів не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Запорізької області від 15.02.2016р. у справі №908/5882/15 підлягає залишенню без змін.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків викладених у рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті держаного мита за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Львівське обласне управління АТ «Ощадбанк» м. Львів на рішення господарського суду Запорізької області від 15.02.2016р. у справі №908/5882/15 - залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Запорізької області від 15.02.2016р. у справі №908/5882/15 - залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий Н.В. Ломовцева

Судді: Т.М. Колядко

ОСОБА_3

Надруковано 6 прим:

1. Позивачу ;

2. Відповідачам;

1. У справу;

1. ДАГС.

1. ГСДО