Рішення

від 23.06.2016 по справі 911/1157/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-95-51

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" червня 2016 р. Справа № 911/1157/16

Розглянувши матеріали справи за позовом Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа», м.Вишгород

до Комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради, м.Вишгород

про стягнення 267376,72 грн.

Суддя А.Ю.Кошик

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача: ОСОБА_2

Від Вишгородського РКП «Комунальник»: ОСОБА_3

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа» (далі - позивач) до Комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради (далі - відповідач) про стягнення 267376,72 грн.

Провадження у справі №911/1157/16 порушено відповідно до ухвали суду від 06.04.2016 року та призначено справу до розгляду на 21.04.2016 року.

19.04.2016 року до господарського суду від відповідача у справі надійшов відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечує.

20.04.2016 року до господарського суду від позивача надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач просить суд стягнути з відповідача 330498,86 грн. заборгованості за період з 01.11.2015 року по 01.04.2016 року.

Представник позивача у судовому засіданні 21.04.2016 року подав письмові пояснення на виконання вимог ухвали суду. Розгляд справи відкладався на 05.05.2016 року.

27.04.2016 року до господарського суду від позивача надійшли пояснення на відзив відповідача.

У судовому засіданні 05.05.2016 року представником відповідача подано заяву про долучення до справи додаткових документів та клопотання про відкладення розгляду справи. У зв'язку з чим, розгляд справи відкладався до 23.06.2016 року та було витребувано у сторін додаткові докази та пояснення.

В судовому засіданні 23.06.2016 року представник позивача підтримав уточнені позовні вимоги та подав клопотання про продовження строку розгляду справи, яке задоволено судом.

Представника відповідача в судовому засіданні 23.06.2016 року протии позову заперечував.

Також, 16.06.2016 року до суду надійшло клопотання від 14.06.2016 року № 136 Вишгородського районного комунального підприємства «Комунальник» про залучення його до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. Аналогічне клопотання подано 16.06.2016 року позивачем.

В судовому засіданні 23.06.2016 року клопотання Вишгородського районного комунального підприємства «Комунальник» та позивача були відхилено, оскільки не обгрунтовано, яким чином рішення у справі стосується його прав та обов'язків.

Статтею 30 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, брати участь в огляді та дослідженні доказів.

Зазначені особи зобов'язані з'явитись до господарського суду на його виклик, сповістити про знані їм відомості та обставини у справі, подати на вимогу господарського суду пояснення в письмовій формі.

Таким чином, судом в порядку ст. 30 Господарського процесуального кодексу України заслухано в судовому засіданні представника та досліджено надані ним докази та пояснення.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 82 Господарського процесуального кодексу України, рішення прийнято господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих позивачем, у нарадчій кімнаті.

Згідно ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення розгляду справи у судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з викладених в позові обставин, згідно з відповідними ліцензіями (копії наявні в матеріалах справи) Вишгородське районне комунальне підприємство «Вишгородтепломережа» (позивач) здійснює господарську діяльність з виробництва, транспортування та постачання теплової енергії на території Вишгородського району, в тому числі в м. Вишгород.

Законодавче регулювання відносин, пов'язаних із виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії визначено Законом України «Про теплопостачання» та Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 року № 1198.

До об'єктів, серед яких позивач здійснює теплопостачання у м.Вишгороді відноситься гуртожиток, що розташований за адресою: м. Вишгород, пр-т. Шевченка, 6.

Позивач надав пояснення та докази, що протягом тривалого часу споживачем теплової енергії по зазначеному гуртожитку згідно укладеного договору між сторонами було Вишгородське районне комунальне підприємство «Комунальник», як балансоутримувач будинку , який уклав договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами - мешканцями гуртожитку .

У вересні 2015 року до підприємства надійшов лист від ВРКП «Комунальник» про припинення договірних відносин зі споживання теплової енергії у зв'язку із передачею гуртожитку із спільної комунальної власності територіальних громад сіл, селища, міст Вишгородського району до комунальної власності територіальної громади м. Вишгорода в особі Вишгородської міської ради для подальшої передачі на баланс та в обслуговування Комунальному підприємству житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради (відповідач).

Згідно з рішення Вишгородської міської ради від 29.10.2015 року № 26/10 «Про безоплатне прийняття об'єкта нерухомого майна будівлі гуртожитку, що розташований за адресою: м. Вишгород, проспект Шевченка, 6, у комунальну власність територіальної громади м. Вишгорода», акту приймання-передачі гуртожитку та зовнішніх мереж електро-, тепло-, водопостачання та водовідведення, що призначені для його обслуговування по проспекту Шевченка, 6 в м. Вишгороді Київської області, який був затверджений рішенням Вишгородської міської ради від 16.07.2015 року № 48/6 «Про визначення статусу гуртожитку, що розташований за адресою: м. Вишгород, проспект Шевченка, 6» до відповідача, як балансоутримувача, передано зазначений гуртожиток.

У відповідності до розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації від 08.10.2015 року № 311 «Про початок опалювального сезону в населених пунктах району у 2015/2016 році», оскільки об'єкт не відключався від теплопостачання, позивачем було забезпечено теплопостачання до об'єктів міста, в тому числі і до вищезазначеного гуртожитку і таке теплопостачання протягом всього опалювального сезону приймалось балансоутримувачем гуртожитку без зауважень.

Також позивач зазначає, що у відповідності до пункту 5 Правил користування тепловою енергією, яким визначено, що у разі зміни власника окремо розташованого будинку, теплопостачальна організація укладає договір на постачання теплової енергії з новим власником, звернувся до нового балансоутримувача гуртожитку (відповідача) про укладення договору на постачання теплової енергії (листом від 04.12.2015 року № 2049/08).

Однак, відповідачем, як новим балансоутримувачем будівлі гуртожитку, з якою в тому числі були передані від попереднього балансоутримувача мережі теплопостачання та вузли комерційного обліку (2 вузли по секціям 1-2 та 3-4), договір на теплопостачання не було укладено, в той же час, здійснене позивачем теплопостачання приймалось на відповідні вузли обліку, відмови від теплопостачання чи відключення будівлі від системи централізованого теплопостачання в установленому законодавством порядку не було заявлено.

За приписами ст.20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України та органами місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законодавством.

Постановою Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України № 752 від 03.03.2015 року були затверджені тарифи на теплову енергію позивачу у розмірі 574,55 грн. за 1 Гкал (без ПДВ).

Позивач зазначає, що у відповідності до п. 23 Правил користування тепловою енергією, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Як вбачається з наданих позивачем пояснень та доказів, об'єкт теплопостачання обладнаний засобами обліку теплової енергії (2 вузли обліку по секціям 1-2 та 3-4), що підтверджується Актами обстеження теплового вузла обліку, складеними 08.12.2015 року, 25.12.2015 року, 27.01.2016 року, 25.02.2016 року, 31.03.2016 року які підписані сторонами, в тому числі Комунальним підприємством житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради (та скріплені його печаткою) в якості споживача. Відповідними актами засвідчувались показники лічильників, на підставі яких оформлялися звіти про кількість використаної теплової енергії та проводилися нарахування, а також виставлялися відповідачу рахунки на оплату.

В період з 01.11.2015 року по 01.03.2016 року відповідачем спожито теплової енергії: у листопаді 2015 року 121,214 Гкал, у грудні 2015 року 49,575 Гкал, у січні 2016 року 131,843 Гкал, у лютому 2016 року 85,174 Гкал за тарифом 574,55 грн., всього на суму 267376,72 грн.

Статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Однак, відповідач, як балансоутримувач будинку гуртожитку та відповідних вузлів обліку на межі балансової належності, який є споживачем теплової енергії у відносинах з позивачем і забезпечує гуртожиток теплопостачанням з відповідним відшкодуванням вартості мешканцями гуртожитку, фактично отриману теплову енергію не оплатив, у зв'язку з чим, за відповідачем утворилась заборгованість в сумі 267376,72 грн.

В ході розгляду справи позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача 330498,86 грн., донарахувавши вартість теплової енергії, спожитої у березні 2016 року в кількості 91,553 Гкал на суму 63122,14 грн.

Відповідач відмовляється оплачувати виставлені рахунки посилаючись на відсутність договору з позивачем та необхідність укладення прямих договорів між теплопостачальною організацією та мешканцями гуртожитку на споживання тепла.

Відповідач в ході розгляду спору проти позову заперечував, подав відзив на позов з додатковими поясненнями. У відзиві відповідач зазначив, що Комунальне підприємство житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради являється надавачем послуг з утримання будинків та прибудинкових територій, до яких з огляду на норми ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» можуть відноситись лише послуги другої групи, а саме: послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо).

Надання ж комунальних послуг, зокрема, з централізованого опалення відноситься до першої групи, за якими КП ЖКГ Вишгородської міської ради не може і не має права бути постачальником (теплової енергії), оскільки не має відповідної ліцензії.

Також, відповідач наголошує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» № 1198-УІІ від 10.04.2014 року було внесено зміни до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зокрема, статтю 19 доповнено новою частиною наступного змісту: виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).

Крім того, вищезазначеним законом ст. 29 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» доповнено новою ч.3, згідно з якою передбачено, що договір на надання послуг з централізованого опалення, послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з централізованого постачання гарячої води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у багатоквартирному будинку укладається між власником квартири, орендарем чи квартиронаймачем та виконавцями цих послуг.

Дослідивши наявні у справі докази та пояснення, враховуючи викладені у відзиві обставини, суд зазначає, що відповідач помилково вважає себе виконавцем послуг з теплопостачання в разі виставлення мешканцям гуртожитку рахунків на оплату теплової енергії.

Наказом Міністерства регіонального розвитку; будівництва та житлово-комунального господарства України від 27.04.2015 року № 84 «Про затвердження Положення про гуртожитки» (яке діяло в спірний період, далі - Положення про гуртожитки) передбачено, що гуртожиток - це спеціально споруджений або переобладнаний жилий будинок, який використовується для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання (п.2). Жилі будинки реєструються як гуртожитки у виконавчому комітеті міських (крім міст Києва та Севастополя), районних у містах рад, районних у місті Києві та Севастополі державних адміністрацій (п. 4).

Пунктом 6 вищенаведеного Положення про гуртожитки передбачено, що у гуртожитку повинні забезпечуватися необхідні умови для проживання, відпочинку, побуту, фізичної культури. Власник гуртожитку зобов'язаний, зокрема, організувати належну експлуатацію та утримання майна гуртожитку.

Також згідно з п. 7 Положення про гуртожитки особа, яка проживає в гуртожитку, сплачує за таке проживання, а також за житлово-комунальні послуги, які їй надаються у зв'язку з проживанням у гуртожитку.

Розмір плати за проживання в гуртожитку визначається в договорі найму жилого приміщення в гуртожитку відповідно до розрахунку, затвердженого власником гуртожитку. У договорі найму жилого приміщення в гуртожитку також визначається порядок здійснення розрахунків між власником гуртожитку та особою, що проживає в гуртожитку.

Розмір плати за житлово-комунальні послуги визначається відповідно до встановлених уповноваженим органом цін/тарифів на такі послуги.

Таким чином, гуртожиток (приміщення зареєстроване як гуртожиток) є особливим видом житлового приміщення, яке не ототожнюється з багатоквартирним будинком чи ОСББ, а передбачає надання громадянам тимчасового місця проживання, яке не обов'язково являє собою ізольоване приміщення.

Враховуючи специфіку діяльності гуртожитків, на власника гуртожитку (в даному випадку Вишгородську міську раду) чи уповноваженого ним органу (балансоутримувача, відповідача) покладається обов'язок забезпечення необхідних умов проживання, відпочинку, побуту та фізичної культури мешканців гуртожитку, що в холодну пору року передбачає також забезпечення відповідної придатної для проживання температури приміщення.

Виходячи з специфіки спірного приміщення, яке являє собою гуртожиток, та враховуючи наявність загального вузла обліку теплової енергії (2 лічильників), які встановлені на межі балансової належності в приміщенні, яке перебуває на балансі відповідача, та відсутність технічної можливості обладнання засобами обліку житлової площі кожного мешканця гуртожитку окремо, на межі відповідної балансової належності позивач, який є виробником і постачальником теплової енергії, поставляє саме на належний відповідачу засіб обліку теплову енергію і у відповідних відносинах відповідач фактично є споживачем теплової енергії, яка ним споживається з метою дотримання обов'язків Положення про гуртожитки щодо забезпечення належних житлових умов мешканців гуртожитку. Про те, що відповідач є споживачем теплової енергії в гуртожитку також свідчать дані Актів обстеження вузлів обліку та зняття показів лічильників, та той факт, що відповідач приймав теплопостачання, засвідчував покази лічильників та, відмовившись укладати договір на теплопостачання, від самого теплопостачання не відмовився.

Таким чином, відсутні підстави стверджувати, що відповідач є постачальником теплової енергії мешканцям гуртожитку, оскільки Положенням про гуртожитки передбачено, що в договорі найму жилого приміщення в гуртожитку, крім розміру плати за проживання в гуртожитку, також визначається порядок здійснення розрахунків між власником гуртожитку та особою, що проживає в гуртожитку з врахуванням розміру плати за житлово-комунальні послуги, який визначається відповідно до встановлених уповноваженим органом цін/тарифів на такі послуги.

З огляду на умови Правил про гуртожитки, самостійне забезпечення мешканцями гуртожитку тепловою енергією не передбачено ні в правах, ні в обов'язках мешканців, навіть забороняється і не передбачає технічної можливості, а покладається на власника гуртожитку, уповноваженою особою якого в даному випадку є відповідач.

Таким чином, відповідач, як балансоутримувач та, відповідно, уповноважена особа власника, має право на відшкодування понесених витрат на теплопостачання гуртожитку його мешканцями згідно діючих тарифів шляхом врегулювання відповідного питання в договорах з мешканцями. Відсутність в договорах з мешканцями гуртожитку питання про відшкодування витрат на оплату комунальних послуг, що передбачено Правилами про гуртожитки, не звільняє відповідача від необхідності оплати прийнятих ним послуг з теплопостачання його будівлі.

Крім того, житлово-комунальні послуги, про які йде мова в Правилах про гуртожитки, не вичерпуються лише житлово-комунальними послугами другої групи, як стверджує відповідач. За житлово-комунальними послугами другої групи відповідач дійсно є виконавцем, оскільки такі послуги надаються ним безпосередньо. Решта житлово-комунальних послуг споживається відповідачем для виконання своїх обов'язків щодо забезпечення належних умов проживання в гуртожитку, з подальшим відшкодуванням понесених витрат мешканцями гуртожитку.

Щодо тверджень відповідача про необхідність переходу позивача на прямі договори між теплопостачальною організацією та мешканцями гуртожитку, позивач зазначив, що не заперечує проти такого переходу, однак виходячи з стану та специфіки приміщення гуртожитку, відсутня технічна можливість для укладення прямих договорів з мешканцями гуртожитку, які є тимчасовими наймачами. Крім того, необхідно надання власником (уповноваженим ним органом) переліку та реквізитів мешканців гуртожитку та переобладнання приміщень гуртожитку.

Також позивач зазначив, що згідно з роз'ясненням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (ОСОБА_1 від 24.03.2015 року № 2713/15/61-15) наведена в ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія, як товар, не використовується для її безпосереднього споживання споживачами комунальних послуг (зокрема власниками приміщень в будинку), а визначає перелік саме господарських і технологічних потреб де її застосування можливе, а саме: для опалення (послуг з централізованого опалення), підігріву питної води (послуг централізованого постачання гарячої води), інших господарських і технологічних потреб (використання, наприклад, у промисловому виробництві).

Також, статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» визначено, що місцева (розподільча) теплова мережа - це сукупність енергетичних установок, обладнання і трубопроводів, яка забезпечує транспортування теплоносія від джерела теплової енергії, центрального теплового пункту або магістральної теплової мережі до теплового вводу споживача. Тобто, зазначеною нормою визначена ще одна обов'язкова ознака споживача теплової енергії, а саме: споживачем теплової енергії може буди особа (зокрема балансоутримувач), теплоспоживче обладнання якого (внутрішньобудинкові системи, мережі, устаткування, тощо) через тепловий ввод приєднане, або має технічні можливості для приєднання до місцевої (розподільчої) теплової мережі.

Також, обов'язок в організації забезпечення потреб мешканців об'єкта в житлово-комунальних послугах покладено саме на балансоутримувача та управителя (власника) згідно Правил управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд, затвердженими наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 02.02.2009 року № 13.

Зокрема, як визначено Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 02.02.2009 року № 13 «Про затвердження Правил управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд» (далі - Правила управління будинком), відповідні правила встановлюють порядок здійснення управління будинком, спорудою, житловим комплексом або комплексом будинків і споруд (далі - управління будинком), порядок передачі будинку в управління у разі укладення договору.

У Правилах управління будинком наведені нижче терміни вживаються у такому значенні:

- об'єкт управління (далі - об'єкт) - окремий житловий будинок, споруда або група будинків і споруд, які становлять цілісний житловий комплекс, разом з прилеглими до них прибудинковими територіями, що надається в управління;

- мешканці - власники, співвласники, наймачі, орендарі окремих житлових і нежитлових приміщень будинку, які проживають у будинку;

- послуга з управління будинком - результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби власників, співвласників в ефективному управлінні належним їм майном, підтриманні об'єкта в належному технічному стані, організації забезпечення потреб мешканців об'єкта в житлово-комунальних послугах;

- управління будинком - дії, спрямовані на забезпечення сталого функціонування будинку та прибудинкової території відповідно до їх цільового призначення і збереження їх споживчих якостей, а також на організацію забезпечення потреби мешканців будинку в отриманні житлово-комунальних послуг відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Функції з управління будинком та забезпечення його належної експлуатації власники, співвласники або за їх дорученням балансоутримувач здійснюють самостійно чи через особу, яка за договором з власником чи балансоутримувачем здійснює управління будинком (далі - управитель).

Враховуючи, що власником будівлі гуртожитку є Вишгородська міська рада, яка передала будівлю на баланс відповідача, тому саме на нього покладаються відповідні функції з управління будинком.

Згідно з п. 1.3. Правил управління будинком, управління будинком передбачає виконання таких функцій, зокрема, планування заходів щодо збереження та сталого функціонування об'єкта, наданого в управління, та організацію забезпечення потреб мешканців об'єкта в отриманні житлово-комунальних послуг відповідно до вимог пункту 3.3 цих Правил; ведення передбаченої законодавством звітності, а також технічної документації щодо стану, утримання та експлуатації об'єкта відповідно до вимог пункту 3.6 цих Правил; організацію належної експлуатації та утримання об'єкта відповідно до його цільового призначення згідно з вимогами пунктів 3.7, 3.8 цих Правил; організацію забезпечення потреб мешканців об'єкта в житлово-комунальних послугах відповідно до встановлених нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно з вимогами пунктів 3.9 - 3.11 цих Правил; організацію роботи з мешканцями об'єкта згідно з вимогами пунктів 3.12, 3.13 цих Правил; проведення заходів щодо енергозбереження.

Пунктом 1.4. Правил управління будинком визначено, що особою, що здійснює управління будинком, є у разі самоуправління будинком - власники, співвласники будинку, створені ними органи, організації та об'єднання або балансоутримувач чи будь-яка інша особа, яка уповноважена від імені власників, співвласників будинку виконувати функції з управління будинком.

Управитель відповідає за стале функціонування і збереження споживчих властивостей об'єкта, наданого в його управління, відповідно до його цільового призначення, а також за організацію забезпечення потреби мешканців об'єкта в отриманні житлово-комунальних послуг відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно з п. 1.7. Правил управління будинком для забезпечення належного функціонування і збереження споживчих властивостей об'єкта та організації забезпечення потреб мешканців об'єкта житлово-комунальними послугами відповідно до стандартів, нормативів, норм, порядків і правил особа, що здійснює управління будинком, у порядку, передбаченому законодавством, укладає договори: із мешканцями об'єкта - про надання житлово-комунальних послуг; із виробниками - про умови надання житлово-комунальних послуг; із виконавцями - про надання житлово-комунальних послуг (у разі якщо особа, що здійснює управління будинком, не є виконавцем цих послуг). Особа, що здійснює управління будинком, контролює виконання таких договорів.

Таким чином, відповідач як балансоутримувач будівлі гуртожитку, за дорученням власника (Вишгородської міської ради) укладає договори: із мешканцями об'єкта - про надання житлово-комунальних послуг; із виробниками - про умови надання житлово-комунальних послуг; із виконавцями - про надання житлово-комунальних послуг (у разі якщо особа, що здійснює управління будинком, не є виконавцем цих послуг). Відповідно в частині послуг, які надаються безпосередньо відповідачем, договори з виконавцями послуг не укладаються.

Згідно зі ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Згідно зі ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» основними обов'язками споживача теплової енергії є своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

Статтею 25 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча, теплотранспортна та теплопостачальна організації мають право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.

У разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

З огляду на норми Постанови Кабінету міністрів України від 03.10.2007 року № 1198 «Про затвердження Правил користування тепловою енергією» (далі - Правила користування тепловою енергією), які визначають взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії, вузол обліку - комплект засобів вимірювальної техніки, що занесені до Державного реєстру засобів вимірювальної техніки, на основі показів яких визначається обсяг спожитої теплової енергії, здійснюється контроль за параметрами теплоносія і налагодження режиму роботи теплового обладнання; межа балансової належності (відповідальності) - межа розподілу теплової мережі між теплопостачальною організацією і споживачем; межа продажу теплової енергії - сукупність точок теплової мережі, обладнаних вузлом обліку, на основі показів якого проводяться розрахунки за спожиту теплову енергію, або точка розподілу, визначена в договорі у разі відсутності такого вузла.

Пунктами 14, 37, 44 Правил користування тепловою енергією передбачено, що споживач зобов'язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання. Якщо споживач та теплопостачальна організація не досягли згоди, то питання щодо розбіжностей вирішуються у встановленому законодавством порядку. За самовільне підключення системи теплоспоживання без укладення договору споживач сплачує штраф згідно із законодавством.

Згідно з п.п. 20, 23 Правил користування тепловою енергією облік обсягу споживання теплової енергії і параметрів теплоносія ведеться на межі балансової належності теплових мереж теплопостачальної організації та споживача або за домовленістю сторін в іншому місці. Розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.

Таким чином, враховуючи, що відповідач приймав на межі балансової належності та межі продажу теплової енергії на належні йому вузли обліку теплову енергію, покази яких засвідчені відповідними актами, підписаними відповідальною особою споживача (відповідача), розрахунки за фактично отриману теплову енергію проводяться за відповідними показами.

Як визначено Верховним Судом України в постанові від 25.11.2014 року у справі № 3-184гс14, з огляду на норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживачі зобов'язані оплатити отримані ними житлово-комунальні послуги. Відсутність письмового договору щодо надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг. В такому випадку відповідні зобов'язання з оплати фактично отриманих комунальних послуг виникають на підставі закону з узгоджених дій постачальника і споживача послуг.

Як визначено ст. 111 28 Господарського процесуального кодексу України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Також, з огляду на висновки постанови Вищого господарського суду України від 01.10.2014 року у справі № 911/4168/13, відповідно до ст.19 Закону України «Про теплопостачання» споживач зобов'язаний здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» встановлено обов'язок споживача своєчасно укласти договір з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.

З огляду на норму п. 8 ст. 31 Закону України «Про теплопостачання» самовільне підключення до систем опалення без укладання договору купівлі-продажу теплової енергії є порушенням, за яке передбачено відповідальність.

Судом встановлено, що відповідач не вжив заходів щодо укладення договору теплопостачання, а в разі відсутності необхідності у теплопостачанні, не вжив заходів для своєчасного від'єднання його приміщення від централізованої системи опалення будинку, що призвело до фактичного позадоговірного споживання теплової енергії, яка має бути оплачена відповідно до ст.19 Закону України «Про теплопостачання».

Також, як вбачається з правової позиції, якої дотримується Вищий господарський суд України в постанові від 01.10.2014 року у справі № 911/4168/13, теплопостачання має ознаки споживної речі, його повернення в натурі є неможливим, тому вимога позивача про відшкодування вартості теплопостачання за період фактичного споживання правомірна.

Таким чином, враховуючи, що обсяги теплопостачання гуртожитку у спірний період підтверджуються Актами обстеження теплового вузла обліку, складеними 08.12.2015 року, 25.12.2015 року, 27.01.2016 року, 25.02.2016 року, 31.03.2016 року які підписані сторонами, в тому числі Комунальним підприємством житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради (та скріплені його печаткою) в якості споживача. Згідно з такими Актами в період з 01.11.2015 року по 01.03.2016 року відповідачем спожито теплової енергії: у листопаді 2015 року 121,214 Гкал, у грудні 2015 року 49,575 Гкал, у січні 2016 року 131,843 Гкал, у лютому 2016 року 85,174 Гкал за тарифом 574,55 грн., у березні 2016 року 91,553 Гкал на суму 63122,14 грн., всього на суму 330498,86 грн., як заявлено в позові.

Оскільки, відповідач не оплатив фактично спожитої теплової енергії за наведений в позові період і в ході розгляду спору судом встановлено обов'язок відповідача, як споживача, оплачувати здійснене позивачем фактичне теплопостачання гуртожитку не залежно від наявності укладеного договору, позовні вимоги про стягнення з відповідача 330498,86 грн.вартості спожитої теплової енергії підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог і заперечень.

Проаналізувавши вищезазначені норми чинного законодавства України, повно та всебічно розглянувши матеріали справи господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивачем доведені та обґрунтовані, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відшкодування витрат по сплаті судового збору відповідно до статей 44, 49 Господарського процесуального кодексу України покладається судом на відповідача в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Київської області, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Комунального підприємства житлового і комунального господарства Вишгородської міської ради (07300, Київська обл., м. Вишгород, вул. Кургузова, 9а, код 33007799) на користь Вишгородського районного комунального підприємства «Вишгородтепломережа» (07300, Київська обл., м. Вишгород, вул. Кургузова, 3в, код 13713569) 330498,86 грн. вартості спожитої теплової енергії та 4957,48 грн. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя А.Ю. Кошик

дата підписання 04.07.2016 р.