Постанова

від 01.07.2016 по справі 820/1137/16

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

01 липня 2016 р. Справа № 820/1137/16

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Нуруллаєва І.С.,

при секретарі судового засідання - Король Д.О.,

за участю: представника позивача - Дранчука І.Я.,

представника відповідача - Ковальчука Т.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Філіп Морріс Україна" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, Приватне акціонерне товариство "Філіп Морріс Україна", звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС від 13.11.2015 року №0000184200.

Свій позов позивач обґрунтував тим, що податкове повідомлення-рішення від 13.11.2015 року №0000184200 прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив в їх задоволенні відмовити з підстав викладених у письмових запереченнях.

Вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав.

Судом встановлено, що фахівцями Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного акціонерного товариства "Філіп Морріс Україна" (код ЄДРПОУ 00383231) з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість за період березень 2015 року - серпень 2015 року по взаємовідносинах з ТОВ "Нейч" (код ЄДРПОУ 35971218), ТОВ "Моментум" (код ЄДРПОУ 36866982), ТОВ "Прогрес Мегатрейд" (код ЄДРПОУ 39439336), ТОВ «Інтегровані комунікації Україна" (код ЄДРПОУ 39533514), ТОВ "Джет Адвертайзінг" (код ЄДРПОУ 37210547) за березень 2015 року, за результатами якої складено акт від 30.10.2015 року №101/28-09-42-10/00383231.

У вказаному акті перевірки містяться висновки про порушення Приватного акціонерного товариства "Філіп Морріс Україна":

- п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VІ, із урахуванням змін та доповнень, що призвело до завищення суми податкового кредиту за березень 2015 року у розмірі 435 085 грн.,

- п. 200.2 ст. 200 Податкового Кодексу України від 02.12.2010 р. №2755-VІ, із урахуванням змін та доповнень, що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту з ПДВ за березень 2015 року на суму 435085 грн. Підприємством занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду на суму 435085 грн., за березень 2015 р. - 435085 грн.

На підставі висновків акту перевірки від 30.10.2015 року №101/28-09-42-10/00383231 Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС прийняте податкове повідомлення-рішення від 13.11.2015 року №0000184200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 652627,50 грн. (в тому числі за основним платежем в розмірі 435085 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 217542,50 грн.).

Слід вказати, що за результатами адміністративного оскарження в ГУ ДФС у Харківській області та ДФС України податкове повідомлення-рішення залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов наступного висновку.

Як вбачається з виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 07.06.2016 р. основним видом економічної діяльності позивача є виробництво тютюнових виробів(а.с.6 том 4).

Суд зазначає, що в ході перевірки фахівцями контролюючого органу не встановлено порушень вимог чинного законодавства України підприємством позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтегровані комунікації Україна" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Джет Адвертайзінг".

Таким чином, оскаржуване у даній справі податкове повідомлення-рішення прийнято податковою інспекцією по господарським операціям між Приватним акціонерним товариством "Філіп Морріс Україна" та ТОВ "Нейч", ТОВ "Моментум", ТОВ "Прогрес Мегатрейд".

Щодо господарських взаємовідносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Нейч", суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між Приватним акціонерним товариством "Філіп Морріс Україна" (в якості покупця) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Нейч" (в якості продавця) 14.03.2012 року укладено договір поставки №PMU/12-024(а.с.231-234 том 1).

Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується поставляти покупцю товар (надалі - «товар») на підставі та у відповідності до замовлення покупця «замовлення»), а покупець зобов'язується приймати товар та сплачувати за нього визначену договором ціну.

Ціна товару без ПДВ вказується в замовленні, та включає в себе вартість пакування, маркування, тари та транспортування(п. 2.1 договору).

Згідно п. 3.1 договору поставка товару здійснюється продавцем на умовах DDР/поставка зі сплатою мита (Харківська область, Харківський район, селище Комуніст, Польовий в'їзд, 1) (Інкотермс 2000).

Оплата товару здійснюється банківським переказом на рахунок продавця, вказаний в цьому договорі(а.с.2.8 договору).

Суд зазначає, що 09.02.2015 року між сторонами вказаного вище договору була укладена додаткова угода №1 до договору поставки №PMU/12-024(а.с.235 том 1).

На підтвердження реальності здійснення господарської операції позивачем до матеріалів справи долучено копії податкової накладної №10 від 19.03.2015 року, №3 від 02.03.2015 р., №5 від 05.03.2015 р., №РН-0000015 від 2 березня 2015 р., №0203-15 від 2 березня 2015 р., прибуткового ордеру №5001029114 від 24.03.2015 р., № 5001029585 від 25.03.2015 р., видаткової накладної №РН-0000020 від 19.03.2015 р., №РН-0000015 від 02.03.2015 р., №РН-0000016 від 05.03.2015 р., замовлень №4500746314 від 06.02.2015 р., №4500754227 від 16.03.2015 р., №4500740967 від 19.01.2015 р., №4500741777 від 21.01.2015 р., №4500744019 від 28.01.2015 р., №4500745008 від 30.01.2015 р., №4500744312 від 29.01.2015 р., №4500749435 від 19.02.2015 р., №4500749837 від 23.02.2015 р., №4500750754 від 26.02.2015 р., платіжного доручення №1166698 від 07.04.2015 р., №1164096 від 31.03.2015 р., №1168242 від 14.04.2015 р., рахунку-фактури №1903-15 від 19.03.2015 р., №0203-15 від 02.03.2015 р., №0503-15 від 05.03.2015 р., товарно-транспортної накладної №15 від 02.03.2015 р., №16 від 05.03.2015 р., відомостей про вантаж, довідки щодо руху товарів придбаних у ТОВ "Нейч", листів ТОВ "Нейч" №36 від 18.03.2016 р.(а.с.107-108 том 2), податкових накладних №3 від 02.03.2015 р., №5 від 05.03.2015 р., (а.с.82-83,89 том 3).

Щодо господарських взаємовідносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Моментум", суд зазначає, що контролюючим органом під час проведення перевірки досліджувались два договори №36/РМІ/47734 (надання послуг/виконання робіт) та №PMU/11-168 (поставка).

Судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Моментум" (в якості виконавця) та Приватним акціонерним товариством "Філіп Морріс Україна" (в якості замовника) 22.11.2011 року укладено договір поставки №PMU/11-168(а.с.86-90 том 1).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується поставляти замовнику продукцію (надалі - «продукція») на поставі та у відповідності до замовлення замовника (надалі - «замовлення»), а замовник зобов'язується приймати продукцію та сплачувати за неї визначену договором ціну.

Відповідно до п. 2.6 договору оплата продукції здійснюється банківським переказом на рахунок постачальника, вказаний в цьому договорі.

Згідно п. 3.1 договору поставка продукції здійснюється постачальником на умовах DDР (назва місця призначення англійською мовою) / поставка зі сплатою мита (Київ) (Інкотермс 2010).

Розділ 11 договору визначає строк дії договору та внесення змін до договору.

На підтвердження факту виконання договору поставки до матеріалів справи позивачем надані належним чином завірені копії податкових накладних №14 від 20.03.2015 р., №17 від 20.03.2015 р., №15 від 20.03.2015 р., №16 від 20.03.2015 р.,(а.с.112-115 том 1), №3 від 05.03.2015 р., №2 від 05.03.2015 р., (а.с.118-119 том 1), №20 від 27.03.2015 р., (а.с.122 том 1), видаткових накладних, замовлень №4500753938 від 13.03.2015 р., №4500753658 від 12.03.2015 р., №4500753656 від 12.03.2015 р., №4500753941 від 13.03.2015 р., №4500753940 від 13.03.2015 р., №4500753942 від 13.03.2015 р., лист від 23.03.2016 р. №122 (а.с.158-159 том 2), платіжних доручень.

Крім того, судом встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Моментум" (в якості виконавця) та Приватним акціонерним товариством "Філіп Морріс Україна" (в якості замовника) 25.10.2012 року укладено договір №36/РМІ/47734 про надання послуг/виконання робіт(а.с.81-85 том 1).

Згідно п. 1.1 договору за даним договором замовник замовляє та здійснює оплату, а виконавець бере на себе зобов'язання надавати послуги (далі - послуги) і виконувати роботи (далі - роботи) по організації комплексу інформаційних та інших заходів замовника з метою забезпечення прав повнолітніх споживачів тютюнових виробів , які виробляються та імпортуються замовником, на отримання інформації про таку продукцію (далі - заходи).

Відповідно до п. 4.2 договору всі розрахунки здійснюються в національній валюті України (гривні) у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів з банківського рахунка замовника на відповідний банківський рахунок виконавця, який вказаний у даному договорі.

Термін дії договору вказаний у розділі 8 договору.

На підтвердження реальності здійснення господарської операції позивачем до матеріалів справи долучено копії додатку №69 від 04.02.2015 р., №73 від 25.03.2015 р., №70 від 10.02.2015 р., №68 від 04.02.2015 р., додаткової угоди №6 від 17.02.2014 р., службових записок, замовлень №4500742910 від 26.10.2015 р., №4500749836 від 23.02.2015 р., №4500752437 від 05.03.2015 р., №4500746571 від 06.02.2015 р., актів здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000014 від 06.03.2015 р. №ОУ-0000016 від 06.03.2015 р., №ОУ-0000017 від 10.03.2015 р., №ОУ-0000018 від 10.03.2015 р., №ОУ-0000022 від 18.03.2015 р., №ОУ-000002 від 27.03.2015 р., №ОУ-0000030 від 30.03.2015 р., №ОУ-0000029 від 30.03.2015 р., податкових накладних №6 від 06.03.2015 р., №7 від 10.03.2015 р., №8 від 10.03.2015 р., №12 від 18.03.2015 р., №4 від 06.03.2015 р., №20 від 27.03.2015 р., №22 від 27.03.2015 р., № 25 від 30.03.2015 р., прибуткових ордерів, видаткових накладних №РН-0000009 від 27 березня 2015 р., №РН-0000005 від 20 березня 2015 р., №РН-0000004 від 5 березня 2015 р., №РН-0000003 від 5 березня 2015 р., №РН-0000007 від 20 березня 2015 р., №РН-0000006 від 20 березня 2015 р., №РН-0000008 від 20 березня 2015 р., вимог-накладних №5001032626, товарно-транспортних накладних від 27.03.2015 р., від 20.03.2015 р., від 05.03.2015 р., від 20.03.2015 р., платіжних доручень №1184353 від 27.05.2015 р., №1184352 від 27.05.2015 р., №1165114 від 02.04.2015 р., №1164095 від 31.03.2015 р., №1164539 від 31.03.2015 р., №1168067 від 10.04.2015 р., №1165545 від 03.04.2015 р., №1167414 від 09.04.2015 р., №1172039 від 21.04.2015 р., №1171961 від 21.04.2015 р., №1170147 від 16.04.2015 р., рахунків-фактур №СФ-0000040 від 30 березня 2015 р., №СФ-0000041 від 30 березня 2015 р., №СФ-0000038 від 27 березня 2015 р., №СФ-0000020 від 6 березня 2015 р.,№СФ-0000016 від 5 березня 2015 р., №СФ-0000017 від 5 березня 2015 р., №СФ-0000026 від 18 березня 2015 р., №СФ-0000028 від 20 березня 2015 р., №СФ-0000029 від 20 березня 2015 р., №СФ-0000030 від 20 березня 2015 р., №СФ-0000031 від 20 березня 2015 р., №СФ-0000018 від 6 березня 2016 р., №СФ-0000022 від 10 березня 2015 р., №СФ-0000036 від 27 березня 2015 р., №СФ-0000С21 від 10 березня 2015 р.(а.с.103-188 том 1), звіти за результатами надання послуг (а.с.162-200 том 2).

Суд вважає за необхідне вказати, що товарно-матеріальні цінності отримані позивачем від Товариства з обмеженою відповідальністю "Моментум" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нейч" здійснювалось з застосуванням п. 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, що була затверджена Наказом Мінфіну від 16 травня 1996 р. № 99 (зі змінами і доповненнями).

Відповідно до п. 13 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей при централізовано-кільцевих перевезеннях цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо одержувач цінностей за підписом керівника і головного бухгалтера підприємства або інших осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальника про зразок печатки (штампу), якою матеріально відповідальна особа, що буде приймати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній, акті, ордері тощо) свій підпис про одержання цінностей.

На виконання вимог п. 13 Інструкції Приватним акціонерним товариством "Філіп Морріс Україна" на адреси Товариства з обмеженою відповідальністю "Моментум" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нейч" були направлені повідомлення №03/038 та №04/100 зі зразками підписів осіб, що уповноважені на отримання товарно-матеріальних цінностей від імені Приватного акціонерного товариства "Філіп Морріс Україна"(а.с.166-168 том 3).

Щодо господарських взаємовідносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогрес Мегатрейд", суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що між Приватним акціонерним товариством "Філіп Морріс Україна" (в якості покупця) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прогрес Мегатрейд" (в якості постачальника) 18.02.2015 року укладено договір поставки №68327, за умовами якого постачальник зобов'язується поставляти покупцю продукцію (надалі - «продукція») на підставі та у відповідності до замовлення покупця (надалі - «замовлення»), а покупець зобов'язується приймати продукцію та сплачувати за неї визначену договором ціну(п. 1.1 договору)(а.с.189-195 том 1).

Відповідно до п. 2.6 договору оплата продукції здійснюється банківським переказом на рахунок постачальника, вказаний в цьому договорі.

Згідно п. 3.1 договору поставка продукції здійснюється постачальником на умовах DDР/поставка зі сплатою мита (Київ) (Інкотермс 2000) за адресою: м. Київ, вул. Електротехнічна. 45, якщо інше не передбачено у відповідному замовленні.

Розділ 11 договору визначає строк дії договору та внесення змін до договору.

На підтвердження факту виконання договору поставки до матеріалів справи позивачем надані належним чином завірені копії прибуткових ордерів, видаткової накладної №44 від 04.03.2015 р., №40 від 03.03.2015 р., №36 від 02.03.2015 р., №38 від 02.03.2015 р., товарно-транспортної накладної №Р44 від 04.03.2015 р., №Р40 від 03.03.2015 р.,№Р36 від 02.03.2015 р., №Р38 від 02.03.2015 р., платіжних доручень №1165730 від 06.04.2015 р., №1165550 від 03.04.2015 р., рахунків на оплату №45 від 02.03.2015 р., №46 від 02.03.2015 р., №48 від 03.03.2015 р., №52 від 04.03.2015 р., податкових накладних №7 від 04.03.2015 р., №5 від 02.03.2015 р., №4 від 02.03.2015 р., №6 від 03.03.2015 р.(а.с.196-230 том 1), замовлення №4500750568 від 25.02.2015 р., №4500750558 від 25.02.2015 р., №4500750466 від 25.02.2015 р., №4500750455 від 25.02.2015 р., №4500749654 від 20.02.2015 р., №4500750530 від 25.02.2015 р., №4500749664 від 20.02.2015 р., №4500750539 від 25.02.2015 р., №4500749634 від 20.02.2015 р., №4500749648 від 20.02.2015 р.(а.с.111-153 том 2).

В ході розгляду справи, судом встановлено, що товари (послуги), що були придбані Приватним акціонерним товариством "Філіп Морріс Україна" у Товариства з обмеженою відповідальністю "Прогрес Мегатрейд", Товариства з обмеженою відповідальністю "Моментум" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Нейч" використовувалися підприємством позивача господарській діяльності, а саме використовувалися з метою просування продукції (тютюнових виробів) та проведення заходів з інформування повнолітніх споживачів продукції, що виробляється або імпортується позивачем.

Суд вважає за необхідне вказати, що вказані вище договори підписані представниками сторін, містять всі істотні умови і недійсними в судовому порядку не визнавались. Крім того, усі зобов'язання за договорами виконані та у сторін претензій один до одного немає.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 року № 996-XIV (із змінами та доповненнями) податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Первинний документ це документ, який містить відомості про господарські операції та підтверджує факт їх здійснення (ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 року №996-XIV), тобто це письмове свідоцтво, що фіксує та підтверджує господарську операцію, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До первинних документів бухгалтерського обліку належать видаткові накладні, акти виконаних робіт, платіжні доручення, касові ордери тощо. Всі ці документи містять відомості про відповідні господарські операції та підтверджують факт їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Враховуючи вищевикладені факти, суд зазначає, що в ході розгляду справи встановлена реальність укладених правочинів, а надані документи відповідають вимогам чинного законодавства України та можуть вважатися доказами по справі, в розумінні положень глави 6 розділу 2 КАС України.

Щодо посилань контролюючого органу на відсутність сертифікатів походження продукції, суд зазначає слідуюче.

Відповідно до ч. 3 ст. 43 Митного кодексу України, сертифікат про походження товару - це документ, який однозначно свідчить про країну походження товару і виданий компетентним органом даної країни або країни вивезення, якщо у країні вивезення сертифікат видається на підставі сертифіката, виданого компетентним органом у країні походження товару.

Країна походження товару заявляється (декларується) органу доходів і зборів шляхом подання оригіналів документів про походження товару.

Згідно із ч. 2 ст. 44 Митного кодексу України, у разі ввезення товару на митну територію України документ, що підтверджує країну походження товару, подається обов'язково лише у разі, якщо це необхідно для застосування митно-тарифних заходів регулювання зовнішньоекономічної діяльності, кількісних обмежень (квот), інших заходів економічного або торговельного характеру, що здійснюються в односторонньому порядку або відповідно до двосторонніх чи багатосторонніх міжнародних договорів, укладених відповідно до закону, або заходів, що здійснюються відповідно до закону для забезпечення здоров'я населення чи суспільного порядку, а також у разі, якщо в органу доходів і зборів є підстави для підозри в тому, що товар походить з країни, товари якої заборонені до переміщення через митний кордон України згідно із законодавством України.

Таким чином, сертифікат про походження товару може вимагатися при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, зокрема імпорту та/або експорту товарів відповідно до вимог та процедур, передбачених Митним кодексом України, а також міжнародними договорами.

Оскільки, позивач не здійснював імпортних операцій товарів по оспорюваним відповідачем господарським операціям, таким чином у постачальників Позивача не було встановленого законодавством обов'язку надавати сертифікати походження.

Крім того, в акті перевірки відповідач вказав на невідповідність дат відвантаження та оприбуткування товарів по господарським операціям позивача з ТОВ "Моментум" (стор. 22 акту перевірки).

До матеріалів справи надано службову записку від 11.03.2016 р. матеріально відповідальної особи Приватного акціонерного товариства "Філіп Морріс Україна" Невінчаного А.А. (а.с.73 том 2), якою пояснюється невідповідність дат відвантаження та оприбуткування товарів.

Суд звертає увагу, що в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01.12.2015 р. № К/800/57691/14) вказано, що наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Враховуючи, вищенаведене невідповідність дат відвантаження та оприбуткування товарів не є підставою для невизнання господарських операцій позивача при наявності належним чином оформлених первинних документів.

Оцінюючи в сукупності вищевикладене, судом встановлено реальність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами за вищевказаними договорами, що підтверджені належними доказами та усі зібрані докази у їх сукупності свідчать про те, що господарські операції позивача з його контрагентами мали товарний (реальний) характер, вчинені в межах та з метою господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Відповідно до пункту 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України)

Таким чином, позивачем виконані всі умови для формування податкового кредиту. Суд звертає увагу на те, що податкові накладні відповідають вимогам закріпленим в ст. 201 Податкового кодексу України.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Суд зазначає, що наявна у контролюючого органу інформація про можливі порушення з боку постачальників позивача чи по ланцюгу постачання не може бути підставою для висновків про відсутність реальності здійснених ним господарських операцій з огляду на наступне.

Згідно ст. 42 Господарського Кодексу підприємництво - самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд також зазначає, що в силу положень Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Збільшення суми грошового зобов'язання (шляхом прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень) порушує право позивача мирно володіти своїм майном, визначення якого міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20 березня 1952 року (надалі також "Протокол 1 до Конвенції"), яка є частиною національного законодавства України згідно із статтею 9 Конституції України.

Зокрема, стаття 1 Протоколу 1 до Конвенції так визначає підстави, за яких особа може бути позбавлена свого майна: "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права"

Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (надалі також "ЄСПЛ"). Дані рішення згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, ч. 2 ст.8 КАС України вимагає врахування практики ЄСПЛ при вирішенні справ.

Так, у пункті 53 рішення в справі "Булвес" АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, вказавши, що "власність" може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні "правомірні очікування" отримати ефективне здійснення свого майнового права.

У рішенні в справі "Щокін проти України" (п. 49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих статтею 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Так, у пп. 50-51 згаданого рішення ЄСПЛ зазначає: "Найпершою та найбільш важливою вимогою ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції є те, що будь-яке втручання державних органів у мирне володіння майном повинне бути законним: друге речення першого параграфу наділяє правом позбавляти майна лише "на умовах, передбачених законом" і другий параграф визначає, що Держава має право контролювати використання майна шляхом введення в дію "законів". Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, притаманний всім статтям Конвенції. Це поняття (поняття "закону") вимагає, перш за все, щоб заходи, що застосовуються, ґрунтувалися на національному законодавстві. Воно також посилається на якість закону, що застосовується, вимагаючи його доступності для осіб, яких він стосується, точності та передбачуваності в його застосуванні."

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії, у випадку за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини. Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

За правилами частини 2 статті 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування свого рішення покладено на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на положення ст. 71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить до висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірного податкового повідомлення - рішення.

Відповідачем не надано, а судом не встановлено доказів на підтвердження викладених в акті перевірки висновків про порушення позивачем вимог податкового законодавства.

Таким чином, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення від 13.11.2015 року №0000184200 прийняте Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС підлягає скасуванню.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок, щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст. 86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку. Також рішення суб'єкта владних повноважень не може ґрунтуватися на припущеннях.

З огляду на наведене, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснити в порядку ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.159-163, 167, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного акціонерного товариства "Філіп Морріс Україна" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС від 13.11.2015 року №0000184200.

Стягнути на користь Приватного акціонерного товариства "Філіп Морріс Україна" (код ЄДРПОУ 00383231) сплачений при поданні позову судовий збір в розмірі 9789(дев'ять тисяч сімсот вісімдесят дев'ять) грн 42 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Харкові Міжрегіонального головного управління ДФС (код ЄДРПОУ - 39779935).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 05 липня 2016 року.

Суддя Нуруллаєв І.С.