Рішення

від 04.07.2016 по справі 910/22046/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2016Справа №910/22046/15

За позовомПублічного акціонерного товариства «Банк Національний Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк Національний Кредит» Паламарчука Віталія Віталійовича доТовариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільна спілка транспорту, інформатики, логістики» за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаФонду гарантування вкладів фізичних осіб простягнення 63 365 257,38 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Дешко В.О. від відповідача:не з'явився від третьої особи:Фурман Р.В.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді господарського суду міста Києва перебувала справа 910/22046/15 за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк національний кредит» (надалі - «Банк») в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Паламарчука Віталія Віталійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільна спілка транспорту, інформатики, логістики» (надалі - «Товариство») про стягнення 63 365 257,38 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору про надання відновлювальної кредитної лінії №05.1-240ю/2014/2-1 від 27.10.2014 р. Банк надав кредит, а відповідач належним чином грошове зобов'язання по поверненню кредиту не виконав, в зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитом у розмірі 31 587 258,93 грн., а також заборгованість по сплаті процентів у розмірі 3 584 101,01 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 10 817 888,73 грн., 3% річних у розмірі 547 800,96 грн., штрафу у розмірі 1 600 000,00 грн. та пені у розмірі 8 534 617,74 грн. за несвоєчасне повернення кредиту, а також інфляційних у розмірі 429 400,16 грн., 3% річних у розмірі 30 876,55 грн., штрафу у розмірі 4 800 000,00 грн. та пені у розмірі 433 313,30 грн. за прострочення сплати відсотків.

Рішенням господарського суду міста Києва від 29.10.2015 р. у справі №910/22046/15, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 р., в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 30.03.2016 р. рішення господарського суду міста Києва від 29.10.2015 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2016 р. скасовано, справу №910/22046/15 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду міста Києва №04-23/746 від 13.04.2016 р. призначено повторний автоматичний розподіл справи.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.04.2016 р. справу №910/22046/15 передано на розгляд судді Босому В.П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.04.2016 р. справу прийнято до свого провадження суддею Босим В.П. та призначено до розгляду на 16.05.2016 р.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 16.05.2016 р. розгляд справи відкладено на 01.06.2016 р. у зв'язку із неявкою представників сторін та неподанням витребуваних доказів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 01.06.2016 р. залучено до участі у справі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, розгляд справи відкладено на 04.07.2016 р.

Представники позивача та третьої особи в судове засідання з'явилися, надали письмові пояснення стосовно суті спору, позовні вимоги підтримали у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвали суду.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, 11, оф. 608, підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, який міститься на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України, матеріалами справи та вказано в позові.

Згідно із абз. 3 п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

27.10.2014 р. між Банком (кредитор) та Товариством (позичальник) був укладений договір про надання відновлювальної кредитної лінії №05.1-240/2014/2-1 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого кредитор зобов'язується надати позичальнику грошові кошти у тимчасове користування на умова забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання (кредит).

Пунктом 1.1.1 Договору передбачено, що надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами (транш), зі сплатою 13,8% річних (з можливістю перегляду розміру процентної ставки кожні три місяці кредитування) в межах максимального ліміту заборгованості до 32 000 000,00 грн. з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 26.10.2015 р. на умовах визначених цим договором.

За змістом п. 1.2 Договору кредит надається позичальнику на наступні цілі: поповнення обігових коштів, здійснення статутної діяльності.

Згідно з п. 2.1 Договору видача траншів кредиту на цілі, визначені п. 1.2 цього договору, проводиться шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з позичкового рахунку №2062.4.105166.001 в Банку в межа максимального ліміту заборгованості, що діє на дату оплати.

На виконання умов Договору позивачем надавався відповідачу кредит у розмірі 31 587 258,93 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку відповідача.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по поверненню кредиту та сплаті процентів за користування кредитними коштами, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості.

Договір є кредитним договором, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 71 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Сторони в Договорі погодили розмір процентів за користування кредитом на підставі якого позивачем правомірно обраховано суму заборгованості по сплаті процентів.

Матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем своїх зобов'язань за Договором та надання кредиту, існування заборгованості відповідача по поверненню кредиту у розмірі 31 587 258,93 грн., а також процентів за кредитом у розмірі 3 584 101,01 грн.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 1.1.1 Договору передбачено, що надання кредиту буде здійснюватися окремими частинами (транш), зі сплатою 13,8% річних (з можливістю перегляду розміру процентної ставки кожні три місяці кредитування) в межах максимального ліміту заборгованості до 32 000 000,00 грн. з кінцевим терміном повернення заборгованості за кредитом до 26.10.2015 р. на умовах визначених цим договором.

Отже, враховуючи положення ст.ст. 530, 1050 Цивільного кодексу України та приписи п. 1.1.1 Договору, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання по поверненню кредиту та сплаті процентів за користування кредитним коштами був визначений до 26.10.2015 р.

Стосовно твердження відповідача про відсутність його грошового зобов'язання перед позивачем у зв'язку з укладенням угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 31.10.2014 р. суд відзначає наступне.

30.10.2014 р. між Банком (новий кредитор) та Товариством (первісний кредитор) був укладений договір про відступлення права вимоги № 30102014, відповідно до п. 2.1 якого первісний кредитор зобов'язується відступити новому кредитору права вимоги за кредитними договорами (визначеними в додатку № 1 до договору), а останній зобов'язався прийняти права вимоги та сплатити первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти в сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені договором.

Згідно з п. 3.1 вказаного договору за домовленістю сторін загальна сума права вимоги, що відступається за цим договором новому кредитору, яка включає в себе суму основного боргу, нарахованих процентів та комісії становить 31 444 216,27 грн., яка сплачується новим кредитором у термін по 31.10.2014 р.

Пунктом 3.2 договору відступлення сторони дійшли згоди, що за відстрочення терміну сплати вартості права вимоги, новий кредитор сплачує на користь первісного кредитора винагороду у розмірі 143 042,66 грн.

Пунктом 3.2 вказаного договору передбачено, що сторони мають право здійснювати розрахунки шляхом перерахування зустрічних однорідних вимог.

31.10.2014 р. між позивачем та відповідачем була укладена угода про зарахування зустрічних однорідних вимог в розмірі 31587258,93 грн., відповідно до умов якої сторони домовилися про зарахування зустрічних позовних вимог (грошових вимог) за договором відступлення № 30102014 від 30.10.2014 р. та за договором про надання відновлювальної кредитної лінії № 05.1-240ю/2014/2-1 від 27.10.2014 р.

Відповідно до норм статті 202 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами, а також згідно частини 2 цієї статті в разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду.

Згідно частини 3 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не визначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

На підставі частини 1 статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Отже, зарахування зустрічних однорідних вимог є однією з форм припинення зобов'язання, внаслідок якого має місце індивідуальне задоволення вимог окремого кредитора за рахунок майна боржника.

Зарахування можливе за наявності таких умов: зустрічність вимог - одночасна участь сторін у двох зобов'язаннях і при цьому кредитор за одним зобов'язанням є боржником в іншому зобов'язанні;

- однорідність вимог (гроші, однорідні речі);

- настання строку виконання зобов'язання або визначення строку моментом запитання, або щоб термін виконання не був вказаний взагалі, тобто виконання можна було вимагати в будь-який момент;

- ясність вимог - відсутність спору відносно характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання;

- звернення з заявою однієї сторони до іншої.

Тобто, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів, тощо); строк виконання щодо таких вимог настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Як встановлено судом, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання з повернення суми наданого кредиту був визначений до 26.10.2015 р., той час як угоду про зарахування зустрічних однорідних вимог в розмірі 31 587 258,93 грн. сторонами було укладено 31.10.2014 р.

Відтак, у зв'язку з тим, що станом на момент підписання сторонами угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог від 31.10.2014 р. строк виконання відповідачем грошового зобов'язання за Договором не настав, відповідне грошове зобов'язання не могло бути припиненим на підставі ч. 1 ст. 601 Цивільного кодексу України.

Більш того судом встановлено, що на підставі постанови Правління Національного банку України від 05.06.2015 р. № 358 «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 05.06.2015 р. № 114 «Про запровадження тимчасової адміністрації ПАТ «БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ», згідно з яким з 08.06.2015 р. запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на тимчасову адміністрацію в ПАТ «БАНК НАЦІОНАЛЬНИЙ КРЕДИТ».

Положеннями статті 76 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що Національний банк України не пізніше дня, наступного за днем прийняття рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, повідомляє про це рішення Фонд гарантування вкладів фізичних осіб для вжиття ним заходів, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Статтею 1 вказаного Закону унормовано, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відносини, що виникають у зв'язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банків.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент укладення договору №30102014 від 30.10.2014 р.) уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку. Протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Частиною 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент укладення договору №30102014 від 30.10.2014 р.) встановлено, що правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав:

1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим;

3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору;

4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна;

5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність";

6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку;

8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

23.07.2015 р. уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Банк національний кредит» було направлено повідомлення №04-08/1092 про нікчемність договору про відступлення права вимоги №30102014 від 30.10.2014 р.

Частиною 5 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (в редакції, чинній на момент укладення договору №30102014 від 30.10.2014 р.) встановлено, що разі отримання повідомлення уповноваженої особи Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.

Як вбачається із п. 2.1 договору №30102014 від 30.10.2014 р., кредитор зобов'язується відступити новому кредитору права вимоги за кредитними договорами (визначеними в додатку № 1 до договору), а останній зобов'язався прийняти права вимоги та сплатити первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти в сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки, встановлені договором.

Так, згідно з п. 1.5 Договору ціна договору - певна сума грошових коштів, що передається новим кредитором первісному кредитору, як оплата за набуття права вимоги за цим договором, розмір якої визначається сторонами в порядку та на умовах, передбачених цим договором.

Згідно з п. 3.1 вказаного договору за домовленістю сторін загальна сума права вимоги, що відступається за цим договором новому кредитору, яка включає в себе суму основного боргу, нарахованих процентів та комісії становить 31 444 216,27 грн., яка сплачується новим кредитором у термін по 31.10.2014 р.

В той же час, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту існування у Товариства права вимоги до боржників, визначених у додатку 1 до договору №30102014 від 30.10.2014 р., на вказану в п. 3.1 такого договору суму.

Зокрема, як вбачається із пункту 1.7 договору №30102014 від 30.10.2014 р., права вимоги були набуті первісним кредитором на підставі наступних договорів:

- договору про відступлення права вимоги №03-09/14 від 03.09.2014 р. у Товариства з обмеженою відповідальністю «АРМА ФАКТОРИНГ» (код ЄДРПОУ 32487273);

- договору про відступлення права вимоги №18-08/14 від 18.08.2014 р. у Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ФК Факторинг» (код ЄДРПОУ 36352420), які в свою чергу набули права вимоги до боржників у Банку на підставі договору про відступлення права вимоги №05.1-271ю/2013/2-1 від 27.12.2013 р. (ТОВ «АРМА ФАКТОРИНГ») та договору про відступлення права вимоги №05.1-277ю/2013/2-1 від 30.12.2013 р. (ТОВ «ФАКТОРИНГОВА КОМПАНІЯ «ФК Факторинг»).

При цьому, під час підписання між сторонами акту приймання-передачі від 30.10.2014 р. вказані договору не були передані Товариством на користь Банка.

Крім того, під час підписання такого акту між сторонами, відповідачем не було надано позивачу первинних документів, які б підтверджували часткове виконання боржниками грошових зобов'язань за кредитними договорами, перелік яких міститься у додатку 1 до договору №30102014 від 30.10.2014 р.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про недоведеність відповідачем факту існування у нього права вимоги до боржників на суму 31 444 216,27 грн. станом на момент укладання договору про відступлення права вимоги №30102014 від 30.10.2014 р. з позивачем, а відтак уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію ПАТ «Банк національний кредит» було правомірно направлено Товариству повідомлення №04-08/1092 про нікчемність договору про відступлення права вимоги №30102014 від 30.10.2014 р.

Також вказаним повідомленням уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Банку просила Товариство протягом 3 днів з дня отримання цього повідомлення погасити заборгованість за Договором.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача заборгованості по кредиту у розмірі 31 444 216,27 грн., а також процентів за кредитом у розмірі 3 584 101,01 грн.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Товариством обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Банку про стягнення з Товариства заборгованості по кредиту у розмірі 31 444 216,27 грн., а також заборгованості зі сплати процентів за кредитом у розмірі 3 584 101,01 грн. є правомірними та обґрунтованим.

Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 10 817 888,73 грн., 3% річних у розмірі 547 800,96 грн., штрафу у розмірі 1 600 000,00 грн. та пені у розмірі 8 534 617,74 грн. за несвоєчасне повернення кредиту, а також інфляційних у розмірі 429 400,16 грн., 3% річних у розмірі 30 876,55 грн., штрафу у розмірі 4 800 000,00 грн. та пені у розмірі 433 313,30 грн. за прострочення сплати відсотків.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по поверненню кредиту та перерахуванню процентів за користування кредитом не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Викладене підтверджується постановами Верховного Суду України від 28.02.2011 р. у справі №23/225 та 27.04.2012 р. у справі №06/5026/1052/2011.

За змістом п. 4.2 Договору у разі прострочення позичальником строків сплати процентів та комісій, визначених цим договором та тарифами, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених п.п. 1.1.1, 2.4, 2.13.3, 3.2.5, 4.4, 5.4 цього договору, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на суму заборгованості, що діяла у період невиконання зобов'язань за цим договором.

Пунктом 4.3 Договору визначено, що у разі порушення позичальником вимог п.п. 3.3.2 - 3.3.17 цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору штраф у розмірі 5% від суми максимального ліміту кредиту, визначеного п. 1.1.1 цього договору, за кожний випадок.

Таким чином, умовами Договору та Господарського кодексу України передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати пені та штрафу.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача інфляційні, 3% річних, пеню та штраф у заявленому розмірі.

За таких обставин, позовні вимоги Банку про стягнення з Товариства заборгованості по кредиту у розмірі 31 444 216,27 грн., заборгованості зі сплати процентів за кредитом у розмірі 3 584 101,01 грн., інфляційних у розмірі 10 817 888,73 грн., 3% річних у розмірі 547 800,96 грн., штрафу у розмірі 1 600 000,00 грн. та пені у розмірі 8 534 617,74 грн. за несвоєчасне повернення кредиту, а також інфляційних у розмірі 429 400,16 грн., 3% річних у розмірі 30 876,55 грн., штрафу у розмірі 4 800 000,00 грн. та пені у розмірі 433 313,30 грн. за прострочення сплати відсотків підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають стягненню з відповідача до Державного бюджету України.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Банк Національний Кредит» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк Національний Кредит» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільна спілка транспорту, інформатики, логістики» (02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, 11, оф. 608; ідентифікаційний код 34184525) на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Національний Кредит» (04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, 52/58; ідентифікаційний код 20057663) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ «Банк Національний Кредит» Паламарчука Віталія Віталійовича заборгованість по кредиту у розмірі 31 587 258 (тридцять однин мільйон п'ятсот вісімдесят сім тисяч двісті п'ятдесят вісім) грн. 93 коп., заборгованість зі сплати процентів за кредитом у розмірі 3 584 101 (три мільйони п'ятсот вісімдесят чотири тисячі сто одна) грн. 01 коп., інфляційні у розмірі 10 817 888 (десять мільйонів вісімсот сімнадцять тисяч вісімсот вісімдесят вісім) грн. 73 коп., 3% річних у розмірі 547 800 (п'ятсот сорок сім тисяч вісімсот) грн. 96 коп., штраф у розмірі 1 600 000 (один мільйон шістсот тисяч) грн. 00 коп. та пеню у розмірі 8 534 617 (вісім мільйонів п'ятсот тридцять чотири тисячі шістсот сімнадцять) грн. 74 коп. за несвоєчасне повернення кредиту, інфляційні у розмірі 429 400 (чотириста двадцять дев'ять тисяч чотириста) грн. 16 коп., 3% річних у розмірі 30 876 (тридцять тисяч вісімсот сімдесят шість) грн. 55 коп., штраф у розмірі 4 800 000 (чотири мільйони вісімсот тисяч) грн. 00 коп. та пеню у розмірі 433 313 (чотириста тридцять три тисячі триста тринадцять) грн. 30 коп. за прострочення сплати відсотків. Видати наказ.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Автомобільна спілка транспорту, інформатики, логістики» (02002, м. Київ, вул. Марини Раскової, 11, оф. 608; ідентифікаційний код 34184525) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 73 080 (сімдесят три тисячі вісімдесят) грн. 00 коп. Видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.07.2016 р.

Суддя В.П. Босий