Постанова

від 30.06.2016 по справі 911/142/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" червня 2016 р. Справа№ 911/142/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шапрана В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Андрієнка В.В.

при секретарі Місюк О.П.

за участю представників:

від позивача - Ковтун Т.О.

від відповідача - Юрчик М.В.

від третьої особи - Коломієць В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Малого підприємства "Піраміда" на рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2016 (суддя Ярема В.А.)

за позовом Комунального підприємства "Київський метрополітен"

до Малого підприємства "Піраміда"

за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департамент комунальної власності м. Києва. виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація)

про виселення, стягнення коштів,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, КП «Київський метрополітен» звернувся до Господарського суду Київської області із позовом до МП «Піраміда» про виселення та стягнення заборгованості по орендній платі.

Рішенням Господарського суду Київської області від 28.03.2016 позов задоволено частково.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2016 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволені позовних вимог відмовити повністю.

Відповідно до протоколу про автоматизований розподіл судової справи апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.04.2016 апеляційну скаргу апелянта було повернуто на підставі п.3 ч.1 ст. 97 ГПК України.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, повторно подану МП «Піраміда» апеляційну скаргу було передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шапран В.В., судді Андрієнко В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою суду від 16.05.2016 апелянту відновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 16.06.2016.

Ухвалою суду від 16.06.2016 розгляд скарги був відкладений відповідно до ст. 77 ГПК України до 30.06.2016.

В судове засідання 30.06.2016 з`явилися представники сторін та надали усні пояснення стосовно заявленого позову та поданої апеляційної скарги.

Через відділ документального забезпечення до суду від представника апелянта надійшло клопотання про зупинення провадження по справі до розгляду Господарським судом міста Києва пов`язаної із даною справою справи про визнання договору оренди продовженим.

Колегія суддів, вивчивши доводи даного клопотання, заслухавши думку представника позивача та третьої особи з даного питання, прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання, зважаючи на наступне.

Частиною 1 статті 79 ГПК України визначено, що господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом, а також у разі звернення господарського суду із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави.

Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарського суду слід у кожному конкретному випадку з'ясувати:

а) як пов'язана справа, яка розглядається господарським судом, зі справою, що розглядається іншим судом;

б) чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

Пов'язаність справ полягає у тому, що рішення іншого суду, який розглядає справу, встановлює обставини, що впливають на збирання та оцінку доказів у даній справі, зокрема, факти, що мають преюдиційне значення. Ці обставини повинні бути такими, що мають значення для даної справи.

Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі,- у зв`язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов`язаних між собою справ різними судами або з інших причин.

Як вбачається із обґрунтування клопотання про зупинення провадження, предметом спору по справі № 910/10666/16 є визнання договору оренди № 649 від 03.09.2012 продовженим, а предметом спору по даній справі є стягнення заборгованості по орендній платі за вказаним договором оренди, та виселення, тобто вказані справи є взаємопов`язані, а у випадку встановлення факту, що договір оренди є продовженим, будуть відсутні підстави для виселення, стягнення боргу та пені, у розмірі, визначеному позивачем.

В той же час колегія суддів не погоджується із такою позицією відповідача, оскільки суд, розглядаючи позовні вимоги в рамках даної справи, жодним чином не обмежений та не позбавлений можливості самостійно, в процесі повного, всебічного та об`єктивного дослідження доказів по справі, встановити наявність/відсутність фактів, для визнання договору оренди чи таким, що припинив свою дію, чи таким, що є поновленим (продовженим).

Дослідження доказів та отримання пояснень від вповноважених представників сторін при розгляді спору по справі № 911/142/16 ніяким чином не порушує права та інтереси сторін, навіть якщо ними будуть надаватися ідентичні пояснення тим, що надавалися при розгляді справи № 910/10666/16.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні матеріали справи, встановив наступне:

03.09.2012 між Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради, що в подальшому було перейменоване у Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), (орендодавець), МП "Піраміда" (орендар) та Комунальним підприємством "Київський метрополітен" (підприємство/отримувач коштів) був укладений договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду № 649.

Відповідно до умов договору орендодавець на підставі протоколу постійної комісії Київради з питань власності від 01.08.2012 № 124 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (частину переходу), що належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва та визначена відповідно до проектної документації, розробленої ДП "Укрметротунельпроект", тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) орендаря, загальною площею 57,5 кв. м. та визначена в викопіюванні з Схем тимчасового розташування МАФ, що знаходиться за адресою: станція метро "Оболонь" (вестибюль №2), Б/Н, для торгівлі непродовольчими товарами.

Згідно із п. 3.1 договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує підприємству орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду, затвердженої рішенням Київради від 22 вересня 2011 року № 34/6250, та на дату підписання договору місячний розмір якої становив 346,26 грн. за 1 кв. м., що в цілому за об'єкт оренди складає 19909,82 грн.

Відповідно до п. 3.2 договору розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за поточний місяць.

Згідно із п. 9.1 договору встановлено, що цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 01 квітня 2012 року до 29 березня 2015 року

З пункту 4.15 договору вбачається, що орендар після припинення дії договору оренди зобов'язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству.

Договір припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (п. 9.4 договору).

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що МП «Піраміда» продовжує використовувати орендоване приміщення після припинення дії договору про передачу в оренду майна комунальної власності територіальної громади міста Києва чим порушує права позивача та не сплачує кошти за користування майном.

Відповідач, заперечуючи проти заявлених вимог та не погоджуючись із постановленим рішенням судом першої інстанції, обґрунтовує свої заперечення тим, що договір є таким, що продовжив свою дію, оскільки їх не було належним чином повідомлено про припинення дії договору, а тому підстави для задоволення вимог відсутні, крім того, зазначає, що КП «Метрополітен» не є належним позивачем по справі та не має права на звернення із даним позовом до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Відповідно до ч.1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статтею 759 ЦК України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно з ч.1 ст. 765 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Частина 1 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначає, що термін договору оренди визначається за погодженням сторін.

Відповідно до ч.1 ст. 763 Цивільного кодексу України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживча річ).

Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

Судом першої інстанції правомірно встановлено, що за актом приймання-передачі майна в оренду від 03.09.2012, який є невід'ємною частиною договору, орендодавцем передано, а орендарем прийнято об'єкт оренди. Вказаний акт є трьохстороннім та підписаний уповноваженими представника орендодавця, орендаря, балансоутримувача та скріплено відбитками їх печаток.

У відповідності до частини 2 статті 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди.

Згідно із п. 9.1 договору встановлено, що цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє з 01 квітня 2012 року до 29 березня 2015 року

Договір припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено (п. 9.4 договору).

З пункту 4.15 договору вбачається, що орендар після припинення дії договору оренди зобов'язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству.

Акт приймання-передачі підписується відповідно представника орендодавця, орендаря та підприємства.

У зв'язку із закінченням 29.03.2015 терміну дії договору, листом № 106-ПДД від 19.03.2015 позивач повідомив відповідача про закінчення терміну дії договору та про те, що договір не буде продовжуватись на новий термін.

Відповідач, заперечуючи факт отримання листа-повідомлення від позивача, зазначає, зокрема, що останнім не доведено належними та допустимими доказами направлення такого листа, в строки, визначені умовами договору, що означає, що договір оренди є продовженим на новий строк.

Проте, колегія суддів не погоджується із такою позицією відповідача, з огляду на наступне.

Факт направлення вказаного листа відповідачу підтверджується доказами, долученими до матеріалів справи, а саме: копію рекомендованого повідомлення та копію конверта із зазначенням причини невручення адресату рекомендованого повідомлення та із відбитками печаток УДППЗ «Укрпошта», оригінали вказаних документів були надані для огляду в суді апеляційної інстанції на вимогу суду.

Пленумом Вищого господарського суду України в абзаці 2 п. 1.7 постанови від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" надано такі роз'яснення, що в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.

При цьому якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним вимоги, він не позбавлений права подати докази неодержання такої вимоги кредитора (наприклад довідка підприємства зв`язку про ненадходження на адресу боржника відповідного рекомендованого поштового відправлення).

Так представника відповідача не було суду надано відповідних доказів неотримання рекомендованого повідомлення від позивача та не було спростовано доводи позивача щодо вказаного.

Крім того, в апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що єдиним належним доказом направлення листа адресатові є опис вкладення, при цьому посилається на п. 18, 19 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270.

В той же час, суд апеляційної інстанції зазначає, що вказані пункти правил не можна застосовувати до порядку направлення повідомлення КП «Київський метрополітен» на адресу орендаря, з огляду на те, що зазначені пункти стосуються пересилання поштових відправлень (звітів, розрахункових документів, декларацій) з оголошеною цінністю, в той час, як позивачем відповідачу направлявся простий лист-повідомлення про закінчення договору оренди не цінним листом, а рекомендованим з повідомленням, про що мається відповідна відмітка на поштовому конверті.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач був належним чином повідомлений позивачем про припинення договору оренди № 649 від 03.09.2012.

Крім того, в матеріалах справи наявний лист Департаменту комунальної власності м. Києва. виконавчий орган Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) № 062/07/14-1002 від 02.02.2015 направлений на адресу МП «Піраміда» про припинення договору оренди, в якому зазначено про те, що оскільки 29.03.2015 договір оренди припиняє свою дію, орендарю необхідно повернути об`єкт оренди за актом приймання-передачі КП «Київський метрополітен».

Відповідач також в апеляційній скарзі зазначає проте, що позивач не мав права направляти лист-повідомлення про припинення дії договору оренди, оскільки він не є орендодавцем по даному договору.

На вказане колегія суддів зазначає, що положення ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" не містить конкретної вказівки, що повідомлення про припинення дії договору може надсилати лише орендодавець, що також визначено в умовах договору, оскільки зазначено, що таке повідомлення може надсилатись будь-якою стороною, про що вказано в п. 9.7 договору.

Так згідно п. 9.7 договору визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом місяця договір вважається продовженим на той самий строк.

Згідно із текстом договору, сторонами договору є МП «Піраміда», КП «Київський метрополітен» та Головне управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради, що в подальшому було перейменоване у Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), а отже з огляду на вказане позивач мав права направляти орендарю лист про припинення строку дії договору та це, відповідно до п. 9.4 договору є підставою для його припинення.

Аналогічна правова позиція, щодо наявності у КП «Київський метрополітен» права на повідомлення орендаря про закінчення строку дії договору, викладена в постанові Вищого господарського суду України № 910/21717/15 від 24.02.2016,

Також, апелянт в своїй скарзі зазначає про те, що позивач, направляючи 31.03.2015 лист про припинення дії договору оренди, посилається як на підставу такого припинення порушення відповідачем Правилам пожежної безпеки в метрополітенах, в той час як рішенням Господарського суду Київської області від 14.08.2013 у справі № 911/2304/13, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.12.2013 було відмовлено в задоволені позову першому заступнику прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Виконавчого органу Київської міської ради КП «Київський метрополітен» з питань не відповідності орендованого відповідачем МП «Піраміда» приміщення правилам пожежної безпеки.

На таке твердження апелянта, суд апеляційної інстанції зазначає, що дійсно позивач своїм листом № 193-НДД від 31.03.2015 звернувся до відповідача з вимогою приведення об'єкта оренди у первинний стан та передання його орендодавцю за актом приймання-передачі у встановлені п. 4.15. договору строки у зв`язку із закінченням 29.03.2015 строку дії договору оренди.

Згідно означеного листа балансоутримувач повідомив також орендаря про відсутність у останнього волевиявлення на продовження строку дії договору та на невідповідність об'єкта оренди Правилам пожежної безпеки в метрополітенах, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 20.06.2012.

Вищезазначений лист було вручено головному бухгалтеру відповідача ОСОБА_7, посадові повноваження якої підтвердженні листом МП "Піраміда" за підписом директора підприємства ОСОБА_8

В той же час, колегія суддів зазначає, що позов прокуратурою міста Києва в рамках справи № 911/2304/13 (на який посилається представник відповідача в апеляційній скарзі) був поданий в 2013, тобто до закінчення строку дії договору і суть спору зводилась до дострокового розірвання договору оренди, в той час як предметом розгляду спору в даній справі є виселення орендаря із займаного приміщення, у зв`язку із закінчення строку дії договору і в зазначеному листі позивача мова йде про те, що договір оренди закінчив свою дію 29.03.2015 та продовжуватись не буде, а не про те, що договір не буде продовжуватись на новий строк у зв`язку із невідповідністю орендованого приміщенням Правил пожежної безпеки.

З огляду на все вище викладене, доводи та докази, надані як представником позивача так і представником відповідача, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що договір оренди № 649 від 03.09.2012 припинив свою дію 29.03.2015.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Таким чином, виходячи з умов, передбачених у пунктах 4.15, 7.6 та 8.5.6 договору, та наведених вище норм права, відповідач був зобов'язаний звільнити об'єкт оренди від своїх огороджуючих конструкцій та передати цей об'єкт позивачеві у термін до 28.04.2015, включно, за відповідним актом.

В той же час відповідач, в порушення умов договору та норм чинного законодавства, належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання щодо звільнення та передачі орендованого майна за договором про передачу майна комунальній власності територіальної громади міста Києва, яке передається в оренду по акту приймання-передачі позивачу та продовжує використовувати майно позивача після закінчення дії строку дії договору для здійснення своєї господарської діяльності.

Підсумовуючи сукупність обставин даної справи і норми матеріального права, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про виселення відповідача з об'єкта оренди та зобов'язання останнього демонтувати його огороджувальні конструкції (кіоски) підлягають задоволенню у повному обсязі, оскільки факт порушення відповідачем умов договору, пов'язаних з поверненням позивачеві об'єкта оренди та звільненням об'єкта від огороджуючих конструкцій, позивачем належним чином доведено, документально підтверджено, і в той же час відповідачем в порядку, визначеному ст. 33 ГПК України, не спростовано.

Згідно зі статтею 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно до вимог статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідні положення також визначаються у ч.1 статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 525 ЦК України та ч.7 статті 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, крім випадку коли право такої відмови встановлено договором або законом.

Відповідачем не надано доказів щодо вчинення ним дій спрямованих на передачу (повернення) орендованого майна орендодавцеві та не надано доказів наявності у нього законного права на використання орендованого приміщення в подальшому.

Твердження апелянта стосовно того, що КП «Київський метрополітен» не довів своє право на звернення із позовом до суду з вимогою про виселення відповідача, та що спірне приміщення не відносить до комунальної власності територіальної громади міста Києва. спростовується наступним.

Відповідно до п. 31 ч.1 ст.26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до виключної компетенції місцевих рад відноситься зокрема прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Згідно із ч.1 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Частиною 5 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.06.1998 № 464-р Київський метрополітен передано у власність територіальної громади міста Києва.

На виконання вказаного розпорядження, розпорядженням Київської міської державної адміністрації № 2155 від 28.10.1998 «Про зарахування майна державного підприємства у комунальну власність територіальної громади м. Києва» майно ДП «Київський метрополітен» зараховано у комунальну власність.

Актом прийому-передачі, затвердженим заступником Міністра транспорту та заступником голови Київської міської державної адміністрації ДП «Київський метрополітен» передано у комунальну власність територіальної громади міста Києва (копія вказаного акту наявна в матеріалах справи).

Згідно п. 5.2 статуту КП «Київський метрополітен» майно підприємства є комунальною власністю територіальної громади міста Києва і закріплене за ним на праві господарського відання.

Відповідно до переліку основних засобів, які закріплюються на праві повного господарського відання за КП «Київський метрополітен», зокрема, за позивачем закріплено ст. «Оболонь» підз.ст. проспект Оболонський.

Отже, твердження представника відповідача про відсутність належних та допустимих доказів того, що нерухоме майно за адресою: станція метро "Оболонь" (вестибюль № 2) не є майном, що належить на праві повного господарського відання КП «Київський метрополітен» спростовується всім вище зазначеним, а тому позивач, як балонсоутримувач орендованого майна має право на звернення із відповідним позовом до суду, у випадку не виконання орендарями умов договору оренди.

Щодо зауваження апелянта стосовно того, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, оскільки нормами ЦК України не передбачено такого способу захисту порушеного права як виселення, колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 391 Цивільного кодексу України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

В той же час, слід враховувати, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Так, надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, вказана стаття визначає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Так, відповідно до приписів статей 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За змістом права власності, визначеного у статті 317 ЦК України, власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (пункт 1 статті 321 вказаного Кодексу).

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном шляхом подачі до суду негаторного позову.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Усунення перешкод власнику в користуванні своїм майном, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу, фактично передбачає покладення на відповідача обов'язку припинити дію, яка порушує право, та можливе лише щодо триваючого правопорушення. Якщо ж на момент подання негаторного позову вчинення перешкод у користуванні майном припинилося, то підстав для його задоволення немає.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди, чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод (наприклад, шляхом знесення неправомірно збудованих споруд, про припинення ремонтних робіт в сусідній квартирі, виселення громадян із належних йому на праві власності приміщень тощо).

Таким чином, КП «Київський метрополітен», звертаючись із даним конкретним позовом до відповідача, фактично вимагає орендаря усунути перешкоди позивачу у користуванні та розпорядженні майном що знаходиться у його повному господарському віданні, шляхом виселення, що не суперечить чинним норм законодавства України.

Згідно зі статтею 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Зважаючи на викладене, Господарський суд Київської області обґрунтовано прийшов до висновку про належність достатніх доказів та доводів для задоволення позовних вимог в частині виселення відповідача із нерухомого майна (частини переходу), визначеного тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіосками) Малого підприємства "Піраміда" згідно з викопіюванням з Схем тимчасового розташування МАФ, за адресою: станція метро "Оболонь" (вестибюль №2), Б/Н, загальною площею 57,5 кв.м. та зобов'язання відповідача демонтувати тимчасові огороджуючі конструкції (кіоски), що йому належать за адресою: станція метро "Оболонь" (вестибюль №2), Б/Н, загальною площею 57,5 кв.м.

Крім того, як слідує з наявних в матеріалах справи письмових пояснень та розрахунків позивача, відповідач свої обов'язки за договором в частині проведення орендних платежів за користування об'єктом оренди виконав частково, сплативши 771456,08 грн. орендної плати за договором за період з вересня 2012 року по березень 2015 року та частково квітень 2015 року, у той час як залишок орендної плати у розмірі 22520,90 грн. за квітень 2015 року та 165582,52 грн. орендної плати за період з травня по серпень 2015 року орендар не сплатив.

Таким чином, за відповідачем утворилась заборгованість у розмірі 188103,42 грн.

У відповідності до ч. 1 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності (ч. 1 ст. 286 ГК України). Аналогічна норма встановлена у частині 1 статті 19 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна".

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктами 3.1., 3.2., 3.5. та 3.6. договору передбачено, що за користування об'єктом оренди орендар сплачує підприємству орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 22.09.2011 № 34/6250 та на дату підписання договору становить без ПДВ 346,26 грн за 1 кв. м. орендної площі, що в цілому складає 19909,82 грн.

Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць опублікованому у поточному місяці.

Орендна плата сплачується орендарем на рахунок підприємства, за яким закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління (балансоутримувача), а саме КП "Київський метрополітен", починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.

Орендна плата сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20-го числа наступного місяця.

З огляду наведеного, безперешкодне користування відповідачем орендованим приміщенням протягом квітня - серпень 2015 року без будь-яких зауважень чи заперечень щодо умов такого користування свідчить про належне виконання позивачем своїх договірних зобов'язань та, відповідно, породжує для відповідача обов'язок по сплаті орендної плати у повному обсязі та у встановлені договором строки, а саме: за квітень 2015 року до 20.05.2015 включно, за травень 2015 року до 20.06.2015 включно, за червень 2015 року до 20.07.2015 включно, за липень 2015 року до 20.08.2015 включно, за серпень 2015 року до 20.09.2015 включно.

Враховуючи порушення відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором, а також арифметичну відповідність заявленої до стягнення заборгованості умовам договору, місцевий суд дійшов правомірного висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 188103,42 грн. заборгованості по сплаті орендної плати, у тому числі 22520,90 грн. за квітень 2015 року та 165582,52 грн. за травень - серпень 2015 року згідно договору, підлягає задоволенню як така, що доведена позивачем належними та допустимими доказами і не спростована у встановленому порядку відповідачем.

Оскільки відповідач своїми діями порушив зобов'язання за договором (ст. 610 ЦК України), тому він вважається таким, що прострочив виконання (ст. 612 ЦК України), а відтак є підстави для застосування відповідальності, встановленої договором та законом.

Розглядаючи спір в частині заявлених позовних вимог про стягнення з відповідача пені та 3 % річних суд виходить з такого.

Положенням ч. 1 ст. 548 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою (ч. 1 ст. 546 ЦК України).

Приписом ст. 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Аналогічні положення містить стаття 230 Господарського кодексу України.

Також договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону).

Таким чином, в силу наведених норм права, пеня може бути стягнута лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).

Так, сторонами у п. 6.2 договору передбачено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Однак, згідно з ч. 7 ст. 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору. Аналогічні положення містить ст. 631 ЦК України.

Виходячи з умов, визначених у пунктах 9.1 та 9.4 договору, та приписів законодавства, дія договору припинилася з 29 березня 2015 року.

Як встановлено судом, пеня позивачем нарахована за прострочення грошового зобов'язання у спірний період (за квітень 2015 року по серпень 2015 року ), а саме: нарахована за період часу користування об'єктом оренди без здійснення орендної оплати.

Тобто, пеня позивачем нарахована після припинення дії договору.

Враховуючи наведені обставини справи і норми права, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що забезпечене неустойкою (у вигляді пені) виконання відповідачем основного грошового зобов'язання припинилося у зв'язку із припиненням дії договору, а тому відсутні підстави для застосування до відповідача господарської санкції шляхом стягнення з відповідача пені за прострочення ним сплати орендної плати за користування об'єктом оренди після припинення дії договору.

Іншої угоди, якою б було забезпечено неустойкою виконання відповідачем грошового зобов'язання після припинення дії договору сторонами спору суду не надано.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України № 57/128 від 02.07.2014.

Таким чином, позов в частині стягнення з відповідача пені в сумі 12511,06 грн. (з урахуванням розрахунку, здійсненого місцевим судом) неправомірно було задоволено Господарським судом Київської області до стягнення, а тому в цій частині рішення суду підлягає скасуванню.

Щодо нарахування позивачем 3% річних за прострочення сплати відповідачем орендної плати, колегія суддів зазначає, що частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, як встановлено вище, відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання, а тому наявні підстави для застосування до нього відповідальності шляхом стягнення з відповідача 3 % річних.

Колегія суддів, здійснивши перевірку розрахунку 3% річних, наданого позивачем та здійснено судом першої інстанції, приходить до висновку, що місцевим судом правомірно задоволена вимога про стягнення 3% річних в розмірі 854,50 грн.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевим судом правомірно було відмовлено в задоволені позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1945,87 грн. пені та 105,46 грн. 3% річних, нарахованих на 41389, 45 грн. заборгованості за серпень 2015 року за період з 21.08.2015 по 20.09.2015, з урахуванням наступного.

З огляду на встановлений договором строк проведення відповідачем розрахунків з орендної плати та відповідні положення закону, суд дійшов висновку, що право на рахування пені та 3% річних за прострочене зобов'язання по сплаті орендної плати за серпень 2015 року у розмірі 41389,45 грн., у позивача виникає з 21.09.2015, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 1945,87 грн. пені та 105,46 грн. 3% річних, нарахованих за період з 21.08.2015 по 20.09.2015, задоволенню не підлягає з огляду на її безпідставність.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п.3 ч.1. ст. 103 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має права скасувати рішення повністю або частково і прийняте нове рішення.

Враховуючи положення ст. 104 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Малого підприємства "Піраміда" підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2016 у справі № 911/412/16 підлягає скасуванню в частині задоволених вимог щодо пені.

Зважаючи на те, що апеляційна скарга Малого підприємства "Піраміда" підлягає частковому задоволенню, судові витрати за подання апеляційної скарги, відповідно до ст. 49 ГПК України, покладається на сторін пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Малого підприємства "Піраміда" - задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Київської області від 28.03.2016 у справі № 911/412/16 - скасувати частково. Пункт 1, 2 та 3 рішення залишити без змін.

В іншій частині резолютивну частину рішення викласти в наступній редакції:

«Стягнути з Малого підприємства "Піраміда" (07415, Київська обл., Броварський р-н, с. Зазим'є, вул. Кірова, 7, ідентифікаційний код 13710312) на користь Комунального підприємства "Київський метрополітен" (01032, м. Київ, проспект Перемоги, 35, ідентифікаційний код 03328913): 188103,42 грн. заборгованості, 854, 50 грн. - 3% річних, та 5270,36 грн. судового збору за подання позовної заяви

В стягненні пені в розмірі 25827,84 грн. та 3% річних в розмірі 474 грн. - відмовити».

Стягнути з Комунального підприємства "Київський метрополітен" (01032, м. Київ, проспект Перемоги, 35, ідентифікаційний код 03328913) на користь Малого підприємства "Піраміда" (07415, Київська обл., Броварський р-н, с. Зазим'є, вул. Кірова, 7, ідентифікаційний код 13710312) судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 220,56 грн.

Видати судові накази. Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

Матеріали справи № 911/142/16 повернути до Господарського суду Київської області.

Головуючий суддя В.В. Шапран

Судді С.І. Буравльов

В.В. Андрієнко