Постанова

від 05.07.2016 по справі 823/426/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/426/16 Головуючий у 1-й інстанції: Орленко В.І.

Суддя-доповідач: Степанюк А.Г.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 липня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу приватного підприємства «Сервіс-Комплект» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області до приватного підприємства «Сервіс-Комплект» про стягнення податкового боргу, -

зВСТАНОВИЛА:

У квітні 2016 року заступник керівника Черкаської місцевої прокуратури (далі - Прокурор) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - Позивач, ДПІ у м. Черкасах) до приватного підприємства «Сервіс-Комплект» (далі - Відповідач, ПП «Сервіс-Комплект») про стягнення податкового боргу в сумі 57 224,59 грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 26.05.2016 року позов задоволено частково - стягнуто з банківських рахунків ПП «Сервіс-Комплект» в дохід бюджету через ДПІ у м. Черкасах 57 207,02 грн. податкового боргу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. При цьому, суд першої інстанції виходив з того, що за Відповідачем обліковується несплачена податкова заборгованість зі сплати авансових внесків з податку на прибуток на суму 57 207,02 грн. Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, суд зауважив, що оскільки в силу п. 129.6 ст. 129 ПК України платник податку звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі податків до бюджетів та державних цільових фондів, підстави для стягнення з Відповідача пені в сумі 17,57 грн. відсутні.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нову, якою у задоволенні позову відмовити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Наголошує на тому, що судом першої інстанції не було вчинення Відповідачем необхідних дій, спрямованих на своєчасну сплату авансових внесків з податку на прибуток. Крім того, вважає помилковими висновки суду про відсутність у Позивача обов'язку направляти податкову вимогу за кожний період прострочення платежу.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явились, а тому справа розглядалась у відкритому судовому засіданні без здійснення фіксування за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ст. 41 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а постанову суду першої інстанції - скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати її та прийняти нову постанову суду.

При ухваленні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що на момент звернення Прокурора в інтересах ДПІ у м. Черкасах до суду у Відповідача існувала несплачена податкова заборгованість з авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств на суму 57 224,59 грн. за період жовтень - грудень 2015 року з урахуванням переплати у розмірі 32,98 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи копією зворотного боку облікової картки платника податків (а.с. 21-22, 55).

Наведена сума Відповідачем самостійно визначена у податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2014 рік від 16.02.2015 року №9080719513 (а.с. 14-16) сума авансового внеску з податку на прибуток підприємств, що підлягає сплаті щомісячно, у розмірі 19 278,00 грн. У подальшому розмір податкового зобов'язання було зменшено з урахуванням нової звітної декларації з податку на прибуток підприємства за 2015 рік від 09.02.2016 року (а.с. 17-20) на 594,00 грн.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, Позивачем 23.10.2015 року було направлено до ПАТ «Український інноваційний банк» платіжні доручення №№ 1, 2, 3 на суму 19 278,00 грн. кожна з метою сплати авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств за жовтень, листопад та грудень 2015 року (а.с. 58-59). Вказані платіжні доручення були прийняті банком, про що свідчать відповідні відмітки та останніх. При цьому, як вірно зазначив суд першої інстанції, виходячи з аналізу змісту наявної у матеріалах справи копії банківської виписки від 02.10.2015 року (а.с. 60), не зважаючи на наявність на рахунку ПП «Сервіс-Комплект» грошових коштів в сумі 67 277,19 грн., ПАТ «Укрінбанк» не було здійснено переказ коштів на казначейський рахунок.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 24.12.2015 року №934 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» до категорії неплатоспроможних», керуючись п. 2 ч. 5 ст. 12 та ст. 34 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 24.12.2015 року №239 про запровадження тимчасової адміністрації строком на три місяці з 25.12.2015 року по 24.03.2016 року.

У подальшому, 22.03.2016 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі постанов Правління Національного банку України від 22.03.2016 року №180 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію публічного акціонерного товариства «Укрінбанк» було прийнято рішення №385 про припинення здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Укрінбанк» з 23.03.2016 року та початок процедури ліквідації ПАТ «Укрінбанк» з 23.03.2016 року по 22.03.2018 року включно.

Поряд з цим, Черкаським окружним адміністративним судом встановлено, що у зв'язку з несплатою Відповідачем самостійно узгодженого податкового зобов'язання з авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств за жовтень 2015 року Позивачем на виконання приписів ст. 59 Податкового кодексу України направлено ПП «Сервіс-Комплект» податкову вимогу форми «Ю» від 20.11.2015 року №11556-23 на суму 19 245,02 грн., яку останнім отримано 25.11.2015 року (а.с. 13).

Рішенням Господарського суду м. Києві від 05.04.2016 року у справі №910/3829/16 відмовлено у задоволенні позову ПП «Сервіс-Комплект» до ПАТ «Укрінбанк» про зобов'язання виконати платіжні доручення від 23.10.2015 року щодо перерахування коштів з підстав запровадження в банку тимчасової адміністрації та переходу спірних правовідносин у площину правового регулювання Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (а.с. 38-44).

Водночас, як зазначив суд першої інстанції, внаслідок несплати Відповідачем узгодженого у розумінні ст. 56 ПК України грошового зобов'язання, Прокурор звернувся до суду в інтересах Позивача із вказаним позовом.

На підставі встановлених вище обставин, суд першої інстанції, здійснивши системний аналіз ст. ст. 14, 16, 54, 56, 129 ПК України, прийшов до висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, оскільки ненадходження коштів на бюджетні рахунки органів державного казначейства і не зарахування їх до дохідної частини державного або місцевого бюджету свідчить про непогашення податкових зобов'язань або податкового боргу. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з Відповідача пені, суд першої інстанції вказав на відсутність підстав для її стягнення у зв'язку з відсутністю вини ПП «Сервіс-Комплект» у несвоєчасному перерахуванні або неперерахуванні податкового зобов'язання.

Однак з такими висновками суду першої інстанції не можна повністю погодитися з огляду на таке.

Відповідно до пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно приписів п. п. 95.1-95.3 ст. 95 ПК України орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання такому платнику податкової вимоги.

Стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в органі, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини.

Відповідно до абз. 1 п. 59.1 ст. 59 ПК України у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Абзацом 2 пункту 59.5 ст. 59 Податкового кодексу України визначено, що у разі коли у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що виник після надіслання (вручення) податкової вимоги.

Наведеним приписам ПК України кореспондують пп. 2.2 та 3.6 затвердженого наказом Міндоходів України від 10.10.2013 року №576 Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків.

Отже, всупереч посиланням Апелянта, направлення Позивачем податкової вимоги від 20.11.2015 року №11556-23 на суму 19 245,02 грн. про сплату грошового зобов'язання з авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств за жовтень 2015 року та виникнення, на переконання ДПІ у м. Черкасах, у подальшому у Відповідача податкового боргу зі сплати авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств за листопад 2015 року та грудень 2015 року, а відтак його збільшення на суму 38 490,04 грн. не зумовлювало у Позивача обов'язку направляти Відповідачу нову податкову вимогу. Тобто, направлення вимоги про сплату грошового зобов'язання зі сплати авансових внесків з податку на прибуток приватних підприємств на суму 19 245,02 грн. за один період є достатньою підставою для звернення у подальшому з позовом про стягнення збільшеного податкового боргу.

Таким чином, враховуючи, що у встановленому приписами податкового законодавства порядку Позивачем була складена податкова вимога форми «Ю» від 20.11.2015 року №11556-23, яка була отримана Відповідачем 25.11.2015 року, а на момент вирішення спору зазначена сума податкової заборгованості суб'єктом господарювання сплачена не була, у ДПІ у м. Черкасах були правові підстави для звернення до суду із вказаним позовом.

Разом з тим, вважаючи, що невиконання з незалежних від платника податків причини платіжних доручень про сплату грошового зобов'язання з авансових внесків є лише підставою для звільнення останнього від відповідальності, проте не позбавляє його від обов'язку забезпечити сплату податкових зобов'язань, суд першої інстанції не врахував такого.

Відповідно до п. 129.6 ст. 129 ПК України За порушення строку зарахування податків до бюджетів або державних цільових фондів, установлених Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з вини банку або органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, в якому відкриваються рахунки платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, такий банк/орган сплачує пеню за кожний день прострочення, включаючи день сплати, та штрафні санкції у розмірах, встановлених цим Кодексом, а також несе іншу відповідальність, встановлену цим Кодексом, за порушення порядку своєчасного та повного внесення податків, зборів, платежів до бюджету або державного цільового фонду. При цьому платник податків звільняється від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі таких податків, зборів та інших платежів до бюджетів та державних цільових фондів, включаючи нараховану пеню або штрафні санкції.

Згідно положень п.п. 129.3.1 п. 129.3 ст. 129 Податкового кодексу нарахування пені закінчується у день зарахування коштів на відповідний рахунок органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, та/або в інших випадках погашення податкового боргу та/або грошових зобов'язань.

Системний наліз наведених норм дає підстави для висновку, що законодавець не звільняє платника податків від обов'язку сплатити суму основного зобов'язання або податкового боргу, а лише звільняє від відповідальності за порушення строків зарахування такого зобов'язання або боргу до бюджетів або державних цільових фондів, зокрема фінансової, як то - нарахування пені.

Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 17,57 грн. за несвоєчасну сплату узгодженого податкового зобов'язання.

Отже, не зважаючи на звільнення від відповідальності за несвоєчасне або перерахування не в повному обсязі податків, зборів та інших платежів до бюджетів, приписи п.п. 129.3.1 п. 129.3 та п. 129.6 ст. 129 ПК України покладають на платника податків обов'язок погасити суму основного зобов'язання шляхом її зарахування на відповідні рахунки органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

До такої ж позиції й прийшла ДФС України у своєму листі від 13.08.2014 року №1128/5/99-99-20-03-01-16, на який послався суд першої інстанції в якості обґрунтування.

Разом із тим, відповідно до п. 36.1 ст. 36 ПК України податковим обов'язком є обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Згідно ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

За правилами ч. 3 ст. 1068 Цивільного кодексу України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Пунктом 8.1 ст. 8 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня. Банки та їх клієнти мають право передбачати в договорах інші, ніж зазначені, строки виконання доручень клієнтів.

Приписами п. 22.4 ст. 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку.

Системний аналіз свідчить, що виконання платником податкового обов'язку з перерахуванню в бюджет суми податкового зобов'язання, а отже його сплата, пов'язане з моментом подання в банк платіжного доручення на перерахування відповідних сум податкових зобов'язань.

Наведена правова позиція викладена, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 29.09.2014 року у справі № 810/5307/13-а.

Крім того, згідно п. 129.7 ст. 129 Податкового кодексу України не вважається порушенням строку перерахування податків, зборів, платежів з вини банку порушення, вчинене внаслідок регулювання Національним банком України економічних нормативів такого банку, що призводить до нестачі вільного залишку коштів на такому кореспондентському рахунку.

Якщо у майбутньому банк або його правонаступники відновлюють платоспроможність, відлік строку зарахування податків, зборів та інших платежів розпочинається з моменту такого відновлення.

Тобто, наведені законодавчі приписи дозволяють зробити висновок про те, що конституційний обов'язок платника зі сплати податків слід вважати виконаним з часу подання до обслуговуючого банку платіжного доручення на перерахування до бюджетної системи України на відповідний рахунок Державного казначейства грошових коштів з рахунку платника у банку за наявності у нього достатнього грошового залишку на день платежу.

При цьому платник не несе відповідальності за дії банківських та кредитних установ, які беруть участь у багатостадійному процесі сплати та перерахування податків до бюджету.

Тобто, за наявності у платника відповідних доказів, що підтверджують виконання усіх передбачених законодавством умов для визнання його добросовісним платником, обов'язок зі сплати відповідної суми податкового зобов'язання слід визнати виконаним незалежно від фактичного зарахування платежу до бюджетної системи України.

Аналогічна позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.02.2016 року у справі №820/18291/14, від 30.05.2016 року у справі №815/3468/15, від 09.06.2016 року у справі №814/1803/15.

За таких обставин, суд першої інстанції, врахувавши належне виконання Відповідачем податкового обов'язку з перерахування авансового внеску з податку на прибуток приватних підприємств за жовтень - грудень 2015 року, вірно з'ясувавши причини, за яких відповідні кошти не надійшли до бюджету у встановлений строк (запровадження тимчасової адміністрації в банку) та встановивши наявність достатнього залишку на рахунку ПП «Сервіс-Комплект» у день подання платіжних доручень та дотримання ним умов для здійснення банківського платежу, прийшов до помилкового висновку про невиконання Відповідачем обов'язку зі сплати узгодженої суми авансових внесків з податку на прибуток підприємств за жовтень - грудень 2015 року, що стало підставою для прийняття передчасного рішення про наявність правових підстав для стягнення з ПП «Сервіс-Комплект» податкового боргу в сумі 57 207,00 грн.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови було допущено порушення норм матеріального та процесуального права при вирішені питання щодо наявності у Відповідача податкового боргу, у зв'язку з цим вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду - скасувати в частині.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін; скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального права.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні постанови порушено норми матеріального та процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду - скасувати в частині.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 198, 200, 202, 205, 207, 211, 212, 254 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Сервіс-Комплект» - задовольнити повністю.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 травня 2016 року - скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

У решті постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26 травня 2016 року у справі за адміністративним позовом заступника керівника Черкаської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області до приватного підприємства «Сервіс-Комплект» про стягнення податкового боргу - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення. Касаційна скарга на судові рішення подається в порядку та строки, визначені ст.ст. 211, 212 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Шурко О.І.

Кузьменко В. В.