Постанова

від 04.07.2016 по справі 917/2402/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2016 р. Справа № 917/2402/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Пуль О.А. , суддя Фоміна В. О. , суддя Шевель О. В.;

при секретарі Марченко В.О.,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився,

відповідача - ОСОБА_1 (дов.№16 від 27.04.2016р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (вх.№1013Х/2) на рішення господарського суду Полтавської області від 21.01.2016 року у справі №917/2402/15

за позовом ФОП ОСОБА_2, м. Кривий Ріг,

до ТОВ "Будівельний Гарант", м. Полтава,

про стягнення 61766,67 грн .,-

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Полтавської області з позовною заявою про стягнення з відповідача 61766,67 грн. заборгованості за договором постачання №03/11 від 03.11.2014 року, з яких: 33238,50 грн. - сума основного боргу, 14945,96 грн. - пеня, 859,95 грн. - 3% річних, 12722,26 грн. - інфляційні нарахування.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 21.01.2016 року (суддя Тимощенко О.М.) провадження у справі в частині стягнення 13238,50 гривень основного боргу припинено. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 261,05 гривень судового збору.

Позивач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю, прийняти нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 14945,96 грн., 3% річних у розмірі 859,95 грн. та 12722,26 грн. інфляційних нарахувань на суму боргу.

Вимоги та доводи апеляційної скарги позивача мотивовані тим, що суд першої інстанції не застосував штрафні санкції (пені, інфляційні нарахування та користування коштами), що передбачені нормами Цивільного кодексу України. Крім того, апелянт вважає, що відсутність номеру договору у видаткових накладних не є доказом відсутності правовідносин між позивачем та відповідачем.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2016р. апеляційну скаргу прийнято до провадження, її розгляд призначено на 11.05.2016р. о 10:30 год. у складі колегії суддів: головуючий суддя Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О., суддя Тарасова І.В.

29.04.2016р. від апелянта до суду надійшла заява (вх.№4577), в якій просить розглянути справу без його участі та зазначає, що наполягає на позовних вимогах у повному обсязі.

04.05.2016р. від відповідача до суду надійшли заперечення (вх.№4625) на апеляційну скаргу, в яких просить рішення суду Полтавської області від 21.01.2016р. у справі №917/2402/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - б5з задоволення.

Відповідно до розпорядження від 10.05.2016р. у справі №922/2402/15, протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів у зв'язку з відпусткою судді Білоусової Я.О. для розгляду даної справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Пуль О.А., суддя Тарасова І.В., суддя Шевель О.В.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 11.05.2016р. розгляд справи відкладено на 01.06.2016р. об 11:30 год.

Відповідно до розпорядження від 31.05.2016р. у справі №922/2402/15, протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів у зв'язку з відпусткою судді Шевель О.В. для розгляду даної справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Пуль О.А., суддя Білоусова Я.О., суддя Тарасова І.В.

30.05.2016р. від апелянта до суду надійшла заява (вх.№5468), в якій просить розглянути справу без його участі та зазначає, що наполягає на позовних вимогах у повному обсязі.

31.05.2016р. від апелянта до суду надійшла заява (вх.№5532), в якій просить відкласти розгляд справи на іншу дату. Також, просить суд розглянути справу №917/2404/15 у режимі відеоконференції з господарським судом Дніпропетровської області або Дніпропетровським апеляційним господарським судом. Дату наступного засідання просить повідомити на електронну пошту.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.06.2016р. розгляд справи відкладено на В« 04В» липня 2016 року о 10:00 год. Задоволено заяву позивача - ФОП ОСОБА_2 про його участь у судовому засіданні Харківського апеляційного господарського суду з розгляду справи №917/2402/15 в режимі відеоконференції.

15.06.2016р. від позивача до суду надійшла заява (вх.№6179), в якій просить суд розглянути справу за участю його представника ОСОБА_3

Відповідно до розпорядження від 04.07.2016р. у справі №922/2402/15, протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів у зв'язку з відпусткою судді Білоусової Я.О., судді Тарасової І.В. для розгляду даної справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) Пуль О.А., суддя Шевель О.В., суддя Фоміна В.О.

У судове засідання 04.07.2016р., призначеного в режимі відеоконференції, апелянт не з'явився, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 01.06.2016р., яку ФОП ОСОБА_2 отримав 09.06.2016р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Крім того, про час та місце розгляду справи апелянта повідомлено електронною поштою.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував, просив рішення господарського суду Полтавської області від 21.01.2016 року у справі №917/2402/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та запереченнях на неї доводи позивача та відповідача, заслухавши у судовому засіданні пояснення представника відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в межах вимог, передбачених ст.101 ГПК України, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила наступне.

Як убачається з матеріалів справи, 03.11.2014 року між ФОП ОСОБА_2 (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельний Гарант" (відповідач) укладено договір постачання №03/11, відповідно до умов якого постачальник (позивач) зобов'язувався поставляти покупцеві (відповідач) товар у встановлені строки, а покупець зобов'язався приймати такий товар і сплачувати за нього на умовах даного договору. Предметом поставки є визначений товар з найменуванням, зазначеним у специфікації або інших документах згідно з умовами договору, підписаним постачальником та покупцем (п. 1.1, п.1.2 договору). (а.с.19-а.с.21).

Відповідно до п.2.1 договору поставка товару здійснюється постачальником на умовах ЕXW (офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс 2000) - склад постачальника (м.Кривий Ріг), якщо інше не обумовлено умовами специфікації.

Згідно з п.2.2 договору разом з товаром постачальник повинен передати покупцю бухгалтерські документи (видаткова та податкова накладна). Бухгалтерські документи повинні відповідати вимогам чинного законодавства станом на дату поставки товару та надаються постачальником безпосередньо за місцем поставки товару.

Пунктом 4.1 договору сторони погодили порядок поставки товару - за умови 100% попередньої оплати покупцем, отриманих від постачальника рахунків. За домовленістю сторін можлива відстрочка платежу не більше семи календарних днів.

Відповідно до п.4.2 договору поставка товару здійснюється не пізніше трьох днів з моменту оплати рахунку.

Згідно з п.4.3 договору товар вважається зданим постачальником і прийнятим покупцем з моменту підписання повноваженими представниками сторін накладних.

Відповідно до п.6.1 договору ціни на товар вказуються у специфікаціях, підписаних обома сторонами або рахунках, виданих покупцеві постачальником.

Згідно з п.7.3 договору у разі несвоєчасної або неповної оплати за отриманих товар покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день порушення.

Позивачем у грудні 2014 року передано представнику відповідача товар на суму 36238,50 грн.

Факт передачі товару підтверджується підписаними між сторонами видатковими накладними №1918/1 від 17.12.2014 року на суму 17514,90 грн. та №1944 від 22.12.2014 року на суму 18723,60 грн. (а.с.23, а.с.32) та податковими накладними від 17.12.2014 року та від 22.12.2014 року (а.с.22, а.с.31).

Відповідач частково розрахувався за отриманий товар по накладній №1918/1 у сумі 3000,00 грн., що підтверджується випискою по рахунку з 01.01.2014 року до 31.12.2014 року та платіжним дорученням №219 від 17.12.2014 року (а.с.24, а.с.26). За відповідачем утворилась заборгованість за договором постачання у розмірі 33238,50 грн.

Із позову вбачається, що позивачем на підставі договору постачання № 03/11 від 03.11.2014 року заявлено до стягнення:

- пеню у сумі 14945,96 грн. за періоди: з 25.12.2014 року по 09.11.2015 року (за видатковою накладною №1918/1 від 17.12.2014 року) та з 30.12.2014 року по 09.11.2015 року (за видатковою накладною №1944 від 22.12.2014 року);

- 3% річних у сумі 859,95 грн. за період з 30.12.2014 року по 09.11.2015 року;

- інфляційні у сумі 12722,26 грн. за період з 30.12.2014 року по 09.11.2015 року.

Господарський суд Полтавської області, приймаючи оскаржуване рішення, виходив з наступного.

Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 та ч.2 статті 638 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною 1 статті 181 ГК України передбачено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що поставка товару за накладеними: №1918/1 від 17.12.2014 року на суму 17514,90 грн. та №1944 від 22.12.2014 року на суму 18723,60 грн. була здійснена за договором постачання №03/11 від 03.11.2014 року, укладеним між позивачем та відповідачем.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, у видаткових накладних №1918/1 від 17.12.2014 року та №1944 від 22.12.2014 року відсутні дата і номер договору.

У податкових накладних від 17.12.2014 року та від 22.12.2014 року, які надані позивачем в якості доказу поставки товару за накладними №1918/1 від 17.12.2014 року, №1944 від 22.12.2014 року саме в рамках договору постачання №03/11 від 03.11.2014 року, в графі "вид цивільно-правового договору" зазначено: «договір купівлі продажу від 11.12.2014 року», тобто інший договір.

Крім того, матеріали справи містять рахунки на оплату № 5/11 від 11.12.2014 року на суму 17514,90 грн. та №4/22 від 22.12.2014 року на суму 18723,60 грн., що були виставлені відповідачу позивачем, в яких також відсутнє посилання на дату та номер договору.

У ході судового розгляду справи встановлено, що сторонами не підписувалися специфікації, в яких вказуються ціни на товар, наявність яких передбачена умовами договору постачання.

Відповідач стверджує, що господарські правовідносини між позивачем та відповідачем відбувалися поза межами спірного договору, відповідач розраховувався за поставлений товар за виставленими рахунками.

Позивачем жодним належним та допустимим доказом цих тверджень відповідача не спростовано.

З огляду на викладене, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що у грудні 2014 року між позивачем та відповідачем виникли господарські правовідносини на підставі договору купівлі-продажу, укладеного у спрощеній формі, а не на підставі договору постачання №03/11 від 03.11.2014 року, яким визначені інші умови поставки та порядку оплати товару.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, сплата відповідачем частини суми основного боргу - 20000,00 грн. здійснена 04.11.2015 року та 18.11.2015 року, що підтверджується виписками з програми "клієнт-банк" від 04.11.2015 року №77 та від 18.11.2015 року №83, тоді як позовна заява направлена до суду 25.11.2015 року, що підтверджується поштовим штампом на конверті (а.с.36).

Враховуючи викладене, колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у частині стягнення частини боргу в сумі 20000,00 грн., оскільки дана оплата здійснена відповідачем до звернення позивача з позовною заявою до господарського суду Полтавської області.

Матеріали справи свідчать, що вимоги в частині стягнення основного боргу у сумі 13238,50 грн. сплачені під час розгляду справи у суді першої інстанції, а тому, враховуючи відсутність предмету спору, господарський суд правомірно припинив провадження у справі в цій частині позовних вимог на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України.

У задоволенні позовних вимог про стягнення 14945,96 грн. пені, 859,95 грн. 3% річних та 12722,26 грн. інфляційних втрат суд першої інстанції відмовив, вважаючи, що поставка товару за видатковими накладними №1918/1 від 17.12.2014 року, №1944 від 22.12.2014 року відбувалася не в рамках договору постачання №03/11 від 03.11.2014 року .

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені у сумі 14945,96 грн., оскільки у даному випадку поставка товару відбулася не в рамках спірного договору.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Положеннями ст.536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.

Частиною 3 ст.692 Цивільного кодексу України фактично конкретизовано передбачений ст.536 цього Кодексу обов'язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене ст.625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно зі ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Отже, строк виконання грошового зобов'язання у спірних правовідносинах визначається за правилами ст.692 ЦК України, тобто оплата товару пов'язана з моментом його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, оскільки іншого строку оплати сторони не визначили (така правова позиція Верховного Суду України зазначена у справі №3-78гс14 від 19.08.2014р.).

Поставка товару відбулась за рахунками на оплату № 5/11 від 11.12.2014 року на суму 17514,90 грн. та №4/22 від 22.12.2014 року на суму 18723,60 грн., які були виставлені відповідачу позивачем, і в яких не встановлений строк оплати, що підтверджується матеріалами справи.

Таким чином, строк оплати настав наступного дня з дня отримання товару.

Надаючи оцінку вказаним обставинам справи, оскільки відповідач прострочив виконання зобов'язання щодо сплати вартості за поставлений товар, позивачем правомірно заявлено до стягнення 3% річних та інфляційні втрати.

Відповідно до ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання. Так, ч. 1 цієї статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. У ч. 2 зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України розміщено у розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті).

За змістом ч.2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Погашення суми основного боргу під час розгляду даної справи не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу (п.1.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» (зі змінами, внесеними згідно з постановами Вищого

господарського суду України №6 від 10.07.2014р., № 2 від 16.12.2015р.).

Відповідно до п.1.12 зазначеної постанови, з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). При цьому суд роз'яснює позивачу, що він не позбавлений права звернутись з новим позовом до господарського суду про стягнення річних та інфляційних за іншої підстави позову.

Колегія суддів дійшла висновку, що господарським судом помилково не взято до уваги вищенаведене.

Здійснений позивачем розрахунок суми заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, перевірений апеляційним господарським судом, свідчить про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат у розмірі 12722,26 грн.

У розумінні ст.625 Цивільного кодексу України три проценти річних від простроченої суми є платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. Вказана правова норма носить загальний характер, а встановлений нею обов'язок боржника сплатити три проценти річних поширюється на правовідносини, які виникають з різних підстав, але пов'язані з виконанням саме грошового зобов'язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок трьох процентів річних, колегія суддів дійшла висновку, що обґрунтованими є позовні вимоги в частині їх стягнення у розмірі 859,95 грн.

Тому, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних нарахувань на суму боргу та трьох процентів річних підлягають задоволенню у вказаних сумах, які апеляційний суд вважає обґрунтованими.

Виходячи зі змісту ст. ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює обставини справи у відповідності до свого внутрішнього переконання, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та приймає рішення за результатами оцінки всіх доказів, які були визнані судом як належні та допустимі.

На підставі викладеного, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду Полтавської області від 21.01.2016 року у справі №917/2402/15 - скасуванню в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Керуючись ст.ст.85, 99, 101, п.2 ст.103, п.1, п.4 ч.1 ст.104, ст.105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 21.01.2016 року у справі №917/2402/15 скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 859,95 грн. 3% річних та 12722,26 грн. інфляційних втрат.

Прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельний Гарант" (36038, м.Полтава, вул.Артема, буд.47/15, кв.113, ідент. код 36121142) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (50080, Дніпропетровська обл., м.Кривий Ріг, вул.Адмірала Головка,9/51, ідент.код НОМЕР_1) - 859,95 грн. 3% річних та 12722,26 грн. інфляційних втрат, 797,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

В іншій частині рішення господарського суду Полтавської області залишити без змін.

Доручити господарському суду Полтавської області видати відповідний наказ.

Повний текст постанови складено 07.07.2016 року.

Головуючий суддя О.А.Пуль

Суддя В.О.Фоміна

Суддя О.В.Шевель