Рішення

від 06.07.2016 по справі 914/1279/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.07.2016р.                                                                       Справа№ 914/1279/16

Господарський суд Львівської області у складі

судді Фартушка Т.Б.

при секретарі Полюхович Х.М.

Керівник Львівської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі

Позивач: Регіональне відділення Фонду Державного майна по Львівській області, м.Львів,

Відповідач: Публічне акціонерне товариство «Львівський міський молочний завод», м.Львів,

про зобов'язання вчинити певні дії

Представники:

прокурор: Куцик В.Б. – прокурор (посвідчення № 011165);

позивача: не з'явився;

відповідача: не з'явився

Суть спору:

Керівник Львівської місцевої прокуратури №2 звернувся до Господарського суду Львівської області із позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду Державного майна по Львівській області до Публічного акціонерного товариства «Львівський міський молочний завод» про зобов'язання поновити на балансі об'єкт державної власності – об'єкт цивільної оборони – сховище №48005, інвентарний №32, що розташоване за адресою: м.Львів, вул. Рудненська,8, який при приватизації не увійшов до статутного капіталу відкритого акціонерного товариства “Львівський міський молочний завод».

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.05.2016р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до судового розгляду на 31.05.2016р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі суду по даній справі від 31.05.2016 року. В судових засіданнях 14.06.2016р., 21.06.2016р. та 05.07.2016р. оголошувалась перерва до 21.06.2016р., 05.07.2016р. та 06.07.2016р. відповідно.

Впродовж розгляду справи Учасникам судового процесу по явці оголошено права і обов'язки, визначені ст.ст. 20, 22, 27, 28, 29, 38, 59 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані чи оголошені Учасникам судового процесу у справі (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про оголошення перерви в судових засіданнях) зазначено, що права та обов'язки учасників визначені ст.ст. 20, 22, 27, 28, 29, 38, 59 Господарського процесуального кодексу України.

Заяв про відвід суддів чи судді не надходило.

Прокурор в судове засідання з'явився, позовні вимоги підтримав повністю, надав пояснення, аналогічні до викладених у позовній заяві.

Представник Позивача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання.

Впродовж розгляду справи представник Позивача позовні вимоги підтримала повністю, надала усні пояснення; також, 05.07.2016р. Позивачем подано до суду пояснення (вх.№28506/16), у яких надає пояснення, аналогічні до викладених у позовній заяві.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, про причини неявки суду не повідомив, був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання.

Впродовж розгляду справи представник Відповідача проти позову заперечив з причин та підстав, зазначених у відзиві на позовну від 14.06.2016р. вх.№24637/16, надав письмові пояснення по суті спору.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4-3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі Господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалі про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Впродовж розгляду справи в судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, заслухавши пояснення Прокурора, суд встановив наступне.

Відповідно до Акта оцінки вартості цілісного майнового комплексу Львівського молочного заводу, затвердженого наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області від 23.05.1995р. №937/1-15 та Плану приватизації Львівського молочного заводу, затвердженого наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області від 05.06.1995 року №1051, до статутного капіталу ВАТ «Львівський міський молочний завод» не увійшло державне майно, яке не підлягало приватизації, а саме: захисна споруда цивільної оборони, яка використовувалась як підземна стоянка автомашин – сховище №48005, інвентарний №32, що розташоване за адресою: м.Львів, вул.Рудненська, 8, вартістю 116000грн.

За результатами виготовлення в ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» технічного паспорта встановлено, що вказана захисна споруда, яка в процесі приватизації залишена у державній власності, зареєстрована за Відповідачем на праві власності та використовується як підземна стоянка для машин – бомбосховище.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.04.2014 року у справі №914/2618/13 позовні вимоги Заступника прокурора м.Львова в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Львівській області задоволено повністю, вирішено визнати за державою в особі РВ Фонду державного майна України по Львівській області право власності на об'єкт цивільної оборони – бомбосховище №48005, інвентарний №32, площею 290,7м.кв. по вул. Рудненській, 8 у м.Львові, а також витребувати з незаконного володіння Відкритого акціонерного товариства «Львівський міський молочний завод» частину майна - об'єкт цивільної оборони - бомбосховище №48005, інвентарний №32, площею 290,7м.кв. по вул.Рудненській, 8 у м. Львові на користь держави в особі РВ Фонду державного майна України по Львівській області.

Вказане рішення не оскаржувалось, набрало законної сили в порядку статті 87 ГПК України, та, у відповідності до приписів частини п'ятої статті 124 Конституції України, є обов'язковим до виконання на всій території України.

На виконання вказаного рішення суду 11.03.2015р. Господарським судом Львівської області видано наказ №914/2618/13 про: «Витребувати з незаконного володіння Відкрите акціонерне товариство “Львівський міський молочний завод” (82400, вул. Рудненська, 8, м. Львів; ідентифікаційний код 00446368) частину майна - об'єкт цивільної оборони - бомбосховище №48005, інвентарний №32, площею 290,7м.кв. по вул.Рудненській, 8 у м. Львові на користь держави в особі РВ Фонду державного майна України по Львівській області.».

Під час здійснення періодичної перевірки стану ефективного використання та збереження державного майна встановлено, що в жовтні 2014 року Відповідачем знято з балансу підприємства вказане сховище.

Дані твердження Прокурора та Позивача підтверджуються Довідкою Відповідача від 27.01.2015р. №52 та Актом від 27.01.2015р. перевірки стану ефективного використання та збереження державного майна, яке в процесі приватизації не увійшло до статутного капіталу ВАТ «Львівський міський молочний завод», але перебуває на його балансі, затвердженого наказом Позивача від 14.02.2015р. №00201.

Крім того, відповідно до наказу Відповідача №02/10 від 02.10.2014р., у зв'язку з набранням законної сили рішенням Господарського суду Львівської області від 15.04.2014р. по справі №914/2618/13, наказано створити комісію щодо зняття з балансу Відповідача об'єкт цивільної оборони – бомбосховище №48005.

Рішенням засідання комісії Відповідача щодо зняття об'єктів з балансу, оформленого протоколом від 03.10.2014р. №03/10, вирішено зняти з балансу Відповідача об'єкт цивільної оборони – бомбосховище №48005.

Постановою державного виконавця від 12.11.2015р. ВП №49318280 відкрито виконавче провадження з виконання наказу №914/2618/13 та зобов'язано Відповідача (Боржника) самостійно виконати рішення суду.

Актом державного виконавця від 21.04.2016р. при виконанні наказу №914/2618/13 від 11.03.2015р. встановлено, що витребувано з незаконного володіння Відповідача об'єкт цивільної оборони – бомбосховище №48005 на користь Позивача.

При цьому суд зазначає, що відповідно до п.1.4.3 «Положення про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі», затвердженого спільним наказом Фонду державного майна України, Міністерства економіки України від 19.05.1999р. N908/68, для зняття з балансу господарських товариств майна, яке є державною власністю та не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі, відповідним органом приватизації залучається уповноважений представник господарського товариства. Суд зазначає, що рішення Господарського суду Львівської області приймалось за позовом РВ ФДМУ; згідно вищеописаного акту державного виконавця від 21.04.2016р. при виконанні наказу №914/2618/13 від 11.03.2015р. були присутні як представник РВ ФДМУ, так і представник Боржника (Відповідача); Акт підписано представниками без зауважень.

Листом від 18.02.2015 року Позивач звернувся до Відповідача з приводу облікування на балансі останнього об'єкта державної власності – сховища №48005, а також укладення договору зберігання сховища. Листом від 18.04.2015 року Позивач повторно звертався до Відповідача з приводу порушених у зверненні від 18.02.2015р. питань.

Листом від 06.01.2016р. вих.№84 Відповідач повідомив Позивача про те, що захисна споруда №48005, що знаходиться за адресою: м.Львів, вул.Рудненська, 8, на балансі Відповідача не перебуває, а тому, немає підстав для проведення інвентаризації державного майна; захисну споруду знято з балансу Відповідача на виконання рішення Господарського суду Львівської області від 15.04.2014р. у справі №914/2618/13 в частині витребування майна з незаконного володіння.

Не погодившись із зняттям з балансу сховища та відмовою від проведення інвентаризації державного майна, Прокурор звернувся до суду в інтересах держави в особі Позивача із вимогою про зобов'язання Відповідача поновити на балансі об'єкт державної власності – об'єкт цивільної оборони – сховище №48005, інвентарний №32, що розташоване за адресою: м.Львів, вул. Рудненська,8, яке при приватизації не ввійшло до статутного капіталу Відкритого акціонерного товариства «Львівський міський молочний завод».

05.07.2016 року Позивачем подано до суду пояснення (вх. №28506/16), у яких надає пояснення, аналогічні до викладених у позовній заяві.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву, поданому до суду 14.06.2016р. за вх.№24637/16, проти позовних вимог Прокурора в інтересах держави в особі Позивача заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити в його задоволенні у повному обсязі з підстав того, що спірне майно передано Відповідачем Позивачу в порядку виконання рішення Господарського суду від 15.04.2014р. у справі №914/2618/13, яким визнано за державою в особі Позивача право власності на сховище №48005, а також витребувано з незаконного володіння Відповідача вказане майно.

Окрім того, як на підставу своїх заперечень проти позову, Відповідач вказує на те, що зняття з балансу ВАТ (нині ПАТ) «Львівський міський молочний завод» спірного майна відбувалось не в порядку, передбаченому Положенням про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі їх приватизації, але перебуває на їх балансі, а в порядку примусового виконання рішення суду. Відтак, залучення уповноваженого представника господарського товариства чи надання будь якої згоди Позивача на зняття з балансу Відповідача спірного майна, не вимагалось.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Частиною другою статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Приписами частини третьої статті 35 ГПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до пункту 3 Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку №1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 року №73, баланс (звіт про фінансовий стан) – це звіт про фінансовий стан підприємства, який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.

Пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000р. №92 (далі – ПСБО) встановлено, що основні засоби - матеріальні активи, які підприємство/установа утримує з метою використання їх у процесі виробництва/діяльності або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Відповідно до пункту 5.1.3. вказаного ПСБО до основних засобів належать будівлі, споруди та передавальні пристрої.

Об'єкт основних засобів вилучається (списується з балансу) у разі його вибуття (п. 3.3. ПСБО 7).

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс і под.). Аналогічну правову позицію викладено в листі від 01.07.2013 року щодо Аналізу деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ.

При цьому суд бере до уваги, що перебування на балансі майна (враховуючи обов'язки балансоутримувача щодо збереження майна (п.4 спільного наказу Фонду державного майна України, Міністерства економіки України від 19.05.1999р. N908/68 «Про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі») тощо), є складовою правомочності володіння.

Відтак, фактичне виконання Відповідачем рішення Господарського суду Львівської області від 15.04.2014р. у справі №914/2618/13 про витребування н6а користь держави в особі Позивача об'єкту цивільної оборони - бомбосховища №48005, інвентарний №32, площею 290,7м.кв. по вул.Рудненській, 8 у м. Львові з незаконного володіння унеможливило перебування вказаного майна на балансі Відповідача. Акт державного виконання про фактичне виконання Відповідачем рішення суду свідчить про зняття майна з балансу Відповідача та передачу його Позивачу на підставі рішення суду, яке є обов'язковим до виконання.

Крім того, суд зазначає наступне.

Згідно ст.3 Закону України «Про управління об'єктами державної власності”, об'єктами управління державної власності є державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій.

Відповідно до п.4 спільного наказу Фонду державного майна України, Міністерства економіки України від 19.05.1999р. N908/68 «Про управління державним майном, яке не увійшло до статутних капіталів господарських товариств у процесі приватизації, але перебуває на їх балансі», господарські товариства, на балансі яких перебуває державне майно, яке не увійшло до статутних капіталів у процесі приватизації, несуть відповідальність за збереження такого майна відповідно до Цивільного кодексу України.

Прокурор у позові ставить вимогу не про взяття Відповідачем спірного майна на баланс, а про поновлення такого на балансі. Проте, як встановлено вище судом, спірне майно знято з балансу Відповідача на виконання рішення суду від 15.04.2014р. у справі №914/2618/13, яке набрало законної сили.

Прокурором не обґрунтовано підставність вимоги саме щодо поновлення спірного майна на балансі.

При цьому суд бере до уваги, що описаними вище в мотивувальній частині рішення суду листами від 18.02.2015р. №1113-00962 та від 18.04.2015р. №11-13-02420 Позивач звертався до Відповідача саме з приводу облікування на балансі останнього об'єкта державної власності – сховища №48005, а також укладення договору зберігання сховища.

Щодо звернення до суду із позовом Керівника Львівської місцевої прокуратури №2 в інтересах держави в особі Позивача, суд зазначає наступне.

Згідно статті 21 Конституції України представництво інтересів громадянина або держави в суді покладено на органи прокуратури України.

Відповідно до частин 4, п.п.1, 4 ч.5 та ч.6 статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» (у чинній станом на момент звернення прокурора із позовом до суду редакції) Представництво інтересів громадянина або держави здійснюється прокурором також на підставі заподіяння громадянину або державі шкоди внаслідок вчинення кримінального правопорушення чи іншого суспільно небезпечного діяння, передбаченого законом про кримінальну відповідальність. За наявності підстав, передбачених частинами другою - четвертою цієї статті, з метою представництва громадянина або держави прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом звертатися до суду з позовами (заявами, поданнями); брати участь у розгляді справ. Обираючи форму представництва, передбачену частиною п'ятою цієї статті, прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту.

Приписами ч.2 ст.2 ГПК України визначено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі №1-1/99 з урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави можуть збігатись повністю, частково або не збігатись зовсім з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді.

Як вбачається із матеріалів справи, позов заявлено Керівником Львівської місцевої прокуратури №2 в межах наданих йому законодавством повноважень в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна по Львівській області, на яке державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретних функцій у правовідносинах, пов'язаних із захистом інтересів держави, а тому суд вважає, що Прокурором доведено підставність звернення з відповідним позовом.

З врахуванням вищенаведеного, зокрема рішення суду про витребування спірного майна від Відповідача, фактичного виконання Відповідачем вказаного рішення, відображення Відповідачем такого виконання у своєму балансі, необґрунтованість Прокурором позовної вимоги саме щодо поновлення на балансі спірного майна, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про зобов'язання поновити об'єкт цивільної оборони - бомбосховище №48005, інвентарний №32, площею 290,7м.кв. по вул.Рудненській, 8 у м. Львові на балансі Відповідача є безпідставними та необґрунтованими, а тому в їх задоволенні слід відмовити у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.4-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

06.07.2016р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 08.07.2016р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід залишити за Прокурором.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4-3, 4-5, 4-7, 22, 33, 34, 38, 43, 49, 75, 82-85, 87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 193 Господарського кодексу України, ст.ст.11, 509, 510, 525, 526, 530, 599, 610, 612 Цивільного кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.