Ухвала

від 09.06.2016 по справі 466/6942/13-ц

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

Ухвала

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2016 рокум. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Ізмайлової Т.Л., Наумчука М.І., Мостової Г.І. розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Болеар Мед» про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за затримку розрахунків при звільненні, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 09 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У травні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Болеар Мед» (далі - ТОВ «Болеар Мед») та, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив стягнути з відповідача: 326 213,99 грн - невиплаченої (заборгованої) заробітної плати за період з 20 травня 2010 року по 04 листопада 2014 року; 43 505,00 грн - заборгованої заробітної плати з 04 листопада 2014 року по день ухвалення рішення у даній справі з розрахунку 6 215,00 грн на місяць, станом на 04 червня 2015 року; 223 109,94 грн - втраченої частини заробітку, у зв'язку з інфляцією станом на 04 червня 2015 року.

Вимоги за позовом обґрунтовував тим, що рішенням Франківського районного суду м. Львова від 25 березня 2011 року його було поновлено на посаді менеджера (управителя) в оптовій торгівлі відділу збуту ТОВ «Болеар Мед», визнано недійсним наказ ТОВ «Болеар Мед» від 31 грудня 2009 року № 231-к про його звільнення та вирішено стягнути з ТзОВ «Болеар Мед» на користь позивача компенсацію за весь час вимушеного прогулу з 31 грудня 2009 року по 19 травня 2010 р.

У зв'язку з тим, що ТОВ «Болеар Мед» з моменту поновлення на роботі не виплачувало йому заробітну плату, він вимушений був звернутися із заявою про звільнення і 16 березня 2012 року відповідачем видано наказ про його звільнення за згодою сторін по п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Оскільки відповідач у день звільнення і по теперішній час з ним не провів повністю розрахунок, він звернувся до суду з указаним позовом.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 09 березня 2016 року, позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Болеар Мед» на користь ОСОБА_4: 135 927,82 грн невиплаченої заробітної плати, а також 106 691,24 грн інфляційних втрат за період з 20 травня 2010 року по 16 березня 2012 року.

Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення заробітної плати за один місяць у розмірі 6 215,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині відмови в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків місцевого та апеляційного судів, обґрунтовано викладених в мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_4 був прийнятий на роботу в ТОВ «Болеар Мед»" на посаду менеджера в оптовій торгівлі та посередництві у торгівлі до відділу збуту з 15 липня 2008 року з індивідуальним посадовим окладом в розмірі 6 215,00 грн на місяць з випробувальним строком на три місяці у відповідності до наказу №102-К про прийом на роботу, що вбачається з трудового договору від 15 липня 2008 р. та копії трудової книжки.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 25 березня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2011 року, позов ОСОБА_4 задоволено та стягнуто з ТОВ «Болеар Мед» на користь ОСОБА_4 невиплачену заробітну плату за період роботи з 13 листопада 2008 року по 30 грудня 2009 року в сумі 84 524 грн. Визнано недійсним наказ ТОВ «Болеар Мед» від 30 грудня 2009 року №231-к «Про звільнення працівника з роботи за прогул без поважних причин» та поновлено ОСОБА_4 на посаді менеджера (управителя) в оптовій торгівлі відділу збуту ТОВ «Болеар Мед», стягнуто з ТОВ «Болеар Мед» на користь ОСОБА_4 компенсацію за весь час вимушеного прогулу з 31 грудня 2009 року по 19 травня 2010 року в сумі 34 884,19 грн.

Згідно наказу ТОВ «Болеар Мед» № 13-3 від 15 березня 2012 року «Про поновлення на роботі ОСОБА_4» його було поновлено на посаді менеджера (управителя) в оптовій торгівлі відділу збуту з окладом згідно штатного розпису з 30 грудня 2009 року.

В подальшому згідно наказу ТзОВ «Болеар Мед» № 14-к від 16 березня 2012 року «Про звільнення ОСОБА_4» ОСОБА_4 було звільнено 16 березня 2012 року за згодою сторін згідно із ст. 36 п. 1 КЗпП України. У день звільнення, відповідно до касового ордеру від 16 березня 2012 року йому було виплачено 485,00 грн розрахункових коштів за березень 2010 року.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 01 квітня 2013 року, апеляційну скаргу представника ТзОВ «Болеар Мед» відхилено та ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 22 жовтня 2012 року якою у задоволенні заяви про перегляд рішення Франківського районного суду м. Львова від 25 березня 2011 року за нововиявленими обставинами відмовлено, залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року, ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 22 жовтня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 01 квітня 2013 року, якими у задоволенні заяви про перегляд рішення Франківського районного суду м. Львова від 25 березня 2011 року за нововиявленими обставинами відмовлено, скасовано та справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 05 вересня 2013 року заяву ТОВ «Болеар Мед» про перегляд рішення Франківського районного суду м. Львова від 25 березня 2011 року у зв'язку з нововиявленими обставинами скасовано.

В подальшому рішенням Франківського районного суду м. Львова від 18 листопада 2013 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_4 до ТОВ «Болеар Мед» про стягнення заробітної плати, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу, визнання недійсним наказу про звільнення та поновлення на роботі.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 04 листопада 2014 року, ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 05 вересня 2013 року та рішення Франківського районного суду м. Львова від 18 листопада 2013 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до ТзОВ «Болеар Мед» про стягнення заробітної плати, стягнення компенсації за час вимушеного прогулу, визнання недійсним наказу про звільнення та поновлення на роботі. Визнано недійсним наказ ТОВ «Болеар Мед» від 30 грудня 2009 року за № 231-к «Про звільнення працівника з роботи за прогул без поважних причин» та поновлено ОСОБА_4 на посаді менеджера (управителя) в оптовій торгівлі відділу збуту ТОВ «Болеар Мед». В решті позовних вимог відмовлено.

Отже, на час розгляду даного спору мається рішення суду, яке набрало законної сили, про поновлення позивача на роботі.

Під час перегляду зазначених вище судових рішень різними інстанціями, відповідач 16 березня 2012 року провів звільнення ОСОБА_4 з посади менеджера за згодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 36 КЗпП України.

В подальшому, під час дії ухвали Франківського районного суду м. Львова від 05 вересня 2013 року, в якій зазначено, що ухвала апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2011 року про поновлення на посаді позивача втратила силу, наказом від 06 вересня 2013 року директора ТОВ «Болеар Мед» були скасовані накази від 15 березня 2012 року № 13-К «Про поновлення ОСОБА_4» та від 16 березня 2012 року № 14-К «Про звільнення ОСОБА_4».

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 8. постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Судами попередніх інстанцій установлено, що позивач згоди на анулювання звільнення за згодою сторін не надавав.

За таких обставин, суди попередніх дійшли до правильного висновку, що скасування наказу № 14-К від 16 березня 2013 року «Про звільнення ОСОБА_4» є неправомірним, а тому на час розгляду справи чинна згода та рішення власника про звільнення ОСОБА_4 за згодою сторін.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, шо належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України вбачається, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівнику сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Статтею 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно із статтею 2 цього закону зазначено, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, в тому числі заробітну плату.

У день звільнення, відповідно до касового ордеру від 16 березня 2012 року, позивачу було видано 485,00 грн. розрахункових коштів за березень 2012 року.

Відповідно до трудового договору укладеного між ОСОБА_4 та ТзОВ «Болеар Мед» від 15 липня 2008 року, позивачу установлено посадовий оклад (тарифну ставку) у розмірі 6 215, 00 грн на місяць.

Встановивши дійсні обставини справи, суд першої та апеляційної інстанцій дали належну оцінку зібраним доказам, правильно застосували норми матеріального права, не допустили порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення спору, та дійшли обґрунтованого висновку щодо наявності правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки відповідача при звільненні позивача не провів виплату всіх належних йому сум, відповідно до ст. ст. 116, 117 КЗпП України з відповідача має бути стягнута заборгованість по заробітній платі та середній заробіток за весь час затримки при розрахунку при звільненні за період з 20 травня 2010 року по 16 березня 2012 року.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачу повинна бути виплачена заробітна плата за період з 20 травня 2010 року по 04 листопада 2014 року та з 04 листопада 2014 року по день ухвалення судом рішення, а також втрачена частина заробітної плати у зв'язку з інфляцією станом на 04 червня 2015 року, є безпідставними, оскільки ОСОБА_4 було звільнено з роботи за згодою сторін з 16 березня 2012 року по п. 1 ст. 36 КЗпП України, а домовленості між ОСОБА_4 та ТОВ «Болеар Мед» про скасування вказаного наказу про звільнення не було, а також він з цього приводу не звертався до ТОВ «Болеар Мед», що позивачем не заперечувалось.

За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 28 жовтня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 09 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Т.Л. Ізмайлова М.І. Наумчук Г.І. Мостова