Постанова

від 06.07.2016 по справі 910/28645/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2016 р. Справа№ 910/28645/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Коротун О.М.

суддів: Гаврилюка О.М.

Гончарова С.А.

при секретарі судового засідання - Куценко К.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: Франчук А.В. - представник за довіреністю б/н від 02.02.2016;

від відповідача: Уманець В.Б. - представник за довіреністю б/н від 11.04.2016;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сорс"

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2016

у справі № 910/28645/15 (суддя - Якименко М.М.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Вітаміни"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сорс"

про стягнення 912 135,10 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.02.2016 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сорс" 912 135,10 грн. - пені та 13 683,00 грн. - судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, 18.03.2016 Товариство з обмеженою відповідальністю "Сорс" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з первинною апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення у даній справі та прийняти нове рішенням, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення було прийнято судом першої інстанції при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для вирішення справи, а викладені в оскаржуваному рішенні висновки не відповідають обставинам справи. Зокрема, на думку апелянта, місцевим судом не враховано, що у зв'язку із значним затриманням оплати виставлених позивачу рахунків на поставку товару виникали обставини, які зумовлювали порушення строків виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань. Також відповідач вказує на те, що оскільки умови пунктів 5.3, 5.4 договору не відповідають вимогам чинного законодавства, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань» та ч. 6 ст. 232 ГК України. Крім того, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, подано додаткові пояснення до апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2016 первинно подану апеляційну скаргу було повернуто скаржнику на підставі п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.

Не погодившись з ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2016, Товариство з обмеженою відповідальністю "Сорс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою.

Постановою Вищого господарського суду від 25.05.2016 касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Сорс" на ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2016 задоволено; ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2016 у справі № 910/28645/15 скасовано; справу направлено до Київського апеляційного господарського суду для подальшого розгляду первинно поданої апеляційної скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 31.05.2016 зазначена апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Сорс" прийнята до провадження та призначена до розгляду на 14.06.2016.

Через загальний відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення, в яких останній просить відхили апеляційну скаргу ТОВ «Сорс». Так, позивач наполягає на помилковості тверджень апелянта щодо зменшення розміру пені у відповідності до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання договірних зобов'язань», оскільки вказаний нормативно-правовий до спірних правовідносин не застосовується. Крім того, на думку позивача, визначена в п. 5.4 договору умова не скасовує початок перебігу нарахування пені, а лише встановлює альтернативний строк її нарахування. Щодо зменшення штрафних санкцій позивач вказує на те, що відповідач міг уникнути штрафних санкцій за несвоєчасну поставку товару, якби відмовився від умови попередньої оплати товару.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.06.2016 строк розгляду апеляційної скарги у даній справі було продовжено на п'ятнадцять днів.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2016, на підставі протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 05.07.2016, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Сорс" прийнята до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді - Коротун О.М., суддів - Гаврилюка О.М., Гончарова С.А., яка спочатку розпочала розгляд первинної апеляційної скарги та ухвалила дану постанову.

Представник відповідача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представник позивача заперечив проти доводів апелянта та просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, оглянувши оригінали документів, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні представників сторін, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно з'ясовано судом першої інстанції, 20.05.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Вітаміни" (покупець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СОРС" (постачальник за договором) укладено договір поставки № 461 (далі по тексту - договір), за умовами якого постачальник здійснює для покупця поставку хімічних реактивів (товар), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити поставлений товар на умовах цього договору (п. 1.1. договору).

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Так, за умовами п. п. 1.2. договору товар, що поставляється на замовлення покупця: - «Хімічні реактиви. Покупець замовляє товар за кількістю та ціною вказаною у рахунках-фактурах наданих на оплату покупцю. Оплата рахунку буде вважатись замовленням покупця».

Відповідно до п. 2.1. договору поставка товару за цим договором здійснюється у строгій відповідності до замовленої покупцем партії товару, яка по змісту відповідає пп 1.2. цього договору.

Поставка здійснюється на умовах ЕХW (згідно інкотермс 2010) - м. Київ, вул. - Маршала Гречка, 8-В; оф. 16 (п. 2.3. договору).

У відповідності до п. 7.2 договору, з урахуванням укладеної між сторонами додаткової угоди від 01.05.2014, договір діє до 31.12.2014. Якщо за 30 днів до закінчення терміну дії договору сторони письмово не заявляють про наміри розірвати договір, він вважається пролонгованим на один рік на тих же умовах.

Факт поставки та оплати товару підтверджується матеріалами справи та не заперечується сторонами на стадії перегляду рішення в апеляційному порядку.

На виконання умов договору відповідачем виставлені позивачу, а позивачем оплачені наступні рахунки на оплату товару: №22245 від 21.05.2014, №22253 від 21.05.2014, №22319 від 14.07.2014, №22318 від 14.07.2014, №22379 від 18.08.2014, №22127 від 06.03.2014, №2775 від 02.10.2013, №22272 від 07.07. 2014, №22105 від 17.02.2014, №22141 від 16.04.2014, №2795 від 18.10.2013, №22118 від 27.02.2014, №22420 від 17.09.2014, №22377 від 20.08.2014, №2736 від 09.08. 2013, №22459 від 14.10.2014, №2669 від 02.07. 2013, №2628 від 06.06. 2013, №22394 від 03.09.2014, №22562 від 14.11.2014, №11 від 16.01.2014, №22560 від 14.11.2014, №22617 від 28.11.2014, №22554 від 07.11.2014, №22555 від 14.11.2014, №2533 від 13.05.2013, №2635 від 11.06.2013, №2662 від 27.06.2013, №2733 від 06.08.2013, №2762 від 12.09.2013, №22270 від 07.07.2014, №22400 від 08.10.2014, №22402 від 08.10.2014, №22475 від 13.10.2014, №22477 від 13.10.2014, №22509 від 22.10.2014, №22564 від 10.11.2014, №22629 від 08.12.2014, №22638 від 12.12.2014, №12 від 16.01.2014, №22077 від 06.02.2014, №22105 від 17.02. 2014, №14 від 21.01.2015, №15 від 20.01.2015, №34 від 23.01.2015, №37 від 23.01.2015, №68 від 16.02.2015, №123 від 16.03.2015, №167 від 10.04.2015, №175 від 22.04.2015, №188 від 12.05.2015, №196 від 15.05.2015, №204 від 21.05.2015, №218 від 9.06.2015, №223 від 11.06.2015, №233 від 22.06.2015, №246 від 01.07.2015.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно з п. 2.2. договору поставка замовленої партії товару здійснюється в строки 45 робочих днів з моменту оплати.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно було встановлено місцевим господарським судом, відповідачем на підставі видаткових накладних (а.с. 40-272 том І) здійснювалась поставка оплаченого позивачем товару частково в порушення договірних строків. Вказані обставини сторонами не оспорюються.

Доводи апеляційного скарги щодо оплати позивачем із затримкою (без дотримання трьохденного строку - п. 3.5 договору) виставлених йому рахунків не можуть бути прийняті судом до уваги як підстава для відмови в позові повністю, оскільки вказані обставини не звільняють повністю відповідача від відповідальності.

Як зазначено у ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У відповідності з частиною першою ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 4 статті 231 ГК України встановлюється, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Частиною 6 ст. 232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В пп. 5.3, 5.4 договору визначено, що за затримку передачі продукції; або затримку в заміні продукції неналежної якості, продавець сплачує покупцю пеню у розмірі 1% від ціни непереданої партії продукції, за кожний день прострочки. Строк визначений ч. 6 ст. 232 ГК України, до сторін не застосовується.

Таким чином, сторонами було узгоджено нарахування пені за кожен день прострочення, що є більшим за строк у 6 місяців, визначений положеннями ч. 6 ст. 232 ГК України, та згідно з диспозицією цієї статті є допустимим.

Доводи апелянта відносно того, що сторони договору в п. 5.4 договору, фактично, змінили початок перебігу строку нарахування пені, відхиляються судом апеляційної інстанції як безпідставні, оскільки виходячи зі змісту вищенаведеної умови договору, сторони домовились, що визначений ч. 6 ст. 232 ГК України шестимісячний строк не підлягає застосуванню у правовідносинах, які виникли на підставі договору поставки.

Крім того, в силу ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Доказів недійсності умов договору, в порядку ст. ст. 32-33 ГПК України, відповідачем суду апеляційної інстанції не надано.

В цій частині є необґрунтованими доводи апелянта щодо обмеження нарахування пені за договором строком у 6 місяців.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач наполягає на тому, що розмір пені підлягає нарахуванню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України з урахуванням приписів ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Зі змісту преамбули Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» вбачається, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Та обставина, що за порушення передбаченого строку поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку у вигляді пені в розмірі 1 % від вартості непоставленого в строк товару за кожен день прострочення (згідно умов договору), не перетворює цю неустойку в пеню за порушення грошового зобов'язання, а від так, положення ст. 3 вищенаведеного Закону не підлягають застуванню. Доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими. Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 5 серпня 2013 року у справі N 908/43/13-г за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК" до товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційна фірма "Рома, ЛТД" про стягнення 286375,59 грн., правові висновки в якій в силу ст. 111-28 ГПК України є обов'язковими для судів при застосуванні аналогічних норм права.

Матеріалами справи підтверджується та вірно встановлено місцевим господарським судом, що Публічним акціонерним товариством "Вітаміни" за несвоєчасне виконання відповідачем договірних зобов'язань (порушення строків поставки товару) нараховано пеню в розмірі 912 135,10 грн., яка обрахована позивачем з урахуванням положень пп. 5.3, 5.4 договору. Заява про застосування строку позовної давності суду першої інстанції не подавалась.

Суд апеляційної інстанції перевірив розрахунок пені в сумі 912 135,10 грн. та встановив арифметичну правильність її нарахування за заявлені стороною періоди.

Разом з цим, відповідачем було подано як до суду першої інстанції, так і апеляційної, клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, яке обґрунтовано наступним.

Так товар, що поставлявся за умовами договору позивачу не виробляється в Україні, а імпортується з різних країн. Тому відповідачем укладались відповідні зовнішньоекономічні договори, ризики девальвації національної валюти по яким ніс відповідач. Також відповідач вказує на те, що з огляду на значну затримку оплати позивачем виставлених йому рахунків відбувалась зміна кон'юнктури ринку, на час оплати з затримкою товар міг бути відсутнім у виробника, крім того, запроваджувались компетентними державними органами заборони на вивезення/ввезення товару (заборони поставки товару (ембарго) з території Франції, Німеччини, складні політичні та економічні відносини з Російською Федерацією). Про вказані обставини відповідач повідомляв позивача, претензій у зв'язку із збільшенням строків поставки товару позивач впродовж двох років співпраці не пред'являв, від договору у зв'язку із втратою інтересу не відмовлявся, тощо. Також відповідач вказує на те, що у зв'язку з девальвацію Національної валюти України відбулось зменшення отриманого за договором поставки прибутку, а нарахований розмір пені та судові витрати значно його перевищують. В підтвердження чого надано фінансові звіти за 2013-2015 роки. Крім того, за твердженнями апелянта, розмір пені є надмірно великим, а стягнення усієї суми призведе до банкрутства товариства.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Тобто, застосування вказаної норми є правом суду.

Частиною 1 статті 233 ГПК України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу; якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 ЦК України також визначено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В ч. 1 ст. 233 ГК України також вказано, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Відповідно до частини 2 вказаної статті, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з пунктом 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

За результатами оцінки доводів апелянта, викладених в обґрунтування поданого клопотання, приймаючи до уваги майновий стан відповідача та той факт, що весь оплачений товар у повному обсязі поставлений позивачу, а також з огляду на несприятливі державно-економічні умови для імпортування замовленого позивачем товару, оцінивши співрозмірність неустойки, факту повного виконання зобов'язання відповідачем, суд апеляційної інстанції встановив наявність виняткової сукупності обставин, які є підставою для зменшення штрафних санкцій.

Разом з цим, позивачем не було доведено належними та допустимими, в розумінні ст.ст. 33, 34, 36, 43 ГПК України доказами, настання будь-яких реальних збитків або упущеної вигоди від несвоєчасного виконання відповідачем договірних зобов'язань. Доводи позивача щодо можливості уникнення штрафних санкцій шляхом відмови відповідача від умови попередньої оплати товару не приймаються судом апеляційної інстанції, як підстава для відмови в задоволенні клопотання. В силу ст. 651 ЦК України одностороння зміна умов договору не допускається.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

В даному випадку, враховуючи необхідність дотримання балансу інтересів сторін, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені на 50%, що становить 456 067,55 грн. При цьому, зменшення штрафних санкцій на 99%, як того вимагає відповідач, порушувало би баланс інтересів сторін та не враховувало би інтересів позивача (аналогічна правова позиція викладена в Постановах Вищого господарського суду України від 14 серпня 2014 року у справі № 910/11513/13, від 15 квітня 2015 року у справі № 904/6211/14, від 16 червні 2016 у справі № 904/1289/14).

Судом першої інстанції у порушення норм процесуального права не було розглянуто доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву щодо зменшення розміру пені в розумінні ст. 233 ГК України, що призвело до прийняття неправильного рішення при неповному з'ясуванні всіх обставин справи та є підставою для його часткового скасування в порядку п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 104 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Сорс" підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - скасуванню в частині задоволення позову на суму 456 067,55 грн. пені з прийняттям нового рішення про відмову в позові в цій частині. Фактичному задоволенню підлягає позов в сумі 456 067,55 грн. пені.

Оскільки відповідачем вчинялись дії по усуненню порушень виконання договірних зобов'язань, повністю здійснено поставку оплаченого товару ще до ухвалення рішення (звернення з позовом) судовий збір в порядку ст. 49 ГПК України розподіляється пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись статтями 32-34, 36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сорс" на рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2016 у справі №910/28645/15 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2016 у справі №910/28645/15 скасувати в частині задоволення позову про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СОРС" (03118, м. Київ, вулиця Гвардійська, будинок 80-А; код ЄДРПОУ 32589094) на користь Публічного акціонерного товариства "Вітаміни" (20300, Черкаська обл., місто Умань, вулиця Ленінської іскри, будинок 31; код ЄДРПОУ 00480968) 456 067 (чотириста п'ятдесят шість тисяч шістдесят сім) грн. 55 коп. - пені, 6 841 (шість тисяч вісімсот сорок одна) грн. 50 коп. - судового збору з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в позові.

3. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2016 у справі № 910/28645/15 залишити без змін в частині задоволення позову про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СОРС" (03118, м. Київ, вулиця Гвардійська, будинок 80-А; код ЄДРПОУ 32589094) на користь Публічного акціонерного товариства "Вітаміни" (20300, Черкаська обл., місто Умань, вулиця Ленінської іскри, будинок 31; код ЄДРПОУ 00480968) 456 067 (чотириста п'ятдесят шість тисяч шістдесят сім) грн. 55 коп. - пені, 6 841 (шість тисяч вісімсот сорок одна) грн. 50 коп. - судового збору.

4. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Вітаміни" (20300, Черкаська обл., місто Умань, вулиця Ленінської іскри, будинок 31; код ЄДРПОУ 00480968) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СОРС" (03118, м. Київ, вулиця Гвардійська, будинок 80-А; код ЄДРПОУ 32589094) 7 525 (сім тисяч п'ятсот двадцять п'ять) грн. 50 коп. судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

5. Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 910/28645/15 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя О.М. Коротун

Судді О.М. Гаврилюк

С.А. Гончаров