Постанова

від 05.07.2016 по справі 909/1397/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2016 р. Справа № 909/1397/15

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді Мельник Г.І.

суддів Гриців В.М.

ОСОБА_1

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з

відходами як вторинною сировиною № 245 від 28.03.2016 року

на рішення господарського Івано-Франківської області від 15.03.2016 р.

у справі № 909/1397/15

за позовом Приватного підприємства "Торгівельно-логістичний центр", м. Львів

до відповідачів 1)Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, м. Київ

2)Товариства з обмеженою відповідальністю "Газенергокомплект",м. Рогатин, Івано-Франківська область

про стягнення 325 000,00грн.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_2 - представник (довіреність б/н від 01.10.2015 року)

від відповідача1: ОСОБА_3 - представник (довіреність №14 від 11.04.2016 року)

від відповідача2: не з'явився

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 15.04.2016р. у складі колегії: головуючого судді Мельник Г.І., суддів Гриців В.М., Михалюк О.В. апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні. У зв'язку з перебуванням судді Михалюк О.В. у відпустці, розпорядженням керівника апарату суду № 212 від 16.05.2016 року проведено автоматичну заміну складу колегії суддів, згідно якої замість судді Михалюк О.В. у склад колегії введено суддю Плотніцького Б.Д.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 15.03.2016 року у справі №909/1397/15 (суддя Кобецька С.М.) позов Приватного підприємства «Торгівельно-логістичний центр» до відповідачів Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, Товариства з обмеженою відповідальністю "Газенергокомплект" про стягнення 325 000,00 грн. - задоволено; стягнуто з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на користь Приватного підприємства "Торгівельно-логістичний центр", 324 675,00 грн. - заборгованості, 4 870,12грн. - судового збору; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газенергокомплект" на користь Приватного підприємства "Торгівельно-логістичний центр" 325,00грн. - заборгованості, 4,88грн. - судового збору.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідач 1 порушив взяті на себе договірні зобов'язання за ОСОБА_4 відповідального зберігання № 07/01 від 01.07.2013р., а саме не забрав майно зі зберігання, після закінчення строку дії ОСОБА_4 і як наслідок, в період з січня 2015 року по січень 2016 року, Зберігачем надано Поклажодавцю послуги зі зберігання майна, на загальну суму 325 000,00 грн., що підтверджується рахунками - актами надання послуг №12 від 31.10.2015р. та №14 від 14.01.2016р.

При цьому, суд першої інстанції врахував положення ОСОБА_4 поруки від 01.07.2013р., відповідно до якого Поручитель відповідає перед Кредитором за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання Боржником по оплаті за надані послуги по зберіганню майна в межах ліміту відповідальності Поручителя, а саме у розмірі, що дорівнює 0,1 % від заборгованості Боржника, а саме вирішив стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Газенергокомплект" на користь Приватного підприємства "Торгівельно-логістичний центр" 325,00 грн. заборгованості.

Не погоджуючись з вказаним рішенням місцевого господарського суду Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною оскаржило його в апеляційному порядку, звернувшись до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою №245 від 28.03.2016 року, в якій просить скасувати рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15.03.2015 року у справі №909/1397/15 та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, оскільки вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Свої доводи скаржник аргументує, зокрема тим, що місцевий господарський суд не надав належної оцінки доказам, долученим до матеріалів справи, зокрема, ОСОБА_4 відповідального зберігання № 07/01 від 01.07.2013р. та вимозі про повернення майна з відповідального зберігання № 838/07 від 04.08.2014р. При цьому, скаржник звертає увагу на те, що умовами ОСОБА_4 відповідального зберігання № 07/01 від 01.07.2013р. не визначеного чіткого порядку та строків оплати вартості наданих послуг зберігання.

Разом з тим, скаржник звертає увагу на те, що в матеріалах справи міститься вимога позивача від 09.11.2015 року № 09/11 про погашення заборгованості за ОСОБА_4 відповідального зберігання № 07/01 від 01.07.2013 року на суму 250 000,00 грн., хоча вимога про сплату 75 000,00 грн. на адресу відповідача 1 не надходила. При цьому, враховуючи роз'яснення п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» та положення ч. 2 ст. 530 ЦК України, скаржник вважає, що строк сплати 75 000,00 грн. не настав, а тому немає правових підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Крім цього, апелянт вважає, що судом першої інстанції порушено ст. 15 ГПК України, оскільки враховуючи положення ОСОБА_4 поруки від 01.07.2013р., ОСОБА_4 відповідального зберігання № 07/01 від 01.07.2013р. та Додаткової угоди № 1 від 30.12.2013р. до ОСОБА_4 відповідального зберігання, ТзОВ «Газенергокомплект» є неналежним відповідачем у даній справі, а даний спір підсудний Господарському суду міста Києва.

Скориставшись своїм правом, наданим ст. 96 ГПК України, Приватне підприємство "Торгівельно-логістичний центр" подало відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи скаржника спростовує та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення господарського суду Івано-Франківської області від 15.03.2016 року у справі № 909/1397/15 без змін.

Відповідач 2 правом, передбаченим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 15.04.2016 року апеляційну скаргу прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 17.05.2016 року. Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 17.05.2016 року розгляд апеляційної скарги відкладено на 31.05.2016 року. У зв'язку тимчасовою непрацездатністю судді члена колегії Плотніцького Б.Д. судове засідання 31.05.2016р. у справі № 909/1397/15 не відбулося, про що представників сторін було повідомлено, та ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 року апеляційну скаргу призначено до розгляду в судовому засіданні на 05.07.2016 року.

16.05.2016 року склад суду змінено, тому 17.05.2016 року розгляд справи розпочато спочатку.

В дане судове засідання прибули представники позивача та відповідача 1, проте, відповідач 2 явки уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, хоча своєчасно та належним чином був повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги, що підтверджується ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2016р.

Враховуючи ту обставину, що відповідач 2 належним чином був повідомлений про час, місце розгляду апеляційної скарги та наслідки неявки в судове засідання, а в матеріалах справи достатньо доказів для прийняття законного та обґрунтованого рішення, судова колегія дійшла до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача 2.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача 1, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні в ній докази, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.03.2016р. у справі № 909/1397/15 слід залишити без змін, апеляційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною без задоволення, виходячи з наступного.

Аналізом матеріалів справи встановлено, що 01 липня 2013 року між Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною (Поклажодавець) та Приватним підприємством "Торгівельно-логістичний центр" (Зберігач) укладено Договір відповідального зберігання № 07/01 (надалі - Договір) (а.с. 12-15), в порядку та на умовах якого, Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на зберігання протягом строку дії цього ОСОБА_4 майно (Сортувальний комплекс МСЛ-1/50, інвентарний номер 104-3505 та прес пакетувальний канальний AVERMANN AVOS 88, серійний номер 60173S) згідно з Додатками (п. 1.1. ОСОБА_4).

Відповідно до п. 1.2. ОСОБА_4 Поклажодавець передає, а Зберігач приймає майно згідно з Актом прийому-передачі майна, який є невід'ємною частиною цього ОСОБА_4.

Майно зберігається за адресою вул. Конюшинна, 30, м. Львів (п. 1.3.Договору).

Згідно з п. 1.4. ОСОБА_4 вартість послуг із зберігання майна за цим ОСОБА_4 становить 20 000,00 грн. з ПДВ за один місяць зберігання. Та, відповідно до додаткової угоди №1 від 30.12.2013р. (а.с. 37) пункт 1.4. ОСОБА_4 викладено в наступній редакції: "Вартість зберігання майна за цим ОСОБА_4 становить 25 000,00грн. без ПДВ".

У відповідності до п. 3.1. ОСОБА_4 Поклажодавець зобов'язаний після закінчення строку дії ОСОБА_4 забрати у Зберігача майно передане на зберігання.

Пунктом 3.2. ОСОБА_4 передбачено, що Поклажодавець має право у будь-який час вимагати у Зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні (всього або його частини).

Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін та діє до 31.12.2013р. (п. 6.1.Договору). При цьому, Додатковою угодою № 1 від 30.12.2013 року (а.с. 37) Сторони дійшли взаємної згоди про те, що строк дії ОСОБА_4 продовжується до 31.12.2014 року.

Як з'ясовано в ході розгляду справи, згідно документальних доказів на виконання умов ОСОБА_4 Поклажодавець передав, а Зберігач прийняв на зберігання майно - сортувальний комплекс МСЛ-1/50, інвентарний номер 104-3505, прес пакетувальний канальний AVERMANNVOS 88, серійний номер 60173S, що підтверджується:

Актом прийому-передачі від 01.07.2013р. до ОСОБА_4 відповідального зберігання № 07/01 (сортувальний комплекс МСЛ-1/50, інвентарний номер 104-3505) (а.с. 18);

Актом прийому-передачі від 01.07.2013р. до ОСОБА_4 відповідального зберігання № 07/01 (прес пакетувальний канальний AVERMANNVOS 88, серійний номер 60173S) (а.с. 20).

З матеріалів справи вбачається та підтверджується поясненнями представників позивача та відповідача у судовому засіданні, що відповідач 1 порушив взяті на себе договірні зобов'язання, а саме не забрав майно зі зберігання, після закінчення строку дії ОСОБА_4 і як наслідок, в період з січня 2015 року по січень 2016 року, Зберігачем надано Поклажодавцю послуги зі зберігання майна, на загальну суму 325 000,00 грн., доказів погашення якої сторонами не подано. Наведене також підтверджується рахунками - актами надання послуг №12 від 31.10.2015р. (а.с. 22-23) та №14 від 14.01.2016р. (а.с. 42-45).

Документальними доказами у справі також встановлено, що 01 липня 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газенергокомплект" (Поручитель) та Приватним підприємством "Торгівельно-логістичний центр" (Кредитор) укладено Договір поруки (а.с. 21), відповідно до умов якого, Поручитель зобов'язується перед Кредитором відповідати за виконання всіх зобов'язань Боржника - Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, по оплаті вартості послуг із зберігання майна, що надаються Боржнику Кредитором відповідно до ОСОБА_4 відповідального зберігання № 07/01 від 01.07.2013 року із відшкодуванням збитків, пов'язаних із невиконанням Боржником ОСОБА_4 відповідального зберігання №07/01 від 01.07.2013 року (п. 1.1. ОСОБА_4 поруки).

Згідно з п. 2.1. ОСОБА_4 поруки у випадку невиконання чи неналежного виконання Боржником своїх зобов'язань перед Кредитором, Боржник і Поручитель відповідають перед Кредитором як солідарні боржники.

Поручитель відповідає перед Кредитором за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання Боржником по оплаті за надані послуги по зберіганню майна в межах ліміту відповідальності Поручителя, а саме у розмірі, що дорівнює 0,1 % від заборгованості Боржника (п. 2.2. ОСОБА_4 поруки).

Відповідно до п. 3.1. ОСОБА_4 поруки у разі невиконання Боржником своїх зобов'язань, Кредитор має право звернутися до Поручителя з вимогою про виконання таких зобов'язань в межах ліміту відповідальності Поручителя.

У відповідності до п. 3.2. ОСОБА_4 поруки при отриманні вимоги Кредитора, Поручитель зобов'язаний в триденний строк сплатити Кредитору суму в розмірі 0,1% від боргу Боржника шляхом перерахування цієї суми на розрахунковий рахунок Кредитора.

Договір поруки набуває чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до моменту повного виконання зобов'язань (п. 5.1. ОСОБА_4 поруки).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 09 листопада 2015 року позивач скерував відповідачу 1 вимогу вих. № 09/11 про виплату плати за зберігання майна згідно договору відповідального зберігання від 01.07.2013 року № 07/01 (а.с. 31), що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 7905306574912 від 10.11.2015р., фіскальним чеком № 8589 від 10.11.2015р. та описом вкладення у цінний лист від 10.11.2015р. (зворотня сторона а.с. 31). Проте, відповіді та належного реагування на вимогу відповідач 1 не надав.

А також, 19 листопада 2015 року позивач скерував відповідачу 2 лист-вимогу вих. № 19/11 (а.с. 32), у якій зазначив, що у зв'язку з несплатою заборгованості Державним підприємством з питань поводження з відходами як вторинною сировиною за ОСОБА_4 відповідального зберігання, відповідачу 2 слід сплатити грошові кошти у розмірі 0,1% від боргу Боржника. Проте, відповіді та належного реагування на лист-вимогу відповідач 2 не надав.

Таким чином, Приватне підприємство "Торгівельно-логістичний центр" звернулося до господарського суду Івано-Франківської області із позовом до Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газенергокомплект" про стягнення 325 000,00 грн.

Згідно з ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання-відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Водночас, ст.174 ГК України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до статті 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно з ч. 1. ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання (ч. 1 ст. 938 Цивільного кодексу України).

Статтею 946 Цивільного кодексу України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.

У відповідності до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З'ясовуючи обставини справи, судом встановлено, що рішенням господарського суду Львівської області від 03.03.2015 року у справі № 914/4262/14 в задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Торгівельно-логістичний центр" до відповідачів Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною та Товариства з обмеженою відповідальністю "Газенергокомплект" про стягнення 309 421,16 грн. відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.05.2015 року у справі №914/4262/14, апеляційну скаргу приватного підприємства В«Торгівельно - логістичний центрВ» задоволено; рішення господарського суду Львівської області від 03.03.2015р. у справі №914/4262/14 скасовано; прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю.

Так, постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.05.2015 року у справі №914/4262/14 стягнуто з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною на користь Приватного підприємства "Торгівельно-логістичний центр" 309 421,16 грн., з урахуванням інфляційних втрат та 3% річних, за надані послуги зі зберігання майна, за період з 01.07.2013 року по 01.11.2014 року, згідно ОСОБА_4 відповідального зберігання №07/01 від 01.07.2013р.

При цьому, Львівським апеляційним господарським судом у постанові від 14.05.2015 року у справі №914/4262/14 встановлено, що у відповідності до змін, внесених Додатковою угодою №1 від 30.12.2013р. до п. 1.4. ОСОБА_4, вартість зберігання майна за ОСОБА_4 відповідального зберігання № 07/01 від 01.07.2013р., становить 25 000,00грн. без ПДВ, саме за один місяць.

У відповідності до ч. 3 ст. 35 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Поряд з цим встановлено, що відповідач 1 порушив взяті на себе договірні зобов'язання, а саме не забрав майно зі зберігання, після закінчення строку дії ОСОБА_4 і як наслідок, в період з січня 2015 року по січень 2016 року, Зберігачем надано Поклажодавцю послуги зі зберігання майна, на загальну суму 325 000,00 грн., доказів погашення якої сторонами не подано. Наведене також підтверджується рахунками - актами надання послуг №12 від 31.10.2015р. (а.с. 22-23) та №14 від 14.01.2016р. (а.с. 42-45).

Одночасно, перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині покликання скаржника на те, що умовами ОСОБА_4 відповідального зберігання № 07/01 від 01.07.2013р. не визначено чіткого порядку та строків оплати вартості наданих послуг зберігання, колегія суддів вважає такі безпідставними враховуючи наступне.

У відповідності до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Таким чином, виходячи з того, що зазначеним договором строк виконання зобов'язання не встановлений, до правовідносин між сторонами необхідно застосовувати ч.2 ст.530 ЦК України.

Відтак, відповідач-1 повинен був здійснити оплату за договором через 7 днів з моменту заявленої вимоги кредитором (у даному випадку - Зберігачем).

Наведеним також спростовуються доводи апеляційної скарги в частині покликання скаржника на те, що немає правових підстав для задоволення позовних вимог в частині сплати 75 000,00 грн., оскільки така вимога на адресу відповідача 1 не надходила і строк сплати 75 000,00 грн. не настав.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги та перевіряючи рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, судова колегія зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Виконання зобов'язання може забезпечуватися зокрема, порукою (п.1 ст.546 Цивільного кодексу України).

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (ч.1 ст.553 Цивільного кодексу України).

В силу ч.1 ст.554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч.1 ст.543 Цивільного кодексу України).

При цьому, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Таким чином, з огляду на викладене, з врахуванням документальних доказів у справі та умов ОСОБА_4 поруки від 01.04.2013 року, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідачів на користь позивача 325 000,00 грн., з яких: 324 675,00 грн. з відповідача 1 Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною та 325,00 грн. з відповідача 2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Газенергокомплект".

Разом з тим, перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині покликання скаржника на те, що судом першої інстанції порушено ст. 15 ГПК України, оскільки враховуючи положення ОСОБА_4 поруки від 01.07.2013р., ОСОБА_4 відповідального зберігання № 07/01 від 01.07.2013р. та Додаткової угоди № 1 від 30.12.2013р. до ОСОБА_4 відповідального зберігання ТзОВ «Газенергокомплект» є неналежним відповідачем у даній справі, а даний спір підсудний Господарському суду міста Києва, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 ГПК України справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач (Приватне підприємство "Торгівельно-логістичний центр") звернувся до господарського суду Івано-Франківської області 22.12.2015 року, що підтверджується відтиском поштового штемпеля на конверті (а.с. 34). Відповідно до Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, станом на 22.12.2015 року місцезнаходження юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю «Газенергокомплект» (відповідача 2) є Івано-Франківська область, Рогатинський район, м. Рогатин, вулиця Галицька, 119.

Відтак, з огляду на викладене, позивач звернувся до господарського суду Івано-Форанківської області за своїм вибором, у відповідності до вимог ст. 15 ГПК України. Відтак, покликання скаржника на порушення судом першої інстанції правил підсудності, судова колегія вважає необґрунтованими.

Таким чином, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог та зазначає, що скаржником у справі не доведено обставини на які він покликається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у встановленому законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33 та 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Отже, з огляду на викладене вище, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.03.2016р. відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і підстав для його скасування немає, а інші зазначені в апеляційній скарзі доводи скаржника не відповідають матеріалам справи, документально не обґрунтовані, не базуються на законодавстві, що регулює спірні правовідносини, а тому не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст. 104 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Статтею 94 ГПК України визначено вимоги до форми і змісту апеляційної скарги. Так, відповідно до ч. 3 ст. 94 ГПК України до апеляційної скарги додаються докази сплати судового збору.

Як вбачається із долученого до матеріалів апеляційної скарги платіжного доручення № 217 від 24.03.2016 року платником судового збору є Виробничий Комплекс «Техносервіс», який, враховуючи пояснення представника відповідача 1, скаржника у справі, є відділенням Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною.

Згідно з ст. 2. Закону України «Про судовий збір» платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Відтак, враховуючи викладене, судова колегія вважає за необхідне у відповідності до ст. 49 ГПК України, повернути з Державного бюджету України на користь Виробничого Комплексу «Техносервіс» 5 365,50 грн. судового збору сплаченого згідно платіжного доручення № 217 від 24.03.2016 року, а також стягнути зі скаржника судовий збір за перегляд рішення господарського суду Івано-Франківської області в апеляційному порядку, оскільки скаржником не подано суду належних та допустимих доказів сплати судового збору.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103, 105 ГПК України, - Львівський апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 15.03.2016 року у справі № 909/1397/15 залишити без змін, апеляційну скаргу Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною № 245 від 28.03.2016 року - без задоволення.

2. Судовий збір за перегляд рішення Господарського суду Івано-Франківської області в апеляційному порядку покласти на скаржника та стягнути з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною 5 362 (п'ять тисяч триста шістдесят дві) грн. 50 коп. судового збору за перегляд рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку.

3. Повернути з Державного бюджету України на користь Виробничого Комплексу «Техносервіс» 5 362 (п'ять тисяч триста шістдесят дві) грн. 50 коп. судового збору сплаченого згідно платіжного доручення № 217 від 24.03.2016 року.

4. Господарському суду Івано-Франківської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

Матеріали справи скеровуються в Господарський суд Івано-Франківської області.

Повний текст постанови складений 11.07.2016р.

Головуючий-суддя Мельник Г.І.

Суддя Гриців В.М.

Суддя Плотніцький Б.Д.