Постанова

від 05.07.2016 по справі 915/81/16

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" липня 2016 р.Справа № 915/81/16 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Мишкіної М.А.

суддів Будішевської Л.О., Таран С.В.

при секретарі судового засідання Бєлянкіній Г.Є.

за участю представників сторін:

від прокуратури - ОСОБА_1 - прокурор відділу прокуратури Одеської області;

від ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області - не з'явився;

від Вознесенської райдержадміністрації - не з'явився;

від ФГ «Роздол» - ОСОБА_2 - за договором

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області

на рішення господарського суду Миколаївської області від 25 березня 2016 року

по справі №915/81/16

за позовом Керівника Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області

до

- Вознесенської районної державної адміністрації;

- Фермерського господарства «Роздол»

про визнання незаконним та скасування розпорядження, визнання недійсним на майбутнє договору оренди земельної ділянки, зобов'язання повернути земельну ділянку

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

В судовому засіданні 05.07.2016р. згідно ст.85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

встановив:

03.02.2016р. Керівник Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області звернувся до господарського суду Миколаївської області з позовом в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області до Вознесенської районної державної адміністрації Миколаївської області (надалі - відповідач, Вознесенська РДА), Фермерського господарства «Роздол» (надалі - відповідач, ФГ «Роздол»), в якому просив суд:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Вознесенської райдержадміністрації від 19.08.2011 №310-р «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду на 49 років Фермерському господарству «Роздол» для ведення фермерського господарства із земель не наданих у власність чи користування в межах території Дорошівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області»;

- визнати недійсним на майбутнє договір оренди земельної ділянки, укладений між Вознесенською районною державною адміністрацією та Фермерським господарством «Роздол», який зареєстровано у відділі Держкомзему у Вознесенському районі 16.12.2011 за №№482200004002385, 482200004002386;

- зобов'язати фермерське господарство «Роздол» повернути державі в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності площею 35,6877 га, розташовану в межах території Дорошівської сільської ради Вознесенського району із якої: 31,6349 га - з кадастровим номером 4822082600:03:000:0471 та 4,0528 га з кадастровим номером 4822082600:03:000:0470.

В обґрунтування позовних вимог (з урахуванням пояснень від 24.03.2016р.) прокурор зазначив, що розпорядження голови Вознесенської райдержадміністрації від 19.08.2011 №310-р прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки згідно зі ст.124 ЗК України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених ч.ч.2, 3 ст.134 цього Кодексу. Частиною 2 статті 134 вказаного Кодексу передбачено, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) права на земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі передачі громадянам земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Тобто, передача громадянину земельної ділянки для ведення фермерського господарства здійснюється без проведення земельних торгів (аукціону) тоді, коли земельна ділянка передається громадянину, який виявив бажання займатися фермерським господарством саме для створення цього господарства як юридичної особи та реєстрації його у встановленому законом порядку, а не для розширення вже існуючого фермерського господарства. Отже, без дотримання конкурентних засад (земельних торгів) земельні ділянки передаються в оренду для ведення фермерського господарства лише громадянам. Фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства. Враховуючи, що фермерське господарство на момент прийняття оскаржуваного рішення Вознесенської райдержадміністрації вже набуло статусу юридичної особи та мало у своєму користуванні земельну ділянку, подальше отримання земель в оренду без проведення земельних торгів суперечить вимогам ст.ст. 124, 134 ЗК України та є підставою для визнання незаконним та скасування розпорядження райдержадміністрації від 19.08.2011р. №310-р. Оскільки на підставі незаконного розпорядження між Вознесенською райдержадміністрацією та ФГ «Роздол» укладено договір оренди спірної земельної ділянки, за приписами ст.ст.16, 203, 215 ЦК України, ст.ст.20, 207 ГК України та ст.152 ЗК України спірний договір підлягає визнанню недійсним. Відповідно до інформації управління Держгеокадастру у Вознесенському районі спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності сільськогосподарського призначення, розпорядження якими згідно ст.122 ЗК України здійснює центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин в області. Отже спірна земельна ділянка підлягає поверненню належному власнику - Головному управлінню Держгеокадастру у Миколаївській області.

22.02.2016р. ФГ «Роздол» подало місцевому господарському суду відзив на позов, в якому просило відмовити у задоволенні позовних вимог.

01.03.2016р. Вознесенська РДА подала суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що прокурором пропущений строк позовної давності просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

01.03.2016р. ФГ «Роздол» подало господарському суду Миколаївської області пояснення відносно спливу позовної давності, в яких просило відмовити у задоволенні позову у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

09.03.2016р. ГУ Держгеокадастру надіслало місцевому господарському суду лист, в якому зазначило, що відведення ФГ «Роздол» земельних ділянок без проведення земельних торгів не може бути підставою для звернення до господарського суду Миколаївської області та просило розглянути справу за відсутності представника Управління.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 25.03.2016р. (суддя Мавродієва М.В.) у задоволенні позовну відмовлено.

Рішення суду обґрунтовано посиланням на норми ст.ст.155, ч.1 ст.3, ч.ч.1,2 ст.84, ст.ст.124,134 ч.5 ст.137 ЗК України, п.12 Перехідних положень Земельного кодексу України та вмотивовано тим, що розпорядження №310-р було винесено 19.08.2011р., тобто поза межами В«пільговогоВ» строку застосування змін, внесених до Земельного кодексу України Законом України В«Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництвуВ» №509-VI від 16.09.2008р., тому Вознесенською РДА мали бути застосовані при вирішенні питання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду ФГ «Роздол» для ведення фермерського господарства, положення ст.134 ЗК України, яка передбачала обов'язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах) та встановлювала, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Оскільки на момент прийняття оскаржуваного розпорядження та укладення договору ФГ «Роздол» вже набуло статусу юридичної особи та мало у своїй власності земельну ділянку, то отримання в подальшому земельних ділянок в оренду мало відбуватись з проведенням земельних торгів. Отже Вознесенська РДА, приймаючи розпорядження №310-р від 19.08.2011р. та передаючи в оренду земельну ділянку без проведення аукціону, діяла поза межами наданих їй законодавством повноважень.

Разом з цим, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні зазначив, що повноваження із розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення були надані Головному управлінню Держгеокадастру у Миколаївській області лише у 2015 році. Таким чином, твердження прокуратури про порушення розпорядженням №310-р та договором оренди, які датовані 2011 роком, прав та охоронюваних законом інтересів Держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області є безпідставним. На момент виникнення спірних правовідносин відповідно до вимог п.12 розділу Х В«Перехідні положенняВ» Земельного кодексу України, повноваження щодо розпорядження землями за межами населених пунктів у Вознесенському районі здійснювала Вознесенська райдержадміністрація. Вимога про зобов'язання ФГ «Роздол» повернути земельну ділянку є похідною від попередніх вимог та може бути задоволена лише у разі визнання незаконним та скасування розпорядження №310-р, а також визнання недійсним договору оренди землі.

Стосовно строку позовної давності у даній справі, суд першої інстанції зазначив, що листом №3742/02-05 від 11.10.2011р. Вознесенською райдержадміністрацією були направлені на адресу Вознесенської міжрайонної прокуратури, на вимогу останньої, копії розпоряджень голови райдержадміністрації за 3 квартал 2011 року, крім розпоряджень призначених для службового користування. Що стосується строків, в які про винесення спірного розпорядження №310-р від 19.08.2011р. та укладання спірного договору оренди стало відомо органам Держгеокадастру, то враховуючи, що Управлінням Держгеокадастру у Вознесенському районі щороку станом на 1 січня надається до ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області інформація про укладені та діючі договори оренди землі державної форми власності сільськогосподарського призначення в розрізі сільських, селищної рад, що підтверджується листом Управління Держгеокадастру у Вознесенському районі №14-14.02-0.5-240/2-16 від 22.02.2016р., то про наявні порушення при укладанні такого договору, органи Держгеокадастру мали довідатись ще на початку 2012 року. Органи прокуратури мали своєчасно довідатись про порушення відповідачами у 2011 році діючого законодавства, оскільки нагляд за законністю має здійснюватись прокуратурою систематично. З цього суд дійшов висновку про пропуск прокурором строку позовної давності. Враховуючи, що сплив строку позовної давності застосовується лише у випадку порушення прав позивача, суд дійшов висновку про відмову в позові саме з підстав відсутності порушеного права.

Не погодившись з рішенням суду, заступник прокурора Миколаївської області звернувся до Одеського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржене рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної прокурор зазначив, що оскаржене рішення прийняте з порушенням норм матеріального (ст.ст.124,134 ЗК України, ст.ст.256,261 ЦК України) і процесуального (ст.ст.1, 34, 36,43 ГПК України) права та невідповідністю висновків суду обставинам справи, що призвело до прийняття неправомірного рішення. Рішення підлягає скасуванню з наступних підстав:

- надання спірної земельної ділянки в оренду без передбаченої Земельним кодексом України процедури земельних торгів порушує встановлений законодавством порядок і свідчить про перевищення райдержадміністрацією наданих їй повноважень, тому відповідно до ст.ст. 16, 21 ЦК України, ст. 152 ЗК України є достатньою підставою для скасування оспорюваного розпорядження та визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного на його підставі. Відсутність законодавчого регулювання механізму проведення торгів як процедури не звільняє від додержання засад законодавства щодо розпорядження земельними ділянками державної чи комунальної власності або правами на них виключно на принципах та умовах конкуренції. Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 03.06.2014р. у справі №13/17/5022-675/2012 (3-22гс14), від 04.11.2014р. у справі №922/4817/13 (3-157гс14) та Вищим господарським судом України в постанові від 25.12.2015р. по справі № 922/5941/14;

- суд зазначив про недоведення факту порушення прав та охоронюваних інтересів позивача, оскільки повноваження на розпорядження земельною ділянкою державної власності сільськогосподарського призначення надані ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області лише у 2015 році. Проте на час звернення до суду з даним позовом відповідно до ст.15-1, ч. 4 ст.122 ЗК України, Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово - комунального господарства України від 03.02.2015р. №14, органом, який розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення на території Миколаївської області, є ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області;

- як встановлено судом, розпорядження райдержадміністрації не відповідає вимогам чинного законодавства , а тому є підстави для визнання його незаконним у судовому порядку. У зв'язку з тим, що на підставі вказаного розпорядження укладено договір оренди земельних ділянок, то відповідно до вимог ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України, ст.ст. 20, 207 ГК України, ст.ст. 152 ЗК України, останній підлягає визнанню недійсним;

- фактично про порушення вимог земельного законодавства при наданні земельної ділянки в оренду ФГ «Роздол» ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області могло дізнатися у квітні 2015 року після отримання від Вознесенської міжрайонної прокуратури вимоги 16.04.2015р. щодо вивчення стану законності при наданні земель для ведення фермерського господарства. Однак суд, всупереч вимог ст.ст. 34, 43 ГПК України не взяв до уваги зазначені докази;

- листи райдержадміністрації (на які суд послався в оскаржуваному рішенні) не містять інформації про направлення на адресу прокуратури саме оспорюваних розпорядження та договору оренди землі. Лист адміністрації від 11.10.2011р. взагалі не містить обов'язкового реквізиту щодо додатків, долучених до нього. Відтак, листи Вознесенської райдержадміністрації не підтверджують факту одержання прокуратурою розпорядження та договору оренди та обізнаності про вчинені відповідачами порушення, тому не є у розумінні ст. 34 ГПК України належними та допустимими доказами. Таким чином, висновок суду про пропуск позовної давності не ґрунтується на доказах та не відповідає обставинам справи.

Також в апеляційній скарзі містилось клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення у справі.

Ухвалою Одеського апеляційного господарського суду від 22.04.2016р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено її до розгляду у судовому засіданні; відстрочено заступнику прокурора Миколаївської області сплату судового збору у розмірі 4547,40грн. за подачу апеляційної скарги на рішення господарського суду Миколаївської області від 25.03.2016р. по справі №915/81/16 на строк до 17.05.2016р.; зобов'язано заступника прокурора Миколаївської області у строк до 17.05.2016р. сплатити судовий збір у розмірі 4547,40грн. та надати суду відповідні докази. 10.05.2016р. Вознесенська РДА та ФГ «Роздол» надіслали суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційну скаргу, в яких просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення - без змін; у відзиві Вознесенської РДА міститься клопотання про розгляд справи за відсутності представника райдержадміністрації.

25.04.2016р. скаржником надіслано Одеському апеляційному господарському суду квитанцію про сплату судового збору на суму 16557,82грн.

10.05.2016р. до суду надійшов лист заступника прокурора Миколаївської області з проханням вирішення питання про повернення надмірно сплаченого судового збору.

17.06.2016р. та 29.06.2016р. ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області надіслало лист суду апеляційної інстанції, в якому просило розглянути справу за відсутності представника Управління.

В засіданні суду апеляційної інстанції прокурор підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги.

Представник ФГ «Роздол» заперечував проти задоволення вимог апеляційної скарги з підстав обґрунтованості оскаржуваного рішення.

ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області та Вознесенська райдержадміністрація своїх представників в засідання суду апеляційної інстанції не направили.

Відповідно до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника ФГ «Роздол», обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення виходячи із наступного.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в ході апеляційного розгляду, що Розпорядженням голови Вознесенської райдержадміністрації №371-р від 16.06.2006р. зі змінами, внесеними розпорядженням №273-р від 20.06.2007р., Селянському (фермерському) господарству «Роздол» надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 36,9 га земель, із яких 33,4 га ріллі, 3,50 га кормових угідь, із земель запасу Дорошівської сільської ради за межами населеного пункту для розширення господарства.

Розпорядженням голови Вознесенської райдержадміністрації №310-р від 19.08.2011р. «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду фермерському господарству «Роздол» для ведення фермерського господарства із земель не наданих у власність чи користування в межах території Дорошівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок в оренду та надано фермерському господарству «Роздол» земельну ділянку загальною площею 35,6877га рілля богарна в оренду на 49 років для ведення фермерського господарства із земель не наданих у власність чи користування в межах території Дорошівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.

На підставі Розпорядження Вознесенської райдержадміністрації №310-р від 19.08.2011р.між Вознесенською райдержадміністрацією (Орендодавець) та Селянським (фермерським) господарством «Роздол» (Орендар) укладено договір оренди землі, який зареєстровано у відділі Держкомзему у Вознесенському районі 16.12.2011р. за №482200004002385 (щодо земельної ділянки площею 31,63 га) та №482200004002386 (щодо земельної ділянки площею 4,05 га) (надалі - Договір оренди землі).

Відповідно до п.1 Договору оренди землі Орендодавець надає, а Орендар приймає у платне строкове користування земельну ділянку для ведення фермерського господарства із земель державної власності(землі запасу) в межах території Дорошівської сільської ради Вознесенського району Миколаївської області.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 35,6877га, з них: - 35,6877га - рілля богарна (п.2 Договору оренди землі).

За пунктом 8 Договору оренди землі договір укладено строком на 49 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше, ніж за 30 днів до закінчення дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Вищезазначена земельна ділянка була прийнята Орендарем від Орендодавця, що підтверджується Актом приймання-передачі об'єкта оренди, копія якого наявна в матеріалах справи.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що розпорядження голови Вознесенської райдержадміністрації від 19.08.2011 №310-р прийняте з порушенням приписів ч.2 ст.134 ЗК України, що є підставою для визнання незаконним та скасування розпорядження райдержадміністрації від 19.08.2011р. №310-р. Оскільки на підставі незаконного розпорядження між Вознесенською райдержадміністрацією та ФГ «Роздол» укладено договір оренди спірної земельної ділянки, за приписами ст.ст.16, 203, 215 ЦК України, ст.ст.20, 207 ГК України та ст.152 ЗК України спірний договір підлягає визнанню недійсним, адже передача в оренду ФГ «Роздол» земельної ділянки відбулась без проведення земельних торгів.

Місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову Керівника Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області, проте з помилкових мотивів, з огляду наступного.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЗК України (в редакції, чинній станом на від 31.03.2006) земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до статей 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування належить, зокрема, земля, управління якою здійснюють територіальні громади через органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Таким чином, розпорядження землями від імені Українського народу здійснюють органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.1 ст.21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно із ч.ч.1,2 ст.84 ЗК України (в редакції, чинній станом на 19.08.2011р.) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Відповідно до п.12 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України (в редакції від 31.03.2006р.) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно із п.12 розділу Х Перехідних положень ЗК України (в редакції від 03.03.2011) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Отже, як на момент винесення розпорядження №371-р від 16.06.2006р. (зі змінами внесеними розпорядженням №273-р від 20.06.2007р.), так і на момент винесення розпорядження №310-р від 19.08.2011р., Вознесенська райдержадміністрація мала повноваження щодо розпорядження землями, розташованими за межами населених пунктів.

Відповідно до 124 ЗК України (в редакції, чинній станом на 19.08.2011р.) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу (частини 2, 3 вказаної норми).

Згідно із ч.1 ст.134 ЗК України (в редакції, чинній станом на 19.08.2011р.) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Земельні торги проводяться у формі аукціону (ст135 ЗК України).

Відповідно до ч.5 ст.137 ЗК України земельні торги проводяться у порядку, встановленому законом. Постановою Кабінету Міністрів України №394 від 17.04.2008р. затверджено порядок проведення у 2008 році земельних аукціонів.

Указом Президента України №639/2008 від 21.07.2008р. дію вказаної постанови зупинено, а в подальшому рішенням Конституційного Суду України від 11.11.2008 за №25-рн/2008 у справі №1-46/2008 вказану постанову Кабінету Міністрів України від 17.04.2008 №394 визнано неконституційною, оскільки питання щодо порядку відчуження, набуття і здійснення права власності, права тимчасового користування (оренди), функції, компетенції органів державної влади і місцевого самоврядування мають врегульовуватися тільки законом.

Порядок проведення земельних торгів було врегульовано лише у 2012 році Законом України №5077-VІ від 05.07.2012 В«Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо порядку проведення земельних торгів у формі аукціонуВ» , який набув чинності 19.08.2012.

Тобто, до серпня 2012 року процедуру та порядок проведення земельних торгів (аукціонів) законодавчо врегульовано не було.

Відповідно до абз.3 п.1 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України (в редакції закону №509-V від 16.09.2008р.) у разі прийняття відповідними органами рішення про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки до 1 січня 2008 року передача в оренду таких земельних ділянок із земель державної та комунальної власності здійснюється без проведення земельних торгів (аукціонів).

Разом з цим, норма абз.3 п.1 розділу Х Перехідних Положень Земельного кодексу України діяла протягом двох років з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництву» №509-VI від 16.09.2008р., а саме до 15.10.2010р. (п.2 розділу ІІ Закону №509-VI).

Отже реалізація ФГ «Роздол» права взяти в оренду земельну ділянку на підставі рішення Вознесенської райдержадміністрації від 16.08.2006р. №371-р про надання дозволу на розробку проекту землеустрою без проведення земельних торгів мала відбутись не пізніше 15.10.2010р.

Відповідно до п.3 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України від 16.09.2008р. №509-VI прийняті і не виконані до набрання чинності цим Законом рішення відповідних органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування про погодження місця розташування об'єкта або про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки зберігають чинність протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом.

Отже із змісту цієї норми при її застосуванні до спірних правовідносин випливає, що передача ФГ «Роздол» земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів була би можливою та законною у разі, якщо б проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки був розроблений та поданий на затвердження райдержадміністрації до 15.10.2010р. (протягом 2-х років з 14.10.2008р. - дати набрання чинності Законом №509-VI).

В даному випадку розробка проекту землеустрою тільки 08.10.2010р. була замовлена ФГ «Роздол» згідно договору з ПП «Земля», відтак відповідні положення Закону №509-VI не можуть застосовуватись до процедури передачі спірної земельної ділянки в оренду.

Розпорядження №310-р було винесено 19.08.2011р., тобто поза межами В«пільговогоВ» строку застосування змін, внесених до Земельного кодексу України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сприяння будівництвуВ» №509-VI від 16.09.2008р., отже місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що Вознесенською райдержадмінстрацією при вирішенні питання про можливість затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду ФГ «Роздол» для ведення фермерського господарства, мали бути враховані положення ч.1 ст.134 Земельного кодексу України, відповідно до якої земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Частина 2 статті 134 Земельного кодексу України передбачає передачу земельних ділянок (без проведення земельних торгів) громадянам для ведення фермерського господарства.

Проте, передання земельної ділянки для ведення фермерського господарства самому фермерському господарству, а не громадянину, не можна вважати виключенням з загального правила, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.7 ЗУ «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації.

Згідно із ч.1 ст.8 ЗУ «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Відповідно до вимог ст.ст.89, 91, 92 ЦК України та ст.4 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) державна реєстрація юридичних осіб - це засвідчення факту створення юридичної особи, після чого виникає цивільна правоздатність юридичної особи.

Згідно із ст.31 ЗК України землі фермерського господарства можуть складатися, зокрема, із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі.

Аналіз зазначених норм законодавства дає підстави для висновку, що фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин з метою створення фермерського господарства (ведення фермерського господарства).

Відповідно до ч.1 ст.111-28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Верховний суд України, у своїй постанові від 04.11.2014р. у справі №3-157гс14 вказав, що фермерське господарство після державної реєстрації має право на отримання додаткової земельної ділянки (ділянок), але як юридична особа, а не як громадянин із метою створення фермерського господарства.

Як вбачається з матеріалів справи, державна реєстрація Фермерського господарства «Роздол» була проведена 26.03.2002р. (а.с.42).

Оскільки на момент прийняття оскаржуваного розпорядження (19.08.2011р.) та укладення Договору оренди землі фермерське господарство «Роздол» вже набуло статусу юридичної особи, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні обґрунтовано зазначив, що отримання в подальшому земельних ділянок в оренду мало відбуватись з проведенням земельних торгів.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.21 ЗУ «Про місцеві державні адміністрації» місцева державна адміністрація розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Згідно ч.ч.1,3 ст.43 цього Закону акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та постановам Верховної ОСОБА_2 України, прийнятим відповідно до Конституції та законів України, актам Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суду. Розпорядження голови державної адміністрації, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, іншим актам законодавства або є недоцільними, неекономними, неефективними за очікуваними чи фактичними результатами, скасовуються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, головою місцевої державної адміністрації вищого рівня або в судовому порядку.

Таким чином, Вознесенська райдержадміністрація, приймаючи розпорядження №310-р від 19.08.2011р. та передаючи в оренду земельну ділянку на підставі цього розпорядження без проведення торгів, діяла з порушенням вимог ст.ст.124,134 ЗК України,що є підставою для визнання цього розпорядження недійсним в судовому порядку.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених чч.1-6 ст.203 цього кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ч.3 ст.152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; визнання угоди недійсною.

Прийняття Вознесенською райдержадміністрацією розпорядження від 19.08.2011р. з порушенням норм діючого законодавства (ст.ст.124,134 ЗК України) є підставою для визнання недійсним на майбутнє в судовому порядку спірного Договору оренди землі.

Разом з цим, господарський суд Миколаївської області в оскаржуваному рішенні дійшов помилкового висновку про недоведеність прокурором тієї обставини, що розпорядженням №310-р та Договором оренди землі, які датовані 2011 роком, порушені права та охоронювані законом інтереси держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, з огляду наступного.

Прокурором визначено позивачем у даній справі Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, оскільки органом, який на даний час розпоряджається земельними ділянками сільськогосподарського призначення державної власності на території області є Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області (ч.4 ст.122 ЗК України).

На момент виникнення спірних правовідносин відповідно до вимог п.12 розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України повноваження щодо розпорядження землями за межами населених пунктів у Вознесенському районі здійснювала Вознесенська райдержадміністрація Миколаївської області.

Згідно із ч.3 ст.23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Відповідно до ч.2 ст.2, ч.2 ст.29 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, у позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності в нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому випадку прокурор набуває статусу позивача.

Відповідно до ч.4 ст.122 ЗК України (в редакції Закону №5245-VI від 06.09.2012) центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, зазначених Земельним кодексом України, на території Миколаївської області на підставі Положення про Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру №14 від 03.03.2015р.

Отже повноваження на розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення були надані Головному управлінню Держгеокадастру у Миколаївській області лише у 2015 році.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У пункті 1 рішення Конституційного суду України від 01.12.2004р. №18-рп/2004 зазначено, що поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Тобто, необхідними умовами захисту прав та охоронюваних інтересів особи, яка звертається до суду, є їх порушення або невизнання зі сторони іншої особи.

В даному випадку, прийняття спірного розпорядження від 19.08.2011р. з недотримання вимог чинного на той час законодавства та укладення спірного договору оренди земельної ділянки порушує охоронюваний законом інтерес саме Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, оскільки наразі саме вищезазначений орган здійснює розпорядження землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, зазначених Земельним кодексом України, на території Миколаївської області, а оспорювані розпорядження та договір, будучи чинними, позбавляють цей орган можливості реалізувати свої повноваження на розпорядження земельною ділянкою сільськогосподарського призначення, оскільки ця земельна ділянка не є вільною від прав інших осіб (орендується ФГ «Роздол») .

Враховуючи наведене, ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області є особою, чий охоронюваний законом інтерес (прагнення користуватись конкретним матеріальним правом, визначеним у ч.4 ст.122 ЗК України) підлягає судовому захисту, а протилежний висновок суду першої інстанції не ґрунтується на законі.

В даній справі відповідачами заявлено про застосування позовної давності у спорі про визнання недійсними розпорядження та договору, оскільки строк позовної давності прокурором пропущений.

Стосовно строку позовної давності у даній справі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст.ст. 256,257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно із абз. 1, 2 п. 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.13р. початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.259, ч. 1 ст. 261 ЦК України позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до роз'яснень, які містяться у п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.13р. «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, то позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права або про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

Прокуратура у позовній заяві вказує на те, що строк позовної давності не пропущено, оскільки на момент прийняття спірного розпорядження про передачу земельної ділянки у користування та укладення договору оренди землі Головне управління Держгеокадастру в області не було уповноважене на розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності, тому не володіло інформацією щодо переданих Вознесенською райдержадміністрацією в оренду земельних ділянок зазначеної категорії.

В подальшому, Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» від 06.09.2012р., який набрав чинності 01.01.2013р., наділив центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи повноваженнями по передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у власність та користування. Прокурор вказує, що фактично про вказані порушення вимог земельного законодавства ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області стало відомо під час вивчення у березні-квітні 2015 року Вознесенською міжрайонною прокуратурою стану законності при наданні земель для ведення фермерського господарства, яке проводилось на виконання відповідного доручення прокуратури області.

Тобто, обізнаність позивача щодо порушення прав та охоронюваних інтересів Держави ставиться прокуратурою в залежність від вчинення саме органами прокуратури певних дій по контролю за законністю в державі та вчиненням дій по захисту державних інтересів.

Приписи частини першої статті 261 ЦК України містять презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача (прокурора).

Як вбачається з матеріалів справи, органи прокуратури систематично повідомляються Вознесенською райдержадміністрацією про прийняті нею розпорядження.

Так, листом №3742/02-05 від 11.10.2011р. (а.с.92) Вознесенською райдержадміністрацією були направлені на адресу Вознесенської міжрайонної прокуратури, на вимогу останньої, копії розпоряджень голови райдержадміністрації за ІІІ квартал 2011 року, крім розпоряджень №249-р, 276-р, 277-р, 278-р, 279-р, 280-р, 284-р, 341-р, 346-р, 348-р призначених для службового користування. Вказаний лист отриманий прокуратурою 11.10.2011р., що підтверджується розносною книгою Вознесенської РДА (початок 01.10.2010р., закінчено - 30.12.2011р.), витяг з якої із відповідним підписом про отримання листа №3742/02-05 від 11.10.2011р. наявний в матеріалах справи (а.с.137-139).

Крім того, на вимогу Вознесенської міжрайонної прокуратури №(15-15) 3838 вих12 від 14.08.2012р. (а.с.93), Вознесенською райдержадміністрацією було направлено лист №3078/2-05-3 від 21.08.2012р. (а.с94.), до якого додана дана інформація щодо земельних ділянок зареєстрованими за фермерськими господарствами на території району (дадатки до листа на 33 аркушах).

Прокуратурою не заперечені та не спростовані факти направлення зазначених листів та отримання інформації стосовно спірного розпорядження №310-р від 19.08.2011, ще у 2011-2012 роках.

Посилання прокуратури на те, що Головне управління Держгеокадастру в Миколаївській області не володіло інформацією щодо переданих Вознесенською райдержадміністрацією в оренду земельних ділянок, оскільки на той час не було уповноважене на розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності, не заслуговує на увагу, оскільки у період виникнення спірних правовідносин існували та діяли державні органи, які мали здійснювати покладені на них функції щодо розпорядження землями сільськогосподарського призначення державної власності, у тому числі і контрольні функції. У разі ж, якщо зазначені органи не здійснювали захист державних інтересів або здійснювали їх неналежним чином, правом здійснювати представництво законних інтересів держави, у т.ч. шляхом подання відповідних позовів до суду, з 1991 року була наділена прокуратура.

Так, згідно із ст.1 ЗУ «Про прокуратуру» №1789-XII від 05.11.1991 (надалі - Закон №1789-XII) прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, ОСОБА_2 міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими ОСОБА_2, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.

Відповідно до п.п.1,3 ч.1 та ч.2 ст.19 ЗУ «Про прокуратуру» предметом нагляду за додержанням і застосуванням законів є, зокрема, відповідність актів, які видаються всіма органами, підприємствами, установами, організаціями та посадовими особами, вимогам Конституції України та чинним законам; додержання законів, що стосуються економічних, міжнаціональних відносин, охорони навколишнього середовища, митниці та зовнішньоекономічної діяльності. Перевірка виконання законів проводиться за заявами та іншими повідомленнями про порушення законності, що вимагають прокурорського реагування, а за наявності приводів - також з власної ініціативи прокурора. Прокуратура не підміняє органи відомчого управління та контролю і не втручається у господарську діяльність, якщо така діяльність не суперечить чинному законодавству.

Отже органи прокуратури мали своєчасно довідатись про порушення, на їх думку, Вознесенською райдержадміністрацією у 2011 році діючого законодавства, оскільки нагляд за законністю має здійснюватись прокуратурою систематично, незалежно від того, до яких саме органів, уповноважених здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, протягом відповідного періоду часу у зв'язку із змінами у законодавстві переходили функції з розпорядження землями державної власності.

Подання позову через значний проміжок часу після вчиненого порушення призводить до ситуації, коли зацікавленою особою вже понесені значні матеріальні витрати, що створює невизначеність при реалізації права особи мирно володіти своїм майном, на дотриманні якого наголошує ст.1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР В«Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до КонвенціїВ» , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що В«…позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часуВ» (п.570 рішення від 20.09.2011 за заявою №14902/04 у справі ВАТ В«Нафтова компанія В«ЮкосВ» проти РосіїВ» ; п.51 рішення від 22.10.1996 за заявами №22083/93, 22095/93 у справі В«Стаббінгс та інші проти Сполученого КоролівстваВ» ).

Вказана правова позиція викладена в постанові Судової палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України від 16.09.2015р. по справі № 6-68цс15.

Відповідно до п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" №10 від 29.05.13р. за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Позовна заява подана керівником Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області 03.02.2016р.

Прокуратурою не заперечені та не спростовані факти направлення та отримання листа Вознесенської райдержадміністрації від №3742/02-05 від 11.10.2011р. (яким прокуратурі направлялись копії розпоряджень голови Вознесенської райдержадміністрації за ІІІ квартал 2011 року, крім розпоряджень №249-р, 276-р, 277-р, 278-р, 279-р, 280-р, 284-р, 341-р, 346-р, 348-р, а отже презюмується, що направлялась копія оскаржуваного розпорядження №310-р від 19.08.2011р. ) та листа №3078/2-05-3 від 21.08.2012р., а відтак на момент звернення у 2016 році з позовом до суду позовна давність спливла виходячи з вимог ст.ст.257,261 ЦК України.

Відповідно до ч.ч.3-5 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Матеріали справи не містять та прокурором не доведено поважності причини пропуску позовної давності, а відтак суд апеляційної інстанції вважає, що у задоволенні позовних вимог керівника Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області слід відмовити з підстав спливу позовної давності.

Викладеним спростовуються доводи прокурора, наведені в апеляційній скарзі, які у своїй сукупності не спростовують правильність висновку господарського суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, з урахуванням мотивів відмови, викладених у постанові апеляційного господарського суду .

Посилання скаржника на те, що листи райдержадміністрації не містять інформації про направлення на адресу прокуратури саме оспорюваних розпорядження та договору оренди землі, не підтверджують факту одержання прокуратурою розпорядження та договору оренди та обізнаності про вчинені відповідачами порушення, тому не є у розумінні ст. 34 ГПК України належними та допустимими доказами, колегія суддів відхиляє, оскільки як вбачається зі змісту листа №3742/02-05 від 11.10.2011р., прокуратурі були направлені усі копії розпоряджень голови Вознесенської райдержадміністрації за ІІІ квартал 2011 року, крім низки розпоряджень (серед яких немає розпорядження №310-р), які призначені для службового користування.

Майже усі доводи апеляційної скарги заступника прокурора Миколаївської області зводяться до обставин та правового обґрунтування, зазначеного керівником Вознесенської місцевої прокуратури Миколаївської області у позовній заяві, не спростовують сплив позовної давності у спорі, встановлений судом першої інстанції та підтверджений в ході апеляційного перегляду справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення господарського суду Миколаївської області від 25.03.2016р. відповідає обставинам справи та нормам чинного законодавства, зміні або скасуванню не підлягає, а відтак залишається без змін.

Керуючись ст.ст.99, 101-103, 105 ГПК України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 25.03.2016р. у справі №915/81/16 залишити без змін.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 11.07.2016р.

Головуючий суддя Мишкіна М.А.

Суддя Будішевська Л.О.

Суддя Таран С.В.