Постанова

від 06.07.2016 по справі 813/1035/16

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 липня 2016 року Справа № 813/1035/16

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Грень Н.М.,

секретар судового засідання Гавірко О.О.,

представник позивач а Радюк І.Я.,

представник відповідача Хомин Л.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Росавтопром" до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області, про скасування податкових повідомлень-рішень, -

в с т а н о в и в :

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Приватного підприємства "Росавтопром" до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, в якій просить Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Львівській області №0000112211 від 29.02.2016 року та №0000102211 від 29.02.2016 року.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав з мотивів, зазначених у позовній заяві. Ствердив зокрема, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені на підставі акту від 03.02.2016р. №10/14-11/31979040, яким зафіксовано порушення позивачем п. 190.1, ст.190; пп.215.3.5, п.215.3 ст.215 ПК України, податкове зобов'язання, визначене за результатами перевірки складає - 16842,2 грн., в т.ч. акцизний податок в сумі 14077 грн., ПДВ -2815,4 грн. Вважає вищезазначені податкові повідомлення рішення безпідставними, незаконними та необгрунтованеми і такими, що підлягають скасуванню.

Представник відповідача позов заперечив з мотивів, зазначених в запереченні. Посилається на те, що при переміщенні через митний кордон України та митному оформленні автомобіля марки Renault, модель Laguna надано митному органу неправдиві відомості. Що призвело до невірного визначення митної вартості товару. Просить у позові відмовити.

Суд, заслухав пояснення представників сторін, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення та ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі, суд встановив наступне.

01.09.2015 року через митний пост «Скнилів» Львівської митниці ДФС України за митною декларацією № 209150000/2015/008679 від 01.09.2015 було здійснено розмитнення легкового автомобіля марки Renault, модель Laguna модельний рік 2010, номер кузова: VF1KT0A0641953313, номер двигуна: К9КD044610, об'ємом 1461 см.куб.

Позивачем під час митного оформлення автомобіля сплачено наступні платежі: ввізне мито в сумі 7808,41 грн.; додатковий імпортний збір в сумі 3904,21 грн.; акцизний податок в сумі 48840,76 грн.; податок на додану вартість в сумі 27727,20 грн. Загальна сума платежів склала 88280.88 грн.

На підставі наказу ГУ ДФС у Львівській області від 21.01.2016 року № 53 проведено проведено документальну невиїзну перевірку щодо правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів за митною декларацією № 209150000/2015/008679 від 01.09.2015, за результатами якої складено акт № 10/14-11/31979040 від 03.02.2016 року (а.с. 12-18).

Актом від від 03.02.2016р. №10/14-11/31979040 зафіксовано порушення позивачем вимог УКТЗЕД, що є товарною номенклатурою Митного тарифу України, затвердженого Законом України від 19.09.2013 № 584-VII «Про Митний тариф України» та Основних правил інтерпретації класифікації товарів; вимог п.2, ст..52, ст. 69, п.1, ст.. 257 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI (із змінами та доповненнями); вимог п п. 190.1, ст.190; пп.215.3.5, п.215.3 ст.215 ПК України, податкове зобов'язання, визначене за результатами перевірки складає - 16842,2 грн., в т.ч. акцизний податок в сумі 14077 грн., ПДВ -2815,4 грн.

З цієї підстави були винесені податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Львівській області від 29.02.2016 р. № 0000102211 за платежем - акцизний податок на товари, ввезених на територію України, за податковими зобов'язаннями в сумі 14077,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 3519,25 грн. (а.с.20); від 29.02.2016 р. № 0000112211 за платежем - податок на додану вартість із ввезених на територію України товарів, за податковими зобов'язаннями в сумі 2815,40 грн. та штрафних санкцій в сумі 703,85 грн.(а.с. 19).

Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про те, що ввезений автомобіль відповідає коду УКТ ЗЕД 8703319030, що підтверджується листом офіційного дилера ТзОВ «Ю.Р.К.» від 03.12.2015 року за вихідним № 0106, в якому зазначено дату первинної реєстрації автомобіля - 02.02.2010., тому для оподаткування даного автомобіля повинно нараховуватись 1,761 євро/см.куб.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Митного Кодексу України (надалі - МК України) законодавство України з питань державної митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.

Відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (ч. 2 ст. 1 МК України).

Згідно із ч. 1 ст. 50 МК України відомості про митну вартість товарів використовуються для: нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою (ч. 1 ст. 52 МК України).

Так, відповідно до ч. 1 ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Орган доходів і зборів з метою здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів має право, зокрема, проводити в порядку, визначеному статтями 345-354 цього Кодексу, перевірки правильності визначення митної вартості товарів після їх випуску; звертатися до органів доходів і зборів інших країн із запитами щодо надання відомостей, необхідних для підтвердження достовірності заявленої митної вартості (п. 4, п. 5 ч. 5 ст. 54 МК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 266 МК України декларант зобов'язаний, зокрема, у випадках, визначених цим Кодексом та Податковим кодексом України, сплатити митні платежі або забезпечити їх сплату відповідно до розділу Х цього Кодексу (п. 4); у випадках, визначених цим Кодексом та іншими законами України, сплатити інші платежі, контроль за справлянням яких покладено на органи доходів і зборів (п. 5).

Згідно із ч. 1 ст. 293 МК України особою, на яку покладається обов'язок із сплати митних платежів, є декларант.

Особою, на яку покладається обов'язок із сплати донарахованих митних платежів - податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки, є відповідний платник податків (ч. 2 ст. 293 МК України).

Пунктом 8 частини 1 статті 336 МК України передбачено, що митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів в тому числі і направлення запитів до інших державних органів, установ та організацій, уповноважених органів іноземних держав для встановлення автентичності документів, поданих органу доходів і зборів.

Відповідно до частини 1 статті 345 МК України, документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких органи доходів і зборів переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.

Органи доходів і зборів мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи (ч. 3 ст. 345 МК України).

Результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення органом доходів і зборів суми податкового зобов'язання підприємства щодо сплати митних платежів, застосування заходів, передбачених законами України (ч. 6 ст. 345 КМ України).

Згідно із ч. 1 ст. 351 МК України предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.

Відповідно до ч. 2 ст. 351 МК України документальна невиїзна перевірка проводиться, зокрема, у разі виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань державної митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів (п. 1 ч. 2 ст. 351 МК України); надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих органу доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України (п. 2 ч. 2 ст. 351 МК України).

Статтею 352 МК України передбачено, що посадовими особами органів доходів і зборів під час проведення перевірок можуть бути використані: 1) документи, визначені цим Кодексом; 2) податкова інформація; 3) експертні висновки; 4) судові рішення; 5) отримані від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджені відомості щодо вартісних, кількісних або якісних характеристик, країни походження, складу та інших характеристик, які мають значення для оподаткування товарів, їх ввезення (пересилання) на митну територію України або на територію вільної митної зони чи вивезення (пересилання) за межі митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення; 6) інші матеріали, отримані в порядку та спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 354 МК України результати перевірок оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами органу доходів і зборів та керівником підприємства, що перевірялося, або уповноваженою ним особою. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт.

Рішення про визначення грошових зобов'язань підприємства, що перевірялося, приймається керівником органу доходів і зборів або особою, яка виконує його обов'язки, з урахуванням результатів розгляду заперечень підприємства (у разі їх наявності). Керівник підприємства або уповноважена ним особа можуть бути присутні під час прийняття такого рішення (ч. 11 ст. 354 МК України).

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (надалі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до ст. 15 Податкового кодексу України, платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Згідно із п. 123.1 ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених ідпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

Відповідно до п. 180.1 ст. 180 ПК України для цілей оподаткування платником податку на додану вартість є, зокрема, будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів. При визначенні бази оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, перерахунок іноземної валюти у валюту України здійснюється за курсом валюти, визначеним відповідно до статті 39-1 цього Кодексу (п. 190.1 ст. 190 ПК України).

Ставки податку встановлюються від бази оподаткування в розмірі 20 відсотків (п. 193.1 ст. 193 ПК України).

Згідно із п. 206.1 ст. 206 ПК України під час ввезення товарів на митну територію України суми податку підлягають сплаті до державного бюджету платниками податку до/або на день подання митної декларації безпосередньо на єдиний казначейський рахунок, крім операцій, за якими надається звільнення (умовне звільнення) від оподаткування.

Відповідно до абз. 5 п. 215.1 ст. 215 ПК України до підакцизних товарів належать серед іншого і транспортні засоби для перевезення вантажів.

Ставки податку встановлюються цією статтею і є єдиними на всій території України (п. 215.2 ст. 215 ПК України).

Так, згідно до пп.215.3.5. п 215.3. ст. 215 ПК України акцизний податок нараховується в залежгості від терміну використанн (експлуатації) транспортних засобів, та об'єму двигуна а саме: термін експлуатації автомобілів до 5 років за кодом 8703319010 згідно УКТ ЗЕД нараховується у розмірі 1,367 євро за 1 куб.см; термін експлуатації автомобілів більше 5 років за кодом 8703319030 згідно УКТ ЗЕД нараховується у розмірі 1,761 євро за 1 куб.см.

Відповідно до п.п. 14.1.163 п. 14.1 ст. 14 ПК України перша реєстрація транспортного засобу - це реєстрація транспортного засобу, яка здійснюється уповноваженими державними органами України щодо цього транспортного засобу в Україні вперше.

Транспортні засоби, що використовувалися, - це транспортні засоби, на які уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право експлуатувати такі транспортні засоби (п.п. 14.1.251 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року № 1388. При цьому, згідно вказаного Порядку, якщо на транспортні засоби уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право їх експлуатувати, вони вважаються використовуваними. Датою початку користування (вводу в експлуатацію) транспортних засобів, що були в користуванні та ввозяться на митну територію України, вважається дата їх першої реєстрації, визначена в реєстраційних документах, які видано уповноваженими державними органами та дають право експлуатувати ці транспортні засоби на постійній основі. У разі відсутності реєстраційних документів першої реєстрації транспортних засобів датою початку використання транспортного засобу вважається календарна дата його виготовлення (день, місяць, рік).

Як вбачається з митної декларації № 209150000/2015/008679 від 01.09.2015 року позивачем ввезено на митну територію України транспортний засіб марки Renault, модель Laguna модельний рік 2010, номер кузова: VF1KT0A0641953313, номер двигуна: К9КD044610, об'ємом 1461 см.куб, тип двигуна-дизель; повна маса- 1957 кг.; загальна кількість місць, включаючи місце водія - 5., бувший у використанні, колісна формула 4*2, та здійснено його митне оформлення згідно вимог чинного законодавства. Датою реєстрації вказаного автомобіля зазначено 28.09.2010 року, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію вказаного транспортного засобу, виданого уповноваженим органом Великої Британії (а.с. 6),

Для митного оформлення відповідачем надано наступні документи: копія митної декларації №209150000/2015/008679 від 01.09.2015 року (а.с.51); копія реєстраційного посвідчення на транспортний засіб (а.с.6); копія інвойсу; копія контракту від 17.04.2015 року № 04/2015 (а.с 53); копія специфікації від 19.08.2015 № 12/4-15 (а.с. 58); копія договору комісії від 01.05.2015 року (а.с.57); копія сертифіката відповідності UF1.050.0066375-15 (а.с.59);

Як пояснив в судовому засіданні представник відповідача, ні під час митного оформлення транспортного засобу, ні під час проведення документальної невиїної перевірки, від позивача не вимагалося подачі офіційно перекладених копій вказаних документів.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (ч. 2 ст. 71 КАС України).

Що стосується інформації отриманої податковим органом від офіційного дилера ТзОВ «Ю.Р.К.» від 03.12.2015 року за вихідним № 0106, що відображена лише у вигляді таблиці без посиланням на витяг з баз даних виробника у вигляді копії карти даних та vehicle information, то така не є інформацією, отриманою від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів.

Також вказана інформація не може бути визнана судом документально підтвердженою інформацію, отриманою від уповноважених органів іноземних держав про непідтвердження автентичності поданих органу доходів і зборів документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірності відомостей, що в них містяться, які надійшли від уповноважених органів іноземних держав, в розумінні п. 1 та п. 2 ч. 2 ст. 351 МК України.

В даному випадку, офіційною документально підтвердженою інформацією щодо дати першого допуску транспортного засобу до експлуатації (первинної реєстрації) є реєстраційне посвідчення на транспортний засіб, який входить до переліку обов'язкових документів, що надаються митному органу при розмитненні транспортного засобу. Як встановлено судом вище, позивачем було долучено до митної декларації реєстраційне посвідчення на транспортний засіб, виданий уповноваженим органом Великої Британії, згідно якого дата першого допуску вказаного автомобіля до експлуатації - 28.09.2010 року.

Відповідно до п.п. 14.1.251 п. 14.1 ст. ПК України транспортними засобами, що використовувалися, є транспортні засоби, на які уповноваженими державними органами, в тому числі іноземними, видані реєстраційні документи, що дають право експлуатувати такі транспортні засоби.

Окрім цього, за наявності обгрунтованих сумнівів у достовірності даних, наведених у реєстраційних документах на автомобіль, що видані іноземним державним органом, контролюючий орган мав би вжити передбачених ст.ст. 351, 352 МК України, ст. 83 ПК України заходів щодо отримання до проведення перевірки від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про неавтентичність поданих позивачем документів чи недостовірності відомостей, що в них містяться, а також згідно п. 73,3 ст. 73, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 ПК України запропонувати позивачу надати пояснення та додаткові документи, в тому числі й офіційний переклад поданих документів, які б підтверджували правильність визначення бази та об'єкта оподаткування при ввезенні на митну територію України транспортного засобу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.01.2015 у справі № 21-425а14.

Суд також, з огляду на доводи відповідача в обґрунтування правомірності податкових повідомлень-рішень, які є предметом оцінки в цій адміністративній справі, змушений вказати суб'єкту владних повноважень - відповідачу у справі на те, що одним з принципів податкового законодавства України відповідно до норм статті 4, пункту 56.21 статті 56 Податкового Кодексу України є принцип презумпції добросовісності дій, рішень платника податків, у зв'язку з чим передбачається, що дії платників податків, які мають своїм результатом одержання податкової вигоди економічно виправдані, а відомості, що містяться у податкових деклараціях, податкових накладних та інших первинних документах, є достовірними. Надання фіскальному органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено належними та допустимими доказами, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність яких встановлена судом.

Такий підхід національного законодавства також узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною в пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі "Компанія "Вестберґа таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції". Суд визначив, що "…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вказану практику Європейського Суду з прав людини, норму частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України судом було запропоновано відповідачу надати суду додаткові докази в підтвердження того, що позивач діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про недобросовісність позивача.

Однак відповідачем таких доказів, окрім листа офіційного дилера ТзОВ «Ю.Р.К.» від 03.12.2015 року за вихідним № 0106, оцінку якому надано судом вище, подано не було.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено правовий порядок для суб'єктів владних повноважень, згідно якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 21.1 статті 21 Податкового кодексу України передбачено, що посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Згідно встановлених в частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріїв правомірності рішень, дій, бездіяльності суб'єктів владних повноважень, їх посадових осіб - рішення суб'єктів владних повноважень повинні прийматися (вчинятися) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Як вище встановлено судом, відповідачем не подано суду належних, допустимих та достатніх доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідають встановленим частиною 2 статті 19 Конституції України, пунктом 21.1 статті 21 Податкового кодексу України, частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям правомірності рішення суб'єкта владних повноважень. Натомість позивачем відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України доведено суду поданими доказами дотримання ним вимог митного та податкового законодавства при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності згідно митної декларації від № 209150000/2015/008679 від 01.09.2015

За таких обставин, оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем без встановленої законом підстави, передчасно та необґрунтовано - за відсутності на час їх прийняття належних та допустимих доказів вчинення позивачем порушень митного та податкового законодавства України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог, а отже такі слід задовольнити, а саме: Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області №0000112211 від 29.02.2016 року та №0000102211 від 29.02.2016 року.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області №0000112211 від 29.02.2016 року та №0000102211 від 29.02.2016 року

3. Стягнути на користь Приватного підприємства "Росавтопром" ( м. Львів, вул. В. Великого буд. 48/37; ЄДРПОУ 31979040) з Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (м. Львів, вул. Стрийська, буд. 35, ЄДРПОУ 39462700), за рахунок бюджетних асигнувань, судовий збір, в сумі 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп.

Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Суддя Грень Н.М.

Повний текст постанови складено та підписано 11.07.2016 року.