Ухвала

від 15.06.2016 по справі 821/2950/15-а

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2016 року м. Київ К/800/8656/16

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області (далі - Інспекція)

на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2016

у справі № 821/2950/15-а

за позовом приватного підприємства "Гарант-Д" (далі - Підприємство)

до Інспекції,

Головного управління Державної казначейської служби України у Херсонській області

та Управління Державної казначейської служби України в м. Херсоні

про стягнення пені.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов (з урахуванням уточнення до нього) подано про стягнення з Державного бюджету України на користь Підприємства 740 459,34 грн. пені, нарахованої на бюджетну заборгованість з ПДВ, а також 983 260,86 грн. матеріальної шкоди.

Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 21.12.2015 провадження у справі закрито в частині позовних вимог про стягнення з Державного бюджету України заподіяної матеріальної шкоди у сумі 983 260,86 грн.; решту позовних вимог постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 21.12.2015задоволено частково; з Державного бюджету України на користь позивача стягнуто 357 719,78 грн. пені; в іншій частині позову відмовлено.

Зазначену постанову було оскаржено Інспекцією в апеляційному порядку. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19.01.2016 апеляційну скаргу Інспекції залишено без руху з причин несплати апелянтом судового збору в необхідному розмірі; ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2016 у задоволенні клопотання Інспекції про звільнення від сплати судового збору відмовлено; апеляційну скаргу Інспекції визнано неподаною та повернуто заявникові.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України Інспекція просить скасувати зазначену ухвалу суду апеляційної інстанції та направити справу до суду апеляційної інстанції для розгляду по суті. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що апеляційний суд, відхиливши клопотання Інспекції про звільнення її від сплати судового збору (мотивоване відсутністю бюджетного фінансування відповідних видатків), тим самим обмежив право заявника на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків апеляційного суду вимогам процесуального закону, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням з такого.

В силу вимог частини шостої статті 187 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Таким чином, наведеною нормою КАС запроваджено імперативний обов'язок учасника провадження сплатити судовий збір у необхідному розмірі при поданні апеляційної скарги до адміністративного суду.

Статтею 88 КАС передбачено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Наведена норма КАС не містить конкретного переліку обставин для звільнення сторони від сплати судових витрат, а лише встановлює критерій - майновий стан сторони - для їх визначення, надаючи суду в кожному конкретному випадку вирішувати питання про їх наявність з урахуванням обставин справи.

Враховуючи, що апеляційним адміністративним судом під час розгляду клопотання Інспекції про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги не виявлено причин майнового характеру для задоволення цього клопотання, касаційна інстанція позбавлена можливості визнати неправомірним висновок апеляційного адміністративного суду щодо недотримання заявником умов подання апеляційної скарги.

Доводи Інспекції про порушення апеляційним судом права на доступ до суду також не є слушними.

Так, у пунктах 53-54 Рішення від 19.06.2001 у справі "Креуз проти Польщі" (Заява № 28249/95) Європейський Суд з прав людини зазначив, що «право на суд» не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Гарантуючи сторонам право доступу до суду для визначення їхніх "цивільних прав та обов'язків", пункт 1 статті 6 залишає державі вільний вибір засобів, що використовуватимуться для досягнення цієї мети, але в той час, коли Договірні держави мають можливість відхилення від дотримання вимог Конвенції щодо цього, остаточне рішення з дотримання вимог Конвенції залишається за Судом (див. "Голдер проти Сполученого Королівства" і "Z та інші проти Сполученого Королівства", рішення суду, цитовані вище, там само; та "Ейрі проти Ірландії", рішення від 9 жовтня 1979 року, серія А, N 32, с. 14 - 15, п. 26).

Суд ухвалив, що в деяких справах, особливо в тих, де обмеження, про які йдеться, стосувалися умов прийнятності апеляції, або в тих, де інтереси правосуддя вимагали, щоб заявник у зв'язку зі своєю апеляцією надавав гарантію сплати судових витрат, понесених іншою стороною, на "доступ особи до суду" можуть бути накладені різноманітні обмеження, включно з фінансовими (див., наприклад, рішення від 19 грудня 1997 року у справі "Бруала Гомес де ла Торре проти Іспанії", 1997-VIII, с. 2955, п. 33; та рішення суду від 13 липня 1995 року у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства", серія A, N 316-B, с. 80 - 81, п. 61 і наступні).

Суд також погодився, що можуть бути справи, у яких майбутній позивач повинен мати попередній дозвіл до того, як йому дозволять процедуру подання позову (див. рішення суду від 28 травня 1985 року у справі "Ашингдейн проти Сполученого Королівства", серія A, N 93, с. 25, п. 59).

Однак Суд мав переконатися в тому, що застосовані обмеження не зменшили для заявника можливості доступу до суду та не ускладнили йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.

Отже, установлення законодавцем обов'язку сторони сплатити судовий збір за розгляд справи в суді не тлумачиться Європейським Судом як обмеження права особи на доступ до суду. У даному разі Інспекцією не доведено наявності непомірного тягаря зі сплати судового збору, що є неспіврозмірним обсягу прав та інтересів, на захист яких подано скаргу.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 220 1 , 223, 224, 230, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Херсоні Головного управління ДФС у Херсонській області відхилити.

2. Ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2016 у справі № 821/2950/15-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько