Рішення

від 04.07.2016 по справі 916/440/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" липня 2016 р.Справа № 916/440/16

Колегія суддів господарського суду Одеської області у складі: головуючого судді Шаратова Ю.А., суддів Оборотової О.Ю. та Волкова Р.В., розглянувши справу за позовом: Виконувача обов'язків першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 2 (65091, м. Одеса, вул. Головківська, 1) в інтересах держави в особі Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська, 1, код ЄДРПОУ 26597691)

до Приватного акціонерного товариства „Завод „ВоєнохотВ» (65005, м. Одеса, вул. Дальницька, 54, код ЄДРПОУ 02941043),

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департамент комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, 1; код ЄДРПОУ 26302595),

про стягнення суми збитків у розмірі 1 444 697,70 грн.

Представники:

Прокурор - Галактіонова О.А. (посвідчення № 032131);

Від позивача - ОСОБА_1 (довіреність від 11.06.2015 № 222/исх-гс);

Від відповідача - ОСОБА_2 (довіреність від 21.04.2016 № 5);

Від третьої особи - ОСОБА_3 (довіреність від 26.01.2016 № 01-36/24).

Суть спору:

Виконувач обов'язків першого заступника керівника Одеської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Одеської міської ради (далі - Позивач) звернувся до господарського суду Одеської області із позовом до Приватного акціонерного товариства „Завод „ВоєнохотВ» (далі - Відповідач) про стягнення суми збитків завданих у зв'язку із використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів у розмірі 1 444 697,70 грн.

Ухвалою суду від 26.02.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено судове засідання на 18.03.2016.

Ухвалою суду від 18.03.2016 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Департамент комунальної власності Одеської міської ради та відкладено розгляд справи на 08.04.2016.

Ухвалою суду від 08.04.2016 відкладено розгляд справи на 25.04.2016.

Судове засідання 25.04.2016 не відбулось у зв'язку із перебуванням судді Шаратова Ю.А. на лікарняному.

Ухвалою суду від 29.04.2016 продовжено строк розгляду спору на 15 календарних днів та призначено розгляд справи на 10.05.2016.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.05.2016 призначено справу № 916/440/16 до колегіального розгляду.

Ухвалою від 12.05.2016 справу прийнято до провадження колегією суддів господарського суду Одеської області у складі: головуючого судді Шаратова Ю.А., суддів Оборотової О.Ю. та Волкова Р.В., та призначено її розгляд на 13.06.2016.

У судовому засіданні оголошувались перерви з 13.06.2016 до 22.06.2016, з 22.06.2016 до 04.07.2016.

Прокурор та представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримали у повному обсязі та просили їх задовольнити.

Позовні вимоги, із посиланням на статті 13, 14 Конституції України, статті 22, 611, частину четверту статті 623, статтю 1166 Цивільного кодексу України, частину другу статті 224, статтю 225 Господарського кодексу України, статтю 12, частину другу статті 83, статті 125, 126, пункт «д» статті 156, статті 157, 206 Земельного кодексу України, частину шосту статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», пункти 1, 5 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284, обґрунтовані використанням Відповідачем земельної ділянки загальною площею 8 986 кв.м. без документів, що посвідчують відповідне право, яка розташована за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Дальницька, 54, у період з 01.06.2012 по 30.11.2014.

Прокурором подано клопотання від 10.06.2016 № (16-89) 4210вих16 (вхід. № 2-3143/16 від 13.06.2016) про зупинення провадження у справі до постановлення рішення Вищим адміністративним судом України у справі № 522/11050/14а за касаційною скаргою Одеської міської ради на постанову Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2014 та на ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.04.2016. Судом відмовлено у задоволенні вказаного клопотання з огляду на відсутність підстав для зупинення провадження у справі встановлених статтею 79 Господарського процесуального кодексу України.

Заперечуючи проти доводів Відповідача, представник Позивача у письмових поясненнях (вхід. від 14.06.2016 № 14816/16), із посиланням на частину третю статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV, зазначає про відсутність у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, відомостей про юридичні особи, правонаступником яких є ПрАТ „Завод „ВоєнохотВ» . А відтак, на думку Позивача, недоведеним є факт правонаступництва Відповідача за правами орендного підприємства завод «Воєнохот», та військово-мисливського товариства ОСОБА_1.

Також, Позивач, із посиланням на частину першу статті 20, частину першу статті 21, статтю 22 Земельного кодексу Української РСР від 08.07.1970, статті 1, 22, 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII, вказує на відсутність доказів про видачу державних актів про право постійного користування землею Всеармійському військово-мисливському товариству Одеського військового округу або Заводу «Военохот», яким рішеннями Виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 05.07.1955 № 661 та від 25.02.1957 № 122 відводилися земельні ділянки.

Окрім того, Одеська міська рада, із посиланням на частину четверту статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 № 1952-IV, зазначає, що, оскільки Відповідачем не було проведено реєстрацію права постійного користування земельними ділянками, якою, на думку Позивача, є отримання відповідного державного акту на право користування землею (за формою, встановленою Радою Міністрів СРСР), що було передбачено з моменту введення в дію Земельного кодексу Української РСР від 08.07.1970, вказане право постійного користування не може вважатися ані дійсним ані «збереженим», оскільки воно не виникло.

Одеська міська рада також зазначає, що відповідно до пункту 1 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу. Отже, оскільки Відповідач не входить до переліку осіб, які має право на набуття права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності, визначений статтею 92 Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III, з моменту набрання чинності вказаним Кодексом, земельні ділянки не можуть бути відведені відповідачеві у постійне користування.

Заперечуючи проти доводу Відповідача про те, що відповідно до статті 16 Закону України «Про оренду землі», частини другої статті 628 Цивільного кодексу України, статі 181 Господарського кодексу України, саме Одеська міська рада повинна була звернутись до відповідача із пропозицією укласти договір оренди земельної ділянки, Позивач вказує на те, що згідно із статтею 123 Земельного кодексу України саме особа, яка зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Отже, не звернення Відповідача із вказаним клопотанням, свідчить про його бездіяльність у вчиненні передбачених законодавством заходів з оформлення права користування земельною ділянкою.

Позиція позивача також полягає у тому, що сума збитків нарахована Відповідачу на підставі Довідки про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 10.02.2011 № 1857 правомірно, оскільки, рішення Одеської міської ради «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста ОСОБА_1» від 28.12.2010 № 41-VI, та «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 28.12.2010 № 41-VI «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста ОСОБА_1» від 20.09.2011 № 1268-VI, втратили чинність з моменту набрання законної сили постановою Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2014 у справі № 522/11050/14-а, а саме - з 12.04.2016.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, просив відмовити в його задоволенні у повному обсязі.

Відповідач у Відзиві на позовну заяву від 03.06.2016 № 38 (вх. від 03.06.2016 № 13879/16) і у Доповненні до відзиву від 22.06.2016 № 52 (вхід. від 22.06.2016 № 15562/16) зазначає, що він є правонаступником орендного підприємства «Воєнохот», яке, в свою чергу, є правонаступником заводу «Воєнохот» № 6, створеного у лютому 1955 року. Земельна ділянка була відведена заводу «Воєнохот» під будівництво, пов'язане з реконструкцією заводу у безстрокове користування на підставі рішень виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 14.08.1946 № 818, 05.07.1955 № 661, від 25.02.1957 № 122. А відтак, ПрАТ «Завод «Воєнохот» є правонаступником підприємств (товариств), в тому числі і прав постійного користування землею, яке передавалось правонаступникам без переривання.

Також, Відповідач, із посиланням на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005, зазначає що право постійного користування земельною ділянкою не було ним втрачено з моменту набрання чинності Земельним кодексом України від 25.10.2001.

Окрім того, Відповідач із посиланням на статтю 16 Закону України «Про оренду землі», частину другою статті 628 Цивільного кодексу України, статі 181 Господарського кодексу України, зазначає, що саме Одеська міська рада повинна була звернутись до нього із пропозицією укласти договір оренди земельної ділянки, однак Позивач таких дій не здійснював, що повинно враховуватись при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) відповідно до частини четвертої статті 623 Цивільного кодексу України.

Відповідач також вказує на неправомірність розрахунку суми збитків, зазначеної в Акті комісії з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 25.12.2014, затвердженому рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.05.2015 № 164, оскільки він здійснений на підставі Довідки про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 10.02.2011 № 1857, у якій використано грошову оцінку земельної ділянки визначену відповідно до рішення Одеської міської ради «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста ОСОБА_1» від 28.12.2010 № 41-VI. При цьому, вказане рішення Одеської міської ради від 28.12.2010 № 41-VI визнано протиправним та скасовано постановою Приморського районного суду міста ОСОБА_1 від 10.12.2014 у справі № 522/11050/14-а.

Представник третьої особи у судовому засіданні просила задовольнити позов у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши прокурора, представників Позивача, Відповідача та третьої особи, суд

встановив:

25.12.2014 складено Акт комісії з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, у якому зазначено, що ПрАТ «Завод «Воєноохот» фактично використовує земельну ділянку за адресою: вул. Дальницька, 54, площею 0,8986 га. Проте, станом на 01.12.2014 ПрАТ «Завод «Воєноохот» не виконало вимоги щодо оформлення документів на землю. Відповідно до довідки про нормативну грошову оцінку від 10.02.2011 № 1857, нормативна грошова оцінка 1 кв.м. земельної ділянки за адресою: м. Одеса, вул. Дальницька, 54, що використовує ПрАТ «Завод «Воєноохот» складає 2 156,67 грн. За строк використання земельної ділянки з 01.06.2012 по 30.11.2014 нарахована суму збитків у розмірі 1 444 697,70 грн. /т. І а.с. 17-18/.

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради «Про затвердження актів комісії з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, заподіяних внаслідок незаконного користування земельних ділянок» від 28.05.2015 № 164 затверджено Акт комісії з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 25.12.2014 /т. І а.с. 15/.

Частиною другою статті 152 Земельного кодексу України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки (пункт "д" частини 1 статті 156 Земельного кодексу України).

За змістом статті 157 Земельного кодексу України відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу, в тому числі внаслідок хімічного і радіоактивного забруднення території, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами і стічними водами. Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284, відшкодуванню підлягають збитки власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, включаючи і неодержані доходи, якщо вони обґрунтовані. При цьому неодержаний доход - це доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимчасового зайняття, обмеження прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням у результаті негативного впливу, спричиненого діяльністю підприємств, установ, організацій та громадян.

Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої, частини третьої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Частинами першою, другою статті 1166 Цивільного кодексу України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Суд не приймає довід Відповідача про те, що відповідно до статті 16 Закону України «Про оренду землі», частини другої статті 628 Цивільного кодексу України, статі 181 Господарського кодексу України, Одеська міська рада повинна була звернутись до нього із пропозицією укласти договір оренди земельної ділянки, оскільки, згідно із статтею 123 Земельного кодексу України саме особа, яка зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки. Тобто, у разі наявності необхідності укладення договору оренди земельної ділянки, саме на Відповідача покладений обов'язок ініціювати розгляд цього питання органом місцевого самоврядування. За відсутності відповідного звернення (клопотання) Відповідача, відсутня й бездіяльність Одеської міської ради у вирішенні питання укладення договору оренди земельної ділянки.

Судом встановлено, що ПрАТ «Завод Воєнохот», яке змінило найменування з ЗАТ «Завод Воєнохот» (т. І а.с. 144 на звороті), належить на праві приватної власності об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою: м. Одеса, вул.. Дальницька, 54, що в цілому складається з будівель літ. «А», літ. «Б», літ. «В», літ. «Г», літ. «Д», літ «Ж»,літ. «И», літ. «З», літ. «К», літ. «Л», літ. «О», літ. «Т», літ. «П2», літ. «П», літ. «П1», літ. «Н», літ. «М», літ. «М1», літ. «Р», літ. «Р1», літ. «С», загальною площею 2 805,3 кв.м. відображених у технічному паспорті від 14.04.2008, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нежитлові будівлі від 29.05.2008, та довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 02.02.2016 № 52438445 /т. І а.с. 24, 28/.

Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих «Про відведення вільної додаткової земельної ділянки по вулиці Дальницькій № 54 Всеармійському військо-мисливському товариству під будівництво з реконструкції заводу» від 05.07.1955 № 661 підтверджено рішення виконкому Іллічівської райради депутатів трудящих від 05.06.1955 № 436 та відведено Всеармійському військо-мисливському товариству Одеського військового округу вільну додаткову, що прилягає до основної території заводу, земельну ділянку площею до 0,08 га по вул. Дальницькій № 54 (відповідно до викопіювання) під будівництво з реконструкції заводу /т. І а.с.122-123/.

22.07.1955 представником Управління Головного архітектора міста складено Акт про те, що відповідно до рішення виконкому Одеської міської Ради депутатів трудящих від 05.07.1955 № 661 здійснено в натурі відведення земельної ділянки загальною площею 0,08 га, розташованої по вул. Іванова № 54, у користування військо-мисливському товариству /т. І а.с. 124/.

Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих «Про відведення земельних ділянок під будівництво державним і кооперативним організаціям» від 25.02.1957 № 122 підтверджено рішення Іллічівської райради депутатів трудящих від 08.01.1957 № 20 та відведено заводу «Воєнохот» Окружної ради Одеського Військового округу додаткову, що прилягає до основної території, вільну земельну ділянку площею до 0,25 га по вул. Дальницькій № 54 (відповідно до викопіювання) під будівництво пов'язане з реконструкцією заводу /т. І а.с.125-126/.

15.03.1957 головою Управління Головного архітектора міста складено Акт про те, що відповідно до рішення виконкому Одеської міської Ради депутатів трудящих від 25.02.1957 № 122 здійснено в натурі відведення земельної ділянки загальною площею 0,25 га, розташованої по вул. Дальницька № 54, у користування заводу «Воєнохот» /т. І а.с. 127/.

Як випливає зі змісту Статуту заводу «Воєнохот» № 6 Центральної ради військово-мисливського Товариства Збройних сил СРСР, затвердженого постановою Президії Центральної ради ВОТ ЗС СРСР від 30.05.1991 № 150, завод «Воєнохот» № 6 створений у лютому 1955 року, є власністю військово-мисливського Товариства Збройних сил СРСР. Діяльність заводу, як самостійного господарюючого суб'єкта з правами юридичної особи, здійснюється на підставі Закону СРСР «Про підприємства в СРСР» та інших законодавчих актів Союзу РСР, Української РСР, а також цим статутом /т. ІІ а.с. 1- 6/.

Відповідно до частини першої статті 16 «Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду» від 23.11.1989 № 810-I, у редакції, яка діяла станом на 23.02.1993, трудовий колектив державного підприємства (об'єднання) або структурної одиниці об'єднання (далі - державного підприємства) має право утворити організацію орендарів як самостійну юридичну особу для створення на її основі орендного підприємства.

Згідно із статтею 16, частиною першою статті 17 Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій» від 10.04.1992 № 2269-XII, у редакції, яка діяла станом на 23.02.1993, діяльність підприємства, організації, структурного підрозділу підприємства, організації, цілісні майнові комплекси яких передано в оренду, припиняється як державних з моменту реєстрації у встановленому законом порядку статуту створеного орендарем підприємства, господарського товариства тощо. З цього моменту припиняються і розриваються трудові договори (контракти) з працівниками цього підприємства, організації, структурного підрозділу. Створене орендарем підприємство, господарське товариство тощо стає правонаступником прав та обов'язків державного підприємства, організації відповідно до договору оренди.

23.02.1993 між Фондом державного майна України (Орендодавець) та організацією орендарів заводу «Воєнохот» № 6 (Орендар), укладено Договір оренди /т. І а.с. 227-233/. Відповідно до пункту 1 вказаного Договору, з метою підвищення ефективності виробництва та досягнення найбільших результатів господарської діяльності Орендодавець передає, а Орендар приймає в оренду майно заводу «Воєнохот» № 6 як цілісний майновий комплекс. Після підписання цього договору та приймання майна Орендар набуває статус орендного підприємства і іменується орендне підприємство - завод «Воєнохот». З дня державної реєстрації Орендар набуває права юридичної особи і стає правонаступником майнових прав та обов'язків заводу «Воєнохот» № 6, майно якого орендовано.

26.06.1993 рішенням Виконавчого комітету Іллічівської районної ради народних депутатів «Про державну реєстрацію орендного підприємства заводу «Воєнохот»» № 226 вирішено зареєструвати орендне підприємство завод «Воєнохот». Юридична адреса: м. Одеса-5, вул. Іванова, 54. /т. І а.с. 236/.

26.06.1993 Виконавчим комітетом Іллічівської районної ради народних депутатів зареєстровано Статут орендного підприємства Заводу «Воєнохот», затверджений Зборами організації орендарів Заводу «Воєнохот» № 6. /т. І а.с. 237 -239/. Відповідно до пункту 1.4 вказаного Статуту, орендне підприємство є правонаступником майнових та інших прав і обов'язків заводу «Воєнохот» № 6.

Відповідно до Засновницького договору про створення Закритого акціонерного товариства «Завод Воєнохот» від 29.09.1995, укладеного фізичними особами - членами організації орендарів та трудового колективу орендного підприємства завод «Воєнохот» та іншими фізичними особами, перетворено орендне підприємство завод «Воєнохот», зареєстроване РВК Іллічівського району м. Одеси 26.02.1993 (реєстраційний № 226) в закрите акціонерне товариство «Завод Воєнохот», яке є правонаступником майнових та інших прав та обов'язків орендного підприємства завод «Воєнохот» /т. І а.с. 191-194/.

30.10.1995 розпорядженням виконкому Іллічівської районної ради народних депутатів «Про реєстрацію закритого акціонерного товариства «Завод «Воєноохот», яке є правонаступником орендного підприємства завод «Воєнохот»» № 622, вирішено виключити із реєстру підприємств району орендне підприємство завод «Воєнохот», у зв'язку із перетворенням, а також зареєструвати закрите акціонерне товариство «Завод «Воєнохот», що є правонаступником орендного підприємства завод «Воєохот». Місцезнаходження: м. Одеса, вул. Дальницька (Іванова), 54. /т. І а.с. 201/.

30.10.1995 Виконавчим комітетом Іллічівської районної ради народних депутатів зареєстровано Статут Закритого акціонерного товариства «Завод «Воєнохот», затверджений Засновницькими Зборами засновників Товариства 29.09.1995. /т. І а.с. 202 - 217/. Відповідно до пункту 3.3 вказаного Статуту, товариство є правонаступником орендного підприємства завод «Воєнохот».

Як випливає зі змісту розділу 1 Статуту Приватного акціонерного товариства «Завод Воєнохот», зареєстрованого 28.04.2011, номер запису про державну реєстрацію 15561050011025325, ЗАТ «Завод Воєнохот» створено відповідно до рішення засновників 29.09.1995. Зміна найменування з Закритого акціонерного товариства «Завод Воєнохот» на Приватне акціонерне товариство «Завод Воєнохот» здійснено на виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства». Товариство є правонаступником орендного підприємства завод «Воєнохот» (код за ЄДРПОУ 02941043) /т. І а.с. 144-149, 179 -190/.

Отже, з огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що Відповідач є правонаступником прав та обов'язків орендного підприємства завод «Воєнохот» та заводу «Воєнохот» № 6 Центральної ради військово-мисливського Товариства Збройних сил СРСР, зокрема права користування земельною ділянкою на підставі рішень виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 05.07.1955 № 661, від 25.02.1957 № 122. При цьому, відсутність відомостей про вказане правонаступництво у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не має юридичного значення, адже обставини з якими пов'язане існування правонаступництва, виникли раніше набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (нова назва - «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань») від 15.05.2003 № 755-IV, яким запроваджено ведення вказаного реєстру.

Суд не приймає доводи Позивача щодо необхідності застосування до спірних відносин норм частини першої статті 20, частини першої статті 21, статті 22 Земельного кодексу Української РСР від 08.07.1970, статті 1, 22, 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII, пункту 1 Розділу Х «Перехідні положення» Земельного кодексу України від 25.10.2001 № 2768-III, з огляду на наступне.

У період прийняття виконавчим комітетом Одеської міської ради депутатів трудящих рішень від 05.07.1955 № 661, від 25.02.1957 № 122 на території тодішньої УРСР діяв Земельний Кодекс УРСР прийнятий 3 сесією Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету VI скликання 16.10.1922 та затверджений в остаточній редакції Президією ВУЦВК 29.11.1922, з наступними змінами та доповненнями і саме цей Кодекс регулював на той час надання в користування земельних ділянок на території УРСР.

Змістовний аналіз положень вищевказаного Земельного Кодексу УРСР 1922 року, з наступними змінами та доповненнями, зокрема в редакції що діяли на час прийняття виконавчим комітетом Одеської міської ради депутатів трудящих рішень «Про відведення вільної додаткової земельної ділянки по вулиці Дальницькій № 54» від 05.07.1955 № 661, та «Про відведення земельних ділянок під будівництво державним і кооперативним організаціям» від 25.02.1957 № 122, надає можливість зробити висновок, що на час закріплення (відведення) за попередником відповідача (тоді державним підприємством) земельних ділянок у 1955 та 1957 роках, якими на цей час користується відповідач:

по-перше, передбачалось, що всі землі в межах тодішньої УРСР (тепер України) у чиєму б віддані вони не знаходились складали власність Робоче-селянської держави;

по-друге, державним підприємствам земельні ділянки передавались у безпосереднє користування без визначення строку;

по-третє, не передбачалась обов'язковість оформлення будь-яких інших правовстановлюючих документів, крім прийняття відповідною радою рішення про надання (закріплення) земельних ділянок.

Прийняті в наступному законодавчі та нормативні акти які регулювали (регулюють) відносини щодо користування в т.ч. на умов оренди та оформлення користування (оренди) земельними ділянками, а саме Основи земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік від 13.12.1968, Земельні кодекси УРСР 1970 і 1990 років, Земельний кодекс України 2001 року, з наступними змінами та редакціями, Закон України В«Про оренду земліВ» та інші, не передбачали обов'язкового оформлення раніше наданих в користування земельних ділянок за новими вимогами і правилами та не встановлювали відповідальність за таке не оформлення (не переоформлення) та не встановлювали що таке не переоформлення є підставою вважати, що користувач земельної ділянки наданої йому до введення цих актів в дію користується земельною ділянкою без правовстановлюючих документів.

Єдиними законодавчими нормами, які передбачали обов'язковість оформлення (переоформлення) раніше наданих в користування земельних ділянок за новими вимогами і правилами та встановлювали відповідність за таке не оформлення були положення пункту 6 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України в редакції 2001 року, якими передбачалось обов'язковість юридичних осіб які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть їх мати на такому праві, до 01.01.2008 переоформити у встановленому порядку право власності або оренди, та положення пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року № 563-ХII, (з наступними змінами), якими встановлювалось що уразі вищевказаного не переоформлення громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою вони втрачають право користування земельними ділянками.

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 ці положення були визнані неконституційними, тобто цим рішенням визнано, що особи яким раніше діючим законодавством надавалась право постійного користування земельними ділянками, а тепер таке право не передбачено (не можуть їх мати на такому праві), не зобов'язані переоформляти таке право, а у разі такого не переоформлення вони не втрачають права користування цими земельними ділянками.

Вищевикладені встановлені судом обставини та вищенаведені приписи законодавства надають можливість зробити таки висновки.

По-перше, земельні ділянки, за користування якими відповідачу нараховані збитки, стягнення яких є предметом цього спору, були виділені (надані) попереднику відповідача у 1955 та 1957 роках у безпосереднє користування без визначення строку на підставі рішень уповноважених на той час органів на таке виділення і чинне на той час законодавство не передбачало якогось додаткового оформлення цих прав іншими правовстановлюючими документами, зокрема, отримання правовстановлюючих документів - актів на постійне користування землею, оскільки тоді таки акти ще не були передбачені законодавством.

По-друге, наступні зміни в законодавстві не встановлювали для попередників відповідача та самого відповідача імперативних приписів щодо обов'язкового переоформлення вказаних земельних ділянок та обов'язкового отримання будь-яких інших, крім вищевказаних рішень, правовстановлюючих документів на ці ділянки та не визначали, що таке не переоформлення (не оформлення) слід визнавати (вважати) втратою права на користування земельними ділянками або/та вважати користуванням ними без правовстановлюючих документів.

Отже, враховуючи вищевказані встановлені обставини, суд дійшов висновку, що Відповідач у період з 01.06.2012 по 30.11.2014, тобто в період за який нараховані збитки що є предметом стягнення по цьому спору, користувався земельними ділянками на підставі передбачених на час надання його попереднику цих земельних ділянок в користування правовстановлюючих документів, а саме рішень виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих від 05.07.1955 № 661, від 25.02.1957 № 122, які були виконані, і наступними законодавчими та нормативними актами, зокрема, змінами до земельного законодавства, не встановлювалось обов'язку для попередників відповідача та самого відповідача з оформлення (переоформлення) цього користування та отримання інших правовстановлюючих документів, як і не передбачалось (не встановлювалось) негативних наслідків та відповідальності за таке не оформлення (не переоформлення), тобто поведінка Відповідача була правомірною. А відтак, позовні вимоги прокурора про стягнення з Відповідача збитків нанесених Позивачу за користування цими ділянками без правовстановлюючих документів з посиланням на законодавчі та нормативні акти які регулюють та встановлюють наслідки такого використання у вигляді стягнення збитків є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.

Окрім того, неправомірним є й розрахунок суми збитків, зазначеної в Акті комісії з визначення розміру та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 25.12.2014, затвердженому рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради від 28.05.2015 № 164, оскільки він здійснений на підставі Довідки про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 10.02.2011 № 1857, у якій використано грошову оцінку земельної ділянки визначену відповідно до рішення Одеської міської ради «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста ОСОБА_1» від 28.12.2010 № 41-VI. Проте, постановою Приморського районного суду міста ОСОБА_1 від 10.12.2014 залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 12.2016 у справі № 522/11050/14-а, визнано протиправними та скасовано рішення Одеської міської ради «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста ОСОБА_1» від 28.12.2010 № 41-VI, та «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 28.12.2010 № 41-VI «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста ОСОБА_1» від 20.09.2011 № 1268-VI.

При цьому, хибним є довід Позивача про те, що вказані рішення Одеської міської ради втратили чинність лише з моменту набрання законної сили постановою Приморського районного суду м. Одеси від 10.12.2014 у справі № 522/11050/14-а, а саме - з 12.04.2016. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Із змісту статті 162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень. При цьому суди повинні мати на увазі, що одночасне застосування обох способів захисту порушеного права - визнання спірного акта нечинним та скасування такого акта - є помилковим. Скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта. Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта (пункт 10.2 постанови Пленум Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7).

Оскільки постановою Приморського районного суду міста ОСОБА_1 від 10.12.2014 у справі № 522/11050/14-а, визнано протиправними та саме скасовано рішення Одеської міської ради «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста ОСОБА_1» від 28.12.2010 № 41-VI, та «Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 28.12.2010 № 41-VI «Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста ОСОБА_1» від 20.09.2011 № 1268-VI, зазначені рішення Позивача не породжують жодних правових наслідків від моменту їх прийняття.

Отже, у зв'язку з недоведеністю наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, відсутні підстави для застосування до Відповідача цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення суми збитків.

На підставі викладеного, суд вважає такими, що не обґрунтовані та не підлягають задоволенню у повному обсязі позовні вимоги про стягнення з Відповідача суми збитків завданих у зв'язку із використанням земельної ділянки без правовстановлюючих документів у розмірі 1 444 697,70 грн.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України при відмові в позові покладаються на сторону позивача.

Повне рішення складено відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України та підписано 08 липня 2016 р.

Керуючись частиною першою, пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 22, частинами першою, другою статті 1166 Цивільного кодексу України, Земельним Кодексом УРСР від 29.11.1922, статтею 123, частиною другою статті 152, пунктом "д" частини першої статті 156, статтею 157 Земельного кодексу України, частиною першою статті 16 «Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про оренду» від 23.11.1989 № 810-I, статтею 16, частиною першою статті 17 Закону України «Про оренду майна державних підприємств та організацій» від 10.04.1992 № 2269-XII, пунктом 3 Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284, рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005, статтями 33, 34, 49, 82, 84, 85, 115 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Головуючий Ю.А. Шаратов

Суддя О.Ю. Оборотова

Суддя Р.В. Волков