Постанова

від 06.07.2016 по справі 802/520/16-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

06 липня 2016 р. Справа № 802/520/16-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

секретаря судового засідання: Демченка А.М.

за участю представників сторін:

позивача: ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Вінниці адміністративну справу за позовом

ОСОБА_2

до управління Державної автомобільної інспекції управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (ліквідаційна комісія)

про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 до управління Державної автомобільної інспекції управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області (ліквідаційна комісія) про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач проходив службу в органах внутрішніх справ України, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці (а.с.6).

На підставі наказу начальника УМВС України у Вінницькій області №159 о/с від 30.10.2015 року (а.с. 8) його було звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України за п. 63 В«бВ» (через хворобу).

Відповідно до ст. 15 Закону України В«Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімейВ» , відповідачем нарахована ОСОБА_2 одноразова вихідна допомога при звільненні в сумі 33862,50 грн., що підтверджується довідкою №129 від 12.02.2016 року (а. с.11) управління ДАІ УМВС України у Вінницькій області. Проте, вказана сума позивачу в повному обсязі не виплачена, що і стало підставою для звернення до суду з даним адміністративним позовом. Позивач вважає, що при його звільненні відповідачем не проведено повного розрахунку, а тому на підставі ст. 117 КЗпП України на його користь також має бути стягнутий середній заробіток за весь час затримки повного розрахунку при звільненні, який на дату звернення до адміністративного суду становить 15300,38 грн.

Представник позивача позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, суд зазначає, що в ході розгляду справи подано заяву про зменшення позовних вимог (а. с. 34-35).

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, хоча про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке отримано представником відповідача 25.06.2016 року.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ України у період з 28.09.1992 року по 30.10.2015 року

Відповідно до наказу начальника УМВС України у Вінницькій області №159 о/с від 30.10.2015 року ОСОБА_2 звільнено з органів внутрішніх справ у запас Збройних Сил України на підставі пп. "б" п. 63 (через хворобу) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29.07.1991 року.

Крім того, цим ж наказом визначено, що вислуга років ОСОБА_2 для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби становить 25 років 01 місяці 08 днів.

Як вбачається з довідки ліквідаційної комісії УДАІ УМВС у Вінницькій області №129 від 12.02.2016 року сума одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, що підлягає виплаті позивачу, становить 33862,50 грн. Водночас у зв'язку з тим, що станом на 09.02.2016 року Міністерством внутрішніх справ України не виділено асигнувань та не доведено кошторисних призначень, виплата одноразової допомоги не здійснена.

Також згідно зі змісту листа голови ліквідаційної комісії УДАІ УМВС у Вінницькій області ОСОБА_3 №С-28 від 12.02.2016 року станом на 12.02.2016 року кошти, які необхідні для виплати вихідної допомоги та компенсації відпусток звільненим працівника на розрахункові рахунки УДАІ УМВС не надійшли.

Проте, під час розгляду справи представником позивача подано клопотання про зменшення позовних вимог (а.с. 34-35) в якому позивачем розмір стягнення одноразової грошової (вихідної) допомоги при звільненні було зменшено до 507,94 грн.

Оскільки, в ході розгляду справи встановлено, що позивачем отримано одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 33354,56 грн., в той час як позивач мав отримати кошти в розмірі 33862,50 грн., тобто ОСОБА_2 не сплачено 507,94 грн. одноразової грошової допомоги.

Так, при звільненні зі служби позивач вважає, що відповідач не провів повного розрахунку, оскільки не виплатив вищевказану допомогу у день звільнення, а тому ОСОБА_2 просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 15300,38 грн.

Відповідно до ст. 1 Кодексу законів про працю України цей Кодекс регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.

Позивач при обґрунтуванні позовних вимог посилається на норми Кодексу законів про працю України, а саме, відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про Збройні Сили України" визначено, що особовий склад Збройних Сил України складається з військовослужбовців і працівників Збройних Сил України.

Регулювання правового становища військовослужбовців здійснюється спеціальним законодавством, зокрема Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №114 від 29.07.1991 року, Законом України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України".

Частиною 2 статті 15 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Суд звертає увагу позивача на те, що згідно з п. 2 постанови Пленуму Верховного суду України №13 від 24.12.1999 року "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" згідно з ч.2 ст.124 Конституції України суди вирішують будь-які індивідуальні трудові спори щодо оплати праці в порядку, передбаченому гл. XV Кодексу законів про працю України, за вибором працівника безпосередньо або після попереднього розгляду в комісії по трудових спорах. Вимоги про оплату праці декількох або групи працівників, у тому числі заявлені в їхніх інтересах уповноваженими на це законом органами, не можуть бути об'єднані в одному провадженні через відсутність необхідної для цього спільності предмета позову. Передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_2 проходив службу в органах внутрішніх справ України та був військовослужбовцем.

Отже, усі посилання представника позивача в обґрунтування своїх позовних вимог на застосування при вирішенні даного спору ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України є помилковими, оскільки трудові відносини військовослужбовців органів внутрішніх справ України регулюються спеціальним законодавством.

Неповний розрахунок при звільненні зі служби позивача ОСОБА_2 пов’язує з несвоєчасною виплатою йому одноразової вихідної допомоги.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Представник позивача зазначала, що затримка розрахунку з працівником за відсутності спору про розмір належних працівникові сум тягне обов’язок власника провести на користь працівника виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Пред’являючи таку вимогу до власника, працівник не зобов’язаний доводити наявність будь-яких шкідливих наслідків затримки розрахунку при звільненні. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою у відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його переднього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Проте виплата одноразової вихідної допомоги при звільненні військовослужбовця не є його заробітною платою, має разовий характер та обумовлюється саме фактом звільнення зі служби. Відтак, на переконання суду, положення ст.ст. 116, 117 КЗпП України на таку допомогу не поширюються.

З огляду на викладене, суд вважає, що правові підстави для стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 15300,38 грн. відсутні.

В той же час, суд вважає, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково, так, як при розгляді справи встановлено, що позивачу не виплачено одноразову грошову допомогу в повному обсязі, а саме не виплачено 507,94 грн.

Частиною 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено).

Згідно з вимогами ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до положень ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і а об'єктивному дослідженні.

Виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з управління Державної автомобільної інспекції Управління МВС України у Вінницькій області, ліквідаційна комісія, (м. Вінниця, вул. Ботанічна, буд. 24, ЄДРПОУ 24523547) на користь ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) кошти з одноразової грошової (вихідної) допомоги при звільненні 507,94 грн. (п'ятсот сім грн. 94 коп.).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя /підпис/ ОСОБА_4

Згідно з оригіналом Суддя Секретар