Рішення

від 05.07.2016 по справі 910/2719/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.07.2016Справа №910/2719/16 За позовом Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Текон Плюс"

про стягнення 494 464,67 грн., -

Суддя Морозов С.М.

За участю представників сторін:

від позивача: Чечун Л.В. (представник за довіреністю №7-13 від 18.01.2016р.);

від відповідача: не з'явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Текон Плюс" суми в розмірі 494 464,67 грн., з яких 440 371,82 грн. сума основного боргу, 48 813,58 грн. сума пені та 5 279,27 грн. сума 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладених сторонами Договору оренди №ДО-72/Б-2014 від 01.03.2014р., Договору про компенсацію витрат на утримання електричних мереж №128Э-12 від 01.01.2012р. та Договору про компенсацію витрат на утримання інженерних водопровідних мереж №128В-12 від 01.01.2012р. належним чином не виконав взяті на себе зобов'язання, у зв'язку з чим в останнього виникла заборгованість з оплати орендних платежів та комунальних послуг за період з травня 2014 року по лютий 2015 року.

Відповідач письмового відзиву на позовну заяву до матеріалів справи не надав, явку свого представника в судові засідання не забезпечив, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, докази чого містяться в матеріалах справи.

22.02.2016р. суддею Морозовим С.М. було винесено ухвалу про повернення позивачу позовної заяви без розгляду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 63 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2016р. ухвалу Господарського суду міста Києва від 22.02.2016р. було скасовано, а позовну заяву і додані до неї документи вирішено передати до Господарського суду міста Києва для розгляду по суті.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2016р. прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі, розгляд призначено на 14.06.2016р.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2016р. у зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання та неподання ним витребуваних судом доказів, розгляд справи відкладено до 05.07.2016р.

В судове засідання 05.07.2016р. представник відповідача повторно не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, витребуваних судом доказів не подав, про причини неявки суд не повідомив.

Судом також враховано, що відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали Господарського суду міста Києва були надіслані учасникам процесу на адреси, зазначені у позовній заяві та у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що також підтверджується відмітками канцелярії на звороті таких ухвал.

До матеріалів справи долучено конверт з копією ухвали суду, який було повернуто поштовим відділенням з адреси відповідача з відміткою "за закінченням встановленого строку зберігання".

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

В судовому засіданні 05 липня 2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.03.2014р. між Публічним акціонерним товариством "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" (орендодавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Текон Плюс" (орендар за договором) укладено Договір оренди №ДО-72/Б-2014 (надалі - Договір оренди), відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове платне користування об'єкт оренди, а саме приміщення в будинку побуту на 1-му поверсі, згідно додатку №1 за адресою в м. Київ, вул. Виборзька, 70, загальною площею 375,0 м 2 .

Згідно з пунктом 2.1 Договору оренди орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами наданого договору та акта приймання-передачі майна.

01.03.2014р. між сторонами підписано акт здачі-приймання об'єкта, відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв приміщення в будинку побуту на 1-му поверсі загальною площею 375,0 м 2 , що знаходиться за адресою в м. Київ, вул. Виборзька, 70,

У відповідності до пункту 3.1. Договору оренди орендар незалежно від наслідків господарської діяльності сплачує орендодавцю протягом строку дії цього договору плату за користування об'єктом оренди 58,33 грн. за 1 м 2 , крім того ПДВ 20 % - 11,67 грн. Всього з ПДВ за 1 м 2 в місяць - 70 грн. Загальна сума за користуванням об'єктом оренди за базовий місяць (січень 2014 року) складає - 21 875,00 грн., крім того ПДВ 20 % - 4 375,00 грн. Всього з ПДВ 26 250,00 грн. В розмір орендної плати враховано відшкодування податку на землю.

Пунктом 3.2. Договору оренди визначено, що плата за користування об'єктом оренди сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 10 числа поточного місяця за поточний місяць на умовах 100 % передньої оплати.

Відповідно до пункту 3.3. Договору оренди розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, але не нижче розміру орендної плати за базовий місяць, вказаний у пункті 3.1.

Загальна площа, що здається в оренду, може змінюватись за узгодженням сторін та оформляється додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору (пункт 3.5. Договору оренди).

В подальшому, 16.06.2014р. між сторонами укладено додаткову угоду №1 до Договору оренди, відповідно до умов якої орендар звільнив частину приміщень в будинку побуту на 1-му поверсі загальною площею 111,0 м 2 . Пункт 1.3. Договору оренди викладено в наступній редакції: «Загальна площа 264,0 м 2».

Відповідно до пункту 4. додаткової угоди сторони погодили викласти пункт 3.1. Договору оренди в наступній редакції: «Орендар незалежно від наслідків господарської діяльності сплачує орендодавця протягом строку дії цього договору плату за користування об'єктом оренди: 58,33 грн. за 1 м 2 , крім того ПДВ 20 % - 11,67 грн. Всього з ПДВ за 1 м 2 в місяць - 70 грн. Загальна сума за користуванням об'єктом оренди за базовий місяць (січень 2014 року) складає - 15 400,00 грн., крім того ПДВ 20 % - 3 080,00 грн. Всього з ПДВ 18 480,00 грн. В розмір орендної плати враховано відшкодування податку на землю».

16.06.2014р. між сторонами підписано акт здачі-приймання об'єкта, відповідно до якого орендар повернув, а орендодавець прийняв приміщення в будинку побуту на 1-му поверсі, загальною площею 111,0 м 2 , що визначено в додатковій угоді.

Положеннями пункту 3.7. Договору оренди сторонами погодили, що по окремим договорам сплачуються платежі за тепло, воду, електроенергію, газ, телефонний зв'язок, вивіз побутових відходів, та сплата за заїзд транспорту згідно з пунктом 7.6 договору.

01.01.2012р. між позивачем (сторона-1) та відповідачем (сторона-2) укладено Договір про компенсацію витрат на утримання електричних мереж №128Э-12 (надалі - Договір-2), відповідно до умов якого сторона-1 зобов'язується надати послуги по забезпеченню подачі через власні інженерні мережі електричної енергії в інженерні мережі сторони-2, а сторона-2 зобов'язується сплатити компенсацію витрат із забезпечення подачі на його площі електричної енергії і компенсувати вартість електричної енергії згідно тарифів ПАТ «Київенерго».

Згідно п. 7.1. Договору-2 розрахунок вартості спожитої електричної енергії визначаються згідно показників обліку або розрахунків, а оплата за електричну енергію здійснюється стороною-2 у розмірах вартості спожитих у звітному місяці до 15 числа наступного за звітним місяця.

01.01.2012р. між позивачем (сторона-1 за договором) та відповідачем (сторона-2 за договором) укладено Договір про компенсацію витрат на утримання електричних мереж №128Э-12 (надалі - Договір-3), укладено договір про компенсацію витрат на утримання інженерних водопровідних мереж №128В-12, відповідно до умов якого сторона-1 зобов'язується надати послуги по забезпеченню подачі через власні інженерні мережі холодної води в інженерні мережі сторони-2, а сторона-2 зобов'язується компенсувати витрати на забезпечення подачі на його площі холодної води, і компенсувати вартість холодної води.

Згідно п. 7.1. Договору-3 розрахунок вартості спожитої холодної води визначається згідно показників лічильників або розрахунків, а оплата за холодну воду здійснюється стороною-2 до 15 числа наступного за звітним місяця.

Пунктом 5.2. Договору оренди встановлено обов'язок орендаря своєчасно та у повному обсязі сплачувати орендну плату, а пунктом 5.9. - своєчасно здійснювати платежі за користування об'єктом оренди та платежі за використання енергоресурсів.

Згідно з пунктом 10.1. Договору оренди встановлено, що даний Договір укладено строком на 1 рік, що діє з 01.03.2014р. по 28.02.2015р. включно.

У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором (пункт 10.4 Договору оренди).

Позивачем неодноразово було направлено на адресу відповідача вимоги про погашення заборгованості по орендним платежам та оплату вартості комунальних послуг (№794-33 від 27.08.2014р., 1301-33 від 02.12.2014р., №174-13 від 12.02.2015р.), проте вказані вимоги були залишені без відповіді та задоволення з боку відповідача.

Крім того, між сторонами було укладено угоду про реструктуризацію боргу з орендної плати та комунальних послуг ТОВ «Текон Плюс» перед ПАТ «НВП «Більшовик» від 05.06.2014р., відповідно до умов якої позивач надав боржнику розстрочку у погашенні заборгованості з орендної плати та комунальних послуг на суму 374 934, 82 грн. Відповідач за умовами вказаної угоди зобов'язувався перераховувати на рахунок позивача платежу згідно графіка (додаток №2 до угоди).

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу норм статті 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Дослідивши зміст укладеного між позивачем та відповідачем договору, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором оренди.

Відповідно до норм частини 1 та 2 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Згідно з частиною 3 статті 283 Господарського кодексу України об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як цілісні майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (частина 6 статті 283 Господарського кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк

Згідно з нормами частин 1, 3, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до частини 1 статті 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Позивач виконуючи умови Договору оренди виставив відповідачу рахунки-фактури з оплати вартості орендної плати (п. 3.1. Договору оренди) на загальну суму 249 213,99 грн., індексації орендної плати (п. 3.3. Договору оренди) на загальну суму 32 248,07 грн., комунальних платежів згідно договору-2 на загальну суму 173 178,25 грн., комунальних платежів згідно договору-3 на загальну суму 54 925,61 грн., що разом становить 509 565,92 грн.

Судом встановлено, що відповідач в порушення умов договорів та норм чинного законодавства взяті на себе зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати орендних платежів за Договором оренди та комунальних платежів за Договором-2 та Договором-3 виконав частково, сплативши на рахунок позивача суму в розмірі 69 194,10 грн., внаслідок чого у нього перед позивачем утворилась заборгованість у розмірі 440 371,82 грн. (509 565,92 грн. - 69 194,10 грн.).

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Зазначене також кореспондується зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З огляду на вищенаведене та встановленням факту неналежного виконання відповідачем обов'язку з оплати орендних платежів за Договором оренди та з оплати спожитих житлово-комунальних послуг за Договором-2 та Договором-3, вимоги позивача про стягнення з відповідача 440 371,82 грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

За змістом ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності) якщо інше не встановлено договором або законом.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за Договором оренди позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь пеню в розмірі 48 813,58 грн. та 3% річних у розмірі 5 279,27 грн., нарахованих за період з 11.05.2014р. по 28.02.2015р.

Частиною 1 ст. 230 ГК України встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з частиною 1 статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

У відповідності до частини 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Відповідно до п. 9.3 Договору оренди сторони погодили, що у випадку порушення строку сплати оренди (передбаченого пунктом 3.2 цього договору) за користування об'єктом оренди, орендар сплачує орендодавцю штраф у розмірі 50 % базової місячної суми оренди, за кожний випадок порушення строку оплати оренди.

Вимог щодо стягнення з відповідача, передбаченого умовами п. 9.3. Договору оренди, штрафу позивачем у даній справі не заявлялось.

З огляду на вищевикладене та у зв'язку з тим, що позивачем не надано доказів того, що між сторонами існувала письмова угода щодо нарахування пені за порушення строку сплати оренди за Договором оренди, позовні вимоги позивача про стягнення пені у розмірі 48 813,58 грн. визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд зауважує, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

За результатами здійсненої перевірки нарахування заявленого позивачем до стягнення процентів річних, судом встановлено, що розмір процентів річних відповідає вимогам зазначених вище норм цивільного законодавства та Договору і є арифметично вірним, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних в розмірі 5 279,27 грн. підлягають задоволенню.

Статтею 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до п. 2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: - чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; - чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; - яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. З огляду на вимоги частини першої статті 4 ГПК господарський суд у прийнятті судового рішення керується (та відповідно зазначає у ньому) не лише тими законодавчими та/або нормативно-правовими актами, що на них посилалися сторони та інші учасники процесу, а й тими, на які вони не посилалися, але якими регулюються спірні правовідносини у конкретній справі (якщо це не змінює матеріально-правових підстав позову).

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено, що позовні вимоги в справі №910/2719/16 підлягають частковому задоволенню та стягненню з відповідача 440 371,82 грн. суми основного боргу та 5 279,27 грн. 3% річних.

Судовий збір позивача у розмірі 6 684,75 грн., пропорційно задоволеним позовним вимогам, відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Крім того, суд, у відповідності до положень п. 4.8. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" здійснює розподіл судових витрат за розгляд апеляційної скарги позивача на ухвалу суду від 22.02.2016р. та покладає судовий збір у розмірі 1 378,00 грн. на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Текон Плюс" (код ЄДРПОУ 37567830, адреса: 01010, м. Київ, вул. Аістова, буд. 3, кв. 57) на користь Публічного акціонерного товариства "Науково-виробниче підприємство "Більшовик" (код ЄДРПОУ 14308569, адреса: 03680, м. Київ, пр. Перемоги, буд. 49/2) суму основного боргу в розмірі 440 371,82 грн. (чотириста сорок тисяч триста сімдесят одна гривня 82 коп.) 3% річних в розмірі 5 279,27 грн. (п'ять тисяч двісті сімдесят дев'ять гривень 27 коп.) судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції у розмірі 6 684,75 грн. (шість тисяч шістсот вісімдесят чотири гривні 75 коп.) та судовий збір за розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду від 22.02.2016р. у розмірі 1378,00 грн. (одна тисяча триста сімдесят вісім гривень 00 коп.).

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 11.07.2016р.

Суддя С.М. Морозов