Постанова

від 06.07.2016 по справі 907/436/15

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" липня 2016 р. Справа № 907/436/15

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

Головуючого-судді: Данко Л.С.,

Суддів: Галушко Н.А.,

ОСОБА_1,

При секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

Розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Державного підприємства «Великобичківське лісомисливське господарство», б/н від 20.05.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/2626/16 від 01.06.2016 р.),

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 06 травня 2016 року

у справі № 907/436/15 (головуючий суддя Пригара Л.І., судді: Бобрик Г.Й., Карпинець В.І.),

порушеній за позовом Заступника прокурора Закарпатської області в інтересах держави в особі:

Позивача-1: Державної екологічної інспекції в Закарпатській області, м. Ужгород, Закарпатської області,

Позивача-2: Кобилецько-Полянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області, смт. Кобилецька Поляна, Рахівського району, Закарпатської області,

До відповідача: Державного підприємства «Великобичківське лісомисливське господарство», смт. Великий Бичків, Рахівського району, Закарпатської області,

Про стягнення шкоди в сумі 430516,40 грн. завданої державі внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: ОСОБА_2 - п/к за довіреністю вих. № 09 від 11.01.2016р.;

від прокуратури: прокурор Макогон Ю.І. (посвідчення № 020325 від 06.09.2013 р.);

від позивача-1: не прибув;

від позивача-2: не прибув.

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28, 29 ГПК України представникам роз'яснені і зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

Представником апелянта/відповідача та прокуратури подано спільне, письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2016 року, справу № 907/436/15 Господарського суду Закарпатської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А., Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 року скаржнику поновлено строк на апеляційне оскарження та ухвалою суду від 06.06.2016 р. прийнято апеляційну скаргу Державного підприємства «Великобичківське лісомисливське господарство», б/н від 20.05.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/2626/16 від 01.06.2016 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 22.06.2016 року, про що сторони та прокурор були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази - оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах оскарження).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 р. розгляд справи відкладено на 06.07.2016 р., про що сторони та прокурор були належним чином повідомлені рекомендованою кореспонденцією згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України.

В судове засідання, 06.07.2016 р. представник апелянта/відповідача прибув, через канцелярію Львівського апеляційного господарського суду представником подано пояснення по суті апеляційної скарги вх. № ЛАГС 01-04/4823/16 від 04.07.2016 р. з копією довідки № 393 ДП «Великобичківське лісомисливське господарство» від 21 червня 2016 р., доводи апеляційної скарги та пояснень до апеляційної скарги підтримав, надав усні пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі та письмових поясненнях, усно зазначив, що прокуратурою Закарпатської області невірно визначено позивача: Кобилецько-Полянську селищну раду Рахівського району, оскільки на думку апелянта це суперечить Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», так як знаходження лісових насаджень на території позивача не є вирішальним для правильного визначення суб'єктного складу сторін у справі, а розподіл коштів лише передбачає бюджетний Кодекс України, відтак Кобилецько-Полянська селищна рада Рахівського району не може бути позивачем у даній справі. Крім того, апелянт стверджує, що Акт Державної екологічної інспекції у Закарпатській області про виявлення незаконної порубки дерев, є дублюючи Актом відповідача, однак, судом першої інстанції не було надано правової оцінки змісту такого акту та відсутністю відповідного припису контролюючих органів щодо усунення правопорушення. Також представником скаржника, звернуто увагу суду апеляційної інстанції на ту обставину, що матеріали справи не містять доказів того, що працівниками відповідача не вчинялись дії для недопущення чи перешкоджання незаконному вирубуванню лісу у Кобилецько-Полянському лісництві, а вирок суду свідчить лише про те, що відповідач визнаний, як потерпіла сторона, також вважає, що в супереч статті 1166 Цивільного кодексу України, прокурором не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та шкодою заподіяною державі, що є обов'язковою умовою для стягнення позадоговірної шкоди, відтак просить рішення Господарського суду Закарпатської області у справі № 907/436/15 від 06.05.2015 р. скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Представник позивача-1 в судове засідання, повторно, не прибув, вимог ухвали суду повторно не виконав, про причини не прибуття суд не повідомив, був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення 10.06.2016 р. за № 88018 03677770 та наступною рекомендованою кореспонденцією згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України.

Представник позивача-2 в судове засідання, повторно, не прибув, вимог ухвали суду від 06.06.2016 р. повторно не виконав, про причини не прибуття суд не повідомив, був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення поштового відправлення 10.06.2016 р. за № 90620 00034892 та наступною рекомендованою кореспонденцією згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України.

Представник прокуратури прибув, проти апеляційної скарги усно заперечив з підстав зазначених у відзиві на апеляційну скаргу № 05-777-15 від 15.06.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-04/4499/16 від 21.06.2016 р.), доводи наведені у відзиві на апеляційну скаргу підтримав, просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.05.2016 р. по справі № 907/436/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу ДП «Великобичківське лісомисливське господарство» - без задоволення.

Заслухавши доводи та усні пояснення сторін у справі, які прибули в судове засідання, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 року прийнято апеляційну скаргу Державного підприємства «Великобичківське лісомисливське господарство», б/н від 20.05.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/2626/16 від 01.06.2016 р.) до провадження та розгляд справи № 907/436/15 призначений на 22.06.2016 р. у зв'язку із не явкою в судове засідання представників позивачів було відкладено на 06.07.2016 р., про що сторін та прокурора було належним чином повідомлено про день, час та місце розгляду справи.

Однак, позивач-1 та позивач-2 повноважних представників у судове засідання, вдруге, не направили.

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представників позивача-1 та -2 бути присутнім у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Стаття 22 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до приписів ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Оскільки, явка в судове засідання представників сторін ухвалою суду від 22.06.2016 р. не визнавалась обов'язковою (а. с. 164-165), справа може бути розглянута без участі представника позивача-1 та позивача-2, оскільки їх нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 06.06.2016 р. (п. п. 4, 5 резолютивної частини ухвали) зобов'язано позивача-1 та позивача-2 (ДЕІ в Закарпатській області та Кобилецько-Полянська селищна рада Рахівського району Закарпатської області) подати: довідку з ЄДРПОУ; письмовий, документально та нормативно обґрунтований відзив (заперечення) на апеляційну скаргу; інші документи, в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України, однак вимог ухвали суду позивачами виконано не було.

Згідно статті 99 ГПК України, апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення (ухвали) в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Відповідно до статті 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З огляду на наведене, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 907/436/15 та прийшла до висновку, розглядати справу без участі представника позивача-1 та позивача-2, оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів для правильного вирішення справи по суті.

Відповідно до приписів ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого суду слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 06.05.2016 р. по справі № 907/436/15 (головуючий суддя Пригара Л.І., судді: Бобрик Г.Й., Карпинець В.І.) вирішено позов задовольнити повністю, стягнути з Державного підприємства «Великобичківське лісомисливське господарство», Рахівський район, смт. Великий Бичків, вул. Промислова, 39, (код ЄДРПОУ 22114678) суму 430 516 (Чотириста тридцять тисяч п'ятсот шістнадцять гривень) грн. 40 коп. шкоди, завданої державі в результаті порушення природоохоронного законодавства внаслідок незаконної рубки дерев шляхом перерахування на р/р 33115331700214, банк одержувача - УДКСУ у Рахівському районі, код платежу - 24062100, код ЄДРПОУ 37862638 (за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища) (пункт 1-й та 2-ий резолютивної частини рішення ). Також вирішено стягнути з Державного підприємства «Великобичківське лісомисливське господарство», Рахівський район, смт. Великий Бичків, вул. Промислова, 39, (код ЄДРПОУ 22114678) в доход Державного бюджету України (банк одержувача ГУДКУ у Закарпатській області, МФО 812016, отримувач коштів - Державний бюджет м. Ужгород 22030001; рахунок отримувача - 31211206783002; код отримувача - 38015610) суму 8 610,33 грн. судового збору ( пункт 3-й резолютивної частини судового рішення ) (а. с. 107-108, 109-118).

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду апелянт/відповідач (Державне підприємство «Великобичківське лісомисливське господарство») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, просить рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.05.2016 р. у справі № 907/436/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі (а. с. 131-138).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення, порушено норми матеріального та процесуального права, оскільки місцевим судом не повно досліджено обставин справи та не правильно зроблено висновки, які призвели до прийняття незаконного рішення.

Вважає, що прокурором при поданні позовної заяви невірно визначено позивача-2 (Кобилецько-Полянська селищна рада Рахівського району), оскільки, на думку апелянта судом першої інстанції не було враховано те, що знаходження лісових насаджень на території позивача не є вирішальним для правильного визначення суб'єктного складу сторін у справі, а розподіл коштів лише передбачає бюджетний Кодекс України, відтак Кобилецько-Полянська селищна рада Рахівського району не може бути позивачем у даній справі, так як це на думку апелянта суперечить Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища». Також вважає, що Державна екологічна інспекція у Закарпатській області є спеціально уповноваженим органом державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і позов обґрунтовується результатами перевірки дотримання природоохоронного законодавства, оформленим актом, при здійсненні контролюючих повноважень у цій сфері, а Кобилецько-Полянська селищна рада Рахівського району не є уповноваженим органом у цій сфері і не має владних повноважень відносно відповідача, у зв'язку з чим прокурором невірно визначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Апелянт в апеляційній скарзі покликається на те, що позов одночасно обґрунтовується Актом перевірки діяльності відповідача ОСОБА_3 та вироком Рахівського районного суду, відтак на думку скаржника, якщо позов обґрунтовується вироком, тоді Державна екологічна інспекція у Закарпатській областіне може вважатись належним позивачем, оскільки позов в її особі вже є поданим не у зв'язку з виконанням нею контролюючих функцій (Акт), а вироком по кримінальній справі, що не пов'язане з виконанням нею владних повноважень, про що вказує заява про зміну підстав позову , подана прокурором під час розгляду справи. Також про неправильне визначення селищної ради позивачем у даній справі на думку апелянта свідчить та обставина, що вироком суду від 03.06.2014 р., яким лісника ОСОБА_4 визнано винним у службовій недбалості за ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України, потерпілою стороною у кримінальній справі первісно було визнано Кобилецько-Полянську селищну раду Рахівського району Закарпатської області, однак в подальшому, за результатами перегляду цього вироку за нововиявленими обставинами вироком суду від 23.10.2015 р. потерпілою стороною визнано ДП «Великобичківське лісомисливське господарство».

Крім того, апелянт стверджує, що Акт Державної екологічної інспекції у Закарпатській області про виявлення незаконної порубки дерев, є дублюючи Актом відповідача, однак, судом першої інстанції не було надано правової оцінки змісту такого акту та відсутністю відповідного припису контролюючих органів щодо усунення правопорушення.

Також апелянт покликається на те, що в рішенні місцевого суду зазначається той факт, що саме ОСОБА_4 підтверджено факт заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу в розмірі 430516,40 грн., а його вину у вчиненні зазначеного правопорушення, встановлено вироком Рахівського районного суду Закарпатської області, в якому зазначено, що ОСОБА_4 вчинив дії, які виразились в службовій недбалості, тобто у неналежному виконанні своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, однак апелянт з таким твердженням не погоджується, оскільки вважає, що в супереч статті 1166 Цивільного кодексу України, позивачем не доведено причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та шкодою заподіяною позивачу, що є обов'язковою умовою для стягнення позадоговірної шкоди.

Апелянт в апеляційній скарзі звертає увагу суду на те, що завдання шкоди працівником своїми протиправними діями, які за своїм змістом не випливають з трудового (службового) становища, не тягне за собою покладання обов'язку відшкодування шкоди на юридичну особу, таким чином, відповідач/апелянт не зобов'язаний відшкодовувати шкоду, заподіяну протиправними діями його працівника, а інших документів, які б підтвердили, що саме відповідачем у справі заподіяно шкоду відсутні.

Крім того, апелянт в апеляційній скарзі покликається, що розрахунок збитків за порубку дерев законодавчо не врегульований, відтак на думку скаржника, місцевий суд задовольняючи позовні вимоги шляхом стягнення шкоди на підставі ст. 1166 Цивільного кодексу України, по суті застосував передбачений ст. 1192 Цивільного кодексу України спосіб стягнення збитків у грошовій формі, а для визначення їх розміру прийняв розрахунок позивача згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 665 (за спеціальними правилами), що має місце неузгодженість у застосуванні норм права.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, Позивач-1: Державна екологічна інспекція в Закарпатській області (скорочене найменування - ДЕІ в Закарпатській області) є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 38015668, місцезнаходження юридичної особи: п. і. 88018, Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Швабська, 14.

Позивач-2: Кобилецько-Полянська селищна рада Рахівського району Закарпатської області є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 04351475, місцезнаходження юридичної особи: п. і. 90620, Закарпатська обл., Рахівський район, смт. Кобилецька Поляна, вул. Павлюка, 175.

Відповідач: Державне підприємство «Великобичківське лісомисливське господарство» (скорочене найменування ДП «Великобичківське лісомисливське господарство») є юридичною особою, ідентифікаційний код юридичної особи 22114678, місцезнаходження: п. і. 90615, Закарпатська обл., Рахівський район, смт. Великий Бичків, вул. Промислова, буд. 39, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (том І, а. с. 154-156).

Як вбачається з матеріалів справи, 17.04.2015 р. заступником прокурора Закарпатської області заявлено позов в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції в Закарпатській області, м. Ужгород та Кобилецько-Полянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області, смт. Кобилецька Поляна Рахівського району до відповідача Державного підприємства «Великобичківське лісомисливське господарство», смт. Великий Бичків Рахівського району про стягнення 430516,40 грн. збитків, завданих навколишньому природному середовищу.

Заявлений прокурором позов мотивовано тим, що службовою особою ДП «Великобичківське лісомисливське господарство», а саме лісничим ОСОБА_4, вчинено службове недбальство, внаслідок якого, навколишньому природному середовищу завдано збитків на суму 430516,40 грн., при цьому вчинено посилання на норми Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», Бюджетного кодексу України, Закону України «Про прокуратуру» та ст. 121 Конституції України.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на органи прокуратури покладено представництво інтересів держави в суді, у випадках передбачених законом. Згідно ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, обґрунтовує необхідність її захисту.

Згідно ч. 1 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави та у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави (ч. 3 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру»).

В рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 р. у справі № 1-1/99 зазначено, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, тому прокурор, у кожному конкретному випадку, з посиланням на законодавство, самостійно визначає, в чому саме відбулося, чи може відбутися, порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що Заступник прокурора Закарпатської області правомірно звернувся з позовом до господарського суду в інтересах держави в особі: Державної екологічної інспекції в Закарпатській області (Позивач-1) та Кобилецько-Полянської селищної ради Рахівського району Закарпатської області (Позивач-2) до відповідача Державного підприємства «Великобичківське лісомисливське господарство» про стягнення 430516,40 грн. збитків, завданих навколишньому природному середовищу і зазначений позов відповідає вимогам Законів України «Про прокуратуру», Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Бюджетного кодексу України та підлягає до розгляду по суті.

З матеріалів справи вбачається та встановлено місцевим господарським судом, що у період з 13.08.2013 р. по 15.08.2013 р. Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області було проведено позапланову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів на території Державного підприємства «Великобичківське лісомисливське господарство». Наслідки вказаної перевірки оформлено Актом перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів на території Державного підприємства «Великобичківське лісомисливське господарство» від 15.08.2013 р. (том І. а. с. 21-31).

Дана позапланова перевірка була проведена відповідно до наказу № 900 від 12.08.2013 р. та направленням на перевірку від 12.06.2013 р. № 3161/14 Державної екологічної інспекції в Закарпатській області.

Колегією суддів встановлено, що вищезазначений Акт перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів на території Державного підприємства «Великобичківське лісомисливське господарство» від 15.08.2013 р. (далі за текстом - Акт) підписано державним інспектором у Закарпатській області (ОСОБА_5А.) та директором ДП «Великобичківське лісомисливське господарство» (ОСОБА_6М.), також від підписання вищезазначеного акту відмовились підписувати: начальник відділу лісового господарства (ОСОБА_7М.); інджинер з охорони лісу (ОСОБА_8В.) та інженер по лісовідновленню (ОСОБА_9Г.) зазначивши, що зауваження та роз'яснення по пунктах 2, 3, 4 будуть надані додатково, так як висвітлені не правильно.

Слід зазначити, що зауваження та роз'яснення по пунктах 2, 3, 4, в матеріалах справи відсутні, а зазначений вище Акт від 15.08.2013 р. сторонами, зокрема Апелянтом/відповідачем, не оскаржений у встановленому законом порядку, не скасований, не відмінений, відтак є чинним.

Також в матеріалах справи є акт позапланової ревізії лісових обходів по Кобилянсько-Полянському лісництву ДП «Великобичківське лісомисливське господарство» від 07.06.2013 р., яким було зафіксовано факт незаконної вирубки дерев упродовж літа-осені 2012 року, у виділі 1 кварталу 14, 3-ох дерев породи граб та 87-ми дерев породи бук, які були виявлені перевіркою згідно акту позапланової ревізії лісових обходів по Кобилецько-Полянському лісництві ДП «Великобичківське лісомисливське господарство» від 07.06.2013 року (том І, а. с. 128).

Отже, враховуючи складений 15.08.2013 року акт перевірки, Державною екологічною інспекцією в Закарпатській області у відповідності до приписів постанови Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008 року «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної лісу» та ст. 20 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» проведено розрахунок розміру шкоди, заподіяної державі в результаті незаконної рубки дерев, який складає 430516,40 грн. (том І, а. с. 32).

Дані обставини також встановлені вироком Рахівського районного суду Закарпатської області від 03.06.2014 року, яким ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні злочину, що передбачений ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України, як службова недбалість, тобто неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, якщо внаслідок таких дій спричинено тяжкі наслідки державним та громадським інтересам та стягнуто з ОСОБА_4 на користь територіальної громади селища ОСОБА_10 суму 430516,40 грн., як заподіяні державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства збитки.

Вказаним вироком також було встановлено, що ОСОБА_4, будучи переведеним на посаду виконувача обов'язків лісничого Кобилецько-Полянського лісництва ДП «Великобичківське лісомисливське господарство», до обов'язків якого входили здійснення правових, лісоохоронних та інших заходів, спрямованих на збереження лісових ресурсів, забезпечення охорони лісів від незаконних рубок, запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового господарства та використання лісових ресурсів, складання протоколів про правопорушення у сфері охорони та захисту лісів, а також організація роботи лісників і контроль виконання ними своїх обов'язків, здійснення контролю за правильністю лісокористування, охороною і захистом лісу на закріплених лісогосподарських дільницях, проведення ревізії обходів і довіреного лісникам майна, перевірка додержання лісозаготівельниками та іншими лісокористувачами правил відпуску деревини на пні, правил рубання лісу, вжиття заходів до усунення виявлених порушень, складання протоколів про порушення лісового законодавства, затримання у встановленому законом порядку осіб, винних у вчиненні лісопорушень, огляд місць рубань, в порушення вимог посадової інструкції, ст. ст. 19, 86, 89, 105 Лісового кодексу України, Положення про державну лісову охорону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 року № 976, в період з 04.01.2011 року, з дня прийняття лісництва під охорону до грудня 2012 року, неналежно виконуючи свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, не вживав заходів щодо виявлення та недопущення лісопорушень, припинення таких та встановлення лісопорушників, належний контроль за станом та охороною лісу не забезпечив, акти про лісопорушення не складав, факти самовільних рубок деревини не задокументував, а роботу підлеглих лісників щодо охорони лісу належним чином не організував та не спрямовував, і цим самим допустив вчинення невстановленими досудовим розслідуванням особами упродовж 2012 року, точний час слідством не встановлено, незаконної рубки у виділі 1 кварталу 14, 3-ох дерев породи граб та 87-ми дерев породи бук - всього 90 дерев, загальною кубомасою 174 м.куб. Зазначені самовільні рубки ОСОБА_4 внаслідок неналежного виконання службових обов'язків через несумлінне ставлення до них своєчасно не виявив, хоча мав таку реальну можливість і зобов'язаний був це зробити.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 07.10.2014 року вирок Рахівського районного суду Закарпатської області від 03.06.2014 року щодо ОСОБА_4 в частині цивільного позову про стягнення з ОСОБА_4 збитків в розмірі 430516,40 грн. було скасовано та зазначено про те, що предметом спору є відшкодування збитків (шкоди), завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок незаконної порубки дерев, а тому відповідачами за таким позовом також повинні бути власники або користувачі земель лісового фонду та особи, з вини яких була заподіяна шкода. Отже, насамперед постійні користувачі повинні нести цивільну відповідальність за заподіяну шкоду.

Відповідно до вищенаведеного, 23 жовтня 2015 року Рахівським районним судом Закарпатської області справу № 305/787/14-к було переглянуто за нововиявленими обставинами та вирок Рахівського районного суду Закарпатської області від 03.06.2015 року скасовано. Разом з тим, вказаним вироком суду від 23.10.2015 року було встановлено, що ОСОБА_4, будучи переведеним на посаду виконувача обов'язків лісничого Кобилецько-Полянського лісництва ДП „Великобичківське лісомисливське господарство", до якого входили лісові квартали 1-24 зазначеного лісництва, передані йому під охорону та до обов'язків якого входили здійснення правових, лісоохоронних та інших заходів, спрямованих на збереження лісових ресурсів, забезпечення охорони лісів від незаконних рубок, запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового господарства та використання лісових ресурсів, складання протоколів про правопорушення у сфері охорони та захисту лісів, організація роботи лісників і контроль виконання ними своїх обов'язків, здійснення контролю за правильністю лісокористування, охороною і захистом лісу на закріплених лісогосподарських дільницях, проведення ревізії обходів і довіреного лісникам майна, перевірка додержання лісозаготівельниками та іншими лісокористувачами правил відпуску деревини на пні, правил рубання лісу, вжиття заходів до усунення виявлених порушень, складання протоколів про порушення лісового законодавства, затримання у встановленому законом порядку осіб, винних у вчиненні лісопорушень, огляд місць рубань, в порушення вимог посадової інструкції, ст. ст. 19, 86, 89, 105 Лісового кодексу України, Положення про державну лісову охорону, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 року № 976, з дня прийняття лісництва під охорону (04.01.2011 року) до грудня 2012 року, неналежно виконуючи свої службові обов'язки через несумлінне ставлення до них, не вживав заходів щодо виявлення та недопущення лісопорушень, припинення таких та встановлення лісопорушників, належний контроль за станом та охороною лісу не забезпечив, акти про лісопорушення не складав, факти самовільних рубок деревини не задокументував, а роботу підлеглих лісників щодо охорони лісу належним чином не організував та не спрямовував, і цим самим допустив вчинення невстановленими досудовим розслідуванням особами упродовж 2012 року, точний час слідством не встановлено, незаконної рубки у виділі 1 кварталу 14, 3-ох дерев породи граб та 87-ми дерев породи бук - всього 90 дерев, загальною кубомасою 174 м.куб. Зазначені самовільні рубки ОСОБА_4 внаслідок неналежного виконання службових обов'язків через несумлінне ставлення до них своєчасно не виявив, хоча мав таку реальну можливість і зобов'язаний був це зробити. Згідно акту позапланової ревізії лісових обходів по Кобилецько-Полянському лісництву ДП „Великобичківське ЛМГВ» від 07.06.2013 року, проведеної комісією на підставі наказу директора від 14.05.2013 року за № 88, а також акту перевірки дотримання вимог природоохоронного законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів Державної екологічної інспекції у Закарпатській області від 15.08.2013 року, розрахунку, проведеного Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008 року В«Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної лісуВ» та ст. 20 Закону України В«Про охорону навколишнього природного середовищаВ» , встановлено заподіяну зазначеними незаконними рубками шкоду у розмірі 430516,40 грн.

Таким чином, вироком Рахівського районного суду Закарпатської області від 23.10.2015 р. було встановлено, що внаслідок службової недбалості ОСОБА_4 охоронюваним законом державним інтересам у сфері охорони, відтворення, сталого і раціонального використання лісових ресурсів та громадським інтересам, які полягають у порушенні гарантованих Конституцією України прав громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля та користування природними ресурсами, чим заподіяв шкоду в розмірі 430516,40 грн.

Крім того, вина ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення доведена, а його дії вірно кваліфіковано за ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України, як службова недбалість, тобто неналежне виконання службовою особою своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, якщо внаслідок таких дій спричинено тяжкі наслідки державним та громадським інтересам, а також судом досліджено те, що загальний розмір шкоди становить 430516,40 грн.

Слід зазначити, що вирок Рахівського районного суду Закарпатської області від 23.10.2015 року, набрав законної сили 24.11.2015 року, відтак є обов'язковою до виконання на всій території України, відповідно до ст. 124 Конституції України.

Згідно із ч. 4 ст. 35 ГПК України, вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Щодо тверджень Апелянта/відповідача, що зазначений вище вирок Рахівського районного суду Закарпатської області від 23 жовтня 2015 року по справі № 305/787/14-к, не встановлює преюдиціальних обставин у справі, оскільки на думку апелянта доведенню не підлягають лише встановлені вироком суду питання про те, чи мало місце вчинення певної дії конкретною особою, а всі інші обставини підлягають доказуванню, незважаючи на те, що вони викладені у вироку суду, колегія суддів вважає помилковими, та такими що суперечать ч. 4 ст. 35 ГПК України.

Відповідно до ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Положення про Державну екологічну інспекцію в Закарпатській області, до компетенції Державної екологічної інспекції належить здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.

Відповідно до п.1.4. Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України № 464 від 10.09.2008 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2009 року за №181/16034 «Акт перевірки - документ, який фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб'єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання».

Згідно ст. 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місце розташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

За змістом ст.17 Лісового кодексу України постійним лісокористувачем зазначеної території є ДП «Великобичківське лісомисливське господарство», тобто Відповідач у даній справі, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею (том І, а. с. 58-60).

Частина 2 статті 19 Лісового кодексу України зазначає, що постійні лісокористувачі зобов'язані: 1) забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів/відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку; 2) дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.

Приписами статті 63 Лісового кодексу України встановлено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно з п. 5 ст. 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов'язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

В силу ч. 1 ст. 69 Лісового кодексу України спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом - лісорубний квиток або лісовий квиток, що видається безоплатно.

За приписами пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23.05.2007 року № 761 «Про врегулювання питань щодо спеціального використання лісових ресурсів» підприємства, установи, організації і громадяни, які здійснюють спеціальне використання лісових ресурсів, зобов'язані, зокрема забезпечувати збереження підросту і не призначених для рубки дерев.

Окрім того згідно ч. 1 ст. 86 Лісового кодексу України, організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

Згідно положень ст.ст. 90, 91 Лісового кодексу України, основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства, забезпечення охорони лісів від незаконних рубок...

Статтею 93 Лісового кодексу України передбачені завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів.

Завданнями контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів є:

забезпечення реалізації державної політики у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів;

забезпечення додержання лісового законодавства органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та громадянами;

забезпечення додержання лісового законодавства власниками лісів, постійними і тимчасовими лісокористувачами;

запобігання порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Статтею 107 Лісового кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

З огляду на те, що територіальна громада, як власник, передала у постійне користування відповідачу ліси, а останній їх прийняв із обов'язком, зокрема їх охороняти, зазначені правовідносини можна розцінювати як договірні, що характеризуються наявністю між кредитором і боржником правовідношення до моменту вчинення правопорушення, а також на момент його вчинення.

Висновок місцевого господарського суду щодо заявлення позивачем збитків у межах позадоговірних правовідносин та як наслідок застосування до них ст. 1172 ЦК України колегія суддів вважає помилковим, оскільки не договірна відповідальність, на яку посилається місцевий суд, настає у разі порушення встановленого законом або іншим актом цивільного законодавства юридичного обов'язку, що має абсолютний характер. У абсолютних правовідносинах обов'язок особи полягає в утриманні від вчинення таких дій, що порушують суб'єктивні цивільні права та охоронювані законом інтереси інших учасників відносин. У разі порушення суб'єктивного цивільного права конкретного носія пасивний обов'язок трансформується у новий обов'язок, який полягає вже у здійсненні активних дій (зокрема, у відшкодування шкоди).

Однак вищезазначене не тягне за собою скасування судового рішення у даній справі.

Колегія суддів з'ясувавши правові підстави покладення на винну особу зазначеної майнової відповідальності приходить до висновку, що збитки заявлені у межах договірних правовідносин та до належного відповідача відповідно до ст.ст. 22, 623 ЦК України підлягають до стягнення.

В силу ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відповідно до ч.5 ст.68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Виходячи із вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що місцевим господарським судом в повному обсязі досліджено, а позивачами доведено, що збитки заподіяні працівником відповідача саме під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням та заподіянням шкоди і розмір відшкодування, при цьому доведено причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи, яка заподіяла шкоду, та збитками потерпілої сторони, що є важливим елементом доказування наявності реальних збитків, які виникли у потерпілої особи.

Згідно ч. 1 ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Стаття 153 ГК України визначає, що суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов'язаний:

використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення, визначеного при їх наданні (придбанні) для використання у господарській діяльності;

ефективно і економно використовувати природні ресурси на основі застосування новітніх технологій у виробничій діяльності;

здійснювати заходи щодо своєчасного відтворення і запобігання псуванню, забрудненню, засміченню та виснаженню природних ресурсів, не допускати зниження їх якості у процесі господарювання;

своєчасно вносити відповідну плату за використання природних ресурсів;

здійснювати господарську діяльність без порушення прав інших власників та користувачів природних ресурсів;

відшкодовувати збитки, завдані ним власникам або первинним користувачам природних ресурсів.

Як зазначалося вище у цій постанові, відповідно до п. 1.4 Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання вимог природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища № 464 від 10.09.2008 р., вказаний нормативно-правовий акт поширюється, зокрема, на державних інспекторів з охорони навколишнього природного середовища Державної екологічної інспекції, суб'єктів господарювання (юридичних та фізичних осіб), оскільки, як документ, фіксує факт проведення планових, позапланових перевірок суб'єктів господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання.

Отже, зазначений Акт перевірки від 15.08.2013 р. слід розцінювати як належний та допустимий доказ, в розумінні статей 33 та 34 ГПК України, в якому зафіксовано факт вчинення правопорушення природоохоронного законодавства.

У визначенні збитків слід виходити з положень статті 22 ЦК України та статті 225 ГК України.

У відповідності до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як зазначалося вище у цій постанові, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Відповідно до ст. 35 ГПК України преюдиціальне значення для господарського суду мають вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, щодо певних подій та ким вони вчинені або рішення суду з цивільної справи, що набрало законної сили, щодо фактів, які встановлені судом.

Частиною 4 ст. 35 ГПК України визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Вироком Рахівського районного суду Закарпатської області встановлено та вбачається з матеріалів даної справи, що працівник Відповідача - виконуючий обов'язки лісничого ОСОБА_4, свої службові обов'язки по охороні навколишнього природного середовища на ввіреній йому території, що передбачені Посадовою інструкцією, виконував не сумлінно та вчинив службову недбалість, а саме: неналежно виконуючи свої службові обов'язки по охороні даної території (том І, а. с. 196-203), а відтак є наявними всі елементи цивільної відповідальності, про що зазначено вище у цій постанові, що підтверджується належними та допустимими доказами у справі, і підстави для відповідальності власне Відповідача, як юридичної особи, за шкоду, завдану її працівником (виконуючим обов'язки лісничого з охорони лісу ДП «Великобичківське лісомисливське господарство» ОСОБА_4Д.) під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

Разом з тим, належить зазначити, що, в даному випадку ДП «Великобичківське лісомисливське господарство», як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині незабезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустив, з вини свого працівника, самовільну порубку, на підпорядкованій йому території, не забезпечив збереження не призначених для порубки дерев, не здійснив комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів, незаконних порубок, не запобігав порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасно не виявив таких порушень і не вжив відповідних заходів щодо їх усунення, а лише після виявлення Державною екологічною інспекцією у Закарпатській області фактів незаконних порубок 90 дерев.

Отже, своїми діями (бездіяльністю) ДП «Великобичківське лісомисливське господарство» порушив вимоги щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

З дослідження вищенаведених доказів, які подані сторонами у справі апелянтом в обґрунтування заперечень, враховуючи приписи чинного законодавства України, колегія суддів вважає безпідставним посилання Апелянта/відповідача в апеляційній скарзі, що в даному випадку відшкодування повинна здійснювати сама особа, яка завдала шкоди, тобто ОСОБА_4 та, що ДП «Великобичківське лісомисливське господарство» не зобов'язаний відшкодовувати шкоду, заподіяну протиправними діями його працівником.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у справі № 909/308/14 (постанова ВГСУ від 30.10.2014 року).

Не заслуговують на увагу твердження апелянта, що розрахунок порубки дерев позивачем-1 проведено неправомірно, що має місце неузгодженість у застосуванні норм права, оскільки колегія суддів вважає, що наведений позивачем-1 розрахунок проведений на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008 року «Про такси обчислення шкоди, заподіяної лісу» та ст. 20 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», польової відомості наведеного переліку, факту вчинення посадовою особою протиправного діяння, підтвердженого у кримінальному провадженні, встановлено порушення відповідачем вимог законодавства про охорону навколишнього середовища, внаслідок чого державі було заподіяно шкоду в розмірі 430516,40 грн., оскільки дані обставини не доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст. ст. 33, 34 ГПК України.

Колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду заслухавши доводи та пояснення представника апелянта/відповідача та прокуратури, оглянула та дослідила докази подані сторонами у справу доказами, з'ясувала фактичні обставини, що мають значення для вирішення спору в їх сукупності, прийшла до висновку, апеляційну скаргу ДП «Великобичківське лісомисливське господарство» слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Закарпатської області від 06 травня 2016 р. у справі № 907/436/15 - без змін.

Інші твердження апелянта/відповідача викладені в апеляційній скарзі до уваги не приймаються, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

Керуючись ст. ст. 29, 32, 33, 34, 35, 43, 44, 49, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 06.05.2016 року у справі № 907/436/15 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути Господарському суду Закарпатської області.

Головуючий суддя Данко Л.С.

Суддя Галушко Н.А.

Суддя Орищин Г.В.

В судовому засіданні 06.07.2016 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 11.07.2016 р.