Постанова

від 13.07.2016 по справі 914/3393/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2016 року Справа № 914/3393/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Картере В.І. (доповідач),

суддів: Гольцової Л.А.,

Губенко Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства "Жовківське лісове господарство"

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.03.2016

та на рішення господарського суду Львівської області від 23.11.2015

у справі № 914/3393/15

за позовом Державного підприємства "Жовківське лісове господарство"

до 1) Дошкільного навчального закладу, 2) Старичівської сільської ради Яворівського району Львівської області, 3) Відділу освіти Яворівської районної державної адміністрації Львівської області, 4) Яворівської районної державної адміністрації Львівської області, 5) Яворівської районної ради Львівської області, 6) Львівського обласного управління лісового господарства Державного агентства лісових ресурсів України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Львівської обласної державної адміністрації

про стягнення 25 122,88 грн.

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2015 року Державне підприємство "Жовківське лісове господарство" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Дошкільного навчального закладу про стягнення з відповідача 14 000,00 грн. основної заборгованості, 10 326,61 грн. інфляційних втрат та 796,27 грн. 3% річних за поставку лісопродукції.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 05.10.2015 залучено до участі у справі відповідачів 2-6 - Старичівську сільську раду Яворівського району Львівської області, Відділ освіти Яворівської районної державної адміністрації Львівської області, Яворівську районну державну адміністрацію Львівської області, Яворівську районну раду Львівської області, Львівське обласне управління лісового господарства Державного агентства лісових ресурсів України.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 02.11.2015 залучено до участі у справі відповідача-7 - Львівську обласну державну адміністрацію.

В судовому засіданні 23.11.2015 припинено провадження щодо відповідача-6 та залучено його до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача.

Рішенням господарського суду Львівської області від 23.11.2015 (суддя Синчук М.М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16.03.2016 (колегія суддів у складі: суддя Желік М.Б. - головуючий, судді Дубник О.П., Матущак О.І.), у задоволенні позову відмовлено. Приймаючи рішення, господарські суди виходили з того, що факт передачі товару не породжує зобов'язання здійснити оплату за нього, оскільки між сторонами у справі не укладено договору з якого випливало б таке зобов'язання, а товарно-транспортна накладна не є документом, що посвідчує факт укладення договору перевезення вантажів, або письмовою формою договору.

У касаційній позивач просить скасувати постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.03.2016, рішення господарського суду Закарпатської області від 23.11.2015 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування касаційної скарги скаржник стверджує, що господарськими судами при прийнятті оскаржуваних рішень порушено вимоги ст.ст. 34, 43, 101 ГПК України, ст.ст. 96, 207, 625, 692, 712 ЦК України. Так, на думку скаржника, факт поставки позивачем товару, який прийнятий відповідачем-1 підтверджується товарно-транспортною накладною з підписом посадової особи та відбитком печатки. Також позивач зазначив про те, що господарськими судами безпідставно застосовано до даних правовідносин положення Податкового кодексу України, тоді як на господарські правовідносини, що виникають між юридичними особами у спорах щодо виконання зобов'язань положення цього Кодексу не поширюються.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, Вищий господарський суд України вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню виходячи з такого.

Господарські суди попередніх інстанцій, ґрунтуючись на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності встановили наступне:

- начальник відділу оборонного співробітництва Посольства США в України Командування збройних сил США в Європі звернувся з листом від 04.10.2013 № ODC-147-13 до голови Львівської обласної адміністрації з проханням вжити заходи щодо запобігання псуванню майна - дерев'яних конструкцій даху дитячого дошкільного навчального закладу у с. Старичі, на ремонт якого виділені кошти Урядом США;

- в свою чергу Львівська обласна державна адміністрація звернулась з листом № 5/18-9090/0/2-13-21 від 23.10.2013 на ім'я начальника Львівського обласного управління лісового та мисливського господарства з проханням сприяння щодо виділення пиломатеріалів для заміни дерев'яних конструкцій даху дитячого дошкільного навчального закладу у с. Старичі, ремонт приміщень якого виконано за кошти Уряду США у рамках програми гуманітарної допомоги відділу оборонного співробітництва посольства США в Україні;

- лист Львівської обласної державної адміністрації від 23.10.2013 № 5/18-9090/0/2-13-21 було перенаправлено Державному підприємству "Жовківське лісове господарство" та отримано останнім 23.10.2013;

- на підставі даного листа 01.11.2013 ДП "Жовківське лісове господарство" було перевезено та передано пиломатеріали Дошкільному навчальному закладу за товарно-транспортною накладною ААК № 002225.

Звертаючись до господарського суду з позовом у даній справі, позивач просив стягнути з відповідача основну суму заборгованості в сумі 14 000,00 грн. за поставку лісопродукції відповідно до товарно-транспортної накладної, а також 10 326,61 грн. інфляційних втрат та 796,27 грн. 3% річних.

Сукупності встановлених у справі обставин господарські суди дали належну оцінку і, з урахуванням вимог ст.ст. 180, 181, 265 ГК України, ст. 712 ЦК України, ст.ст. 18, 28 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", дійшли правильного висновку про безпідставність поданого позову як в частині суми основної заборгованості так і в частині нарахованих на суму заборгованості 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 28 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" для реалізації наданих повноважень місцеві державні адміністрації мають право: давати згідно з чинним законодавством обов'язкові для виконання розпорядження керівникам підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень незалежно від форм власності і громадянам з контрольованих питань, порушувати питання про їх відповідальність у встановленому законом порядку.

Господарські суди врахували вказані вимоги закону і правомірно зазначили про те, що лист від 23.10.2013 № 5/18-9090/0/2-13-21 за своєю природою не містить ніяких зобов'язань чи розпоряджень для осіб до яких цей лист скеровувався, а лише містить прохання про сприяння щодо виділення пиломатеріалів.

Статтею 180 ГК України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1). До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2).

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Крім того, Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити про те, що відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції чинній на час складання товарно-транспортної накладної) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення ; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції .

Згідно з Положенням по документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення , особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції .

Враховуючи викладені вимоги закону, господарські суди попередніх інстанцій відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України правомірно зазначили про те, що надана позивачем товарно-транспортна накладна не може бути визнана достатнім доказом, який би підтверджував укладення сторонами договору поставки, оскільки факт передачі товару не породжує зобов'язання здійснити оплату за нього, а товарно-транспортна накладна виконує функцію супровідного документа під час поставки вантажу.

Також господарськими судами додатково встановлено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Дошкільний навчальний заклад с. Старичі за організаційно-правовою формою є комунальною організацією. Згідно з довідкою № 1314 від 29.09.2015, яка видана виконкомом Старичівської сільської ради, будівля Дошкільного навчального закладу, с. Старичі знаходиться на балансі Старичівської сільської ради і є її комунальною власністю. Відповідно до довідки № 1323 від 29.09.2015, яка видана виконкомом Старичівської сільської ради, фінансування Дошкільного навчального закладу, с. Старичі, проводилось із місцевого бюджету до 28.02.2015.

Водночас господарськими судами не встановлено, що в даному випадку розпорядником бюджетних коштів відповідача взято будь-які бюджетні зобов'язання щодо оплати заборгованості за товарно-транспортною накладною.

Відповідно до ст. 89 Бюджетного кодексу України фінансування закладів дошкільної освіти віднесено до районних бюджетів.

На час поставки лісопродукції фінансування дошкільних навчальних закладів здійснювалось з місцевих бюджетів, що передбачено ст. 88 Бюджетного кодексу України (в редакції від 11.08.2013).

Станом на 01.11.2013 (дата товарно-транспортної накладної) Дошкільний навчальний заклад с. Старичі фінансувався Старичівською сільською радою. Саме органи сільської ради та її посадові особи були уповноважені розпоряджатися бюджетними призначеннями.

При цьому, Вищий господарський суд України вважає за необхідне додатково зазначити про те, що видатки та кредитування місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про місцевий бюджет, на конкретні цілі, пов'язані з реалізацією програм та заходів згідно із статтями 88-91 Бюджетного кодексу України (ч. 1 ст. 70 Бюджетного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення .

Згідно з ч. 1 ст. 48 Бюджетного кодексу України, розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Державної казначейської служби України.

Частиною 3 ст. 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розміщення замовлення, укладення договору , придбання товару, послуги чи здійснення інших аналогічних операцій протягом бюджетного періоду, за якими розпорядником бюджетних коштів взято зобов'язання без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень , встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), є недійсними . За такими операціями не виникають бюджетні зобов'язання та не утворюється бюджетна заборгованість.

Відповідно до ч. 4 ст. 48 Бюджетного кодексу України зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов'язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюються.

Також, пунктом 20 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України передбачено, що взяття зобов'язань без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом чи законом про Державний бюджет України, є порушенням бюджетного законодавства.

Водночас Вищий господарський суд України вважає за необхідне зазначити, що господарські суди помилково послалися на пп. "а" пп. 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, яким визначено поняття "безоплатно надані товари, роботи, послуги", оскільки дані правовідносини сторін не регулюються Податковим кодексом України.

Проте наведена обставина не вплинула на правильність прийнятих господарськими судами рішень в цілому.

За таких обставин правові підстави для зміни або скасування оскаржуваних судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Жовківське лісове господарство" залишити без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 16.03.2016 та рішення господарського суду Львівської області від 23.11.2015 у справі № 914/3393/15 залишити без змін.

Головуючий суддя: В. Картере Судді: Л. Гольцова Н. Губенко