Постанова

від 12.07.2016 по справі 914/2736/15

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2016 року Справа № 914/2736/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіКруглікової К.С. (доповідач), суддів:Борденюк Є.М. Малетича М.М. розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства "Стрийський вагоноремонтний завод" на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.04.2016 у справі№914/2736/15 Господарського суду Львівської області за позовомПриватного підприємства "Магніт" до Державного підприємства "Стрийський вагоноремонтний завод" простягнення 36 319,81 грн. за участю представників сторін:

позивача: не з'явився,

відповідача: Васьків І.В.,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до господарського суду Львівської області із позовною заявою про стягнення з ДП "Стрийський вагоноремонтний завод" на свою користь 36 319,81 грн. вартості попередньо оплаченого та непоставленого товару, а також понесених судових витрат.

Рішенням господарського суду Львівської області від 03.02.2016 , залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.04.2016 у справі №914/2736/15, позов задоволено в повному обсязі, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 36 319,81 грн. та 1827 грн. судового збору.

Не погоджуючись з ухваленими рішеннями, ДП "Стрийський вагоноремонтний завод" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.04.2016 та рішення місцевого господарського суду від 03.02.2016 скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що між сторонам по справі впродовж 2014 року укладалися договори постачання металобрухту від 03.02.2014, від 29.05.2014, від 09.07.2014 та від 20.10.2014, згідно з якими відповідач зобов'язувався поставляти, а позивач приймати та оплачувати товар - брухт, відходи чорних металів.

Згідно з п. 4.1 Договорів Ціна Брухту визначається сторонами за домовленістю в гривнях за одну тону брухту без врахування ПДВ. Постачання здійснюється за цінами, вказаними в специфікації № 1, яка є невід'ємною частиною даного договору. Розрахунки за брухт здійснюються у безготівковій формі, в національній валюті України - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника (відповідно до п. 5.4 договору).

Відповідно до п.п 5.1 та 5.2. Договорів позивач як покупець зобов'язувався до відвантаження брухту перерахувати 100% вартості товару на рахунок постачальника, остаточний розрахунок провести протягом 5 днів з дати виписки рахунку.

Судами також було встановлено, що на момент розгляду справи у суді першої інстанції сальдо за договорами від 09.07.2014 та від 20.10.2014 на користь позивача складає 36 319,81 грн. На вказану суму відповідач недопоставив позивачу товар.

Доказів поставки товару або докази повернення внесеної позивачем передоплати відповідачем надані не були, в матеріалах справи такі докази також відсутні як на момент розгляду справи в суді першої інстанції, так і на момент винесення постанови судом апеляційної інстанції.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджував, що товар на суму 36 319,81 грн. відповідач йому не поставив, сплачені ним кошти в якості попередньої оплати за товар не повернув, тому просив суд стягнути вказану суму на його користь.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд, з яким також погодився й апеляційний суд, вказав на те, що позивачем доведено належним чином , що відповідач не здійснив поставку продукції на суму 36 319,81 грн., сплачені позивачем грошові кошти в якості попередньої оплати за продукцію не повернув.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на таке.

Судами було встановлено, що за своєю правовою природою, договори укладені між сторонами є договорами поставки. Укладені договори за своїм змістом є однотипними, стосуються одного й того ж предмету.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За приписами ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач 26.02.2015 звертався до відповідача з вимогою № 1/25 від 25.02.2015 р., в якій просив поставити товар на залишок передоплати. Дана вимога залишилася відповідачем без задоволення.

Відповідно до п. 8.2 договору від 09.07.2014 та договору від 20.10.2014 в частині поставки дані договори діяли до 31.12.2014 , а в частині взаєморозрахунків до повного виконання взятих на себе зобов'язань.

Відповідач покладені на нього зобов'язання виконав частково. Доказів передачі позивачу товару на суму 36 319,81 грн., чи доказів повернення зазначеної суми відповідач суду не надав.

Таким чином, неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо поставки попередньо оплаченого товару, згідно з ч.2 ст. 693 ЦК України, породжує у відповідача обов'язок по поверненню сплаченого позивачем авансу, тому колегія суддів вважає, що суди попередніх судових інстанцій правомірно стягнули на користь позивача 36 319,81 грн., сплачених позивачем в якості попередньої оплати за товар, який повинен був поставити відповідач.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку про повне задоволення позовних вимог.

Таким чином, попередні судові інстанції надали належну оцінку вказаним доказам, а відповідно до ст. 111 7 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 18.04.2016, ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 , 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Стрийський вагоноремонтний завод" залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.04.2016 у справі №914/2736/15 - без змін.

ГоловуючийК. Круглікова Судді:Є. Борденюк М. Малетич