Ухвала

від 13.07.2016 по справі 826/27662/15

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/27662/15 Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Саприкіна І.В.

У Х В А Л А

Іменем України

13 липня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Саприкіної І.В.,

суддів: Аліменка В.О. Кучми А.Ю.,

при секретарі: Бродацькій І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська Торгівельно-Транспортна Компанія» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.05.2016 року по справі за їх позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та рішення про результати розгляду первинної скарги, -

В С Т А Н О В И Л А :

ТОВ «Київська Торгівельно-Транспортна Компанія» звернулися до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом про визнання неправомірними та скасування:

податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві від 14.09.2015 року № 0003042205;

рішення ГУ ДФС у м. Києві від 19.11.2015 року № 17697/10/26-15-10-08-16 про результати розгляду первинної скарги.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.05.2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, ТОВ «Київська Торгівельно-Транспортна Компанія» подали апеляційну скаргу про скасування незаконної, на їх думку, постанови суду першої інстанції та просять постановити нову про задоволення позову в повному обсязі. При цьому посилаються на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність оскаржуваного рішення, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування оскаржуваної постанови.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено, що ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві була проведена документальна позапланова виїзна перевірка діяльності ТОВ «КТТК» з питань дотримання податкового законодавства по взаємовідносинам з МПП Фірма «Ерідон», ТОВ «ТОРГРЕМБУД-1», ТОВ «Макком-Груп», ТОВ «Прем'єр Ліга», за результатами якої складено акт від 01.09.2015 року № 1045/26-53-22-04-21/38896631.

Контролюючий орган дійшов висновку, що ТОВ «ТОРГРЕМБУД-1» здійснювали безтоварні операції з продажу товарів (робіт, послуг) суб'єктам господарської діяльності-покупцям (в т.ч. з позивачем), та не визнав надані позивачем до перевірки первинні документи, такими, що підтверджують право позивача на формування податкового кредиту за лютий 2015 року в сумі 300000 грн.

Зазначені обставини слугували підставою для прийняття спірного податкового повідомлення-рішення 14.09.2015 року № 0003042205 (форми «В4»), яким зменшено розмір від'ємного значення суми ПДВ на 300000 грн.

За результатами процедури адміністративного оскарження в порядку ст. 56 ПК України, вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін спірним рішенням ГУ ДФС у м. Києві від 19.11.2015 року № 17697/10/26-15-10-08-16 про результати розгляду первинної скарги.

Вирішуючи питання щодо правомірності спірних рішень, судова колегія виходить з наступного.

В основу відмови в задоволенні позовних вимог судом першої інстанції зазначено, що позивачем не були надані документи, які б підтверджували реальність господарських операцій з ТОВ «ТОРГРЕМБУД-1», так і наявність зв'язку таких операцій з його господарською діяльністю.

Колегія суддів в підтримку вказаної вище правової позиції суду першої інстанції, відзначає слідуюче.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам необхідно з'ясувати, зокрема:

- Рух активів у процесі здійснення господарської операції. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

- Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції. Зокрема, встановити статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/або сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість. Особа, що видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник податку на додану вартість на момент вчинення відповідної господарської операції.

- Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. В обов'язковому порядку необхідно дослідити наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

Так, з матеріалів справи слідує, що у перевіряє мий період позивач мав господарські взаємовідносини з рядом контрагентів, в тому числі ТОВ «ТОРГРЕМБУД-1», за результатами яких було сформовано спірний податковий кредит.

В своїй апеляційній скарзі апелянт наголошує на реальності господарських операцій з його контрагентом та наявністю всіх первинних документів, підтверджуючих їх належне виконання сторонами договору, а тому, на його думку, у нього безумовно виникло право на формування податкового кредиту.

Проте, колегія суддів не може пристати на таку позицію апелянта, з огляду на таке.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність з Україні» зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством. Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 цього ж Закону України бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Також, згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підстав: даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим нього пункту.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.1.2 ст.1, п.2.1 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. N388 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 р. за №168/704, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку..

Згідно з п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. N888. зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704. первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити; назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Відповідно до п.2.15 та п.2.16 вищевказаного Положення забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним актам.

Таким чином, для надання юридичної сили і доказовості, первинні документи повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільна-правових чи господарсько-правових зобов'язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може маги місце навіть за відсутності цивільна-правових чи господарська-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного можна зробити висновок, наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника податків.

Так, між позивачем (покупець) та ТОВ «ТОРГРЕМБУД-1» (продавець) 20.02.2015 року був укладений договір за № ДГ-000102, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупця нафтопродукти (а саме: бензин А-98, А-95, А-92, А-80 (76) неетильований та дизпаливо) у вигляді бланків-дозволу, в кількості та асортименті, що зазначені у рахунку-фактурі та видатковій накладній, а покупець, в свою чергу, - прийняти та оплатити вартість такого товару. Розрахунки за товар здійснюються у безготівковій формі шляхом переказу коштів на поточний рахунок продавця згідно виставлених рахунків-фактур.

Відповідно до п. 3.1 - 3.5 цього договору продавець видає покупцеві бланки-дозволи за умови надання покупцем довіреності на отримання в день оплати зазначеної кількості товару. Одночасно із передачею бланків-дозволів продавець виписує та передає покупцеві видаткову накладну. Бланк-дозвіл за цим договором не є спеціальним платіжним засобом (платіжною карткою), а призначений виключно для підтвердження повноважень представників покупця на отримання товару в мережі АЗС (Додаток 1). Передача товару покупцеві здійснюється в обмін на пред'явлені бланки-дозволи у кількості та асортименті, вказаних у пред'явлених до обміну бланках-дозволах. Кінцевий строк, до якого покупець може отримати товар за бланком-дозволом, вказаний на самому бланку-дозволі. По закінченні вказаного строку бланк-дозвіл вважається анульованим, а покупець втрачає право на отримання вказаної на бланку-дозволі кількості товару. Право власності на оплачений товар виникає у покупця з моменту отримання бланків-дозволів.

В апеляційній скарзі апелянт вказує, що отримання нафтопродуктів здійснювалося за строковими талонами на пальне та дизельне паливо від компанії «WOG» на автозаправних станціях. Товар придбавався з метою подальшого продажу, однак реалізований не був, частина нафтопродуктів використано для власних потреб товариства, а решта товару перебуває на зберіганні на нафтобазі згідно укладеного договору.

В свою чергу, колегія суддів повністю підтримує висновок суду першої інстанції, що сторонами не визначені характеристики бланків-дозволів, які є предметом цього договору, а саме: їх номіналу, найменувань і типів, строку дії. Крім того, до договору не доданий відповідний додаток, що визначає перелік та місцезнаходження автозаправних станцій, де мав безпосередньо здійснюватися обмін талонів на нафтопродукти.

На підтвердження правомірності формування податкового кредиту за перевіряємий період було надано копії видаткових накладних на загальну суму 1800000 грн., що оформлені на підставі рахунків-фактур за результатами поставки ТОВ «ТОРГРЕМБУД-1» товарно-матеріальних цінностей.

Аналіз змісту даних накладних свідчить, що загальний обсяг поставлених нафтопродуктів за всіма такими накладними становить 120 тис. літрів на загальну суму 1800 000 грн. (в т.ч. ПДВ 300000 грн.). При цьому, відсутні відомості про передачу-прийняття сторонами бланків-дозволів, як зазначено у договорі від 20.02.2015 року № ДГ-000102. Більш того, предметом поставок виступає газ, тоді як за цим договором предметом є нафтопродукти, а саме: бензин А-98, А-95, А-92, А-80 (76) неетильований та дизпаливо.

Надані рахунки-фактури не містять відомостей про реквізити цивільно-правової угоди, на підставі якої вони були сформовані, та П.І.П. особи, що їх склала, тобто жоден із цих документів не був виписаний на підставі договору № ДГ-000102 від 20.02.2015 року.

Матеріали справи містять електронний витяг з Єдиного реєстру податкових накладних на запит від 18.03.2015 року № 18123448 та копії платіжних доручень ТОВ «КТТК» від 02.03.2015 № 152 та від 03.03.2015 № 155 щодо перерахування коштів на користь ТОВ «ТОРГРЕМБУД-1» на загальну суму 1800000 грн. за газ СПБТ. Проте, податкові накладні, на підставі яких безпосередньо формувався спірний податковий кредит, апелянтом так і не були надані, що додатково підтверджує висновок про нереальність договору, укладеного між позивачем та ТОВ «ТОРГРЕМБУД-1».

Жодних інших матеріалів, документів бухгалтерського обліку та організаційно-розпорядчого характеру, документів ділової переписки, оформлених на підставі та на виконання спірного договору № ДГ-000102 від 20.02.2015 з контрагентом ТОВ «ТОРГРЕМБУД-12, зокрема: додатків та додаткових угод договору, що визначають та розширюють асортимент товарів, визначають перелік автозаправних станцій, де здійснюється передача нафтопродуктів; видаткових і податкових накладних, рахунків-фактур, що виписані саме на підставі договору № ДГ-000102 від 20.02.2015; документальних доказів (оборотно-сальдових відомостей, карток рахунків) на підтвердження оприбуткування на відповідних рахунках бухгалтерського обліку отриманих товарно-матеріальних цінностей (тобто, щодо певного руху активів на товаристві); документів на підтвердження перевезення нафтопродуктів власними та/або залученими силами; документів на підтвердження зберігання відповідних нафтопродуктів на власних та/або орендованих спеціалізованих складах, нафтобазах, представник позивача суду не пред'явив та пояснень про причини відсутності таких до суду не надав.

Більш того, апелянтом так і не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів використання ним придбаних товарів у межах господарської діяльності, тобто отримання податкової вигоди від спірних операцій (зокрема: щодо наявності транспортних засобів та іншої техніки (обладнання), де безпосередньо міг бути використаний газ скраплений природній для потреб товариства, щодо зберігання залишку невикористаних нафтопродуктів у відповідності до законодавчо визначених умов з урахуванням специфіки товару).

З огляду на зазначене, колегія суддів приходить до однозначного висновку, що вказаних обставин достатньо для визнання нереальності господарських операцій, здійснених у перевіряє мий період з контрагентом позивача, а тому підстави для формування податкового кредиту відсутні.

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник. податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

З аналізу статті 198 Податкового кодексу України вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є відповідність податкової накладної порядку її заповнення та подальше використання придбаних товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну.

Таким чином, право на податковий кредит з податку на додану вартість виникає в результаті придбання товарів і послуг з метою використання в господарській діяльності. При цьому операція з придбання повинна бути реальною, тобто повинна мати місце об'єктивна зміна складу активів платника податків.

Крім того, в основі будь-якої реальної господарської операції має лежати економічна мета, тобто бажання платника податків приростити активи за допомогою досягнення господарського ефекту.

У податковому обліку понесені витрати на придбання послуг мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення, тобто первинними документами, що містять інформацію про фактичні господарські операції, розкривають їх зміст та обсяг.

За відсутності достатніх доказів - первинних документів, які б достовірно підтверджували факт здійснення господарської операції, розкривали її зміст та обсяг з метою та в цілях господарської діяльності платника податку, підстави для формування даних податкового обліку - відсутні.

За таких обставин апеляційна інстанція не може не погодитися з доводами суду першої інстанції про безтоварність операцій між позивачем та вищевказаним контрагентом, оскільки надані позивачем документи не дають можливості встановити реальність здійснених операцій позивача з його контрагентами та факт їх використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеним контрагентом.

Так, апелянтом в противагу висновків суду першої інстанції не підтверджено реальність фінансово-господарських операцій з його контрагентом належними первинними документами та зв'язок їх з його господарською діяльністю, що свідчить про безпідставне завищення показника податкового кредиту за лютий 2015 року на суму ПДВ у розмірі 300000 грн. по господарських операціях з ТОВ «ТОРГРЕМБУД-1», та відповідно про законність зменшення контролюючим органом позивачу сум від'ємного значення податку на додану вартість спірним податковим повідомленням-рішенням від 14.09.2015 року № 0003042205.

Отже, із цих документів не можливо встановити зв'язок між його господарською діяльністю, придбанням послуг та їх реалізацією, а відтак правомірність дій по формуванню податкового кредиту позивачем не знайшла свого підтвердження під час апеляційного розгляду.

Що стосується відмови у задоволенні позову про скасування рішення ГУ ДФС у м. Києві про результати розгляду первинної скарги від 19.11.2015 року № 17697/10/26-15-10-08-16, то судова колегія безумовно погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для його скасування, оскільки таке рішення не містить обов'язкового для суб'єкта господарювання (позивача) припису, а також само по собі не породжує у платника будь-якого додаткового обов'язку та не перешкоджає реалізації його права.

Така правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.10.2013 у справі № К-33863/10, від 16.07.2014 у справі № К/800/31338/13, у постанові Вищого адміністративного суду України від 20.05.2015 у справі № К/800/63653/14, К/800/63692/14 .

Більш того, зазначене рішення ГУ ДФС у м. Києві є похідним від податкового повідомлення-рішення ДПІ у Дніпровському районі ГУ ДФС у м. Києві, правомірність якого встановлена апеляційною інстанцією.

За ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Ч. 2 ст. 71 КАСУ в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладає на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У відповідності до наведених вимог відповідач як суб'єкт владних повноважень, надав суду достатньо беззаперечних доказів в обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються його заперечення, і довів правомірність своїх дій та винесення ним спірних податкових повідомлень-рішень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення постанови суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 41, 196, 198, 200, 205 та 206 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Київська Торгівельно-Транспортна Компанія» - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.05.2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Саприкіна І.В.

Судді: Аліменко В.О.

Кучма А.Ю.