Ухвала

від 13.07.2016 по справі 804/7777/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"13" липня 2016 р. м. Київ К/800/3760/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І. при секретарі судового засідання Бовкуні В.В.,

за участю представників сторін: від позивача - Сивун Т.С.,

від відповідача - Муха С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу приватного підприємства «Ювікс»

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2016 р.

у справі № 804/7777/15

за позовом приватного підприємства «Ювікс»

до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2015 року приватне підприємство «Ювікс» (далі - позивач, ПП «Ювікс») звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Криворізької центральної об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (далі - відповідач, Криворізька центральна ОДПІ), в якому просило суд: - визнати протиправними дії Криворізької центральної ОДПІ по проведенню документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Ювікс», за результатами якої складено акт від 24.04.2015 р. № 166/22-01/30166455; - визнати протиправними дії Криворізької центральної ОДПІ по встановленню в акті перевірки від 24.04.2015 р. № 166/22-01/30166455 не підтвердження реальності здійснення господарських відносин; - визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 11.06.2015 р. № 0000872200, № 0000882201 та від 15.07.2015 р. № 0001112201.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.08.2015 р. адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 11.06.2015 р. № 0000872200, № 0000882201 та від 15.07.2015 р. № 0001112201; в іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2016 р. постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.08.2015 р. скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2016 р. та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.08.2015 р.

Відповідач у письмових запереченнях та в судовому засіданні проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції законним, обґрунтованим та прийнятим у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

В частині відмови в задоволенні позову ПП «Ювікс» рішення суду першої інстанції в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалось.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права,колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 08.04.2015 р. по 15.04.2015 р. та з 16.04.2015 р. терміном 2 календарних днів, на підставі направлення від 06.04.2015 р. № 33, від 07.04.2015 р. № 34, наказів від 06.04.2015 р. № 65 від 15.04.2015 р. № 87, посадовими особами Криворізької центральної ОДПІ була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП «Ювікс» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 р. по 01.04.2014 р., за результатами якої складено акт від 24.04.2015 р. № 166/22-01/30166455 та зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема, вимог: - пунктів 44.1, 44,6 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 149.1 статті 149, підпунктів 139.1.1, 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 25 212 590 грн.; - пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за період, що перевірявся, на суму 5 522 830 грн.

На підставі зазначеного акту податкової перевірки відповідачем 11.06.2015 р. винесені податкові повідомлення-рішення: № 0000872200, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 2 959 268,75 грн., з яких 2 367 415 грн. - за основним платежем та 591 853,75 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами); № 0000882201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальному розмірі 4 406 910 грн., з яких 3 525 528 грн. - за основним платежем та 881 382 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

В подальшому, в ході проведеної інвентаризації податкових повідомлень-рішень Криворізькою центральною ОДПІ було встановлено технічну помилку при формуванні податкового повідомлення-рішення від 11.06.2015 р. № 000872200 та винесено окреме податкове повідомлення-рішення від 15.07.2015 р. № 0001112201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 2 941 087,75 грн., з яких 1 566 156 грн. - за основним платежем та 1 374 931,75 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як слідує з акту перевірки від 24.04.2015 р. № 166/22-01/30166455, підставами для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про неправомірність формування позивачем складу витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським взаємовідносинам з ТОВ «Вєнтек», ТОВ «Верона», ТОВ «Сільвер Груп», ТОВ «Дніпро Сервіс Плюс», ТОВ «Юв-Сталь», ТОВ «М Груп», ТОВ «Бізнеспром ТК», ТОВ «Глобалбуд», ТОВ «Антарекс-плюс», ТОВ «Інтерпромальянс», ТОВ «Сієра Дніпро», ТОВ «Профсервіс-Люкс», ТОВ «Фортуна-Контракт», ТОВ «Фаворит-Н», ТОВ «Сіріус Стандарт», ТОВ «Пенталіт», ТОВ «Акцент-Трейд», ТОВ «Дніпросфера», ТОВ «Спецторг-Інвест», оскільки, на переконання податкового органу, угоди укладені позивачем із зазначеними контрагентами не мають мети реального настання правових наслідків обумовлених змістом правочинів.Вказані висновки податкового органу ґрунтувались на інформації, яка була встановлена в актах податкових перевірок суб'єктів господарювання - контрагентів позивача.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги щодо скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання позивачем зі своїми контрагентами господарських операцій, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в акті податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки податкового органу викладені в акті перевірки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства в частині формування податкового кредиту та витрат за періоди, що перевірялись по взаємовідносинах зі своїми контрагентами є обґрунтованими, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не підлягають скасуванню.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такою позицією суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, в якій зазначаються в окремих рядках певні обов'язкові реквізити.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі, якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Таким чином, враховуючи викладені норми Податкового кодексу України, судами попередніх інстанцій вірно зазначено про існування декількох підстав для формування податкового кредиту, а саме: наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної, фактична сплата грошових коштів контрагенту, в сумі визначеній в податковій накладній, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.

Згідно пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються з: - витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; - інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; - крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Отже, показники доходів та витрат безпосередньо впливають на об'єкт оподаткування.

Підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати операційної діяльності включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно пункту 138.4 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 138.5 статті 138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

Частиною першою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно із пунктом 2.1 Розділу 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 2.4 Розділу 2 зазначеного Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із зазначених правових норм вбачається, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. Разом з тим, дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинна здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак, якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Отже, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді ПП «Ювікс», в межах своєї господарської діяльності, було укладено ряд правочинів щодо придбання товарно-матеріальних цінностей та надання послуг із контрагентами: ТОВ «Вєнтек», ТОВ «Верона», ТОВ «Сільвер Груп», ТОВ «Дніпро Сервіс Плюс», ТОВ «Юв-Сталь», ТОВ «М Груп», ТОВ «Бізнеспром ТК», ТОВ «Глобалбуд», ТОВ «Антарекс-плюс», ТОВ «Інтерпромальянс», ТОВ «Сієра Дніпро», ТОВ «Профсервіс-Люкс», ТОВ «Фортуна-Контракт», ТОВ «Фаворит-Н», ТОВ «Сіріус Стандарт», ТОВ «Пенталіт», ТОВ «Акцент-Трейд», ТОВ «Дніпросфера», ТОВ «Спецторг-Інвест».

В матеріалах справи в повному об'ємі наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами. Зазначені документи, як вірно встановлено судом першої інстанції, складені за результатами проведених операцій та з дотриманням вимог статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», статті 44, статті 201 Податкового кодексу України, пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за № 168/704) і містять у собі відомості щодо змісту та обсягу проведених операцій, які узгоджуються між собою.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що окремі недоліки у деяких товарно-транспортних накладних не може бути підставою для висновку про відсутність підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей, оскільки, відповідною транспортною документацією підтверджується здійснення перевезення вантажів, а не факт придбання товару.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Виходячи з викладеного, колегія суддів касаційної інстанції приходить до висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум до складу витрат по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Вищезазначені положення законодавства та обставини справи судом апеляційної інстанції до уваги прийняті не були. Натомість суд першої інстанції дійшов правомірного висновку визнавши протиправними та скасувавши винесені Криворізькою центральною ОДПІ податкові повідомлення-рішення від 11.06.2015 р. № 0000872200, № 0000882201 та від 15.07.2015 р. № 0001112201.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України на підставі положень статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України скасовує рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване помилково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 163, 211, 220, 221, 223, 226, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу приватного підприємства «Ювікс» - задовольнити.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26.01.2016 р. - скасувати, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.08.2015 р. - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко